Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №520/7910/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 р. Справа № 520/7910/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 . Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/7910/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області третя особа Міністерство соціальної політики України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт 1) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, апелянт 2), третя особа Міністерство соціальної політики України (далі – Мінсоцполітики, третя особа), в якому просив:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області, що полягають у відрахуванні у квітні 2025 року з пенсії ОСОБА_1 45 668,40 грн, проведеного не в установленому законом порядку, не на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень, як особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи, який брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України;

- стягнути з ГУ ПФУ в Харківській області протиправно відраховані у квітні 2025 року з пенсії ОСОБА_1 45 668,40 грн, проведені не в установленому законом порядку не на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень, як з особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи, який брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 позов ОСОБА_1 задоволено частково з виходом за межі позовних вимог.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.04.2025 пенсії із застосуванням коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», прийнятої на підставі ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX, та обмеження пенсії максимальним розміром.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити з 01.04.2025 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», прийнятої на підставі ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивачем було подано апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив змінити рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2025, виклавши його резолютивну частину в іншій редакції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що пенсія йому призначена за рішенням суду, яке є обов`язковим до виконання, по інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи, тобто брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Апелянт вказав, що суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі №520/1317/25, посилання суду першої інстанції на відсутність порушення прав та інтересів ОСОБА_1 щодо відрахування у квітні 2025 року з його пенсії грошових коштів, у зв`язку з чим в даній частині позовних вимог слід відмовити і на те, що задоволенню не підлягають позовні вимоги, що стосуються стягнення з ГУ ПФУ в Харківській області протиправно відрахованих у квітні 2025 року з пенсії грошових коштів у розмірі 45668,40 грн у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Відповідач та третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористалися, що відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Крім того, не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідачем було подано апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Харківській області зазначило, що оскільки стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанова №1 є чинними і неконституційними не визнавались, а отже є обов`язковими до застосування, відповідач діяв відповідно до вимог статті 19 Конституції України. Доводи позивача про порушення його прав є необґрунтованими, оскільки позивачу здійснили нарахування пенсії в розмірі, який обчислений на виконання рішення суду, із застосуванням до нарахованого розміру пенсії (80124,00 грн) коефіцієнтів при її виплаті відповідно до вимог статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а саме – у 2025 році у період дії воєнного стану; законних підстав очікувати застосування до позивача іншого регулювання, ніж передбачено вищезазначеними актами, та у спосіб, відмінний від передбаченого статтею 19 Конституції України, не було, відтак докази порушення прав позивача, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, відсутні.

Позивач та третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористалися, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі положень частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянти посилаються в апеляційних скаргах, прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ГУ ПФУ в Харківській області не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено такі обставини справи.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Також ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни, що підтверджується посвідчення серія НОМЕР_1 , та на пільги і компенсації, встановлені, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується посвідчення серія НОМЕР_2 (категорія 1).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі №520/14348/19, зокрема, зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити з 01.10.2017 перерахунок та виплату призначеної пенсії ОСОБА_1 за вислугу років, відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції станом на час призначення пенсії) з розрахунку 90 відсотків суми заробітної плати, на яку нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка визначена у висновку судової економічної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса №24152 від 05.12.2019 та складає 62 180,66 грн, без обмежень її максимального розміру, з урахуванням раніше проведених виплат.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2025 та обмежено її виплату максимальним розміром.

З 01.03.2025 розмір пенсії позивача становить 80 124,00 грн, однак фактично ОСОБА_1 до виплати у квітні 2025 року зазначена пенсія у меншому розмірі, а саме 34455,60 грн.

Вважаючи, що відповідачем протиправно відраховано у квітні 2025 року з його пенсії 45668,40 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги з виходом за їх межі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки положення ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови КМУ №1 від 03.01.2025 не були відображені в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» шляхом внесення відповідних змін, то вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вказані положення не передбаченні Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не мають зворотної дії в часі та погіршують майновий стан позивача. Окрім того, наведені норми права вступають у протиріччя з рішенням Харківського окружного адміністративного суду яким визначено розмір пенсії позивача. Суд констатував про відсутність порушення прав та інтересів позивача щодо відрахування у квітні 2025 року з його пенсії 45668,40 грн, у зв`язку з чим в даній частині позовних вимог відмовлено. Так само відмовлено в задоволенні позовних вимог, що стосуються стягнення з ГУ ПФУ в Харківській області протиправно відрахованих у квітні 2025 року з пенсії ОСОБА_1 45668,40 грн, у зв`язку з їх необґрунтованістю. Суд першої інстанції зазначив, що в цій справі з боку відповідача встановлено саме протиправні дії з приводу обмеження максимальним розміром пенсії позивача при здійсненні перерахунку пенсії на виконання приписів постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», натомість дій відповідача щодо відрахування у квітні 2025 року з пенсії ОСОБА_1 45668,40 грн з боку відповідача позивачем не доведено, а судом не встановлено. З огляду на зазначене, суд вказав на наявність підстав, з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, для виходу за межі заявлених позовних вимог шляхом визнання протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо нарахування та виплати позивачу з 01.04.2025 пенсії із застосуванням коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», прийнятої на підставі ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX, і обмеження пенсії максимальним розміром та зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити з 01.04.2025 нарахування та виплату пенсії позивача без застосування обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», прийнятої на підставі ст.46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX.

Колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з огляду на те, що з матеріалів справи вбачається, що пенсію ОСОБА_1 призначено по інвалідності саме відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а отже саме норми цього Закону підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Щодо посилання ГУ ПФУ в Харківській області на законність застосуванням до нарахованого розміру пенсії позивача коефіцієнтів при її виплаті відповідно до вимог статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови №1 колегія суддів зазначає таке.

Положеннями частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, встановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

З вищезазначеного вбачається, що в період дії в Україні воєнного стану конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України, не обмежується.

Крім того, пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Так, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.

Статтею 50-1 Закону України №1789-ХІІ «Про прокуратуру» були врегульовані питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих.

Позивачеві призначено пенсію за вислугу років на підставі положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ з розрахунку 90% суми заробітної плати, на яку нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

14.10.2014 було прийнято Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ.

Питання пенсійного забезпечення почали унормовуватись статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо, (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій, від 11.10.2005 №8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення №5-рп/2002).

22.05.2008 Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у своєму рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, згідно з яким «...конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянин Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

З вищезазначеного вбачається, що з урахуванням сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

З матеріалів справи вбачається, що ГУ ПФУ в Харківській області позивачу призначена пенсія за вислугу років за Законом України «Про прокуратуру» у розмірі 90% від заробітної плати без обмеження її максимальним розміром, яка у квітні 2025 року була виплачена з урахуванням положень статті 46 Закону «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-ІХ (далі – Закон №4059-ІХ) встановлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, в тому числі, Закону України «Про прокуратуру», (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 46 Закону №4059-ІХ Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі – Постанова №1), яка набрала чинності 03.01.2025 та застосовується з 01.01.2025.

Відповідно до пункту 1 Постанови №1 у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.

Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Із зазначеного вище вбачається, що положеннями статті 46 Закону №4059-ІХ та Постанови №1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом України «Про прокуратуру», який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

Обмежуючи розмір виплати нарахованої ОСОБА_1 пенсії, відповідач керувався положеннями статті 46 Закону №4059-IX та Постанови №1.

Таким чином, у справі, що розглядається, ключовим є питання щодо застосування статті 46 Закону №4059-IX та Постанови №1 до правовідносин з виплати нарахованої пенсії, яка призначена відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Як зазначено вище, у Постанові №1 дійсно йдеться про розповсюдження дії її положень до правовідносин із обмеження розміру пенсії, призначеної, зокрема, відповідно до норм Закону України «Про прокуратуру» та передбачає, що пенсії, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.

Водночас, насамперед Законом України «Про прокуратуру» врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

Так, частиною 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII було передбачено, що призначенні працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIIІ внесені зміни до частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, її викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019 визнано неконституційним положення частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України та встановлено, що частина 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції.

В зазначеному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що в Основному Законі України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6).

Згідно з приписами Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України; до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85).

Відповідно до частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; судоустрій, судочинство, статус суддів; організація і діяльність прокуратури (пункти 6, 14).

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади; до його повноважень належить, зокрема, вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення проведення фінансової політики та політики у сфері соціального захисту; розроблення і здійснення загальнодержавних програм економічного, соціального розвитку України (частина 1 статті 113, пункти 2,3,4 статті 116 Конституції України).

Конституційний Суд України зазначив, що метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є, зокрема, розмежування повноважень між різними органами державної влади, що означає самостійне виконання кожним із них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.07.016 №5-рп/2016).

Частина 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII в первинній редакції передбачала низку підстав для перерахунку призначених пенсій. Проте згідно з чинною редакцією оспорюваного положення Закону умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури вже не врегульовуються Законом, а повноваження щодо їх визначення делеговано Кабінету Міністрів України. З огляду на це Конституційний Суд України, перевіряючи на відповідність Конституції України положення частини 20 статті 86 Закону, виходив із такого.

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій на її 724-му засіданні 6 жовтня 2000 року, №Rес(2000)19 зазначено, що «у країнах, у яких прокуратура є незалежною від уряду, держава має вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення в законі суті й обсягу незалежності прокуратури» (пункт 14).

Конституційний Суд України у Рішенні від 03.10.2001 №12-рп/2001 зазначив, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування та діяльності суддів, а також, зокрема, органів прокуратури, робота яких тісно пов`язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту (абзац 5 пункту 4 мотивувальної частини).

Відповідно до частини 2 статті 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України вважав за доцільне конкретизувати свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 03.10.2001 №12-рп/2001, вказавши, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування потребує також сталого фінансування органів прокуратури, зокрема, належного соціального захисту їх працівників та осіб, які вийшли на пенсію. Потреба у належному соціальному захисті працівників органів прокуратури випливає з характеру покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності в ефективному судовому захисті прав громадян.

Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України дійшов висновку, що метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

До повноважень Кабінету Міністрів України законодавець відніс право визначати умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури без закріплення на законодавчому рівні відповідних критеріїв, чим поставив у залежність фінансування пенсійного забезпечення прокурорів від виконавчої влади. Таке нормативне регулювання призводить до втручання виконавчої влади в діяльність органів прокуратури, а також до недотримання конституційної вимоги щодо здійснення органами державної влади своїх повноважень у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Конституційний Суд України констатував, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено. Таке делегування порушує вимоги Конституції України, згідно з якими органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України).

До аналогічних висновків Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 09.10.2008 №22-рп/2008, від 23.06.2009 №15-рп/2009 (абзац другий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20.05.2010 №14-рп/2010).

Аналіз вищенаведеного дає підстави стверджувати, що питання пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі, умови та порядок перерахунку призначених їм пенсій, має визначати Верховна Рада України законом, а не Кабінет Міністрів України підзаконним актом.

Крім того, відповідно до усталеної судової практики, яка сформована у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №295/7220/16-а, від 30.09.2019 у справі №360/1432/19, від 27.03.2020 у справі №569/727/17, від 28.04.2021 у справі №640/3098/20, у разі наявності колізії між правовими актами різної юридичної сили слід застосовувати ієрархічний підхід, що ґрунтується на ієрархічній системі нормативно-правових актів, основу якої складає Основний закон держави – Конституція України, всі інші закони приймаються на підставі та відповідності до Конституції України та не можуть їй суперечити; в свою чергу підзаконні нормативно-правові акти приймаються на підставі та у відповідності до законів України.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що у рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 №6-рп/2007). Виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі – Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини 2 статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині 2 статті 19, статті 130 Конституції України.

За приписами статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України).

Враховуючи викладене, зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначена у відповідності до Закону України «Про прокуратуру», можлива лише у випадку внесення відповідних змін до цього Закону. Інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до законів, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.

При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19; постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).

Під час розгляду цієї справи колегія суддів, з огляду на положенням частини 5 статті 242 КАС України, враховує також правові висновки Верховного Суду, викладені ним у постанові від 25.09.2025 у справі №520/1317/25, відповідно до яких застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, яким пенсія призначена за Законом України «Про прокуратуру», положень статті 46 Закону №4059-IX та Постанови №1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Отже, застосувавши нормативно-правові акти, які не урегульовають умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України, протиправно обмеживши право позивача на належний соціальний захист, ГУ ПФУ у Харківській області вийшло за межі наданих повноважень, що є беззаперечною підставою для визнання протиправними його дій, а сума недоплаченої пенсії підлягає стягненню на користь позивача.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.09.2025 у справі №520/1317/25.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи, викладені ГУ ПФУ в Харківській області в апеляційній скарзі, щодо законності застосування до пенсії позивача коефіцієнтів, які передбачені Постановою №1, є необґрунтованими.

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував висновків, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.09.2025 у справі №520/1317/25, колегія суддів зазначає таке.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції вийшов за їх межі і визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо нарахування та виплати позивачу з 01.04.2025 пенсії із застосуванням коефіцієнтів, визначених пунктом 1 Постанови №1, прийнятої на підставі статті 46 Закону №4059-IX, та обмеження пенсії максимальним розміром і зобов`язав ГУ ПФУ в Харківській області здійснити з 01.04.2025 нарахування та виплату пенсії позивача без застосування обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, визначених пунктом 1 Постанови №1, прийнятої на підставі статті 46 Закону №4059-IX.

Водночас, як вбачається з розрахунку пенсії ОСОБА_1 загальна сума призначеної йому пенсії з усіма надбавками складає 80124,00 грн, однак у квітні 2025 року йому було фактично виплачено лише 34455,60 грн, що відповідачем не заперечується.

Отже, з вищезазначеного вбачається, що позивачу пенсію було нараховано у повному обсязі, що сторонами не оспорюється, однак виплачено лише частину і недоплачено пенсію у розмірі 45668,40 грн.

Верховний Суд у постанові від 25.09.2025 у справі №520/1317/25, предмет, підстави та сторони в якій є такими ж, як і в справі №520/7910/25, дійшов висновку, що застосувавши нормативно-правові акти, які не урегульовують умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України, протиправно обмеживши право позивача на належний соціальний захист, ГУ ПФУ у Харківській області вийшло за межі наданих повноважень, що є беззаперечною підставою для визнання протиправними його дій, а сума недоплаченої пенсії підлягає стягненню на користь позивача.

Тобто, посилання суду першої інстанції на наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та зобов`язання відповідача з 01.04.2025 нарахувати та виплатити пенсії ОСОБА_1 без застосування обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», прийнятої на підставі ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX є помилковими.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області, що полягають у відрахуванні у квітні 2025 року з пенсії ОСОБА_1 45 668,40 грн, проведеного не в установленому законом порядку, не на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень, як особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи, який брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України та стягнення протиправно відрахованоїі у квітні 2025 року з пенсії ОСОБА_1 45 668,40 грн, колегія суддів вважає їх такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з невстановленням факту зазначеного відрахування з пенсії.

В зв`язку з встановленим порушенням права позивача на отримання нарахованої пенсії за квітень 2025 року у повному розмірі колегія суддів прийшла до висновку, що наявні підстави для виходу за межі позовних вимог та визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії у квітні 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» №1 від 03.01.2025 і стягнення на користь позивача різниці між нарахованою та виплаченою пенсією за квітень 2025 року в розмірі 45668 грн 40 коп.

Як наслідок вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, а рішення першої інстанції скасуванню.

Щодо зазначення в апеляційній скарзі позивачем, що за сім місяців розгляду справи він чотири рази подавав заяви про відвід судді Григорова Д.В. у подальшому розгляді справи №520/7910/25 з приводу порушення останнім права позивача на доступ до суду, яке передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З матеріалів справи встановлено, що дійсно 15.04.2025, 29.05.2025, 28.09.2025 та 07.11.2025 позивач подавав до суду першої інстанції заяви про відвід судді Григорова Д.В., в обґрунтування яких Магда А.М. посилався на порушення суддею вимог статті 258 КАС України щодо строків розгляду справи та упередженість судді до позивача.

16.04.2025 суддею Харківського окружного адміністративного суду Григоровим Д.В. визнано відвід, заявлений у заяві від 15.04.2025, необґрунтованим та передано справу для вирішення питання про відвід судді.

17.04.2025 ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду заяву позивача від 15.04.2025 про відвід судді Григорова Д.В. залишено без задоволення.

01.07.2025 суддею Харківського окружного адміністративного суду Григоровим Д.В. визнано відвід, заявлений у заяві від 29.05.2025, необґрунтованим та передано справу для вирішення питання про відвід судді.

03.07.2025 ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду заяву ОСОБА_1 від 29.05.2025 про відвід судді Григорова Д.В. залишено без задоволення.

30.09.2025 ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду заяву позивача від 28.09.2025 про відвід судді Григорова Д.В. повернуто заявнику без розгляду.

10.11.2025 ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду заяву позивача від 07.11.2025 про відвід судді Григорова Д.В. повернуто заявнику без розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Колегія суддів зазначає, що фактично ОСОБА_1 лише констатує факт заявлення вищезазначених відводів і не наводить жодних заперечень на ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 та від 03.07.2025, якими заяви апелянта 1 про відвід судді Григорова Д.В. залишено без задоволення у зв`язку з їх безпідставністю, та на ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 та від 10.11.2025, якими заяви ОСОБА_1 про відвід судді Григорова Д.В. повернуто заявнику без розгляду, оскільки вони є очевидно необґрунтованими та такими, що являють собою зловживання процесуальними правами з боку позивача. Як наслідок оцінка вище зазначеним ухвалам суду першої інстанції колегією суддів не надається.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Положеннями пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянтів, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Згідно з частинами 1-3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За змістом частини 2 статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, апеляційна скарга ГУ ПФУ в Харківській області – задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанцій у цій справі - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області – залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року по справі № 520/7910/25 - скасувати.

Прийняти постанову, якою вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії у квітні 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» №1 від 03.01.2025.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344; 61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3-й під`їзд, 2 поверх) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) різницю між нарахованою та виплаченою пенсією за квітень 2025 року в розмірі 45668 (сорок п`ять тисяч шістсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк