Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №440/10422/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/10422/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Полтавської міської ради, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність, Виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо ненадання належної, обґрунтованої та мотивованої відповіді на письмову вимогу від 09.07.2025 щодо реалізації права на забезпечення житлом, ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;

- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Полтавської міської ради, щодо невжиття заходів із забезпечення ОСОБА_1 , як інвалід війни житлом з урахуванням п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;

- визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Полтавської міської ради, щодо невжиття заходів направлених на надання компенсації ОСОБА_1 на придбання житла в наслідок не виконання Державою, п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- визнати протиправну бездіяльність, щодо не забезпечення житлом ОСОБА_1 , як інвалід війни протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- зобов`язати Виконавчий комітет Полтавської міської ради забезпечити ОСОБА_1 , як інваліда війни однокімнатною квартирою у м. Полтава, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- зобов`язати Виконавчий комітет Полтавської міської ради в разі не надання однокімнатної квартири ОСОБА_1 , як інваліду війни, ініціювати надання грошової компенсації через субвенції, програми чи бюджет громади;

- зобов`язати Виконавчий комітет Полтавської міської ради виконати п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" по відношенню до ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;

- встановити факт не забезпечення квартирою понад два роки з дня взяття на квартирний облік, ОСОБА_1 , як інваліда війни та порушення вимог п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- встановити факт, порушення, прав та інтересів ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням, вимог п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щодо не забезпечення жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення Конвенції про права осіб з інвалідністю, порушення Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), порушення ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;

- стягнути з Виконавчого комітету Полтавської міської ради, моральну шкоду в розмірі 5 000 000 (п`ять мільйонів) в наслідок порушення прав та інтересів ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням, порушення вимог п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням не вжиття заходів, направлених на вчасне забезпечення квартирою, протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення Конвенції про права осіб з інвалідністю, порушення Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), порушення ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності;

- прийняти рішення з урахуванням, порушеного права ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням 19, ст. 45, ст. 55 Конституції України, п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Житлового кодексу України: ст. 46, Конвенції про права осіб з інвалідністю: ст. 9, 19, 28, Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: ст. 6 - право на справедливий суд; ст. 13 - відсутність ефективного засобу юридичного захисту; ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності, практики Європейського суду з прав людини: справа Tchokontio Happi v. France - невиконання зобов`язань щодо надання житла особі з інвалідністю є порушення ст. 1 Протоколу № 1 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; справа Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine - порушення через бездіяльність у реалізації соціальних гарантій; справа Shchokin v. Ukraine - закон має бути передбачуваним і чітким, його ігнорування є порушенням Конвенції; справа Beyeler v. Italy - вимога до якості національного законодавства; справа Burdov v. Russia - відмова у соціальних виплатах є порушення Конвенції; справа Zhuk v. Ukraine - невиплата пенсії є порушення ст. 1 Протоколу № 1; справа Marzari v. Italy - держава має особливий обов`язок захисту осіб з інвалідністю; справа Anyanwu v. UK - формальна переадресація звернень без результату є порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що викладені у його зверненні від 09.07.2025, реєстраційний №ФИ-19034332, факти були проігноровані та залишені поза увагою відповідачем про що свідчить протиправна формальна відповідь № Ф01-05-01.1-12/438-331 від 21.07.2025, не вжито невідкладних заходів, щодо забезпечення мене житлом, однокімнатною квартирою у порядку першочерговості, не повідомивши письмово про заплановані строки, надання житла, не повідомивши письмово про надання грошової компенсації, не прийнято рішення з урахуванням п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", вимог Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 повернуто позивачеві позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2025 ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 скасовано; справу направлено до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.

У відповіді на відзив позивач підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 09.07.2025 Урядовий контактний центр (Гаряча Лінія Уряду) подав офіційно, відповідну заяву реєстраційний номер ФИ-19034332 до Виконавчого комітету Полтавської міської ради в якій було зазначено, що рішенням Виконавчого комітету Полтавської міської ради віл 05.05.2016 № 78 відповідно до п. 32 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» його взято на квартирний облік при виконавчому комітеті Полтавської міської ради з 10.03.2010 та включений до списку інвалід війни з 03.11.2016р., як особа що потребує поліпшення житлових умов.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ-Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"- Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік. Тобто йому гарантоване право Законом, першочергового забезпечення житлом у термін, саме два роки - не більше. Однак протягом більше ніж двох років, жодних реальних дій, щодо надання йому житла з боку держави чи органу місцевого самоврядування — не вчинено внаслідок чого його незаконно позбавлено права на забезпечення квартирою з урахуванням п. 18 ч.1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Це є порушенням, законного права, суперечить ст. 45, ст. 55 Конституції України, п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Конвенції про права осіб з інвалідністю У зв`язку з вищевикладеним. на підставі ст. 40 Конституції України, ЗУ «Про звернення громадян», вимагав: вжити невідкладних заходів, щодо забезпечення його житлом, однокімнатною квартирою у порядку першочерговості; повідомити письмово про заплановані строки. надання житла або грошової компенсації -надати копії рішень та підтверджуючих документів, що стосуються його перебування в черзі, як інваліда війни та учасника бойових дій.

Листом від 21.07.2025 № Ф01-05-01.1-12/438-331 позивачу було надано відповідь, у якій зазначено, що На квартирному обліку при виконавчому комітеті Полтавської міської ради, позивач складом сім`ї 1 особа, перебуває у загальній черзі з 10.03.2010 та згідно з рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 05.05.2016 № 78 позивач включений до пільгового списку учасників бойових дій, учасників війни, де на сьогоднішній день значитесь під № 89, та відповідно до п.п.2 п.32 Правил включені до списку поліцейських, де на сьогоднішній день значитесь під № 123. У список осіб з інвалідністю внаслідок війні включені згідно з рішенням виконавчого комітету Полтавської міської рали від 03.11.2016 № 224, де на даний час значитесь під № 54.

Зазначено, що наразі до житлового фонду Полтавської міської ради від міністерств інших центральних органів виконавчої влади, підприємств та організацій не надходили вільні квартири, а у житловому фонді Полтавської міської територіальної громади відсутні такі вільні житлові приміщення, які можливо було б розподілити особам з інвалідністю внаслідок війни.

Стосовно виділення коштів з бюджету для самостійного придбання квартири слід зазначити, що відповідно до статті 48-1 Житлового кодексу України порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Позивач, вважаючи, що відповідачем здійснено неналежний розгляд його звернення, не вжито необхідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні, звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96, у редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Частиною 1 статті 1 Закону № 393/96 визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом статті 3 Закону № 393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно із положеннями статті 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Статтею 15 Закону № 393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно із статтею 19 Закону № 393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

З аналізу положень Закону №393/96 випливає, що в разі надходження до органу звернення такий орган повинен об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в ньому обставини, за результатом проведеної перевірки прийняти відповідне рішення, яке забезпечить поновлення порушених прав заявника, та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Як встановлено судом, у зверненні від 09.07.2025, реєстраційний номер ФИ-19034332, ОСОБА_1 порушив питання про вжиття невідкладних заходів, щодо забезпечення його житлом, однокімнатною квартирою у порядку першочерговості або виплати його грошової компенсації.

Листом від 21.07.2025 за № Ф01-05-01.1-12/438-331 за наслідками розгляду звернення ОСОБА_1 від 09.07.2025 ДПС Україниі повідомлено заявника на квартирному обліку при виконавчому комітеті Полтавської міської ради, позивач складом сім`ї 1 особа, перебуває у загальній черзі з 10.03.2010 та згідно з рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 05.05.2016 № 78 позивач включений до пільгового списку учасників бойових дій, учасників війни, де на сьогоднішній день значитесь під № 89, та відповідно до п.п.2 п.32 Правил включені до списку поліцейських, де на сьогоднішній день значитесь під № 123. У список осіб з інвалідністю внаслідок війні включені згідно з рішенням виконавчого комітету Полтавської міської рали від 03.11.2016 № 224, де на даний час значитесь під № 54.

Зазначено, що наразі до житлового фонду Полтавської міської ради від міністерств інших центральних органів виконавчої влади, підприємств та організацій не надходили вільні квартири, а у житловому фонді Полтавської міської територіальної громади відсутні такі вільні житлові приміщення, які можливо було б розподілити особам з інвалідністю внаслідок війни.

Стосовно виділення коштів з бюджету для самостійного придбання квартири слід зазначити, що відповідно до статті 48-1 Житлового кодексу України порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що звернення ОСОБА_1 розглянуто і вирішено у термін не більше одного місяця від дня його надходження, надано відповідь від 21.07.2025 по суті звернення, що відповідає вимогам статей 15, 20 Закону № 393/96.

При цьому суд наголошує, що незгода позивача із змістом відповіді не є підставою для визнання неналежним розгляду такого звернення.

Щодо позовних вимог забезпечити ОСОБА_1 , як інваліда війни однокімнатною квартирою у м. Полтава, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд зазначає таке.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до пункту 7 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24.03.1998 № 203/98-ВР (далі Закон - №203/98-ВР) ветерани військової служби мають право на першочергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Згідно з пунктом 18 частини 1 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги, зокрема, позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особи з інвалідністю I групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року.

На момент виникнення спірних правовідносин діяв Житловий Кодекс Української РСР від 30.06.1983 № 5464-X, назву якого змінено на Житловий кодекс України (далі- ЖК України) згідно з Законом № 2215-IX від 21.04.2022.

Відповідно до статті 31 ЖК України (тут і надалі в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Згідно частинами 1, 3 статті 34 ЖК України передбачено, що потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров`я Української РСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності; 6) які проживають у гуртожитках. Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 36 ЖК України облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Згідно зі статті 38 ЖК України порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, встановлюється законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 39 ЖК України громадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов за місцем проживання - виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті.

Згідно з частиною 1 статті 40 ЖК України громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання житлового приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 42 ЖК України жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, крім випадків, передбачених ст.46, ч. ч. 1, 2 ст. 54, ч. 1 ст. 90, ч. 6 ст. 101, ст. 102, 110, ч. 1 ст. 114 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством.

Статтею 43 ЖК України визначено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень). Законодавством Української РСР окремим категоріям громадян, які перебувають у загальній черзі, може бути надано перевагу в строках одержання жилих приміщень у межах календарного року взяття на облік.

Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання регулюють Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 №470 (далі Правила; в редакції, чинній, на момент виникнення спірних правовідносин)

Згідно з п. 36 Правил виконавчі комітети місцевих рад, підприємства, установи, організації щороку визначають кількість новозбудованої і вивільнюваної жилої площі для надання жилих приміщень громадянам поза чергою, у першу чергу і в порядку загальної черги.

Аналіз вищевикладених норм житлового законодавства дає підстави суду дійти висновку проте, що безкоштовне надання житла окремим категоріям громадян, такими як інвалід війни, та які перебувають на квартирному обліку, здійснюється згідно із чергою.

Таким чином, надання житла без дотримання списків черговості є порушенням чинного житлового законодавства та прав громадян, що включені до списків черговиків раніше.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 14.04.2020 по справі № 817/1641/17.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради 05.05.2016 № 78 позивач включений до пільгового списку учасників бойових дій, учасників війни, де значиться під № 89, та відповідно до п.п.2 п.32 Правил включені до списку поліцейських, де значиться під № 123. У список осіб з інвалідністю внаслідок війні позивача включено згідно з рішенням виконавчого комітету Полтавської міської рали від 03.11.2016 № 224 значиться під № 54..

Всі громадяни, які перебувають в одному списку на отримання житла мають рівні права. Наявність у них більшої кількості пільг, стан здоров`я, відсутність житла для постійного проживання, складні відносини у сім`ї, тощо не дає переваги таким громадянам перед тими, що перебувають у даному списку попереду них.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що надати житло ОСОБА_1 відповідач може лише згідно з чергою.

При цьому, фактів порушення відповідачем черги надання житла та, у зв`язку з цим, прав позивача під час судового розгляду справи не встановлено.

Тому у діях відповідача, які пов`язані із забезпечення житлових прав позивача, відсутні будь-які ознаки протиправності.

Таким чином, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо позовних вимог зобов`язати Виконавчий комітет Полтавської міської ради в разі не надання однокімнатної квартири ОСОБА_1 , як інваліду війни, ініціювати надання грошової компенсації через субвенції, програми чи бюджет громади, суд зазначає наступне.

Умови та механізм виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей осіб, визначених абзацами п`ятим - восьмим пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», для осіб з інвалідністю I - II груп, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, визначених пунктами 11 - 14 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, які потребують поліпшення житлових умов (далі - грошова компенсація) і перебувають на обліку за місцем проживання відповідно до Житлового кодексу Української РСР (далі - квартирний облік) та на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр) встановлені Порядком №719.

Відповідно до пункту 3 Порядку №719 (в редакції чинній до 01.02.2024) право на отримання грошової компенсації відповідно до цього Порядку мають особи з інвалідністю I-II груп, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктами 11-14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які перебувають на квартирному обліку (далі - особи з інвалідністю).

Згідно пункту 4 Порядку №719, грошова компенсація членам сім`ї загиблого або особам з інвалідністю виплачується у повному обсязі в порядку черговості взяття на квартирний облік та з урахуванням категорії отримувача грошової компенсації для членів сімей загиблих, передбачених пунктом 2 цього Порядку, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей загиблих осіб, визначених абзацами п`ятим - восьмим пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», для осіб з інвалідністю I-II груп, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, визначених пунктами 11-14 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, та які потребують поліпшення житлових умов.

При цьому суд звертає увагу апелянта, що Порядок №719 також передбачає процедуру подачі документів та прийняття рішення за результатом розгляду документів.

Так пунктом 5 Порядку №719 унормовано, що за поданням структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних держадміністрацій, міських, районних у містах рад, за рішенням виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної в місті (у разі її утворення) ради або за розпорядженням голови районної, районної в м. Києві держадміністрації утворюється комісія щодо розгляду заяв членів сімей осіб, які загинули (пропали безвісти), померли, та осіб з інвалідністю про призначення грошової компенсації.

До повноважень комісії належить, зокрема, проведення перевірки складу сім`ї особи з інвалідністю; проведення перевірки наявності документів про взяття на квартирний облік членів сім`ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, особи з інвалідністю та членів її сім`ї; прийняття рішення про призначення або відмову в призначенні грошової компенсації; прийняття рішення про відмову у виплаті грошової компенсації.

Відповідно до пункту 7 Порядку №719, заяву про призначення грошової компенсації член сім`ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, особа з інвалідністю (далі - заявник) або їх законний представник чи уповноважена особа подають в письмовій чи в електронній формі (за наявності технічної можливості) до органу соціального захисту населення за місцем перебування на квартирному обліку (далі - орган соціального захисту населення).

Пункт 8 Порядку №719 передбачає подання разом із заявою відповідного пакету документів.

Згідно до пункту 9 Порядку №719, місцевий орган протягом десяти робочих днів з дня прийняття заяви про призначення грошової компенсації з усіма необхідними документами вносить до комісії подання про виплату грошової компенсації.

Уповноважений орган протягом десяти робочих днів з дня прийняття заяви про надання дозволу на відкриття спеціального рахунка в уповноваженому банку за місцем перебування заявника, який перемістився, на обліку в базі даних або заяви про виплату грошової компенсації, яку було призначено і не виплачено на території, на якій ведуться бойові дії, за місцем перебування заявника, який перемістився, на обліку в базі даних та копій документів, зокрема електронних копій та/або відомостей з них, що посвідчують особу заявника, який перемістився, відомостей, що підтверджують факт призначення йому грошової компенсації, або рішення комісії про призначення йому грошової компенсації (витягу з протоколу засідання комісії) за попереднім місцем проживання, довідки про облік вносить до комісії подання про надання дозволу на відкриття спеціального рахунка або подання про виплату грошової компенсації, яку було призначено і не виплачено на території, на якій ведуться бойові дії.

Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що повноваженнями щодо прийняття рішень про призначення або відмову в призначенні грошової компенсації наділені відповідні комісія щодо розгляду заяв членів сімей осіб, які загинули (пропали безвісти), померли, та осіб з інвалідністю про призначення грошової компенсації, а не відповідач у даній справі.

Крім того, виконавчий комітет Полтавської міської ради повинен був здійснити юридично значимі дії на користь позивача лише за результатом відповідного звернення про призначення грошової компенсації з усіма необхідними документами.

Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача про призначення грошової компенсації, а тому його твердження про протиправну бездіяльність виконавчого комітету Полтавської міської ради є безпідставними.

Таким чином права ОСОБА_1 з боку відповідача ще не було порушено, а тому звернення його до суду з цим позовом є передчасним, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За правилами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та КАС України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За правилами пункту 4 частини другої статті 245 КАС України, яка передбачає повноваження суду при вирішенні справи, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Зі змісту цієї норми випливає, що суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, одночасно зобов`язавши його виправити оскаржувані порушення.

Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17.

З урахуванням викладеного, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних чи права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

У пункті 23 частини першої статті 4 КАС України визначено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Суд враховує, що у справі №440/10422/25 основними позовними вимогами є вимоги про визнання протиправною бездіяльність, Виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо ненадання належної, обґрунтованої та мотивованої відповіді на письмову вимогу від 09.07.2025 щодо реалізації права на забезпечення житлом, ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності, визнання протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Полтавської міської ради, щодо невжиття заходів із забезпечення ОСОБА_1 , як інвалід війни житлом з урахуванням п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності; визнання протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Полтавської міської ради, щодо невжиття заходів направлених на надання компенсації ОСОБА_1 на придбання житла в наслідок не виконання Державою, п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тоді як позовна вимога про стягненнян з Виконавчого комітету Полтавської міської ради, моральну шкоду в розмірі 5 000 000 (п`ять мільйонів) в наслідок порушення прав та інтересів ОСОБА_1 , як інваліда війни з урахуванням, порушення вимог п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням не вжиття заходів, направлених на вчасне забезпечення квартирою, протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення Конвенції про права осіб з інвалідністю, порушення Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), порушення ст. 1 Протоколу № 1 - порушення права власності є похідною вимогою.

Враховуючи, що судом не встановлено наявність порушених прав, свободи і інтересів ОСОБА_1 , а питання стягнення моральної шкоди нерозривно пов`язане з наявністю порушених прав, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Полтавської міської ради (вул. Соборності, буд. 36, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ05384689) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко