Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №440/14647/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/14647/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у відсутності процедури розгляду заяви про відстрочку ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву про відстрочку ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 звернутися до відповідного органу Національної поліції з повідомленням про припинення (відкликання) вимоги щодо доставлення ОСОБА_1 для складання адміністративного протоколу за порушення правил військового обліку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що незважаючи на наявність підстав для відстрочки, на наданий позивачем повний пакет документів вчасно, всупереч вимогам Закону посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 проігноровано заяву та положення п.60 Постанови КМУ №560 від 16.05.2024 де вказано, що Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

27 листопада 2025 через "Електронний суд" відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову.

Дослідивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що позивач є військовозобов`язаним та перебуває на обліку згідно електронного реєтру "Оберіг" ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Протягом 2025 позивач неодноразово звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявами про надання відстрочки від

від призову від мобілізації згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Однак, на наданий позивачем пакет документів вчасно, всупереч вимогам Закону посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 проігноровано заяву позивача та положення п.60 Постанови КМУ №560 від 16.05.2024 де вказано, що Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

Відповідачем було внесено до електронних баз даних органів ІНФОРМАЦІЯ_1 відомості про порушення позивачем правил військового обліку.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні регулюються Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII (далі - Закон України №3543-XII.

Відповідно до ст.1 Закону №3543-XII мобілізація - мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно зі ст. 22 Закону України №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Статтею 23 Закону №3543-XII визначено перелік військовослужбовців, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації та яким може бути надана відстрочка від військової служби.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII право на відстрочку під час мобілізації мають військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

На час виникнення спірних правовідносин Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, діяв в редакції затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487 (далі Порядок №1487)

Цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі підприємства, установи та організації).

Відповідно до п. 2 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно пп. 8 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку № 1487) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

З урахуванням зазначеного, військовозобов`язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Порядком №1487 не передбачено обов`язку особистого відвідування територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви та документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Отже, позивачем дотримано процедуру особистого подання (направлення) документів, для отримання на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, або відмови у її наданні.

Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154 (далі Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Пунктом 7 Положення № 154 встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з пунктом 8 Положення завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Пунктом 9 Положення № 154 встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення координують та здійснюють контроль за діяльністю підпорядкованих територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, контролюють дотримання ними вимог законодавства, виконання наказів і директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, наказів і директив Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил та інших органів військового управління (п. 10 Положення № 154).

Відповідно до п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

В подальшому Кабінет Міністрів України прийняв постанову №560 від 16.05.2024, яка набрала чинності 18.05.2024 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період", в якій у розділі "Надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення" чітко передбачено алгоритм дій районного ТЦК:

"п.56. Відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

п.57. Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

п.58. За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

п.60. Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період."

Порядком №560 також не передбачено обов`язку особистого відвідування територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви та документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

З урахуванням зазначеного, у даному конкретному випадку відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права, повинен був за наслідками розгляду цієї заяви прийняти конкретне рішення: або про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову у задоволенні цієї заяви.

Однак, як встановлено з матеріалів справи, що відповідачем у встановлений Порядком №560 не прийнято рішення щодо надання чи відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу позивачу, яке повинно бути оформлено довідкою у разі надання відстрочки, або повідомленням (рішенням) у разі відмови у наданні відстрочки від призову, отже відповідачем вчинено на думку суду протиправну бездіяльність щодо розгляду поданих позивачем документів для надання йому відстрочки від призову.

З огляду на наведене вище, суд вважає протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 12.09.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що відповідачем не надано жодних доказів, щодо належного розгляду заяви позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 12.09.2025, а тому з метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву від 12.09.2025 ОСОБА_1 про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 звернутися до відповідного органу Національної поліції з повідомленням про припинення (відкликання) вимоги щодо доставлення ОСОБА_1 для складання адміністративного протоколу за порушення правил військового обліку.

Розглядаючи справу, суд відзначає, що правила функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначені, насамперед, приписами Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", за визначенням ч.1 ст.1 якого Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі за текстом - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

За приписами ч.1 ст.2 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.

Правила та механізми військового обліку деталізовані нормами Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Порядок №1487), Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджено постановою КМУ від 23.02.2022р. №154; далі за текстом - Положення №154), Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом - Порядок №560), Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджені постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом - Правила №1487).

Згідно з ч.5 ст.5 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Відповідно до ч.8 ст.5 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Як то указано у ч.9 ст.5 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

У ч.1 ст.6 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" визначено, що до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У розумінні ч.1 ст.7 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: 1) прізвище, відомості про зміну прізвища; 2) власне ім`я (усі власні імена), відомості про зміну власного імені; 3) по батькові (за наявності); 4) дата народження; 5) місце народження; 6) стать; 7) місце проживання та місце перебування; 7-1) номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти; 8) відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників, а також дітей (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження) - виключно за згодою призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 8-1) відомості про сімейний стан особи та відомості про членів її сім`ї (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження) - виключно за згодою призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 9) реквізити паспорта громадянина України та документів, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії); 9-1) відомості про громадянство (зміну громадянства); 10) відомості про смерть особи або оголошення особи померлою чи визнання її безвісно відсутньою; 11) відомості щодо обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною (поновлення дієздатності); 12) відомості про зайнятість (код ЄДРПОУ та місцезнаходження підприємства, установи, організації, місце роботи, посада, стаж роботи); 13) реєстраційний номер облікової картки платника податків; 14) відцифрований образ обличчя особи; 15) відомості про дату виїзду за межі України та дату повернення на територію України; 15-1) відомості про переміщення особи на тимчасово окуповану територію України (дата та напрямок); 16) реквізити документа про освіту (серія, номер, дата видачі, заклад освіти, що видав, рівень освіти, професія, галузь знань, спеціальність); 16-1) відомості про форму навчання здобувачів позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та післядипломної освіти; 16-2) відомості про досвід роботи за спеціальністю; 17) відомості про встановлення, зміну групи інвалідності; 17-1) відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку; 18) відомості про притягнення до кримінальної відповідальності (повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, направлення обвинувального акта до суду); 19) відомості про притягнення до кримінальної відповідальності на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили; 20) відомості про наявність судимості (зняття чи погашення судимості); 20-1) відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення); 21) унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі; 22) відомості про статус ветерана війни; 23) відомості про володіння іноземними мовами; 24) відомості про дозвіл на зберігання та носіння зброї; 25) відомості про проходження програм підвищення кваліфікації, перепідготовки; 26) відомості про документи, оформлені для виїзду за кордон на постійне проживання, або залишення на постійне проживання за кордоном, або повернення в Україну; 27) реквізити посвідчення водія (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, категорія); 28) реквізити посвідчення тракториста-машиніста (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, категорія); 29) реквізити кваліфікаційного посвідчення члена палубної команди судна внутрішнього плавання, іншого кваліфікаційного документа, яким підтверджуються професійні компетентності для безпечної експлуатації судна внутрішнього плавання, міжнародного посвідчення на право управління прогулянковим судном, посвідчення судноводія малого судна/водного мотоцикла, іншого документа, що надає право на управління прогулянковим судном, малим судном, водним мотоциклом (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, кваліфікація); 30) реквізити свідоцтва пілота повітряного судна (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, категорія); 31) відомості про примусове виконання рішення щодо особи-боржника (реквізити та відомості виконавчого документа); 32) відомості про особу, зниклу безвісти за особливих обставин; 33) відомості про внутрішньо переміщену особу; 34) відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

У розумінні ч.1 ст.8 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" до службових даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: 1) відомості про виконання військового обов`язку; 2) відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); 3) відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; 4) відомості про участь у бойових діях.

Відповідно до п.п.1-2 ч.1 ст.9 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Частиною 4 ст.14 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" передбачено, що надання громадянам України інформації відповідно до статті 9 цього Закону здійснюється згідно з Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії через інформаційні (інформаційно-комунікаційні) системи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації, відповідно до законодавства про електронну інформаційну взаємодію.

Згідно з п.п.1 п.2 Розділу ІІ Закону України від 11.04.2024р. №3633-ІХ під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022р. №65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 03.03.2022р. № 2105-IX: громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності); у разі перебування за кордоном - шляхом повідомлення на офіційну електронну адресу або на офіційний номер телефону, які зазначені на офіційному сайті територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію" громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону України від 21.03.2024 №3621-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист", зі змінами внесеними Законом України від 12.02.2025 №4235-ІХ Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист", які набули чинності 15.02.2025 установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Відповідно до витягу з книги протоколів №17 від 25.10.2010 військовозобов`язаний ОСОБА_1 , був визнаний непридатним до військової служби в ЗСУ в мирний час, обмежено придатним у військовий.

Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не виконав вимог чинного законодавства України та не пройшов медичний огляд у встановлений для громадян України строк - до 5 червня. У зв`язку з цим до органів Національної поліції направлено повідомлення про необхідність забезпечення розшуку та доставки громадянина ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 для розгляду питання щодо вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Законодавство у сфері військового обов`язку та мобілізаційної підготовки передбачає спеціальний порядок визначення придатності до військової служби та прийняття відповідних рішень уповноваженими військово-лікарськими комісіями, а також обов`язок військовозобов`язаного повідомити орган ведення військового обліку про наявні обставини, що впливають на його правовий статус.

Окрім того, відсутність у матеріалах справи доказів подання заявником довідки МСЕК до територіального центру комплектування та соціальної підтримки унеможливлює покладення на відповідача №1 обов`язку врахувати такі відомості при веденні військового обліку та актуалізації даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до згаданих у п.79 Порядку №560 повноважень районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст.210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку; повідомляють Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку. Таке повідомлення має містити прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), а також унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи.

За визначенням ч.1 ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Положеннями ст.210 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Положеннями ст.2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадьких об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі; 10) проходження військової служби особою, щодо якої розпочато провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу.

Як то указано у ст.280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

За правилами ст.284 Кодексу України про адміністративні правопорушення по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 241 цього Кодексу; 3) про закриття справи. Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.

Підпунктом 1 ч.1 ст.20 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Частиною 1 ст.286 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами.

Застосовуючи положення наведених норм права до достовірно з`ясованих обставин спору, суд доходить до переконання про те, що поза межами дії ст.286 КАС України адміністративний суд не є у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року установленим законом судом, уповноваженим на здійснення висновків про наявність у діяннях конкретного громадянина події та складу адміністративного делікту за ст.ст.210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а з урахуванням ч.3 ст.254, ст.258 Кодексу України про адміністративні правопорушення (якими передбачено відсутність обов`язку складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення за ст.ст.210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення) направлення районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки у порядку п.79 Порядку №560 письмового звернення до відповідного тероргану Національної поліції України для здійснення адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ слід кваліфікувати у якості початку провадження у справі про адміністративне правопорушення.

При цьому, суд зважає, що згідно з ч.1 ст.260 Кодексу України про адміністративні правопорушення у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення осіб від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Стаття 260 Кодексу України про адміністративні правопорушення має назву - "Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення".

Звідси слідує, що ініціювання органом військового управління - ІНФОРМАЦІЯ_1 процедури затримання військовозобов`язаного громадянина за підозрою у вчинення адміністративного правопорушення за ознаками ст.ст.210, 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення у спосіб направлення відповідного звернення до Національної поліції України є не управлінським волевиявленням (котре може бути піддано судовому контролю у порядку КАС України; тобто не правозастосовчим актом реалізації владної управлінської функції), а правозастосовчим актом реалізації правоохоронної функції.

Тож в окресленій сфері суспільних відносин (а саме: у випадку практичної реалізації державними органами положень ст.260 Кодексу України про адміністративні правопорушення) заявник як учасник суспільних відносин не має публічних прав, котрі є об`єктом судового захисту у порядку ч.1 ст.2 КАС України.

З наведеного слідує, що доказом, який може бути кваліфікований окружним адміністративним судом у якості належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу для обтяження суб`єкта владних повноважень обов`язком вчинити конкретне управлінське волевиявлення у формі виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення військовозобов`язаним правил військового обліку або обов`язком вчинити конкретне управлінське волевиявлення у формі направлення до тероргану системи Національної поліції України повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо яких раніше надсилалося звернення відповідно до вимог абз.3 п.56 Порядку №560 є таке, що набрало законної сили рішення суду про скасування постанови районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про накладення на військовозобов`язаного адміністративного штрафу у порядку ст.210 Кодексу України про адміністративні правопорушення або у порядку ст.2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Отже, наявність в інформаційному ресурсі "Оберіг" чи "Резерв+" відомостей про неналежне виконання військовозобов`язаним військового обов`язку (знаходження військовозобов`язаного у розшуку) сама по собі не створює юридичної відповідальності, а лише свідчить про фіксацію потенційного порушення, що є початковим етапом для можливого відкриття провадження про адміністративне правопорушення. Така інформація може бути підставою для подальшої перевірки, виклику особи та вирішення питання про складання протоколу, проте не є фактом притягнення до відповідальності і не замінює процесуальних дій, передбачених КУпАП.

До того ж суд зважає, що у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025р. у справі №335/6977/22, постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019р. у справі №712/7385/17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справі №638/3490/18: складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності; протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень; розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують прав особи.

Зважаючи на перелічені вище правові позиції, окружний адміністративний суд висловлює міркування про те, що під час реалізації компетенції у межах ст.ст.210 та 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідна військова посадова особа суб`єкта владних повноважень - територіального центру комплектування та соціальної підтримки виконує обов`язок з фіксації усіх обставини події скоєння адміністративного делікту та складу адміністративного правопорушення і з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності вчинила адміністративне правопорушення.

Оцінку доказів, зібраних та зафіксованих суб`єктом владних повноважень у окресленому вище випадку, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої винесено постанову за ст.ст.210 та 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення на підставі цих доказів, здійснює суд у порядку ст.286 КАС України.

Розв`язуючи спір, суд зважає, що за загальним правилом під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.

Процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом виключно або під час розгляду справи про адміністративне правопорушення (оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою), або під час розгляду справи у порядку ст.286 КАС України.

У кожному із позначених вище випадків суд під час розгляду справи встановлює, зокрема, чи відповідає рішення суб`єкта владних повноважень про застосування адміністративного штрафу вимогам закону, чи складався протокол відповідно до ст.256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, чи доведені подія і склад адміністративного правопорушення за ст.ст.210 та 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.

Тож захист інтересу особи на дотримання суб`єктом владних повноважень засади належного урядування у процедурі притягнення громадянина до адміністративної відповідальності повинен здійснюватись у спосіб заявлення вимоги про стягнення моральної шкоди, де позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій працівників / співробітників суб`єктів владних повноважень, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.

У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.

Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.

Отже, саме при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників суб`єкта владних повноважень - територіального центру комплектування та соціальної підтримки як обов`язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.

У ході розгляду справи судом з`ясовано, що під час виконання повноважень з приводу військового обліку органами військового управління застосовуються такі автоматизовані інформаційні системи як: 1) дані Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про порушення заявником правил військового обліку; 2) застосунок «Резерв+»; 3) реєстр «Оберіг».

Розглядаючи справу, суд зауважує, що за приписами п.45 Положення про Державний вебпортал електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони (затверджено постановою КМУ від 30.07.2024р. №879 у редакції постанови КМУ від 20.08.2025р. №1010; далі за текстом - Положення №879) електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста функціонує у формі персоніфікованої веб-сторінки та/або мобільного додатка "Резерв+" (далі - додаток "Резерв+") та призначений для надання та отримання інформації про персональні та службові дані суб`єкта отримання послуг, уточнення облікових даних, подання заяви (звернення, запиту) та інших документів на реєстрацію в системі електронної черги, а також отримання інших електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів функціонує у формі інформаційного ресурсу "Оберіг", а мобільний застосунок/ мобільний додаток "Резерв+" є аналогом електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Також суд відмічає, що Порядок ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджений постановою КМУ від 10.05.2024р. №523 (далі за текстом - Порядок №523).

Згідно з п.2 Порядку №523 Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі за текстом - Реєстр) є інформаційно-комунікаційною системою, що призначена для збирання та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також для забезпечення військового обліку громадян України.

Відповідно до п.12 Порядку №523 держателем Реєстру є Міністерство оборони України.

Згідно з п.14 Порядку №253 виконання завдань органу адміністрування Реєстру покладається на Управління інформаційних технологій Міністерства оборони України.

Як то указано у п.16 Порядку №523, до розпорядників Реєстру належить, зокрема, Генеральний штаб Збройних Сил України.

Головним робочим органом розпорядника Реєстру - Генерального штабу Збройних Сил України є Головне управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України (п.17 Порядку №523).

Згідно з п.19 Порядку №523 органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об`єднані районні), міські, районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з п.п.4 п.26 Порядку №523 органами адміністрування Реєстру є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м.м. Києва та Севастополя.

Пунктом 32 Порядку №523 передбачено, що всі дії щодо ведення реєстру вчиняються із застосуванням кваліфікованого електронного підпису посадової особи, яка відповідає за ведення (здійснення контролю за веденням) Реєстру, крім дій щодо відомостей, отриманих шляхом інформаційної взаємодії.

Відомості, котрі підлягають внесенню до Реєстру, визначені у п.33 Порядку №523, зміст якого відповідає положенням ст.ст.6-8 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів".

Відповідно до п.39 Порядку №523 виправлення недостовірних відомостей Реєстру здійснюється, зокрема, за результатами розгляду мотивованої заяви зацікавленої особи, поданої до органів ведення Реєстру.

Положення п.39 Порядку №523 не містять строку розгляду означеної мотивованої заяви.

Проте, згідно з п.41 Порядку №523 отримання військовозобов`язаним інформації про включення (невключення) до Реєстру та відомостей реєстру здійснюється протягом 30 календарних днів від дати надходження письмового запиту.

Тож, суд знаходить наявними підстави для висновку про існування у суб`єкта владних повноважень обов`язку з надання відповіді на звернення зацікавленої особи з приводу виправлення недостовірних відомостей Реєстру і надання виправлених достовірних відомостей Реєстру протягом 30 календарних днів від дати надходження письмового запиту.

У положеннях п.50 Порядку №523 згадано про функціонування електронних кабінетів.

За визначенням п.72 Порядку №523 електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста - персональний кабінет (захищений відокремлений веб-сервіс), за допомогою якого призовнику, військовозобов`язаному, резервісту, який пройшов електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації про його персональні та службові дані, а також до послуг.

У розумінні п.73 Порядку №523 електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста є інформаційно-комунікаційною системою, призначеною для надання та отримання інформації про персональні та службові дані призовника, військовозобов`язаного, резервіста, уточнення облікових даних, а також про публічні (електронні публічні) послуги, які надаються.

Тож, за приписами п.2 Порядку №523 та п.73 Порядку №523 слідує, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі за текстом - Реєстр) та електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста є різними інформаційно-комунікаційними системами.

Згідно з п.81 Порядку №523 електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста є мобільним додатком.

За правилами п.84 Порядку №523 відомостями, отриманими з Реєстру (за наявності) за результатами уточнення даних, є: 1) прізвище; 2) власне ім`я (усі власні імена); 3) по батькові (за наявності); 4) дата народження; 5) реєстраційний номер облікової картки платника податків; 6) окремий номер запису в Реєстрі; 7) відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку; 8) відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації; 9) військове звання; 10) військово-облікова спеціальність (у СБУ - код профілю підготовки та напрям службової та оперативно-службової діяльності); 11) унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі; 12) відомості про виконання військового обов`язку; 13) відомості про військовий облік; 14) відомості про подання щодо розшуку в Національну поліцію; 15) дата та час формування.

Тож, саме нормами Порядку №523 та саме в інформаційно-комунікаційній системі "Резерв+" передбачено відображення відомостей про спрямування подання щодо розшуку громадянина в Національну поліцію та відображення відомостей про дотримання громадянином правил військового обліку як невід`ємного складового елементу виконання військового обов`язку.

Натомість, наявності таких відомостей в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів національним законом України не вимагається, позаяк ці відомості є процедурним результатом виконання державним органом правоохоронної функції у порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення, а не управлінським волевиявленням суб`єкта владних повноважень.

Тож, застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд повторно наголошує те, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів функціонує у формі інформаційного ресурсу "Оберіг", а мобільний застосунок / мобільний додаток "Резерв+" є аналогом електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста, "Оберіг" та "Резерв+" є різними інформаційними ресурсами і містять різний зміст та обсяг інформації про стан виконання особою військового обов`язку, на відміну від відомостей інформаційного ресурсу "Оберіг" відомості інформаційного ресурсу "Резерв+" не створюють жодних самостійних юридичних наслідків.

Натомість, юридичне значення відомостей інформаційного ресурсу "Оберіг" та інформаційного "ресурсу "Резерв+" з приводу наявності записів про порушення військовозобов`язаним правил військового обліку та про знаходження військовозобов`язаного у розшуку полягає у початку виконання суб"єктом владних повноважень не владної управлінської функції, а правоохоронної функції у межах провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Тож, відносно відомостей інформаційного ресурсу "Оберіг" та інформаційного "ресурсу "Резерв+" з приводу наявності записів про порушення військовозобов`язаним правил військового обліку та про знаходження військовозобов`язаного у розшуку не відбувається ані події порушення публічного права заявника, ані події ущемлення публічного інтересу заявника як об`єктів судового захисту у розумінні ч.1 ст.2 КАС України.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов`язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб`єктом владних повноважень було вчинено владне правоохоронне волевиявлення у формі включення відомостей про порушення заявником правил військового обліку.

Тож, оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах відсутні належні та допустимі докази, котрі б засвідчували порушення суб`єктом владних повноважень - Відповідачем №1 публічних прав (публічних інтересів) заявника як військовозобов`язаного у сфері військового обліку, адже причиною внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку є - подія не проходження заявником військово-лікарської комісії; в матеріалах справи відсутнє прийняте порядку ст.286 КАС України рішення суду (котре набрало законної сили) про скасування постанови районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки стосовно притягнення заявника до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, а також відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що заявником у встановленому порядку було подано до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення інвалідності, яка б могла бути врахована відповідачем під час ведення військового обліку та актуалізації відомостей Реєстру.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

Зважаючи на наведене вище, а також те, що відповідач не довів суду протилежне і не спростував доводи позивача належними доказами, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 12.09.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву від 12.09.2025 ОСОБА_1 про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко