Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №400/561/22 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2026 р. № 400/561/22

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку письмового провадження відповідно до ст. 262 КАС України адміністративну справу,

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2

до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ,

прозобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби за квітень 2021 року та компенсації за 8 діб невикористаної щорічної відпустки за 2021 рік в сумі 14935,60 гривень) з моменту звільнення 23.04.2021 по день фактичного розрахунку 28.12.2021 р.

В обгрунтування своїх вимог позивачка вказала, що станом на день звільнення та виключення її зі списків особового складу частини 23.04.2021 їй не була нарахована та виплачена премія за особистий внесок у загальні результати роботи, грошова допомога на оздоровлення за 2021 рік та компенсація за 8 діб невикористаної щорічної відпустки за 2021 рік. 25.12.2021 Військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила позивачці щомісячну премію за особистий внесок за квітень 2021 року та компенсацію за 8 діб невикористаної щорічної відпустки за 2021 рік в розмірі 14935,60 гривень. На переконання позивачки, оскільки з нею не було проведено остаточний розрахунок на день звільнення в повному обсязі, вона має право на виплату середнього заробітку на підставі ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) за 171 робочих днів.

Судом двічі направлялось відповідачу повідомлення про розгляд справи та продовжувався строк для подання до суду відзиву, однак відповідач своїм правом не скористався, відзиву на позов не надав, своєї позиції стосовно позовних вимог не висловив.

Суд розглянув справу 12.01.2026 в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін та проведення судового засідання, відповідно до ст. 262 КАС України, на підставі наявних матеріалів справи.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 2015 року по 23.04.2021.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2021 р. № 75-РС позивачку звільнено з військової служби в запас за п.п. "а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.04.2021 р. № 83 позивачку виключено зі списків особового складу частини .

При звільненні позивачці не було виплачено премію за особистий внесок у загальні результати служби за квітень 2021 року та компенсацію за 8 діб невикористаної щорічної відпустки за 2021 рік.

28.12.2021 Військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила позивачці премію за особистий внесок у загальні результати служби за квітень 2021 року та компенсацію за 8 діб невикористаної щорічної відпустки за 2021 рік в сумі 14935,60 гривень, що підтверджується випискою з банківського рахунку АТ КБ "Приватбанк".

На переконання позивачки, оскільки з нею не було проведено остаточний розрахунок на день звільнення в повному обсязі, вона має право на виплату середнього заробітку на підставі ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) за 171 робочих днів.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.

Разом з тим, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також, у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Судом встановлено, що при звільненні зі служби позивачці не було виплачено премію за особистий внесок за квітень 2021 та компенсацію за 8 діб невикористаної щорічної відпустки за 2021 рік.

Остаточний розрахунок з позивачем було проведено 28.12.2021 року.

З урахуванням наведених норм, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення зі служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, період затримки становить проміжок часу з 24.04.2021 року (з наступного дня після звільнення з урахуванням норм статті 116 КЗпП України) по 28.12.2021 року.

Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 24.04.2021 року по 28.12.2021 року (170 робочих днів).

Відповідач відзиву не надав, обставин затримки остаточного розрахунку з позивачем не пояснив, довідки про нараховане грошове забезпечення за останні два календарних місяці перед звільнення не надав.

Не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.

Щодо суми середнього заробітку, суд виходить з того, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 711/4010/13.

У спірних правовідносинах суд встановив, що загальна сума несвоєчасно здійснених виплат становить 14935,60 грн, а період затримки розрахунку при звільненні складає 170 робочих днів.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 24.12.2020 р. по справі № 340/401/20, суд має визначити розмір середнього заробітку та встановити час затримки розрахунку.

З огляду на встановлені обставини, суд вважає справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме наведеним вище критеріям, визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 14935,60 гривень, що дорівнює розміру несвоєчасно виплаченої премії та компенсації за невикористані дні відпустки.

Позов задовольнити .

При цьому, задовольняючи позовні вимоги повністю, суд використовуючи повноваження передбачені ч.2 ст.9 КАС України, самостійно визначає формулювання резолютивної частини судового рішення, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Судові витрати відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 НОМЕР_3 ) задовольнити повністю.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.04.2021 по 28.12.2021 у сумі 14935,60 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот тридцять п`ять грн шістдесят коп) гривень.

3. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено в повному обсязі 12.01.2026