Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №520/12547/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2026 р. № 520/12547/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРІЗОН ТРЕЙД» (61036, місто Харків, вул. Морозова, будинок 7, код ЄДРПОУ 43974281) до Харківської митниці (61005, місто Харків, вул. Миколаївська, будинок 16Б, код ЄДРПОУ 44017626) про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати:

- рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000192/2 від 21.04.2025 року та картку відмови №UA807200/2025/000222 від 21.04.2025 року;

- рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000114/2 від 12.03.2025 року та картку відмови №UA807200/2025/000133 від 12.03.2025 року;

- рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000161/2 від 02.04.2025 року та картку відмови № UA807200/2025/000186 від 02.04.2025 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що 15 травня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФРІЗОН ТРЕЙД» та компанією NOVINO TRADING LIMITED було укладено зовнішньоекономічний контракт № NTL20230515/2, відповідно до якого постачальник зобов`язався поставляти позивачу товар, а умови поставки, кількість та ціна товару визначалися в інвойсах до кожної окремої партії. Контрактом передбачено здійснення оплати товару, як правило, на умовах відстрочки платежу до трьох місяців з моменту митного оформлення товару, а умови поставки визначаються відповідно до ІНКОТЕРМС-2010 та зазначаються в інвойсах.

У березні–квітні 2025 року позивач здійснив ввезення на митну територію України товару за вказаним контрактом та подав до Харківської митниці електронні митні декларації, зокрема № 25UA807200003371U2 від 11.03.2025, № 25UA807200004608U0 від 01.04.2025 та № 25UA807200005658U6 від 21.04.2025, визначивши митну вартість товару за основним методом — за ціною договору.

Разом із митними деклараціями позивачем було подано пакет документів, передбачений частиною другою статті 53 Митного кодексу України, зокрема контракт та додаткові угоди до нього, інвойси, пакувальні листи, транспортні документи, декларації походження товару, прайс-листи виробника, калькуляції ціни, а також висновки спеціалізованої експертної організації щодо вартісних характеристик товару.

Під час здійснення митного контролю Харківською митницею було направлено позивачу повідомлення з вимогою надати додаткові документи у зв`язку зі спрацюванням профілів ризику автоматизованої системи управління ризиками та сумнівами щодо правильності визначення митної вартості. У відповідь на зазначені повідомлення позивач повідомив митний орган про відсутність підстав для надання банківських платіжних документів у зв`язку з відстрочкою платежу, а також зазначив, що за умовами поставки CPT Kharkiv витрати на транспортування включені у вартість товару, у зв`язку з чим окремі транспортно-експедиційні рахунки не формувалися, при цьому всі наявні та необхідні документи вже були подані до митного оформлення.

За результатами митного контролю Харківською митницею було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA807000/2025/000114/2 від 12.03.2025, № UA807000/2025/000161/2 від 02.04.2025 та № UA807000/2025/000192/2 від 21.04.2025 із застосуванням резервного методу визначення митної вартості, а також винесено відповідні картки відмови в прийнятті митних декларацій та митному оформленні товарів.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями та вважаючи, що митна вартість товару була визначена правомірно за основним методом на підставі належних і достатніх документів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, регулюються положеннями Митного кодексу України (далі – МК України).

За змістом частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до частини 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частиною 6 статті 264 Митного кодексу України визначено, що митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 Митного кодексу України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За змістом частини 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частинами 1-3 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Стаття 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Отже, митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, які зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта.

Ненадання витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 05.03.2019 по справі №815/143/17, від 09.04.2019 по справі №825/1575/17.

У постанові від 19.02.2019 у справі №805/2713/16-а Верховний Суд зазначив, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Досліджуючи зауваження митного органу, що стали підставою для прийняття оскаржуваних у даній справі рішень про коригування митної вартості товару, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, під час митного оформлення товарів за електронними митними деклараціями № 25UA807200003371U2 від 11.03.2025, № 25UA807200004608U0 від 01.04.2025 та № 25UA807200005658U6 від 21.04.2025 позивачем було заявлено митну вартість товарів за основним методом визначення митної вартості — за ціною договору (вартістю операції), відповідно до статей 57, 58 Митного кодексу України.

На підтвердження заявленої митної вартості позивачем разом із митними деклараціями було подано, зокрема: зовнішньоекономічний контракт № NTL20230515/2 від 15.05.2023 з доповненнями від 13.06.2023 та 01.01.2025; рахунки-фактури (інвойси), зокрема № NTL-FTL20241227 від 27.12.2024, № NTL-FTL20250123 від 23.01.2025; пакувальні листи; коносаменти (зокрема № MAEU285142990 від 18.03.2025, № MAEU248440052 від 25.03.2025); автотранспортні накладні; декларації походження товару; прайс-листи виробника (зокрема № NTL-FTL20241114/1 від 14.11.2024, № NTL-FTL20241125/12 від 25.11.2024); калькуляції ціни; висновки про вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованою експертною організацією (зокрема висновки № 20-44/03-2025 від 27.03.2025, № 20-17/04-2025 від 16.04.2025).

Таким чином, судом встановлено, що позивач подав повний перелік документів, передбачений частиною другою статті 53 Митного кодексу України, а також додаткові документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості товару.

Водночас, 21.04.2025 Харківською митницею було направлено позивачу повідомлення № 503018 з вимогою надати додаткові документи, зокрема виписку з бухгалтерської документації, транспортно-експедиційні рахунки, копію митної декларації країни відправлення, а також інформацію щодо митного оформлення ідентичних або подібних товарів.

На зазначене повідомлення позивачем у той же день були надані письмові відповіді № 21/04/25-1 – № 21/04/25-6, в яких позивач обґрунтовано зазначив, що відповідно до пункту 5 контракту № NTL20230515/2 від 15.05.2023 оплата товару здійснюється на умовах відстрочки платежу до трьох місяців з моменту митного оформлення, у зв`язку з чим на момент подання митних декларацій оплата за товар не була здійснена, а отже, банківські платіжні документи та виписка з бухгалтерської документації об`єктивно відсутні. Позивач зазначив, що прайс-листи виробника та висновки експертної організації були подані разом із митними деклараціями та вже знаходилися у митного органу.

Разом з тим, копія митної декларації країни відправлення Dispatch note model T1 № 25ROCT1900Q26105L4 від 15.04.2025 була подана позивачем разом із митною декларацією, а переклад такої декларації не вимагався з огляду на її уніфіковану форму.

За умовами поставки CPT Kharkiv, визначеними у відповідних інвойсах, витрати на транспортування включені у вартість товару, що виключає обов`язок надання транспортно-експедиційних рахунків.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, суд зазначає, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 53 Митного кодексу України банківські платіжні документи подаються лише у разі, якщо рахунок за товар сплачено.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що на момент митного оформлення оплата товару не здійснювалася, відсутність платіжних документів не може вважатися порушенням вимог митного законодавства або підставою для відмови у застосуванні першого методу визначення митної вартості.

Крім того, відповідно до пункту 6 частини другої статті 53 Митного кодексу України документи, що містять відомості про вартість перевезення товару, подаються лише у разі, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару.

З інвойсів та контракту вбачається, що умови поставки визначені як CPT Kharkiv відповідно до Інкотермс-2010, а тому витрати на транспортування вже включені у договірну ціну товару.

Посилання відповідача на спрацювання профілів ризику автоматизованої системи управління ризиками та наявність у митного органу цінової інформації з ЄАІС щодо рівня митної вартості подібних товарів, зокрема інформації про рівень 3,97 дол. США/кг, не можуть бути визнані судом достатньою підставою для коригування митної вартості.

Суд зауважує, що такі дані носять інформаційно-довідковий характер і не спростовують подані позивачем документи, які підтверджують фактичну ціну конкретної зовнішньоекономічної операції.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 МК України перевірка документів та відомостей, які подаються митному органу під час переміщення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені МК України.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 2 ст. 52 МК України декларант зобов`язаний подавати митному органу достовірні відомості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів відповідно до ч. 5 ст. 54 МК України має право упевнюватися в достовірності або точності будь - якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості та письмово запитувати у декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 МК України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав розширений пакет документів для підтвердження правильності та достовірності визначення ним митної вартості задекларованих товарів.

Щодо наявних рішень про визначення митної вартості за подібним товаром по даному підприємству, суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 року у справі № 300/784/24 зазначено, що: «Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами.

Наявність у автоматизованій системі аналізу та управління ризиками за напрямом митної вартості відомостей про те, що ідентичний чи подібний товар розмитнювався за більшою митною вартістю, ніж задекларував позивач, оскільки відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень.

Наявність у названій системі інформації про те, що подібний чи ідентичний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару».

Аналогічні правові висновки викладені у постановах ВС від 05 травня 2022 року у справі №2040/6019/18 (адміністративне провадження №К/9901/8839/19) та від 19.02.2019 року у справі №805/2713/16-а.

Таким чином суд зазначає, що коригування митної вартості через наявність рішень про визначення митної вартості за подібним товаром по даному підприємству у автоматизованій системі аналізу та управління ризиками є безпідставним.

Крім того, відповідно до постанови ВС від 14.03.2024 року у справі № 823/1696/17: «Наявність певних незначних недоліків (технічних помилок, розбіжностей) у первинних документах, наданих на підтвердження митної вартості товару, не повинно розцінюватися як обставина, яка виключає можливість врахування таких документів для митного оформлення товарів та не є підставою для висновку про недостовірність усієї інформації, що у них міститься, якщо за результатами дослідження інших даних (сукупності решти відомостей, що викладені в документах) та доказів можна достовірно визначити митну вартість товару».

Отже, наведеним висновком суду касаційної інстанції підтримано та актуалізовано, що навіть наявність незначних недоліків в документах на підтвердження митної вартості товару, не є достатньою самостійною підставою вважати, що митну вартість визначено недостовірно і тим більше бути підставою коригування митної вартості товару за другорядним методом.

В постанові ВС від 31.07.2024 року у справі № 815/2564/18 зазначено, що «Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що експертний висновок носить консультаційний характер та по своїй суті є результатом практичної діяльності фахівця оцінювача щодо визначення вартості об`єкта оцінювання, а тому такий висновок може вказувати лише на можливу достовірність контрактної вартості товару, з урахуванням того, що розбіжностей з іншими документами, наданими при розмитненні, висновки експерта не містять».

В постанові ВС від 27 лютого 2025 року за по справі № 300/784/24 зазначено, що «У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови, на яких повинна здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються. У зв`язку з цим розбіжності щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості (невідповідність строків оплати, що визначені договором) не є тими розбіжностями (суперечностями) не можуть бути покладені в основу висновків митного органу щодо наявності розбіжностей у відомостях про митну вартість товару».

Отже, спосіб здійснення оплати, так і часові рамки оплати не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом.

Вказане кореспондується із правовим висновком, викладеним у постанові ВС від 19.11.2024 року у справі № 420/23588/23: «Суд першої інстанції вказав, що позивач сплатив на розрахунковий рахунок контрагента у загальному розмірі 162047,37 доларів США, та пославшись на постанову Верховного Суду від 12 березня 2019 року по справі №803/3649/15, наголосив, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. Отже, доводи митного органу в цій частині також не можуть бути покладені в основу рішення про коригування митної вартості товарів.

Суд також звертає увагу на постанову Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №815/329/17, в якій Суд наголосив, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо так передбачені чи здійснені).

Суд зазначає, що відповідно до п. 5 ч. 10 ст. 58 МКУ, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Відповідно до п. 6 ч. 10 ст. 58 МКУ, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті : витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Враховуючи п. п. 5, 6 ч. 10 ст. 58 МК України для визначення митної вартості мають значення лише ті витрати на транспортування/витрати пов`язані з транспортуванням, які включаються саме до митного кордону України.

Згідно пп 2 пункту 11 статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат , крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються транспортування після ввезення.

У постанові ВС від 02.05.2023 року у справі № 813/2658/16 зазначено, що «Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - МК України), є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною десятою статті 58 МК України визначений перелік витрат (складові митної вартості), які при визначенні митної вартості додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. До вказаного переліку входять, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (пункт 5 вказаної норми).

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4, 7 ст. 57 МК України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

Відповідно до вимог "Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів", затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598, у графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі:

- неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у ст. 53 Кодексу);

- невірно проведений розрахунок митної вартості;

- невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу;

- надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Підстава для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачена ч. 2 ст. 58 МК України. Так, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Згідно із ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

В свою чергу, підставою для коригування показників митної вартості товару, зазначених в Митних деклараціях, поданих Позивачем, стала цінова інформація на товари, митне оформлення яких вже здійснено. При цьому, Відповідач технічно посилається щодо попереднього методу на “відсутність інформації”, намагаючись “обґрунтувати” обрання останнього шостого (резервного) методу коригування, проте, це не є належним та послідовним обранням методу, в т. ч. з огляду й на те, що підстави не застосування першого методу були відсутні.

Суд зазначає, що наявність такої інформації за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Окрім того, відомості з інформаційних баз даних мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митницею відповідних рішень та з об`єктивних причин не можуть містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар . Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є беззаперечним доказом для підтвердження висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару.

Отже, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) і єдиною підставою його незастосування є, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

За відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, застосування митним органом коригування митної вартості є передчасним.

Як убачається зі змісту оскаржуваних рішень про коригування митної вартості та карток відмови, підставою для відмови у визнанні заявленої позивачем митної вартості за основним методом слугували сумніви митного органу щодо повноти та достатності поданих документів, зокрема відсутність банківських платіжних документів, транспортно-експедиційних рахунків, а також наявність у митного органу іншої цінової інформації щодо подібних товарів відповідно до даних автоматизованих інформаційних систем.

Разом з тим, судом під час розгляду справи встановлено, що позивачем разом із митними деклараціями було подано повний перелік документів, передбачений частиною другою статті 53 Митного кодексу України, а також додаткові документи, у тому числі прайс-листи виробника, калькуляції ціни та висновки спеціалізованої експертної організації щодо вартісних характеристик товару.

Відповідачем не наведено переконливих доводів щодо наявності у поданих документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності відомостей, які унеможливлювали б визначення митної вартості за ціною договору.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не доведено наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності заявленої позивачем митної вартості товару, які б унеможливлювали застосування основного методу її визначення. Відтак, застосування Харківською митницею резервного методу визначення митної вартості товарів та прийняття оскаржуваних рішень про коригування митної вартості і карток відмови є передчасним та таким, що не відповідає вимогам Митного кодексу України.

Таким чином, оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови прийняті відповідачем без належного правового та фактичного обґрунтування, з порушенням приписів Митного кодексу України, у зв`язку з чим є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Усі інші аргументи вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 60000,00 грн., суд зазначає наступне.

На підтвердження понесених судових витрат з оплати правової допомоги в межах розгляду даної справи, позивачем надані суду копії наступних документів: Договору про надання правової допомоги б/н від 09.05.2025, Додаткової угоди №1 від 09.05.2025 до Договору про надання правової допомоги, Додаткової угоди №2 від 09.05.2025 до Договору про надання правової допомоги, платіжної інструкції кредитного переказу коштів № 3942601708 від 15.05.2025 про сплату в розмірі 60000 грн. на реквізити Адвокатського бюро "Бідної Оксани Іванівни" за договором про надання правової допомоги б/н від 09.05.2025, ордеру на представництво інтересів ТОВ "ФРІЗОН ТРЕЙД" адвокатом Бідною Оксаною Іванівною, виданого Адвокатським бюро "Бідної Оксани Іванівни", свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Бідної Оксани Іванівни.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №815/1479/18, від 15.07.2020 у справі №640/10548/19, від 21.01.2021 у справі №280/2635/20.

Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 30.06.2022 у справі №640/1175/20, від 11.08.2022 у справі №300/2050/19.

Вивчивши подані представником позивача докази суд встановив, що спір у даній справі не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб`єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскаржуваних рішень; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб`єкта владних повноважень.

Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін. Представником позивача було подано до суду позовну заяву та відповідь на відзив.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт на 60000,00 грн. є неспівмірним з обставинами даного конкретного спору та у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат на професійну правничу допомогу буде сума в розмірі - 15 000,00 грн.

Судові витрати у вигляді судового збору підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРІЗОН ТРЕЙД» (61036, місто Харків, вул. Морозова, будинок 7, код ЄДРПОУ 43974281) до Харківської митниці (61005, місто Харків, вул. Миколаївська, будинок 16Б, код ЄДРПОУ 44017626) про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати:

- рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000192/2 від 21.04.2025 року та картку відмови №UA807200/2025/000222 від 21.04.2025 року;

- рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000114/2 від 12.03.2025 року та картку відмови №UA807200/2025/000133 від 12.03.2025 року;

- рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2025/000161/2 від 02.04.2025 року та картку відмови № UA807200/2025/000186 від 02.04.2025 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці (61005, місто Харків, вул. Миколаївська, будинок 16Б, код ЄДРПОУ 44017626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРІЗОН ТРЕЙД» (61036, місто Харків, вул. Морозова, будинок 7, код ЄДРПОУ 43974281) суму судового збору у розмірі 24 856,38 грн. (двадцять чотири тисячі вісімсот п`ятдесят шість гривень 38 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 січня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях