Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №360/2271/25 — Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 січня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/2271/25

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Приходька Андрія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Приходька Андрія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі також - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування періодів роботи в органах митної служби України з 09.03.1995 по 15.03.2024 до стажу державної служби;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.11.2025 № 123850003640 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії як державному службовцю відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та Закону України № 889-VIII від 10.12.2015;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області: зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 час роботи на посадах в органах державної митної служби України з 09.03.1995 по 15.03.2024; призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ з 06.11.2025 в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках від 21.10.2025 № 11 та від 21.10.2025 № 12, виданих Луганською митницею Державної митної служби України.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернувся із заявою від 06.11.2025 про переведення з пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до статті 37 згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.

До заяви позивач долучив трудову книжку, довідки про заробітну плату державного службовця. Дана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та за результатами її розгляду прийнято рішення від 13.11.2025 № 123850003640, яким позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 08.12.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також цією ухвалою запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі надіслати суду через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи відзив на позовну заяву (відзив) і всі докази разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів. Також витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.

05.01.2026 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, які долучені судом до матеріалів справи ухвалою від 12.01.2026.

Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Оскільки відзив на позовну заяву у встановлений судом строк відповідачем не надано, суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до положень частини шостої статті 162 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком з 07.11.2022, у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується паспортом громадянина України, карткою платника податків та матеріалами пенсійної справи позивача.

06.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області із заявою про переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

Вказану заяву за принципом екстериторіальності було направлено на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.11.2025 № 123850003640 відмовлено позивачу в переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». У рішенні зазначено, що відповідно до чинного законодавства та наданими до заяви документами стаж державного службовця - позивача становить 5 років 3 місяці 23 дні.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частина 1 статті 92 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 1 Закону № 1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом;

пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Водночас, принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема, порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), який набрав чинності 01 травня 2016 року.

Статтею 90 Закону № 889-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

При цьому, пункти 10 та 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачають, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст.490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.

Також, системний аналіз зазначених вище норми законодавства дозволяє дійти висновку про те, що обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ і розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Подібні висновки щодо застосування наведених норм права неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03 липня 2018 року у справі № 265/3709/17, від 19 березня 2019 року у справі № 357/1457/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 676/6166/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 607/9429/17.

Як встановлено з матеріалів справи, 06.11.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про перехід на інший вид пенсії - пенсію державного службовця відповідно до Закону № 3723-ХІІ. На момент звернення із вказаною заявою він отримував пенсію за віком за нормами Закону № 1058-IV.

Суд зазначає, що на дату звернення позивача із заявою про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця, йому виповнилося 63 роки, тобто умови законодавства про державну службу щодо пенсійного віку (62 роки) виконано.

Водночас, зі змісту оспорюваного рішення відповідача вбачається, що підставою для відмови в переведенні на пенсію державного службовця слугувала та обставина, що визначений відповідачем стаж позивача як державного службовця становить 05 років 03 місяці 23 дні.

Однак, позивач вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу державної служби час його роботи на посадах в органах державної митної служби України з 09.03.1995 по 15.03.2024.

Щодо вказаних обставин, суд зазначає таке.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Також пунктом 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, визначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону.

У силу вимог пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

В даному випадку слід керуватися, в тому числі, Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (далі - Постанова № 283).

Згідно з абзацами третім та п`ятим пункту 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба):

- на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів;

- на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , позивач з 09.03.1995 по 15.03.2024 працював в органах державної митної служби, у вказаний період позивачу було присвоєно спеціальні/персональні звання радника митної служби, а також позивачем приймалась присяга державного службовця та присвоювався ранг державної служби.

Наведене також підтверджується довідкою Луганської митниці Державної митної служби України від 21.10.2025 № 7.15-1/12/10/737, яка міститься в матеріалах пенсійної справи позивача. У цій довідці також, серед іншого, зазначено, що 15.03.2024 ОСОБА_1 звільнений із займаної посади, за угодою сторін, відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу». Стаж державної служби ОСОБА_1 за період трудової діяльності в митних органах складає 29 років 00 місяців 07 днів.

Частиною 2 статті 546 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VІ встановлено, що митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, має окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк із зображенням Державного Герба України та із своїм найменуванням і діє відповідно до Конституції України, цього Кодексу, інших нормативно-правових актів та на підставі положення, яке затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну митну політику.

Положеннями статті 569 Митного кодексу України визначено, що працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.

Посадові особи, які вперше прийняті на службу до митних органів і раніше не перебували на державній службі, складають Присягу державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».

Відносини, що виникають у зв`язку з прийняттям на державну службу до митних органів, проходженням та припиненням державної служби в митних органах, визначаються законодавством про державну службу, крім особливостей, передбачених цим Кодексом.

Отже, митна служба України є складовою частиною системи органів виконавчої влади України і складається з митних органів, митних організацій. Державна митна служба України є органом виконавчої влади і здійснює функції в галузі митної справи відповідно до Конституції України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів.

У свою чергу, подібні за змістом норми, що визначали статус митних органів в Україні, їх функції та правові основи діяльності, у період роботи позивача на відповідних посадах, були визначені Митним кодексом України від 11 липня 2002 року № 92-IV та спеціальним Законом України «Про митну справу в Україні» від 25 червня 1991 року № 1262-XII.

Приписами статті 4 Закону України «Про митну справу в Україні» було визначено, що засади митної справи визначаються виключно законом. Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення митної справи. Безпосереднє керівництво митною справою покладається на Державну митну службу України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Положення про Державну митну службу України затверджується Президентом України.

Відповідно до частини 2 статті 7 зазначеного Закону, посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, які встановлюються законами України.

Статтею 5 України «Про митну справу в Україні» встановлювалось, що створення, реорганізація та ліквідація митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Таким чином, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в митних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері митної політики), фінансуються за рахунок державного бюджету, а відповідно одержують заробітну плату перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Відтак, оскільки позивач з 09.03.1995 по 15.03.2024 працював в митних органах, прийняв присягу державного службовця, обіймав відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері митної політики), те, що йому присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання у визначеному законодавством порядку, а також те, що він отримував заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, із заробітної плати проводились відрахування підвищених розмірів відповідних (страхових, соціальних) внесків до спеціальних фондів державного бюджету, відтак всі періоди роботи (служби) позивача на відповідних посадах підлягають зарахуванню до стажу державної служби.

Крім того, згідно з абзацом 1 статті 588 Митного кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Положення про спеціальні звання посадових осіб митних органів, порядок присвоєння цих звань та їх співвідношення з рангами державних службовців, а також розміри надбавок до посадового окладу за спеціальні звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати було визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 839 (далі - Порядок № 839).

Згідно з пунктом 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.

Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.

За приписами абзацу 7 пункту 3 Порядку № 839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова № 306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку митного органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.

Відтак, спеціальні звання посадових осіб органів державної митної служби - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 306.

Додатком 6 Постанови № 306 передбачено, що спеціальне звання «Головний державний радник податкової та митної справи» - прирівнюється до 1 рангу державного службовця; «Державний радник податкової та митної справи I рангу та Державний радник податкової та митної справи II рангу» - 2 рангу державного службовця; «Державний радник податкової та митної справи III рангу» - 3 рангу державного службовця; «Радник податкової та митної справи I рангу» - 4 рангу державного службовця; «Радник податкової та митної справи II рангу» - 5 рангу державного службовця; «Радник податкової та митної справи III рангу» - 6 рангу державного службовця; «Інспектор податкової та митної справи I рангу» - 7 рангу державного службовця; «Інспектор податкової та митної справи II рангу» - 8 рангу державного службовця; «Інспектор податкової та митної справи III рангу, Інспектор податкової та митної справи IV рангу, Молодший інспектор податкової та митної справи» - 9 рангу державного службовця.

Згідно з пунктами 343.1, 343.2 та 343.3 статті 343 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.

Пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Отже, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Суд зазначає, що оскільки позивач безперервно перебував на службі на різних посадах у митних органах (віднесених до посад державних службовців) з 09.03.1995 по 15.03.2024, а тому такий період трудової діяльності позивача, має бути повністю зараховано до його стажу держаної служби.

З розрахунку стажу позивача (форма РС-право), наданого відповідачем, вбачається, що окремі періоди, що входять до вищезазначеного загального періоду безперервного перебування позивача на службі на різних посадах у митних органах з 09.03.1995 по 15.03.2024, зараховано до стажу державної служби позивача, а саме: з 09.03.1995 по 29.11.1999 та з 01.06.2013 по 01.01.2014. Інші ж періоди, в тому числі, й на тих же самих посадах, на яких перебував позивач та які зараховані до стажу державної служби, не зараховані до такого стажу позивача.

При цьому, в оспорюваному рішенні відповідача не зазначено жодних обґрунтувань для такого вибіркового зарахування до стажу державної служби позивача наведених періодів його роботи, як і не зазначено в цілому правових підстав у зв`язку з якими відповідачем не зараховано до стажу державної служби позивача в цілому увесь період його безперервного перебування на службі на різних посадах у митних органах з 09.03.1995 по 15.03.2024, що не відповідає принципу обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Правом на подання відзиву на позовну заяву з обґрунтуванням своєї позиції та підстав для неврахування в цілому вказаного періоду трудової діяльності позивача до його стажу державної служби, відповідач також не скористався.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що рішення відповідача про відмову в призначенні/перерахунку пенсії від 13.11.2025 № 123850003640 прийнято не на підставі Конституції та законів України, без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, а також без урахування принципу обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень та вимог законодавства, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо права позивача на призначення йому пенсії як державному службовцю, суд зазначає, що станом на 01 травня 2016 року позивач мав більше 20 років стажу державної служби, а станом на час звернення із заявою про переведення на інший вид пенсії більше 29 років стажу державної служби, а також більше 36 років загального страхового стажу та досяг віку 63 років, що відповідає приписам статті 37 Закону № 3723-XII та дає право на пенсію відповідно пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, через що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, слід вказати, що враховуючи, що Закон України «Про державну службу» № 3723-ХІІ передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відтак у випадку призначення особі пенсії за віком відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію державних службовців відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ та пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, має місце саме призначення пенсії, а не переведення.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17, а також Верховного Суду, викладеною у постановах від 11.09.2019 у справі № 363/1493/17, від 25.03.2020 у справі № 367/1130/17, від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.

Крім того, зважаючи на те, що вимога позивача про призначення йому пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ прямо залежить від зарахування стажу державної служби, слід зобов`язати відповідача здійснити призначення позивачу пенсії відповідно до положень вказаного Закону та приписів пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, зарахувавши увесь період трудової діяльності позивача з 09.03.1995 по 15.03.2024 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Разом з тим, щодо вимог позивача про призначення, здійснення нарахування та виплати пенсії в розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках від 21.10.2025 № 11 та від 21.10.2025 № 12, виданих Луганською митницею Державної митної служби України, суд зазначає, що вказані вимоги, є передчасними, оскільки за результатами розгляду відповідної заяви позивача відповідачем зроблено висновок про відсутність у позивача права на отримання пенсії державного службовця та призначення та/або переведення на пенсію державного службовця здійснено не було, а тому відповідні довідки про заробітну плату відповідачем не розглядались та, відповідно, спору щодо сум заробітної плати, які мають враховуватися при визначенні розміру пенсії державного службовця на час звернення до суду у цій справі не існувало, тому підстави вважати, що права позивача при здійсненні призначення пенсії державного службовця будуть порушені, відсутні.

Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення Бендерський проти України, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, то суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та зміст заявлених позивачем позовних вимог, суд вважає, що належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде прийняття рішення про:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні/перерахунку пенсії від 13.11.2025 № 123850003640.

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію державного службовця у відповідності до положень статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, за його заявою від 06.11.2025, зарахувавши увесь період трудової діяльності позивача з 09.03.1995 по 15.03.2024 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та провести відповідний перерахунок, та виплату пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.

Враховуючи наведене, виходячи з системного аналізу законодавства та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при поданні позову був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 02.12.2025 № 8888-7507-1028-0651.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 605,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 8, 9, 32, 77, 78, 139, 241-246, 250, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Приходька Андрія Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 21910427, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні/перерахунку пенсії від 13.11.2025 № 123850003640.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію державного службовця у відповідності до положень статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, за його заявою від 06.11.2025, зарахувавши увесь період трудової діяльності ОСОБА_1 з 09.03.1995 по 15.03.2024 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та провести відповідний перерахунок, та виплату пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 коп.).

Рішення суду може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.01.2026.

Суддя О.М. Качанок