Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №240/19946/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/19946/25

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо призупинення виплати пільги з 01.05.2025 року, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", а саме: 50-ти відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити виплати пільги з 01.05.2025 року, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", а саме: 50-ти відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги).

В обґрунтування позовних вимог вказує, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», є ветераном органів внутрішніх справ. Позивач зазначає, що згідно вимог статі 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" має право на 50-ти відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), яку отримував до 01.05.2025 року. На думку Позивача, Відповідач з 01.05.2025 року протиправно не надає вказану пільгу.

На своє звернення від 13.07.2025 року Позивач отримав протиправну відмову в поновленні виплати такої пільги, так як Відповідач не врахував наявність рішення Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 року №12-р/2018 (справа № 1-6/2018(2791/15) та не врахував, що Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 373, не розповсюджується на ветеранів органів внутрішніх справ.

Вважаючи такі дії Відповідача протиправними, Позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 19.08.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник Відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, подав відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши в порядку письмового провадження подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо соціального захисту ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та членів їхніх сімей, регулюються правовими нормами Закону України від 24 березня 1998 року №203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (далі - Закон №203/98-ВР), в редакції що були чинні на день виникнення спору.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 є пенсіонером та ветераном органів внутрішніх справ України.

Як зазначено в позові та не заперечується сторонами, Позивач відповідно до вимог статті 6 Закону №203/98-ВР мав право на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), яку отримував до 01.05.2025 року. З 01.05.2025 року надання такої знижки Позивачу Відповідачем було припинено.

Таким чином, суть спору між сторонами в даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності протиправності в діях Відповідача щодо припинення з 01.05.2025 року надання Позивачу 50-відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги).

Безспірно, відповідно до вимог статті 6 цього ж Закону №203/98-ВР ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, до яких відноситься Позивач, надаються, окрім інших, пільги щодо 50-відсоткової знижки плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги).

Суд враховує, що механізм реалізації в 2025 році права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, тепло- та електропостачання, природний газ (в тому числі послуги з транспортування, розподілу та постачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів, в тому числі передбачених статтею 6 Закону №203/98-ВР, визначений правовими нормами Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 р. №389, ( надалі - Порядок №389).

В підпункті 1 пункту 1-1 вказаної постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 р. №389 прямо зазначено, що пільги, передбачені пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою.

Положення підпункту 1 цього пункту застосовується, окрім іншого, після закінчення опалювального сезону 2024/25 року - для осіб, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 р. включно.

Як зазначено в пункті 3 Порядку №389, вказані пільги надаються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Суд враховує та сторонами не оспорюється, що відповідно до приписів абзацу 1 підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 Податкового кодексу України цей розмір визначається за формулою: прожитковий мінімум для працездатної особи, актуальний на 1 січня звітного податкового року, помножений на 1,4 та округлений до найближчих 10 гривень і в 2025 році становить 4 240 грн.

Алгоритм дій органів Пенсійного фонду України щодо визначення середньомісячного сукупного доходу у розрахунку на одну особу сімей пільговиків врегульовано правовими нормами пунктів 4-10 цього ж Порядку №389.

Як зазначено у відзиві на позов, Відповідачем у відповідності до вимог Порядку №389 було встановлено, що середньомісячний сукупний дохід Позивача та членів його сім`ї в 2025 році ставить 17 482,56 грн.

Після закінчення дванадцяти місяців уповноважений орган визначає право пільговика на отримання пільг на наступний період відповідно до пункту 9 цього Порядку (абзац другий пункту 11).

В абзаці першому пункту 12 Порядку №389 прямо передбачено, що у разі коли середньомісячний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, уповноважений орган письмово або через особистий кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України інформує пільговиків про те, що вони не мають права на отримання пільг і можуть звернутися за житловою субсидією.

В зв`язку з цим Позивача було повідомлено, що з 01.05.2025 року пільга, передбачена пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, не буде нараховується на наступний період.

У разі зменшення доходу сім`ї пільговик має право звернутися до уповноваженого органу для визначення права на отримання пільг з місяця звернення (абзац другий пункту 12 Порядку №389).

Суд зазначає, що Позивачем безпідставно ототожнюється не нарахування з 01.05.2025 року на наступний період йому Відповідачем спірної пільги із припиненням наданням такої пільги, а тому помилково зроблено висновок щодо необхідності застосування до спірних відносин положень пункту 14 цього ж Порядку №389.

Суд вважає помилковими доводи Позивача, наведені у позові, щодо необхідності врахування при вирішенні даного спору положень Порядку надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 373 (надалі - Порядок № 373).

Позивач не врахував, що відповідно до вимог пункту 1 цей Порядок визначає механізм надання громадянам у грошовій формі відповідних пільг. Тобто правові норми Порядку № 373 не врегульовують відносини щодо надання таких пільг, а лише механізм виплати наданих пільг. Правові норми Порядку № 373 є похідними від правових норм Порядку №389.

Суд враховує, що приписами Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року № 4059-IX прямо передбачено, що у 2025 році пункт 6 частини першої статті 6, стаття 7 Закону №203/98-ВР в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 цього Закону застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, та за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 цього Закону.

Суд вважає безпідставними доводи Позивача щодо неконституційності звуження його прав на спірні пільги та не врахування Відповідачем Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 (справа про соціальний захист ветеранів війни та членів їхніх сімей).

Безспірно, вказаним Рішенням Конституційного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):

- абзац другий підпункту 1, абзац другий підпункту 2, абзаци другий, третій, четвертий підпункту 3 пункту 9 розділу I Закону України „Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76-VIII;

- частину шосту статті 14, частину другу статті 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“ від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII зі змінами.

Разом з тим, правомірність тих чи інших змін до положень Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" не було предметом судового розгляду Конституційного Суду України.

Більш того, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року № 4059-IX в цій частині не конституційними не визнано.

Одночасно суд погоджується із доводами Відповідача, що в Рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 (справа №1-42/2011) прямо зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 ( v005p710-05 ) у справі про постійне користування земельними ділянками. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ), і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Отже, як зазначив Конституційний Суд України, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Аналогічно, Конституційний Суд України у Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, з огляду на фінансові можливості держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Водночас рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В цьому Рішенні Конституційний Суд України спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Одночасно суд враховує приписи статті 4 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII від 19.10.73), відповідно до якого " Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають, що відносно користування тими правами, що їх та чи інша держава забезпечує відповідно до цього Пакту, дана держава може встановлювати тільки такі обмеження цих прав, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це є сумісним з природою зазначених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у зразковій справі №440/12216/23 зазначила, що Верховна Рада України під час формування соціальної політики держави відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України у законах самостійно визначає, зокрема, основи соціального захисту, та може збільшувати, зменшувати або перерозподіляти соціальні виплати й допомогу з урахуванням принципів пропорційності та соціальної справедливості.

Як зазначалося Великою Палатою Верховного Суду, шляхом прийняття закону Верховна Рада України може делегувати Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір грошових виплат, які здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2025 року у справі № 600/7719/23-а.

Одночасно суд враховує, що приписи частини 5 статті 242 КАС України передбачають, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, оскаржувані дії Відповідача щодо не нарахування Позивачу на наступний період з 01.05.2025 року пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, були вчиненні у відповідності до вимог Закону №4059-IX та Порядку №389, тобто Відповідач діяв на підставі та у спосіб, передбачені законодавством.

Зазначене свідчить, що позовні вимоги Позивача не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.ст.139-143 КАС України підстави для стягнення або відшкодування судових витрат по даній справі відсутні.

Керуючись статтями 2,90,139-143,242-246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Ф. Нагірняк

12.01.26