Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №520/13020/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Полях Н.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 р. Справа № 520/13020/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 12.08.25 по справі № 520/13020/25

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів , Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області

про визнання протиправними та скасування рішень, наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області, в якому просила суд:

- визнати незаконними та скасувати рішення від 25 березня 2025 року Голови Державної служби України з питань безпечності продуктів та захисту споживачів затверджено штатний розпис на 2025 рік ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області у кількості 320 штатних одиниць, з місячною формою заробітної плати та посадовими окладами 3785731,00 грн.;

- визнати незаконними та скасувати рішення від 27 березня 2025 року Голови Державної служби України з питань безпечності продуктів та захисту споживачів затверджено зміни до штатного розпис на 2025 рік ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області у кількості 320 штатних одиниць, з місячною формою заробітної плати та посадовими окладами 5171797,00 грн.;

- визнати незаконним та скасувати наказ начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області №222-К від 30.04.2025 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу управління роботи з персоналом Головного Управління Держпродспоживслужби в Харківській області та поновити її на посаді;

- стягнути на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань за період з 30 квітня 2025 року до моменту поновлення на посаді;

- стягнути на користь ОСОБА_1 солідарно з Державної служби України з питань безпечності продуктів та захисту споживачів та ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області моральну шкоду у розмірі 100000 грн.00 коп.

В обгрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що у даному випадку були відсутні будь які вимоги для внесення змін для штатного розпису та зміни обсягу бюджетного фінансування, так як кількість штатних одиниць не була змінена, обсяг оплати праці станом на 30.01.2025р. було розраховано з урахуванням Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік». Позивач вважає, що зміни у штатному розпису Управління від 27.03.2025р. зобов`язані відповідно до вимог п.п. 3.1, 3.4, 3.9 Інструкції бути погоджені з Департаментом Державного бюджету Мінфіна та затверджуються Міністром (та/або заступником). Крім того, позивач вважає, що були відсутні підстави для зміни штатного розпису в розумні листа Мінсоцполітики від 28.12.2016р.

Таким чином, на думку позивача, рішення Голови Державної служби України з питань безпечності продуктів та захисту споживачів викладених у вигляді погодження від 25 та 27 березня 2025 року є такими що не відповідають вимогам Закону та підлягають скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області про визнання протиправними та скасування рішень, наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що не була попереджена у встановлений Законом спосіб про своє звільнення, і позивачу не було запропоноване інше робоче місце та вільні вакансії, змінами у штатному розписі від 25 та 27 березня 2025 року не відбулося скорочення численності працівників.

Позивач зазначає, що передбачену абзацом 2 частини п`ятої статті 10 Закону №389- VIII заборону переведення потрібно розуміти у значенні, вжитому в абзаці 3 частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, як відсутність можливості запропонувати відповідну посаду, оскільки з уведенням воєнного стану зазначена процедура в частині пропонування посад не змінилася.

Закон №2136-ІХ не містить положень, які б передбачали, що встановлені частиною третьою статті 87 Закону №889-УІІІ гарантії підлягають обмеженню і не застосовуються у період дії воєнного стану, положень, які б установлювали особливості звільнення з державноїслужби або обмежували гарантії, встановлені частиною третьою статті 87 Закону №889-УІІІ.

Позивач наголошує, що з уведенням воєнного стану процедура звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-УШ не змінилася, принаймні в частині пропонування іншої посади, що установлено приписами частини третьої статті 87 Закону№889-УШ.

На переконання позивача, рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі 520/13020/25 від 12 серпня 2025 року про відмову в задоволенні позовних вимог не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.

Відповідач, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що питання щодо визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників є складовою права на управління діяльністю підприємством і є виключними повноваженнями органу управління.

Також, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо (будь-які дані, які зможуть показати взаємозв`язок між звільненням та підтвердженням факту страждань і зміни звичного способу життя).

На переконання представника Держпродспоживслужби, позовну вимогу щодо солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди у сумі 100 000 грн є безпідставною та необґрунтованою. А рішення суду першої інстанції, є правомірним та таким що відповідає обставинам справи.

Крім того, представником Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області, також подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено, що доводи позивача про те, що відповідачем протиправно не було запропоновано йому іншої рівнозначної посади державної служби або нижчу посаду державної служби у Головному управлінні (вакантні та тимчасово вакантні) є необгрунтованими.

Оскільки позивача призначено на посаду у період дії воєнного стану без проведення конкурсного відбору, переведення його на іншу посаду не могло бути реалізовано, у зв`язку з викладеним вище.

На переконання Головного управління, таке запроваджене законодавче регулювання спірних правовідносин на період дії правового режиму воєнного стану не зумовлює порушення трудових прав осіб, прийнятих на державну службу за особливими правилами, оскільки у спірному випадку спрощеній процедурі призначення на посаду державної служби кореспондує обмежене коло гарантій особі при звільненні з неї.

Законодавство містить чітку заборону переведення працівників призначених без конкурсного відбору на інші посади державної служби, тому вивчення переважних прав таких працівників нівелюється прямою забороною вказаного вище закону про неможливість переведення.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивача було призначено на посаду начальника відділу роботи з персоналом Управління роботи з персоналом Головного Управління Держпродспоживслужби в Харківській області на підставі наказу №92-к від 31.01.2023р., як працівника державної служби України.

30 січня 2025 року Головою Державної служби України з питань безпечності продуктів та захисту споживачів затверджено штатний розпис на 2025 рік ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області у кількості 320 штатних одиниць, з місячною формою заробітної плати та посадовими окладами 3773924,00грн.

25 березня 2025 року Головою Державної служби України з питань безпечності продуктів та захисту споживачів затверджено штатний розпис на 2025 рік ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області у кількості 320 штатних одиниць, з місячною формою заробітної плати та посадовими окладами 3785731,00 грн.

27 березня 2025 року Головою Державної служби України з питань безпечності продуктів та захисту споживачів затверджено зміни до штатного розпису на 2025 рік ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області у кількості 320 штатних одиниць, з місячною формою заробітної плати та посадовими окладами 5171797,00грн.

Наказом начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області №222-К від 30.04.2025р. позивача звільнено з вказаної посади.

В адміністративному позиві позивачка зазначала, що не була попереджена у встановлений Законом спосіб про своє звільнення, позивачу не було запропоноване інше робоче місце та вільна вакансія, змінами у штатному розписі від 25 та 27 березня 2025 року не відбулося скорочення численності працівників.

Вбачаючи у вказаному порушення свої прав, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваного наказу начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області №222-К від 30.04.2025 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу роботи з персоналом Управління роботи з персоналом Головного Управління Держпродспоживслужби в Харківській області та відсутності підстав для задоволення позовних вимог про його скасування.

Крім того, суд першої інстанції виснував, що не може вдаватися до переоцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників, водночас у випадку, який склався, відбулося скорочення посади державної служби начальника відділу роботи з персоналом управління роботи з персоналом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності згідно наказів Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 30.01.2025 №78 та від 28.03.2025 №304.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667 (далі - Положення про Держпродспоживслужбу) Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Положення про Держпродспоживслужбу Держпродспоживслужба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Згідно пбз. 1 п. 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 228 (далі - Порядок № 228), зокрема, передбачено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку бюджетного періоду.

Стосовно аргументів позивача, що зміни в штатному розписі Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області як територіального органу мали бути погоджені з Міністерством фінансів України, що штатний розпис та кошторис Держпродспоживслужби затверджуються її Головою за погодженням із Мінфіном, і тому непогодження змін до штатного розпису в Харківській області є порушенням пункту 14 Положення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 14 Положення гранична чисельність державних службовців та працівників Держпродспоживслужби затверджується Кабінетом Міністрів України.

Структуру апарату Держпродспоживслужби затверджує її Голова за погодженням з Міністром Кабінету Міністрів України.

Штатний розпис, кошторис апарату Держпродспоживслужби затверджує її Голова за погодженням з Мінфіном.

Отже, вказана норма права містить посилання на центральний апарат Держпродспоживслужби, тобто про її головний орган управління, а не про територіальні органи, зокрема Головне управління Держпродспоживслужби в Харківській області.

Дійсно, саме щодо апарату Держпродспоживслужби законодавством передбачено погодження його штатного розпису з Міністерством фінансів України.

Разом з тим, територіальні органи ДПСС, зокрема Головне управління в Харківській області, діють в межах власної компетенції, передбаченої окремими нормативно-правовими актами, і на них вимога погодження штатного розпису з Мінфіном не поширюється.

Таким чином, колегія суддів вважає, що аргументи позивача про те, що зміни до штатного розпису територіального органу (Головного управління ДПСС у Харківській області) повинні були погоджуватися з Міністерством фінансів України, не ґрунтується на нормах чинного законодавства і є помилковим.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 Положення про Головне управління Держпродспоживслужби в Харківській області, затвердженого наказом Держпродспоживслужби від 24 лютого 2020 року № 164 (далі - Положення про Головне управління), Головне управління Держпродспоживслужби в Харківській області є територіальним органом Держпродспоживслужби та їй підпорядковане.

Відповідно до частини сьомої статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» структуру територіальних органів центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади.

Штатний розпис та кошторис територіальних органів центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади.

Згідно абз. 6 пункту 14 Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 р. № 563 (далі - Типове положення), штатний розпис та кошторис територіальних органів іншого центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади.

Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 14 Положення про Головне управління структура Головного управління затверджується Головою Держпродспоживслужби за погодженням з Міністром розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Штатний розпис та кошторис Головного управління затверджуються Головою Держпродспоживслужби.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій» у складі територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади можуть утворюватися такі структурні підрозділи (якщо інше не передбачено актами, що мають вищу юридичну силу): управління, самостійні відділи, відділи та самостійні сектори, сектори у складі управлінь і самостійних відділів з урахуванням критеріїв, установлених для апарату центральних органів виконавчої влади. Управління (самостійний відділ) - структурний підрозділ одногалузевого чи однофункціонального спрямування. До складу управління належать не менш як 2 відділи.

Самостійний відділ утворюється зі штатною чисельністю не менше 5 одиниць.

Управління (самостійний відділ) очолює начальник.

Начальник управління, штатна чисельність якого не перевищує 13 одиниць, може мати одного заступника - начальника відділу.

Якщо штатна чисельність управління становить понад 13 одиниць, начальник управління може мати не більше 2 заступників - начальників відділів.

Управління може бути самостійним або входити до складу департаменту. Відділ у складі департаменту (управління) - структурний підрозділ, що утворюється для виконання завдань за одним напрямом (функцією) діяльності органу виконавчої влади, з штатною чисельністю не менш як 4 одиниці.

Відділ очолює начальник. Начальник відділу (як самостійного, так і у складі управління чи департаменту) може мати не більш як одного заступника.

Така посада може вводитися в разі, коли штатна чисельність відділу становить не менш як 5 одиниць.

Слід зазначити, що право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власникові або уповноваженому ним органу.

Питання, пов`язані із розірванням трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, вирішуються відповідно до положень Кодексу законів про працю України з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про державну службу», у разі їх наявності.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у поставах від 28 вересня 2023 року по справі №487/7770/21, від 08 листопада 2023 року по справі №443/299/22 та від 26.01.2022 року по справі №185/5041/18.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників, так як право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, а суд зобов`язаний лише з`ясувати наявність підстав для звільнення.

У постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року по справі №775/3495/16-зазначено, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою.

При цьому правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення.

Питання щодо визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників є складовою права на управління діяльністю підприємством і є виключними повноваженнями органу управління.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року по справі №185/5041/18.

Стосовно аргументів позивача про порушення Інструкції про складання і виконання розпису Державного бюджету України Затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002 №57 (в редакції наказу Міністерства фінансів України 14.06.2004 № 386), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 лютого 2002 р. за № 86/6374, колегія суддів зазначає наступне.

Так, на думку позивача, зміни у штатному розпису Управління від 27.03.2025р. відповідно до вимог п. п. 3.1, 3.4, 3.9 Інструкції повинні бути погоджені з Департаментом Державного бюджету Мінфіна та затверджуються Міністром (та/або заступником).

Відповідно до пункту 46 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, розпис бюджету - документ, в якому встановлюється розподіл доходів, фінансування бюджету, повернення кредитів до бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за певними періодами року відповідно до бюджетної класифікації.

Штатний розпис - документ, що визначає структуру штатного складу працівників підприємства (установи, організації), найменування професій (посад), чисельність персоналу й оклади для кожної професії (посади).

Інструкція про складання і виконання розпису Державного бюджету України визначає процедури складання і виконання розпису Державного бюджету України.

Інструкція, на яку посилається позивач, регулює виключно порядок складання та виконання розпису Державного бюджету України. Її положення (включаючи пункти 3.1, 3.4 і 3.9) стосуються процедур внесення змін до бюджетного розпису, тобто офіційного фінансового документа, який містить деталізований розподіл бюджетних асигнувань.

Зокрема, вказані положення визначають, у яких випадках допускається внесення змін до розпису, яка інформація при цьому подається до Мінфіну та як оформлюються такі зміни.

Отже, аргументи позивача на необхідність погодження змін до штатного розпису з Департаментом Державного бюджету Мінфіну та затвердження таких змін Міністром фінансів є необгрунтованими, оскільки штатний розпис не є розписом бюджету і не підпадає під сферу регулювання вказаної Інструкції.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги аргументи позивача, щодо відсутності підстав для внесення змін до штатного розпису Управління, оскільки такі ґрунтуються на довільному тлумаченні пункту 47 Порядку № 228, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ».

Позивач, посилаючись на вказаний пункт, зазначає, що пунктом 47 Порядку № 228 встановлено вичерпний перелік підстав для внесення змін до кошторису, планів асигнувань, плану використання бюджетних коштів тощо, та вважає, що були відсутні підстави для зміни штатного розпису.

Так, відповідно до пункту 1 Порядку № 228, терміни, що використовуються в цьому Порядку, вживаються у значенні, визначеному Бюджетним кодексом України.

Згідно п. 30 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України, кошторис - це основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподілу бюджетних асигнувань.

Натомість штатний розпис є внутрішнім організаційно-розпорядчим документом, який визначає структуру працівників установи, кількість штатних одиниць, найменування посад і розміри посадових окладів. Він не належить до складу кошторисної документації, а відтак не є об`єктом регулювання пункту 47 Порядку № 228.

Крім того, пункт 47 Порядку № 228 не містить норм, які б регламентували порядок чи підстави внесення змін саме до штатного розпису. Цей пункт встановлює перелік випадків, у яких можуть вноситися зміни до фінансових документів, зокрема до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану використання бюджетних коштів тощо.

Разом з тим, вказана норма передбачає, що зміни до штатних розписів вносяться у порядку та за формою, встановленими для їх затвердження, що свідчить про виокремлення цього питання із загального переліку змін до фінансових документів.

Порядок затвердження штатного розпису та змін до нього врегульовано окремими нормативно-правовими актами, зокрема наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2002 року № 57 (у редакції наказу від 26.11.2012 № 1220), яким затверджено типову форму штатного розпису.

Згідно з чинним законодавством, протягом бюджетного періоду допускається внесення змін до штатного розпису у разі зміни структури, введення або виведення посад, зміни умов оплати праці тощо. При цьому законодавством не передбачено обмежень щодо кількості чи періодичності таких змін.

Отже, посилання позивача на пункт 47 Порядку № 228 як на підставу для висновку про відсутність можливості внесення змін до штатного розпису є необґрунтованими, оскільки цей пункт не регулює порядок формування чи зміни штатного розпису і не містить жодної заборони або обмеження в цьому контексті.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності порушення відповідачем вимог чинного законодавства під час прийняття оскаржуваних рішень від 25 березня 2025 року та від 27 березня 2025 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування рішення від 25 березня 2025 року Голови Державної служби України з питань безпечності продуктів та захисту споживачів затверджено штатний розпис на 2025 рік ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області у кількості 320 штатних одиниць, з місячною формою заробітної плати та посадовими окладами 3785731,00 грн.; рішення від 27 березня 2025 року Голови Державної служби України з питань безпечності продуктів та захисту споживачів затверджено зміни до штатного розпис на 2025 рік ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області у кількості 320 штатних одиниць, з місячною формою заробітної плати та посадовими окладами 5171797,00 грн.

Стосовно аргументів позивача про визнання незаконним та скасування наказу начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області №222-К від 30.04.2025 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу роботи з персоналом Управління роботи з персоналом Головного Управління Держпродспоживслужби в Харківській області та поновлення її на посаді, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Відповідно до пункту 1 частини першої 1 статті 87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Відповідно до частини другої статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною шостою вказаної статті встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України №889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Так, процедура звільнення державного службовця у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне вивільнення, а так само і на момент видання оскаржуваного наказу в цій справі врегульована нормами Закону №889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами №117-IX та №440-IX), що виключає застосування до спірних правовідносин КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09.06.2022 у справі №380/3269/20, від 28.07.2022 у справах №140/6353/20, №380/3613/20, №380/3645/20, №380/3655/20, від 03.08.2022 у справі №380/3764/20.

Стосовно аргументів позивача про те, що її не ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що листом від 31.03.2025 року №7.1-057/2/5335-25 Головним управлінням винесено попередження про наступне вивільнення.

31.03.2025 працівниками служби управління персоналом Головного управління надано позивачці на ознайомлення вищевказаний лист щодо попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 .

Як убачається з протоколу про доведення попередження про наступне вивільнення до відома державного службовця від 31.03.2025, відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» 31.03.2025 ОСОБА_1 , начальник відділу роботи з персоналом Управління роботи з персоналом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області була ознайомлена попередженням про наступне вивільнення. ОСОБА_1 запропоновано засвідчити ознайомлення з попередженням власним підписом, але ОСОБА_1 відмовилася ставити підпис про ознайомлення та отримати попередження про наступне вивільнення від 31.03.2025 №7.1.- 057/2/5335-25 без пояснення причин.

У зв`язку з цим, ОСОБА_1 , начальнику відділу роботи з персоналом Управління роботи з персоналом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області, 31.03.2025 о 17:03 з офіційної адреси електронної пошти Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області (gudpss@kh-consumer.gov.ua) на електрону адресу ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) надіслано попередження про наступне вивільнення від 31.03.2025 №7.1.- 057/2/5335-25 в зв`язку зі скороченням її посади, що підтверджується скрином екрану відправлення попередження відповідно до додатку до даного протоколу та засвідчується підписами працівників Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області.

Крім того, у зв`язку з цим, ОСОБА_1 , начальнику відділу роботи з персоналом Управління роботи з персоналом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області, 31.03.2025 о 17:07 засобом телекомунікаційного зв`язку мобільним застосунком Viber з особистого номеру Фоміної Ю.С. ( НОМЕР_1 ) на особистий номер ОСОБА_2 ( НОМЕР_2 ) надіслано попередження про наступне вивільнення від 31.03.2025 №7.1.- 057/2/5335-25 в зв`язку зі скороченням її посади. Надіслане повідомлення переглянуто ОСОБА_1 , що підтверджується скрином екрану відповідно до додатку до даного протоколу та засвідчується підписами працівників Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області.

Таким чином, у зв`язку із неможливістю засвідчити ознайомлення з попередженням про наступне вивільнення у зв`язку із відмовою позивача, на підставі п. 3 Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1042, з метою фіксації доведення до відома державного службовця вищезазначеного попередження про наступне вивільнення, відмови в засвідченні у попередженні щодо ознайомлення з ним, працівниками служби управління персоналом Головного управління додатково повідомлено позивача шляхом надсилання попередження про наступне вивільнення від 31.03.2025 №7.1.-057/2/5335-25 з офіційної адреси електронної пошти Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області (gudpss@kh-khconsumer.gov.ua) на адресу електронної пошти ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), про що складений протокол від 31.03.2025 б/н. о 17 год. 05 хв. з додатком, який підписаний Анастасією Метельською , начальником управління організаційно-господарського забезпечення Головного управління, Юлією Фоміною, в.о. начальника управління роботи з персоналом Головного управління, Тетяною Зігун, головним спеціалістом відділу добору та розвитку персоналу управління роботи з персоналом Головного управління.

Також, складений протокол від 31.03.2025 б/н. о 17 год. 10 хв. з додатком про надіслання попередження про наступне вивільнення засобами телекомунікаційного зв`язку мобільним застосунком Viber з особистого номеру Фоміної Ю.С. ( НОМЕР_1 ) на особистий номер ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), який підписаний Юлією Фоміною, в.о. начальника управління роботи з персоналом Головного управління, Тетяною Зігун, головним спеціалістом відділу добору та розвитку персоналу управління роботи з персоналом Головного управління.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що Головним управлінням вжито усіх можливих, необхідних та достатніх заходів щодо доведення до відома позивача вказаного попередження про звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

З матеріалів справи встановлено, що відбулось скорочення посади державної служби, на якій перебувала позивачка, що повністю узгоджується з вищенаведеним положенням закону.

Так, відповідно до наказів Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 30.01.2025 №78 «Про введення в дію структури Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області та проведення організаційних заходів» та від 28.03.2025 №304 «Про введення в дію штатного розпису Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області на 2025 рік», у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності, на виконання вимог частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», позивача попереджено про наступне звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», яке відбудеться по закінченню 30 календарних днів з дня ознайомлення з даним попередженням, з виплатою вихідної допомоги у відповідності до вимог частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 753/9240/18, при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Отже, суд першої інстанції вірно виснував, що суд не може вдаватися до переоцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників, водночас у випадку, який склався, відбулося скорочення посади державної служби начальника відділу роботи з персоналом управління роботи з персоналом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності згідно наказів Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 30.01.2025 №78 та від 28.03.2025 №304.

За ініціативою суб`єкта призначення відповідно до частини першої статті 87 Закону №889-VIII однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Наведене свідчить, насамперед, про можливість у суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь-яким державним службовцем.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №420/3541/20.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

З наведених положень Закону № 889-VIII слідує, що у разі виникнення обставин, передбачених пунктами 1 та 1-1 частини першої статті 87 цього Закону, у відповідача виникає обов`язок попередження працівника (у даному випадку позивачки) у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів про наступне звільнення.

Позивач в апеляційній скарзі наголошує, що їй не було запропоновано іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей та не враховано переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Згідно з частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Системний аналіз означених положень дає підстави для висновку про застосування положень Закону № 889-VIII щодо спірних відносин, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Водночас, частиною другою статті 64 Конституції України визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Водночас, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначається Законом № 389-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Тобто, на момент виникнення спірних відносин в Україні введений воєнний стан, внаслідок чого можливе встановлення окремих обмежень прав і свобод на період його дії.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 389-VIII).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 389-VIII у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Дія цієї частини не застосовується при призначенні на посади державної служби, за якими спеціальним законом встановлено порядок виконання обов`язків у разі відсутності керівника державного органу (у тому числі у разі припинення його повноважень чи звільнення з посади), крім випадків, якщо встановлений спеціальним законом порядок неможливо застосувати через відсутність осіб, на яких може бути покладено виконання обов`язків керівника державного органу.

Такі зміни до Закону № 389-VIII внесені Законом України від 20.05.2022 №2259-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану», яким скасовано конкурси у період дії воєнного стану для призначення, зокрема і на посади державної служби.

Підставами для призначення на державну службу у цей період є подання заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Відповідно до статті 1 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану вказаний Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності. представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України Про правовий режим воєнного стану

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених ст.43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України Про державну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Таким чином, в період дії воєнного стану обмежуються конституційні права і свободи людини і громадянина, зокрема, щодо можливості переведення державних службовців на інші посади державної служби, якщо такі службовці були призначені без конкурсного відбору в період дії воєнного стану.

З матеріалів справи встановлено, що позивач призначена на посаду начальника відділу управління роботи з персоналом Головного управління відповідно до наказу від 31.01.2023 №92- к.

Наказом від 30.04.2025 № 222-К позивача було звільнено з посади начальника відділу роботи з персоналом Управління роботи з персоналом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області 30 квітня 2025 року чи датою, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності, з припиненням державної служби, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Отже, у період з 31.01.2023 по 30.04.2025 в Україні діяв воєнний стан.

З урахуванням викладених норм чинного законодавства та враховуючи, що позивачку було призначено на посаду без конкурсного відбору у період дії воєнного стану, переведення її на іншу посаду не могло бути реалізовано у зв`язку з дією на території України правового режиму воєнного стану.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 28 Закону України Про правовий режим воєнного стану нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, враховуючи вищевикладене, ч.3 ст.87 Закону №889-VIII, яка визначає чітку послідовність дій роботодавця у разі переведення працівника та вивчення його переважних прав, не може бути застосована, оскільки суперечить положенням Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Закон України Про правовий режим воєнного стану містить чітку заборону переведення працівників призначених без конкурсного відбору на інші посади державної служби. Відповідно, якщо переведення обмежене дією режиму воєнного стану, вивчення переважних прав нівелюється прямою заборону вказаного вище закону про неможливість переведення.

Отже, встановивши спрощену процедуру призначення на посади державної служби, законодавцем передбачено обмежувальну умову, а саме: заборону бути переведеними на інші посади державної служби за умови призначення на посаду державної служби на підставі абзацу 1 частини п`ятої статті 10 Закону № 389-VIII.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування положень абзаців 2, 3 частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII в межах спірних відносин, оскільки Закон № 389-VIII містить імперативну норму щодо заборони переведення державних службовців на інші посади державної служби за умови призначення їх на посаду державної служби на підставі абзацу 1 частини п`ятої статті 10 Закону № 389-VIII.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 320/13326/23, від 27 березня 2025 року у справі № 440/12540/23, де попри нетотожний суб`єктний склад, водночас підставою звільнення в обох випадках є пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України № 889-VIII.

При цьому Верховний Суд у зазначених постановах також указував на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 160/1643/23.

Водночас варто зауважити, що у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року № 160/1643/23 викладено лише узагальнене тлумачення застосування норм Закону України № 389-VIII, проте не надано висновку щодо застосування Закону України № 889-VIII у взаємозв`язку із Законом України № 389-VIII, а саме в частині порядку припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України № 889-VIII.

За такого правового врегулювання та обставин справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про правомірність оскаржуваного наказу начальника ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області №222-К від 30.04.2025 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу роботи з персоналом Управління роботи з персоналом Головного Управління Держпродспоживслужби в Харківській області та відсутності підстав для задоволення позовних вимог про його скасування.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі №640/22081/22 та від 23 квітня 2025 року у справі №320/12821/23.

З огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин, ураховуючи те, що позовні вимоги про поновлення позивача на посаді; стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань за період з 30 квітня 2025 року до моменту поновлення на посаді; та стягнення солідарно з Державної служби України з питань безпечності продуктів та захисту споживачів та ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області моральну шкоду у розмірі 100000 грн.00 коп. є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, яка не знайшла свого правового обґрунтування, колегія суддів вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 року по справі № 520/13020/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 по справі № 520/13020/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов