Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №520/14312/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 р. Справа № 520/14312/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 (головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В.) по справі № 520/14312/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати капітану ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік.

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити капітану ОСОБА_1 грошову допомоги на оздоровлення за 2025 рік.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що позивач, не отримував повну щорічну відпустку, а із рапортом про отримання грошової допомоги на оздоровлення звернувся в квітні 2025 року за місцем служби у військовій частині НОМЕР_1 . В даному випадку, на думку апелянта, право на звернення з рапортом, кореспондує обов`язку відповідача видати наказ із зазначенням у ньому суми грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, а не перекладення такого обов`язку на іншу військову частину.

Наголошує, що суд першої інстанції обмежився формальним підходом і зробив висновок про відсутність бездіяльності у відповідача, хоча фактично відмова відповідача призвела до того, що право позивача на отримання грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік залишилось нереалізованим.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

На підставі положень ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 до 14.05.2025,виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та вибув до нового місця служби – (військова частина НОМЕР_2 АДРЕСА_1 ), що вбачається з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 травня 2025 року № 139 ДСК, наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 17 квітня 2025 року № 16Рдск/7Д до військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до змісту наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 травня 2025 року № 139 ДСК наказано виплатити позивачу:

- надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01 по 14 травня 2025 року;

- премію у розмірі 320% від посадового окладу за період з 01 по 14 травня 2025 року.

Із зазначеного наказу про виключення позивача зі списків військової частини НОМЕР_1 вбачається, що грошову допомогу для оздоровлення відповідно до розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (зі змінами), за 2025 рік позивач не отримував.

Вважаючи, що під час виключення позивача зі списків військової частини НОМЕР_1 були правові підстави для нарахування і виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік, позивач звернувся із зазначеним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивача не було звільнено з військової служби, а було переведено до нового місця служби - військової частини НОМЕР_2 , та Військовою частиною НОМЕР_1 не було видано саме наказу про виплату позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік, суд першої інстанції дійшов висновку, що згідно п. 3 розділу XXIII Порядку № 260 такий обов`язок щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, як військовослужбовцю, який прибув для подальшого проходження військової служби, виникає у військової частини НОМЕР_2 .

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991р. № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

За правилами ч. 2 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році. У такому самому порядку надається щорічна основна відпустка і військовослужбовцям, які перебували у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

У силу спеціального застереження ч. 17 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктами 1, 2, 6 розділу XXIII Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення (п. 1 розділу XXIII Порядку № 260).

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п. 6 розділу XXIII Порядку № 260).

Отже, грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку, або без вибуття у відпустку за їх рапортом.

Відповідно до п.3 розділу ХХІІІ Порядку № 260 військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, грошова допомога для оздоровлення виплачується за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули.

Відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті грошової допомоги на оздоровлення, виходив з того, що військовослужбовець вибув до іншої частини, та не позбавлений отримати грошову допомогу на оздоровлення за новим місцем служби.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , звертався до відповідача 17.04.2025 з рапортом про призначення і виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, що не заперечується сторонами.

До Військової частини НОМЕР_1 вказаний рапорт надійшов засобами поштового зв`язку та був вручений - 22.04.2025.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.05.2025 № 139ДСК капітана ОСОБА_1 , офіцера військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 17.04.2025 № 16Рдск/7Д до військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що 14.05.2025 справи та посаду здав та вибув до нового місця служби ( АДРЕСА_1 ).

Отже, до 14.05.2025 ОСОБА_1 перебував на грошовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , що також визнається відповідачем.

Також, колегія суддів приймає в якості належних доказів лист Військової частини НОМЕР_3 № 2112/86 від 03.01.2026, відповідно до якого, зокрема, ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік у військовій частині НОМЕР_3 не отримував, що підтверджує доводи апелянта, що його право на отримання грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік залишилось нереалізованим.

При цьому, колегія суддів зазначає, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п. 6 розділу XXIII Порядку № 260).

Отже, дата призначення та виплати грошової допомоги на оздоровлення безпосередньо впливає на розмір такої виплати.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач, як військовослужбовець реалізував своє право на отримання грошової допомоги на оздоровлення шляхом подання рапорту від 17.04.2025 саме до Військової частини НОМЕР_1 , тобто обрав одну з можливих дій визначену пунктом 6 розділу XXIII Порядку № 260.

Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що згідно п. 3 розділу XXIII Порядку № 260 обов`язок щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, як військовослужбовцю, який прибув для подальшого проходження військової служби, виникає у військової частини НОМЕР_2 , оскільки вказане не передбачено п. 3 розділу XXIII Порядку № 260.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що відмова Військової частини НОМЕР_1 у виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, оформлена листом від 31.05.2025 № 222/28/7/3353 є протиправною.

Щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити капітану ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік, колегія суддів зазначає таке.

Оскільки за наслідками судового розгляду встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 протиправно відмовила у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, а також враховуючи наявність у позивача права на отримання останньої, апеляційний суд вважає, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є саме зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 на підставі рапорту ОСОБА_1 від 17.04.2025 здійснити призначення, обчислення та нарахування грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік.

При цьому, слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судом зазначеного способу захисту права в контексті спірних правовідносин не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 (справа № 336/2660/17), від 23.10.2019 (справа № 324/187/17), від 30.11.2020 (справа № 336/1933/17 (2-а/336/198/2017)), від 02.12.2021 (справа № 278/1429/17), від 14.12.2021 року (справа № 826/2954/18), від 31.01.2023 (справа № 750/11913/17).

Частиною четвертою статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що відмова суду першої інстанції ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 по справі № 520/14312/25 - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати капітану ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 на підставі рапорту ОСОБА_1 від 17.04.2025 здійснити призначення, обчислення та нарахування грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц