Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №520/29543/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Біленський О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 р. Справа № 520/29543/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 14.01.25 по справі № 520/29543/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії №204250009021 від 27.09.2024;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Харківській області зарахувати до його страхового стажу, періоди роботи за 1982, 1985-1990, 1991-1999 роки, згідно з трудовою книжкою колгоспника № НОМЕР_1 та архівної довідки від 22.08.2024 №324, виданої Комунальною установою «Трудовий архів» Шевченківської селищної ради Куп`янського району Харківської області, та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з дня звернення - з 01.09.2024.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 27.09.2024 №204250009021.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи за 1982, 1985 - 1999 роки, згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 .

Зобов`язано ГУ ПФУ в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.09.2024 про призначення пенсії та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2025.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що до страхового стажу позивачки не зараховано періоди 1982, 1985, 1990, 1991-1999 згідно довідки від 22.08.2024 №324, оскільки прізвище яке вказано в тексті довідки не відповідає паспортним даним заявника. У тексті довідки зазначено що в документах значиться ОСОБА_2 а у паспорті ОСОБА_3 . Отже, для зарахування періодів роботи 1982, 1985, 1990, 1991-1999 до страхового стажу у відповідачів не має законних підстав.

Вказав, що суд першої інстанції не врахував, що довідка від 22.08.2024 №324 не відповідає вимогам Інструкції №162 та Інструкції №58 а, отже, не може слугувати підставою для зарахування зазначених в ній періодів роботи до страхового стажу. Призначення пенсії на підставі некоректних документів є юридично недійсним.

Крім цього, зазначив, що заява позивача відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась ГУ ПФУ у Запорізькій області. Розглянувши заяву позивача та надані документи, відповідач-1 прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії, яке було направлено до ГУ ПФУ у Харківській області та додано його до електронної пенсійної справи позивача. У відповідності до чинного законодавства відповідач-1 не має повноважень на здійснення будь-який інших перерахунків позивачу на будь-який інший розгляд заяв та прийняття рішень щодо позивача, у тому числі за рішенням суду, оскільки позивач не перебуває на обліку ГУ ПФУ у Запорізькій області та проживає на території, що обслуговується ГУ ПФУ у Харківській області.

Апелянт зазначив, що оскільки ГУ ПФУ у Запорізькій області було уповноважене на розгляд конкретної заяви позивача про призначення пенсії за віком згідно Закону №1058, яка надійшла до нього в порядку черговості надходження заяв для опрацювання бек-офісами, тому територіальний орган Пенсійного фонду України уповноважений на повторний розгляд заяви про призначення пенсії за віком може бути визначено судом лише ГУ ПФУ в Харківській області.

Стосовно відшкодування позивачу судових витрат, апелянт вказав, що відповідач не має можливості відшкодувати судовий збір у зв`язку з відсутністю коштів, призначених на цю мету.

Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, виконання рішень суду щодо списання коштів, у тому числі зі сплати судових витрат з державного бюджету, здійснюється Казначейством у встановленому порядку шляхом відкриття відповідних рахунків та перерахування коштів . Отже, враховуючи положення ст. 94 КАС України та вказані законодавчі норми, судові витрати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, повинні відшкодовуватись з державного бюджету органами Казначейства.

Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 308 , п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю–доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

ОСОБА_1 , звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою від 01.09.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV).

Вказана заява про призначення пенсії за віком та додані до неї документи розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області.

За результатами розгляду заяви ГУ ПФУ в Запорізькій області прийнято рішення про часткову відмову №764/03-16 від 27.09.2024 №204250009021, яким ОСОБА_1 відмовлено в частині зарахування стажу за періоди 1982, 1985, 1990, 1991-1999 роки згідно довідки від 22.08.2024 №324, оскільки в довідці прізвище, яке значиться в документах в ці періоди ОСОБА_4 не відповідає даним паспорту ОСОБА_5 .

Вважаючи рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 27.09.2024 №204250009021 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ПФУ в Запорізькій області при прийнятті рішення від 27.09.2024 №204250009021 діяло не на підставах та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а отже воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території.

Правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні і права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон №1058-ІV.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року.

Відповідно до ст. 40 Закону №1058-ІV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Частиною 3 ст. 44 Закону №1058-IV визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII).

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Отже, законодавець передбачив особливий порядок зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок.

Пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 "Про трудові книжки колгоспників", установлено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу, в тому числі на членів рибознавчих колгоспів, з моменту прийняття їх у члени колгоспу.

Відповідно до пункту 1 Основного положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затвердженого постановою правління Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, яка ведеться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу (пункт 2 Основних положень).

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).

Згідно пункту 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Згідно із зразком трудової книжки колгоспника, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310, у трудовій книжці колгоспника зазначається в розділі V відомості про трудову участь в загальному господарстві, зокрема прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві та причини невиконання такого річного мінімуму.

Відповідно до пункту 8 Положення №310 трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або відповідних записів у ній, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.

Колегія суддів наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2023 по справі №171/843/17.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).

Крім цього, згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Судовим розглядом встановлено, що згідно записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 позивач, у періоди 1982, 1985-1999 роки працював шофером колгоспі ім. Петровського.

Колегія суддів зазначає, що колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ лише у випадку відсутності трудової книжки колгоспника або в разі відсутності в ній відповідних записів.

Судом встановлено, що записи у трудовій книжці за спірні періоди містять всю інформацію, визначену Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, зокрема, про прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі та його виконання позивачем.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що вказані записи в трудовій книжці зроблено у хронологічній послідовності, відсутні ознаки підчисток та підробок, у відповідній графі наведені підставу для внесення відповідних записів.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в цій частині спірних періодів) містять неправдиві або недостовірні відомості.

Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача за 1982, 1985-1999 роки, відповідач вказує, що прізвище позивача, що міститься в документах згідно архівної довідки №324 від 22.08.2024, не відповідає паспортним даним заявника.

Разом із тим, інформація про встановлений мінімум трудової участі у громадському господарстві та фактично відпрацьовані вихододні наявна у трудовій книжці колгоспника позивача, а тому додаткового підтвердження уточнюючою довідкою не потребує.

Враховуючи вищевикладене, та беручи до уваги, що трудова книжка позивача містить інформацію про фактично відпрацьований позивачем час в колгоспі за спірні періоди, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 27.09.2024 №204250009021 та зобов`язання зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи за 1982, 1985-1999 роки, згідно з трудовою книжкою колгоспника № НОМЕР_1 .

Таким чином, доводи апеляційної скарги, щодо того, що суд першої інстанції не врахував, що довідка від 22.08.2024 №324 не відповідає вимогам Інструкції №162 та Інструкції №58, а отже, не може слугувати підставою для зарахування зазначених в ній періодів роботи до страхового стажу, спростовуються вище зазначеним.

Посилання апелянта на те, що у відповідності до чинного законодавства ГУ ПФУ в Запорізькій області не має повноважень на здійснення будь-яких інших перерахунків позивачу, розгляд заяв та на прийняття будь-яких інших рішень щодо позивача, оскільки позивач проживає на території, що обслуговується ГУ ПФУ в Харківській області, колегія суддів зазначає.

Судом встановлено, що позивачка звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, яка розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області та яким прийнято рішення про часткову відмову №764/03-16 від 27.09.2024 №204250009021, яким ОСОБА_1 відмовлено в частині зарахування стажу за періоди 1982, 1985, 1990, 1991-1999 роки згідно довідки від 22.08.2024 №324, оскільки в довідці прізвище, яке значиться в документах в ці періоди ОСОБА_4 не відповідає даним паспорту ОСОБА_5 .

Суд першої інстанції поклав обов`язок здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 27.09.2024, саме на орган, який прийняв неправомірне рішення – ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Положеннями п. 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що у силу приписів абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Викладене, на переконання колегії суддів, свідчить, що з урахуванням принципу екстериторіальності призначення пенсії у випадку скасування судом рішення про відмову в її призначенні має здійснюватися саме тим територіальним органом Пенсійного фонду України, якого було уповноважено розглядати подану особою заяву вперше.

До компетенції ж органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи (у спірному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області) належить здійснення виплати пенсії після її призначення органом, який розглядає відповідну заяву.

За вказаних обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо вірно обраного судом способу захисту та покладення обов`язку перегляду заяви позивача про призначення пенсії за віком, саме на ГУ ПФУ у Запорізькій області як орган, який прийняв протиправне рішення про відмову.

Колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, ГУ ПФУ в Харківській області визначено як суб`єкт, який має здійснювати виплату позивачу призначеної пенсії за місцем за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання.

Факт того, що місце проживання позивача зареєстровано в Харківській області, не спростовує висновки суду першої інстанції, що належним відповідачем за позовними вимогами ОСОБА_1 у відповідній частині є ГУ ПФУ в Запорізькій області, оскільки норми п.4.10 Порядку №22-1 визначають орган, що призначає пенсію для здійснення виплати пенсії. Водночас орган, що призначає пенсію, який розглядає заяву про призначення пенсії та приймає рішення про призначення пенсії (відмову в призначенні пенсії), визначається за нормами п.4.2 Порядку №22-1, які передбачають застосування принципу екстериторіальності.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме ГУ ПФУ в Запорізькій області повинно повторно розглянути заяву позивача.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Запорізькій області про те, що позивач не перебуває на обліку в Головному управлінні та не проживає на території Запорізької області, як необґрунтовані.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно відшкодування позивачу судових витрат, колегія суддів зазначає.

Відповідно до ч. ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вище викладене, посилання відповідача на те, що судові витрати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, повинні відшкодовуватись з державного бюджету органами Казначейства, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року по справі № 520/29543/24 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк