Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №240/7706/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/7706/25

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивачка) із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови їй здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 56% суддівської винагороди до 66%, починаючи з 14.09.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати їй до стажу роботи на посаді судді 4 роки 9 місяці 12 днів стажу роботи в галузі права, а саме юрисконсультом Коростенської міської ради народних депутатів необхідного для призначення на посаду судді та здійснити перерахунок з 14.09.2024 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 66% суддівської винагороди без обмеження граничним розміром з урахуванням фактично проведених виплат.

Позивачка, заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, Пенсійний фонд, Управління) позовні вимоги, обґрунтовує протиправністю дій щодо обрахунку її стажу роботи на посаді судді. Вважає, що Пенсійний фонд безпідставно не врахував до стажу роботи на посаді судді стаж роботи в галузі права, необхідний для призначення на посаду судді, що призвело до неправильного визначення відсоткового розміру від суддівської винагороди для розрахунку щомісячного довічного утримання судді у відставці. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не скористалося своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на позов.

Положенням ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.

ОСОБА_1 з 22.09.2016 отримує довічне грошове утримання як суддя у відставці відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, в розмірі 56% суддівської винагороди.

09.12.2024 позивачка звернулася до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання із урахуванням до стажу на посаду судді стажу роботи в галузі права - 4 роки 9 місяці 12 днів на посаді юрисконсульта Коростенської міської ради народних депутатів, необхідного для призначення на посаду судді.

За результатами розгляду поданої заяви, листом № 365-30270/О-02/8-0600/25 від 03.01.2025 Управління відмовило у її задоволенні. За позицією Пенсійного фонду, зарахування вказаних періодів трудової діяльності до стажу судді при визначенні довічного утримання судді у відставці не передбачено законодавством.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Окрім того, до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (ч. 2 ст. 137 Закону № 1402-VIII).

Абзацом 4 пункту 34 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Пунктом 2 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII передбачено, визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пункті 7 цього розділу.

За приписами п. 11 "Перехідних положень" Закону № 2453-VI судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом № 2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі - Закон № 2862-ХІІ).

Системний аналіз норм дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд", яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення на посаду судді.

Відповідно до пункту 34 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIІІ судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

При цьому, на час призначення позивачки на посаду судді у 1993 році вимоги, дотримання яких давало право на призначення на посаду судді, визначались статтею 7 Закону № 2862-ХІІ.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2862-ХІІ на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Розглядаючи дані спірні правовідносини, слід враховувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в її постанові від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18 відповідно до якого ч.2 ст.137 Закону № 1402-VII слід тлумачити у такий спосіб, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.

Застосовуючи наведений вище правовий висновок до обставин цієї справи, враховуючи, що на момент призначення позивачки на посаду судді Закон № 2862-ХІІ передбачав наявність трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права як обов`язкову умову для призначення на посаду судді. З огляду на викладене, відповідач зобов`язаний зарахувати позивачці період її роботи на посаді юрисконсульта Коростенської міської ради народних депутатів, тобто стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого визначена положеннями Закону № 1402-VII - тобто трьох років та, відповідно, обрахувати їй щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці враховуючи такий стаж.

Відповідно до записів трудової книжки позивачку з 16.02.1993, відповідно до наказів № 33 від 10.02.1993, № 35 від 17.02.1993 призначено на посаду народного судді Коростенського районного народного суду, відповідно до наказу № 158 від 23.06.2003 обрана безстроково суддею Коростенського районного суду Житомирської області та на підставі наказу № 678 від 29.03.2004 переведена на роботу на посаду судді новоутвореного місцевого Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.

Частиною 1 статті 7 Закону № 2862-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді) на посаду судді міг бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який мав вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживав в Україні не менш як десять років та володів державною мовою.

Згідно із ч. 3 ст. 127 Конституцій України (у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді) встановлено, що на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Тобто на час зайняття позивачкою посади судді Коростенського районного народного суду вимагався мінімальний стаж роботи у галузі права не менш як три роки.

Згідно із записами трудової книжки після здобуття вищої юридичної освіти позивачка обіймала посаду юрисконсульта Коростенської міської ради народних депутатів. Тобто на момент призначення на посаду судді мала стаж роботи у галузі права 4 роки 9 місяців 12 днів, при цьому до зарахування до стажу роботи позивачки на посаді судді також підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого визначена ч.1 ст. 7 Закону № 2862-ХІІ, тобто три роки.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 43 Закону № 2862-XII, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Матеріалами справи підтверджується, що стаж роботи безпосередньо на посаді судді складає 23 років 7 місяців 7 днів.

Таким чином, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає позивачу право для призначення на посаду судді 3 роки, підлягає зарахуванню до стажу роботи судді.

Водночас, суд завертає увагу, що такий професійний стаж зараховується до стажу роботи судді лише у обсязі щодо якого існує законодавча вимога, яка надає право на призначення на посаду судді, а не як помилково вважає позивач - у повному розмірі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про зарахування до стажу на посаді судді - 23 років 7 місяців 7 днів також стажу на посаді юрисконсульта Коростенської міської ради народних депутатів - 3 роки.

Проаналізувавши встановлені обставини справи, на дату ухвалення рішення загальний стаж роботи ОСОБА_1 , який дає право на відставку з посади судді Коростенського міськрайонного суду, у зв`язку з поданням заяви про відставку становить 26 років 7 місяці 7 днів.

Однак, відповідач не врахував такий стаж судді при звільненні у відставку для призначення щомісячного грошового утримання, а також припустився помилки щодо правозастосування наведених норм права, що призвело до порушення прав позивачки, а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо призначення їй, як судді у відставці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 56% винагороди судді, яка працює на відповідній посаді є протиправними.

У межах спірних правовідносин відповідачем вчинено дії, а саме: визначення позивачці відсотка суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді при призначенні щомісячного грошового утримання, однак у розмірі, що не відповідає вимогам закону, що визнано судом протиправним.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Щодо позовних вимог стосовно визначення відсотка суддівської винагороди судді (66%), який працює на відповідній посаді при призначенні щомісячного грошового утримання та виплати суддівської винагороди без обмеження, суд зважає на наступне.

У даному випадку стаж у галузі права у стаж на посаді судді не врахований, відповідний перерахунок не здійснено, що свідчить про відсутність порушених прав позивачки у цій частині.

У той час, слід зауважити, що судом можуть бути захищені лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. А гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відтак, для задоволення позову в адміністративній справі суд повинен установити передусім, що у зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб`єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).

Натомість, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи встановлені обставини справи, у суду на даний час відсутні підстави для задоволення позовної заяви в цій частині вимог, оскільки такі є передчасними.

За приписами ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Питання про розподіл судових витрат вирішується судом відповідно до положень ст.139 КАС України.

Розмір судового збору за подання до суду даної позовної заяви становив 1 211,20 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та підлягає відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський район, Житомирська область,10003. ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді 3 роки стажу на посаді юрисконсульта Коростенської міської ради народних депутатів, необхідного для призначення на посаду судці та здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у необхідному відсотковому співвідношені до суддівської винагороди та його виплату з 14.09.2024, враховуючи фактично проведені виплати.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді 3 роки стажу роботи на посаді юрисконсульта Коростенської міської ради народних депутатів та здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у необхідному відсотковому співвідношені до суддівської винагороди та його виплату з 14.09.2024, враховуючи фактично проведені виплати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст складено: 12 січня 2026 р.

12.01.26