Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №640/28167/21 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 640/28167/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України у зв`язку з відмовою розглянути заяву ОСОБА_1 в довільній формі про продовження терміну перебування на території України; зобов`язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в рамках чинного законодавства і надати можливість продовжувати термін перебування в Україні в ЦМУ ДМСУ в м. Києві та Київській області згідно Пункту 7 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення терміну тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України №150 від 15.02.2012.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.11.2021 відкрито провадження по справі і призначено розгляд справи без виклику осіб, які беруть участь у справі.

Законом України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду” від 13.12.2022 №2825-IX Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду”, Порядку №399 скеровано дану справу до Одеського окружного адміністративного суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2025, справу передано для розгляду судді Танцюрі К.О.

Ухвалою суду від 21.04.2025 прийнято справу до свого провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Обґрунтовуючи підстави для задоволення позовних вимог позивач вказала, що вона є матір`ю дитини ОСОБА_2 Чі 24.01.2020, яка є громадянкою України, і дружиною іммігранта, має усі законні підстави для продовження терміну тимчасового перебування на території України на час, необхідний для прийняття ДМС України про оформлення дозволу на імміграцію та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

08.12.2025 до суду від ДМС України надійшов відзив на позовну заяву від 08.12.2021 та додаткові пояснення від 05.05.2025, згідно яких відповідач наголосив, що ДМС здійснює повноваження щодо розгляду заяви про продовження строку перебування на території України саме через територіальні органи або підрозділи ДМС. На сім звернень позивача, поданих у порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», ДМС України надані їй відповіді листами від 19.05.2021 № Н-4239-21/8Л/1922-21, від 16.06.2021 № Н-4912- 21/8.1/2254-21, від 16.06.2021 № Н-4912-21/8.1/2254-21, від 26.07.2021 № Н- 5998-21/8.1/2687-21, від 11.08.2021 № Н-6378-21/8.1/2889-21. Відтак, як вказав відповідач, подання безпосередньо до ДМС України письмових звернень довільної форми про продовження строку перебування на території України не може мати наслідком прийняття рішення про продовження строку перебування на території України або відмову у продовженні такого строку, а тому не може свідчити про бездіяльність ДМС.

10.12.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просить суд задовольнити позов.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

14.03.2018 громадянка В`єтнаму ОСОБА_1 на підставі паспортного документа з оформленою довгостроковою візою D-12 прибула в Україну, 23.03.2018 Управлінням ДМС України в Хмельницькій області була документована посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , терміном дії до 15.03.2019, виданою на підставі частини 13 статті 4 Закону, як особа, яка прибула в Україну з метою навчання.

Як зазначалось позивачем та підтверджується матеріалами справи, позивач, після завершення терміну дії посвідки на тимчасове проживання , неодноразово зверталася до ДМС України із заявами про продовження строку перебування на території України і листами відповідача від 19.05.2021 № Н-4239- 21/8.1/1922-21, від 16.06.2021 № Н-4912- 21/8.1/2254-21, від 16.06.2021 № Н-4912- 21/8.1/2254-21, від 26.07.2021 № Н5998-21/8.1/2687-21, від 11.08.2021 № Н-6378- 21/8.1/2889-21 було відмовлено у задоволенні вказаних заяв.

Так, відповідач у вищевказаних листах повідомляв, що законодавством України не передбачено можливості продовження строку перебування на території України іноземцям та особам без громадянства, які були документовані посвідками на тимчасове проживання, та закінчення терміну їх дії або після скасування посвідок не виїхали з території України. Ураховуючи викладене, подати документи для отримання дозволу на імміграцію в Україну можливо після виконання обов`язку щодо виїзду з України після закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання та у разі в`їзду в Україну на законних підставах. Також вказано, що зазначені причини неможливості виїзду з території України не відповідають вимогам статті 22 Закону.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773 - VІ, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

За змістом п. 9 зазначеної норми Закону іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.

Підпунктом 10 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Державної прикордонної служби України, продовжується територіальними органами або підрозділами Державної міграційної служби України відповідно до Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150.

У відповідності до положень п.7 Порядку №150 встановлено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони перевіряє повноту поданих документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для продовження строку перебування, наявність візи, відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві.

Згідно ст. 17 Закону іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 (із змінами та доповненнями), заяви про продовження строку перебування на території України подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС.

Відповідно до частин другої, третьої статті 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій. Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.

Згідно із частинами першою, третьою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України),з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30днів з дня прийняття рішення. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Згідно ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Тобто, іноземці або особи без громадянства мають підтверджувати законність свого перебування на території України.

Законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, підтверджується, у тому числі наданим візою дозволом в межах строку дії візи; посвідкою на тимчасове проживання; довідкою, що підтверджує факт звернення за становленням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту; дозволом на імміграцію.

Не дотримання правил законного перебування іноземця або особи без громадянства на території України є прямим наслідком для визначення цих осіб нелегальними мігрантами та прийняття органом міграційної служби рішення про їх примусове повернення до країни громадянської належності.

У відповідності до положень п.67 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 квітня 2018 р. № 322, після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов`язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. При цьому посвідка здається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.

Тобто посилання відповідача у відповідях на звернення позивача, щодо обов`язку виїзду за межі території України після закінчення строку дії посвідки іноземця, є правомірним.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що вона є матір`ю дитини ОСОБА_2 Чі 24.01.2020, яка є громадянкою України, і дружиною іммігранта, і має усі законні підстави для продовження терміну тимчасового перебування на території України, оскільки чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.

Аналізуючи усі вищевикладені доводи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем під час розгляду заяв ОСОБА_1 про продовження терміну перебування на території України, з`ясовано усі дійсні обставини, наведено належні обґрунтування та відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України у зв`язку з відмовою розглянути заяву ОСОБА_1 в довільній формі про продовження терміну перебування на території України; зобов`язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в рамках чинного законодавства і надати можливість продовжувати термін перебування в Україні в ЦМУ ДМСУ в м. Києві та Київській області згідно Пункту 7 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення терміну тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України №150 від 15.02.2012.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 р.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра

.