Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №620/12536/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/12536/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі також відповідач), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06.03.2017 по 31.10.2017 та з 01.01.2024 по 31.07.2024 рр.;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.03.2017 по 31.10.2017 та з 01.01.2024 по 31.07.2024 рр.;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період часу з серпня 2020 року по червень 2023 року включно;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату до грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період часу з серпня 2020 року по червень 2023 року включно;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваної додаткової відпустки, яка надається учасникам бойових дій, за 2022 - 2025 роки - по 14 календарних днів за кожен рік;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані дні оплачуваної додаткової відпустки, яка надається учасникам бойових дій, за 2022 - 2025 роки - по 14 календарних днів за кожен рік;

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у спірний період не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення у зв`язку зі зростанням споживчих цін є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Також позивач посилається на те, що відповідачем при звільненні зі служби в поліції йому не було виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та додаткову доплату до грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375.

У відзиві відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити у повному обсязі. Також відповідач зазначив, що сума заявлених представником позивача витрат на правничу допомогу є значно завищеною та як наслідок підлягає зменшенню.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.11.2025 поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом. Прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_2 у спірний період проходив службу у Головному управлінню Національної поліції в Чернігівській області, наказом № 629 о/с від 07.10.2025 був звільнений зі служби в поліції 07.10.2025.

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 14.01.2020.

Листом від 28.10.2025 № 86289-2025 відповідач повідомив, що за час служби в ГУНП в Чернігівській області грошове забезпечення позивача індексувалося згідно Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Додаткова доплата до грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 ОСОБА_1 виплачувалася відповідно наказів ГУНП в Чернігівській області на суму 47571,4 і грн., а саме: відповідно наказів ГУНП в Чернігівській області від 10.07.2020 № 185 о/с за березень 2020 року-в сумі 3708.85 грн; відповідно наказів ГУНП в Чернігівській області від 10.07.2020 № 185 о/с за квітень 2020 року-в сумі 5674,47 грн; відповідно наказу ГУНП в Чернігівській області від 10.07.2020 № 185 о/с за травень 2020 року-в сумі 3663,43 грн; відповідно наказу ГУНГІ в Чернігівській області від 10.07.2020 № 185 о/с за червень 2020 року-в сумі 2698,07 грн; відповідно наказу ГУНП в Чернігівській області від 10.07.2020 № 237 о/с за липень 2020 року-в сумі 2987,26 грн; відповідно наказу ГУНП в Чернігівській області від 28.12.2020 № 375 о/с за серпень 2020 року-в сумі 2072,09 грн.; відповідно наказу ГУНП в Чернігівській області від 28.12.2020 № 375 о/с за вересень 2020 року-в сумі 4218,43 грн; відповідно наказу ГУНП в Чернігівській області від 28,12.2020 № 375 о/с за жовтень 2020 року-в сумі 6042,94 грн; відповідно наказу ГУНП в Чернігівській області від 28.12.2020 № 375 о/с за листопад 2020 року-в сумі 5930,62 грн: відповідно наказу ГУНП в Чернігівській області від 28.12.2020 № 375 о/с за грудень 2020 року-в сумі 816,74 грн; відповідно наказу ГУНП в Чернігівській області від 23.07.2021 № 218 о/с за січень 2021 року-в сумі 6120.29 грн; відповідно наказу ГУНП в Чернігівській області від 23.07.2021 № 218 о/с за лютий 2021 року-в сумі 3638,22 грн.

Відповідно до копії довідки відповідача від 24.10.2025 № 55218-2025 встановлено, що під час служби в ГУНП в Чернігівській області позивач у період з 14.01.2020 по 06.03.2025 додаткові оплачувані відпустки учасника бойових дій, які надаються згідно статті 77-2 Кодексу законів про працю України та статті 16-2 Закону України «Про відпустки» використав за 2020 рік та за 2021 рік.

Відповідно до копії довідки відповідача від 02.12.2025 № 73307-2025 встановлено, що ОСОБА_1 на день звільнення зі служби в Національній поліції України, станом на 07.10.2025, не використовував наступні додаткові оплачувані відпустки учасника бойових дій, які надаються згідно статті 77-2 Кодексу законів про працю України та статті 16-2 Закону України «Про відпустки»: за 2022 рік в кількості 14 календарних днів; за 2023 рік в кількості 14 календарних днів; за 2024 рік в кількості 14 календарних днів; за 2025 рік в кількості 14 календарних днів.

Згідно копії довідки відповідача від 04.12.2025 № 74640-2025 встановлено, що ОСОБА_1 не приймав участі у забезпеченні життєдіяльності населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та не мав безпосереднього контакту з населенням, в умовах гострої респіраторної хвороби СОVID-19, у період з березня 2021 по червень 2023, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375.

Згідно копії довідки відповідача від 09.12.2025 № 76679-2025 встановлено, що ОСОБА_1 не приймав участі у забезпеченні життєдіяльності населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та не мав безпосереднього контакту з населенням, в умовах гострої респіраторної хвороби СОVID-19, у період з серпня 2020 року по червень 2023 року, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» (далі Закон).

Згідно частин першої та другої статті 94 Закону поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Відповідно до частини п`ятої статті 94 Закону грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Згідно статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

У силу статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення»(далі - Закон в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Частинами першою та шостою статті 2 Закону встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У силу частини першої статті 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Приписами частини другої статті 5 Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно частини сьомої статті 5 Закону проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078(далі- Порядок № 1078).

Згідно із пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 У разі підвищення тарифних ставок(посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок(посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1цього Порядку.

Якщо підвищення грошового доходу відбулося не з 1 числа місяця, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу / кількості календарних днів у місяці, а виплачується пропорційно відпрацьованому/службовому часу з урахуванням положень цього Порядку

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Посилання відповідача на те, що лише Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 № 782 до вказаної Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 внесено зміни та включено поліцейських до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення, тому лише з цієї дати вказані особи мають право на індексацію, суд відхиляє, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 2140/1763/18.

З огляду на вказане позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 06.03.2017 по 31.10.2017 та з 01.01.2024 по 31.07.2024; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 06.03.2017 по 31.10.2017 та з 01.01.2024 по 31.07.2024, є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період часу з серпня 2020 року по червень 2023 року включно та зобов`язання Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату до грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період часу з серпня 2020 року по червень 2023 року включно, суд зазначає наступне.

Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня на усій території України карантин.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 342 «Про визначення переліку посад працівників, службових і посадових осіб, щодо яких не застосовується обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - постанова № 342) установлено, що обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не застосовується для таких категорій посад, зокрема: поліцейські, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС), здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об`єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.

За приписами пункту 2 постанови № 342 визначення переліку посад (професій) працівників, службових і посадових осіб, військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, поліцейських, зазначених у пункті 1 цієї постанови, з урахуванням специфіки їх участі у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС), здійснюється відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику, органом державної влади, іншим державним органом.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» (далі - постанова № 375) установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.

Згідно пунктів 2-5 вказаної постанови встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).

Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору, які безпосередньо надають соціальні послуги за місцем проживання/перебування їх отримувачів (вдома), здійснюється у граничному розмірі до 100 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).

Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику.

Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.

Доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2020 № 485 «Про виділення коштів для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров`я» затверджено Порядок використання коштів, виділених для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров`я (далі - Порядок).

У пункті 1 Порядку вказано, що цей Порядок визначає механізм використання коштів державного бюджету за програмами, зокрема: здійснення доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками (далі - бюджетні кошти).

Згідно з пунктом 2 Порядку головним розпорядником бюджетних коштів є МВС. Відповідальними виконавцями бюджетних програм є МВС, Національна гвардія, Адміністрація Держприкордонслужби, ДСНС та Національна поліція далі - органи системи МВС).

Абзацами першим та другим пункту 4 Порядку встановлено, що кошти, отримані органами системи МВС відповідно до пункту 3 цього Порядку, використовуються виключно для: доплати до грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії та Адміністрації Держприкордонслужби, особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів У країни з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

На виконання пункту 4 постанови № 375 Міністерством внутрішніх справ видано наказ від 03.06.2020 № 431 «Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину», яким визначено керівникам, зокрема, Національної поліції України забезпечити встановлення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, додаткової доплати у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (пункт 1); виплату додаткової доплати здійснювати поліцейським, які перебувають відповідно на штатних посадах в органах (підрозділах) Національної поліції України (пункт 2); нарахування додаткової доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до заробітної плати (грошового забезпечення) з розрахунку всіх складових, у тому числі премії, за винятком виплат, що носять одноразовий та компенсаційний характер (пункт 3); персональний перелік осіб, яким установлюється додаткова доплата, визначається керівником відповідного органу, закладу, зазначених у пункті 1 цього наказу (пункт 4).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що підставою для отримання доплати за постановою № 375 є сукупність таких умов: 1) особа є поліцейським, 2) забезпечує життєдіяльність населення, зокрема, шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Отже, вказана доплата здійснюється не всім поліцейським, а лише окремим категоріям поліцейських, які, внаслідок безпосереднього виконання своїх обов`язків, забезпечують життєдіяльність населення у зв`язку з чим мають з населенням безпосередній контакт.

Суд зазначає, що забезпечення життєдіяльності населення - комплекс організаційних, економічних, соціальних та інших заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров`я, працездатності людей, які здійснюються з метою планування і підготовки до нормованого (у разі необхідності) забезпечення населення продовольчими та непродовольчими товарами, медичним обслуговуванням, послугами зв`язку, транспорту, комунальними та побутовими послугами в особливий період.

Як вбачається з листа Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 28.10.2025 № 86289-2025 позивачу була виплачена додаткова доплата на період дії карантину за березень 2020 року - лютий 2021 року.

Тобто, у вказані періоди позивачу була нарахована та виплачена додаткова доплата до грошового забезпечення, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідачем не доведено особливої специфіки роботи позивача, яка виконувалась останнім в місяці, за які були нараховано та виплачено додаткову доплату та її відмінності від роботи, які виконувалась позивачем з березня 2021 року по червень 2023 року (періоди, за які не було нараховано та виплачено додаткову доплату), враховуючи перебування позивача на тій же самій посаді і виконання тих же самих службових обов`язків.

Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров`я» від 09.06.2021 № 588, відповідно до статті 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» здійснено розподіл бюджетних призначень, передбачених Міністерству фінансів у загальному фонді державного бюджету за програмою 3511380 «Заходи, пов`язані з боротьбою з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками», шляхом передачі Міністерству внутрішніх справ частини бюджетних призначень у сумі 800000 тис. гривень та їх установлення, зокрема Національній поліції у сумі 679261,3 тис. гривень (видатки споживання, з них оплата праці - 572520,2 тис. гривень) для здійснення доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не виплачувалася додаткова доплата позивачу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, з березня 2021 року по червень 2023 року та доказів наявності підстав для її невиплати також не надано.

Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової доплати до грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період часу з березня 2021 року по червень 2023 року; зобов`язання Головного управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу додаткову доплату до грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період часу з березня 2021 року по червень 2023 року.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації при звільненні за невикористані дні оплачуваної додаткової відпустки, яка надається учасникам бойових дій, за 2022 - 2025 роки - по 14 календарних днів за кожен рік та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані дні оплачуваної додаткової відпустки, яка надається учасникам бойових дій, за 2022 - 2025 роки - по 14 календарних днів за кожен рік, суд зазначає про таке.

Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі також Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням(статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР передбачає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України).

Закон України «Про Національну поліцію» (далі також Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Частиною четвертою статті 18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, учасникам війни та постраждалим учасникам Революції Гідності, які одночасно є особами, на яких поширюється чинність цього Закону згідно із статтею 10 цього Закону, видається одне посвідчення за їхнім вибором, у якому робиться відмітка про встановлення іншого правового статусу.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Стаття 60 Закону №580-VIII встановлює, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі також Порядок № 260).

Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу III Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби.

При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Сторонами не заперечується, що за період служби в Національній поліції позивач набув право на додаткову оплачувану відпустку як учасник бойових дій за 2022-2025 роки, загальною кількістю 56 календарних днів, яку не використав.

Відповідно до аналізу наведеного вище законодавства, у наступному календарному році, у тому числі й за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку.

Відпустки за попередні роки, які невикористані поліцейським в році звільнення, не можуть бути залишені без розрахунку (виплати грошової компенсації), адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 по справі № 160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого Верховним Судом у справах № 818/1276/17, № 820/5122/17 та підтримав позицію, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, за всі роки служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 640/85/20.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не заперечується, що на момент звільнення з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області позивач не використав додаткову відпустку, право на яку отримав під час проходження служби, а тому при звільненні набув право на отримання відповідної грошової компенсації.

З огляду на вказане позовні вимоги позивача у частині невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2022-2025 роки підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік -14 діб, за 2023 рік - 14 діб, за 2024 рік - 14 діб, за 2025 рік - 14 діб; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік -14 діб, за 2023 рік - 14 діб, за 2024 рік - 14 діб, за 2025 рік - 14 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.

Ухвалюючи рішення суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11.11.2021 у справі № 200/1175/20-а,відповідно до якої у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої законом України «Про відпустки» і статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні правові висновки щодо регулювання аналогічних спірних правовідносин викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 та від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;.

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду надано копії: ордеру на надання правничої допомоги серії СВ № 1150518 від 19.11.2025; рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару; договору про надання правничої допомоги № 02/21.10 від 21.10.2025 укладеного між адвокатом Урожай Аліною Вікторівною та ОСОБА_1 ; акту № 1 про прийняття-передачі наданих послуг від 19.11.2025 на загальну суму 7000,00 грн; детального опису наданих послуг професійної правничої допомоги згідно договору про надання правничої допомоги № 02/21.10 від 21.10.2025 від 19.11.2025; рахунку на оплату № 1 від 21.10.2025; платіжної інструкції № @2PL990494 від 21.10.2025.

Суд звертає увагу, що вказані вище документи оформлені належним чином, є взаємопов`язаними, містять посилання на адміністративний позов, що був пред`явлений до суду, розрахунок витраченого адвокатом часу, вартість та перелік наданих ним послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву вказав, що сума заявлених представником позивача витрат на правничу допомогу є значно завищеною, оскільки справа є незначної складності та як наслідок підлягає зменшенню.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Водночас, суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 (справа № 810/3806/18) та від 10.12.2019 (справа № 10.12.2019).

Суд враховує, що доводи й позиція сторін протягом усього часу розгляду справи не змінювалась, справа № 62012536/25 віднесена судом до справ незначної складності. Також суд враховує заперечення представника Головного управління Національної поліції в Чернігівській області. Отже, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

Зважаючи на те, що предметом даного спору є справа незначної складності, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленою, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 3500,00 грн.

Суд також враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання вказаного позову.

Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3500,00 грн.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06.03.2017 по 31.10.2017 та з 01.01.2024 по 31.07.2024.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.03.2017 по 31.10.2017 та з 01.01.2024 по 31.07.2024.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період часу з березня 2021 року по червень 2023 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату до грошового забезпечення пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов`язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, за період часу з березня 2021 року по червень 2023 року.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік -14 діб, за 2023 рік - 14 діб, за 2024 рік - 14 діб, за 2025 рік - 14 діб.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік -14 діб, за 2023 рік - 14 діб, за 2024 рік - 14 діб, за 2025 рік - 14 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, просп. Перемоги, 74, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14000, код ЄДРПОУ 40108651.

Повний текст рішення виготовлено 12 січня 2026 року.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА