Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №240/7507/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/7507/25

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №064050005619 від 12.08.2024 про відмову йому у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до його страхового стажу період роботи: з 1984 по 1986 та 1990 в СТОВ "Калина" відповідно до архівної довідки від 14.02.2024 №80, наданою КУ "Трудовий архів" та з 11.06.1992 по 08.04.1993 в Ємільчинському райагробуді, згідно з трудовою книжкою від 15.02.1991 серія НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати з 03.03.2025 йому пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до вимог ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що після досягнення 54-ти річного віку подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1, Пенсійний фонд) заяву про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак отримав відмову у її задоволенні, мотивовану відсутністю станом на 01.01.1993 підтвердженого необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

14.04.2025 від представника відповідача 1 надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. Пояснює, що за поданими документами наявного у позивача періоду проживання/роботи у забрудненій зоні недостатньо для призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

29.04.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 2, Управління) надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних та необґрунтованих. Пояснює, що наданими Позивачем документами підтверджено період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 03 роки 03 місяці 20 днів. До періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано періоди роботи позивача з 11.02.1991 по 09.06.1992 в Житомирському автопідприємстві 11827 відповідно до наданої ним трудової книжки від 15.02.1991 серія НОМЕР_1 та з 08.04.1993 по 21.04.1995 в ПК сільськогосподарське підприємство "Авангард" с. Киянка відповідно до наданої ним трудової книжки від 10.04.1993 серія НОМЕР_2 , оскільки м. Житомир та с. Киянка Житомирської області не відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.

Крім того зазначає, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи:

- з 1984 по 1986 роки та 1990 в СтзОВ "Калина" відповідно до архівної довідки від 14.02.2024 №80 виготовленої КУ "Трудовий архів", так як по батькові зазначено скорочено, відсутній запис про роботу в трудовій книжці, в довідці відсутня інформація про перейменування колгоспу, довідка потребує перевірки щодо обґрунтованості видачі;

- з 11.06.1992 по 08.04.1993 в Ємільчинському райагробуд, відповідно до записів трудової книжки від 15.02.1991 серія НОМЕР_1 , оскільки дата наказу (03.09.1993) про звільнення з роботи не відповідає даті звільнення з роботи (більше 5 місяців).

Вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким відмовлено йому призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Положенням ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.

Встановлено, що ОСОБА_1 , 05.08.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).

На момент звернення до Пенсійного фонду із заявою про призначення пільгової пенсії досягнув повних 54 роки.

Як стверджує представник відповідача 1, після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянуто подану таку за принципом екстериторіальності. За результатами розгляду заяви прийнято рішення № 064050005619 від 12.08.2024 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного періоду проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.

Позивач не погоджується із рішенням про відмову у призначенні йому пільгової пенсії та вважає, що наявне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи безумовно підтверджує факт його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 01.01.1993 не менше 3-х років, а тому таке рішення протиправне та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).

При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII.

Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Потерпілим від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, - мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки* та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років (пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ).

Виходячи із змісту суспільних правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986.

За змістом примітки до абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Отже, норми спеціального закону - Закону №796-XII застосовуються субсидіарно із нормами загального закону - Закону №1058-ІV, доповнюють і конкретизують їх.

Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).

Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

При цьому, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, - мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки* та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років (пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ).

Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993 та у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.

Разом з тим, зменшення пенсійного віку на 5 років відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ у зоні посиленого радіологічного контролю можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 4 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 4 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік за 3 роки проживання.

Отже застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки та у зоні радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року щонайменше 4 роки.

У ході судового розгляду справи встановлено, що наданими позивачем документами підтверджено період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 рік - 03 роки 03 місяці 20 днів.

До проживання в зоні гарантованого добровільного відселення позивачу не враховано періоди проживання:

- з 11.02.1991 по 09.06.1992 роки в Житомирському автопідприємстві 11827 відповідно до наданої ним трудової книжки від 15.02.1991 серія НОМЕР_1 та з 08.04.1993 по 21.04.1995 в ПК сільськогосподарське підприємство "Авангард" с. Киянка відповідно до наданої ним трудової книжки від 10.04.1993 серія НОМЕР_2 , оскільки м. Житомир та с. Киянка Житомирської області не відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.

Щодо незарахування періоду роботи з 11.02.1991 по 09.06.1992 в Житомирському автопідприємстві 11827 слід вказати наступне.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що позивач у вищевказані періоди, в тому числі які не були враховані до проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, фізично не міг постійно проживати у такій зоні, оскільки м.Житомир не відносяться до зон радіоактивного забруднення згідно з Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991.

Відтак, вказаний період роботи не підлягає врахуванню в період постійного проживання в зоні забруднення, оскільки норма статті 55 Закону № 796-ХІІ чітко передбачає постійне проживання/працю у відповідній зоні.

Періодичні приїзди на вихідні чи відпустки у зону гарантованого відселення у період роботи не є підтвердження факту постійного проживання у відповідній зоні.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 дійшов висновку, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Отже, позивач не надав доказів того, що місце роботи у спірний період знаходилося на території радіоактивного забруднення, а тому такий період не підтверджує факту постійного проживання у зоні гарантованого радіологічного контролю у цей період.

Щодо незарахування до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення трудову діяльність з 08.04.1993 по 21.04.1995 в ПК сільськогосподарське підприємство "Авангард" с. Киянка, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Проаналізувавши встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що період роботи з 08.04.1993 по 21.04.1995 в ПК сільськогосподарське підприємство "Авангард", яке територіально знаходилося в с.Киянка не підлягає зарахуванню до роботи/проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, з наступних підстав.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 106 від 23.07.1991 населений пункт с.Киянка відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.

За аналізом документів, які містяться в матеріалах справи, суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що на момент звернення до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії позивач досягнув повних 54 роки.

При цьому, пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.

Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-IV та Закону №796-ХІІ.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

У той час, зменшення пенсійного віку на 6 років передбачене за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до ст.55 Закону № 796-ХІІ та можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.

При цьому, як вже зазначалося, що станом на 01.01.1993 документально підтверджений період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення становить 3 роки 2 місяці 20 днів, однак не підлягає подальшому зменшенню вік позивача (не більше ніж на 6 років, передбачених положеннями ст.55 Закону № 796-ХІІ), оскільки відомості про подальше проживання в такій зоні (2 роки для зменшення на 1 рік пенсійного віку) матеріали справи не містять.

Отже, позивач не надав доказів достатнього періоду проживання у зоні, з огляду на що право на зниження пенсійного віку саме на 6 років та призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ у позивача відсутнє.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоді його трудової діяльності: з 1984 по 1986 та 1990 в СТОВ "Калина" та з 11.06.1992 по 08.04.1993 в Ємільчинському райагробуді, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Як стверджує позивач, до його страхового стажу підлягає зарахуванню період роботи з 1984 по 1986 та 1990 в СТзОВ "Калина" с.Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області відповідно до архівної довідки № 80 від 14.02.2024 виданої Комунальною установою "Трудовий архів".

У свою чергу, відповідачі вважають, що вказаний період трудової діяльності не підлягає зарахуванню, оскільки по батькові зазначено скорочено, відсутній запис про роботу в трудовій книжці, в довідці відсутня інформація про перейменування колгоспу, довідка потребує перевірки щодо обґрунтованості видачі.

Спір у даних правовідносинах виник з приводу не зарахування позивачу до його страхового стажу періоду роботи в СТзОВ "Калина" с.Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області, у зв`язку із неточностями допущеними уповноваженими особами товариства, в якому працював позивач у спірний період, про що вказано в архівній довідці.

Така довідка сформована на підставі книг обліку розрахунків по оплаті праці по СТзОВ "Калина" с.Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області по особовому рахунку Осіпов Вітя "так у документах" - за 1984 року, Осіпов Віктор "так у документах" - за 1985-1986 роки, ОСОБА_2 "так у документах" за 1990 рік (підстава: ф.32, оп.1 - ос, спр. 473, 474, 475, 483, арк. 55, 82-86, 88-92, 31-34.). Вказана довідка містить відомості про фактично відпрацьовані людино-дні складали. Крім того, в книгах обліку розрахунків по оплаті праці за 1984-1986 роки та 1990 рік по СТзОВ "Калина" с.Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області значиться один працівник з таким прізвищем, ім`ям та ініціалом по батькові.

Крім того, матеріали справи містять довідку, яка видана ОСОБА_1 правлінням колгоспу ім. Дзержинського с.Ганнопіль Ємільчинсткого району Житомирської області Киянської сільської ради № 63 від 10.10.1990 та свідчить про його трудову діяльність на вказаному підприємстві у період з 26 липня по 10 жовтня 1990 року. Така довідка видана на підставі книг обліку розрахунків по оплаті праці за 1990 рік та взамін трудової книжки, у зв`язку із відсутністю необхідних бланків.

Положення ст.56 Закон № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з`їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Також необхідно вказати на встановлений зразок трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Отже, виходячи з наведеного, можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).

У той час, матеріали справи не містять основного документу про трудову діяльність членів колгоспів, втім наявна архівна довідка № 80 від 14.02.2024 та довідка Киянської сільської ради № 63 від 10.10.1990, які підтверджує його трудову діяльність у вказаний період.

При цьому, як Пенсійний фонд звертає увагу на скорочення по батькові позивача у бухгалтерських документах підприємствах, однак за інформацією архівної довідки, у спірний період в книгах обліку розрахунків по оплаті праці за 1984-1986 роки та 1990 рік по СТзОВ "Калина" с.Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області значиться один працівник з таким прізвищем, ім`ям та ініціалом по батькові. Крім того, трудову книжку колгоспника, позивачу не видали, у зв`язку із відсутністю бланків, про що свідчить зміст довідки Киянської сільської ради № 63 від 10.10.1990. Крім того, реорганізація та перейменування колгоспу, в якому працював позивач, підтверджується архівної довідкою №152 від 28.03.2024, копія якої міститься в матеріалах справи.

З огляду на викладене, доводи відповідачів щодо невідповідності зазначеної інформації про позивача в архівних довідках та відсутності трудової книжки колгоспника спростовані матеріалами справи.

Суд вважає, що наявні в матеріалах справи документи містять необхідну інформацію, яка підтверджує трудову діяльність позивача у спірний період.

Зважаючи на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу періоди його роботи у колгоспі з 01.01.1984 по 31.12.1986 та з 26.07.1990 по 10.10.1990.

Щодо незарархування трудової діяльності з 11.06.1992 по 08.04.1993 в Ємільчинському райагробуді, згідно із записами трудової книжки від 15.02.1991 серія НОМЕР_1 суд вказує наступне.

Як свідчать записи 6-7 трудової книжки позивача (арк.4-7) відповідно до наказу № 21/к від 02.07.1992 з 11.06.1992 його прийнято на роботу до Ємільчинського райагробуда та на підставі наказу № 23-к від 03.09.1993 з 08.04.1993 звільнено з роботи за власним бажанням.

За доводами Пенсійного фонду, вказана трудова діяльність не підлягає зарахуванню до його страхового стажу, оскільки дата наказу (03.09.1993) про звільнення з роботи не відповідає даті звільнення з роботи (більше 5 місяців).

Однак, слід зауважити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Більш того, відповідальною особою за правильність та повноту ведення трудових книжок є керівник підприємства, установи, організації або уповноважена ним особа, а не працівник. Тому позивач не може нести відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами (за неповноту вказаної інформації).

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.09.2025 у справі № 300/6565/23.

Разом з тим, суд враховує твердження позивача, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує особливий статус. Однак, вважає за необхідне вказати, що вказаним Законом №796-ХІІ підтверджується, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Однак, користування пільгами визначеними Законом та наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку, відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.

Таким чином, суд погоджується з висновками відповідача 2 про не підтвердження позивачем факту постійного проживання у необхідному розмірі в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у нього права на зменшення пенсійного віку на 6 років.

Щодо посилання позивача на висновки Верховного Суду стосовно того, що посвідчення особи, потерпілої від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є єдиним документом, який підтверджує право на пенсію зі зниженим пенсійним віком, то слід звернути увагу, що на даний час у Верховному Суді існує різна практика з даного питання, однак слід застосовувати останню, яка викладена в постанові від 28.05.2025 у справі №460/658/24.

Щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вчинити певні дії, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, рішенням якого відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Відтак, дії зобов`язального характеру щодо зарахування стажу має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що здійснював розгляд заяви позивача, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року по справі № 500/1216/23.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Проаналізувавши встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що у позивача відсутні умови, які є необхідними для прийняття відповідачами рішення про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, а відтак правомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії, втім відповідач 2 безпідставно не зарахував трудову діяльність позивача з 1984 по 1986 року та 1990 в СТОВ "Калина" та з 11.06.1992 по 08.04.1993 в Ємільчинському райагробуді до його страхового стажу.

Решта доводів сторін не спростовують висновків суду у справі.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У сукупності викладених обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Питання про розподіл судових витрат судом вирішується відповідно до ст.139 КАС України, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003. ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Надії Алексєєнко, 106, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49008. ЄДРПОУ: 13486010) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 064050005619 від 12.08.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в частині незарахування до його страхового стажу періоду трудової діяльності з 01.01.1984 по 31.12.1986 та з 26.07.1990 по 10.10.1990 в Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Калина" та з 11.06.1992 по 08.04.1993 в Ємільчинському райагробуді.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його трудової діяльності: з 01.01.1984 по 31.12.1986 та з 26.07.1990 по 10.10.1990 в Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Калина" та з 11.06.1992 по 08.04.1993 в Ємільчинському райагробуді.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області сплачений судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст складено: 12 січня 2026 р.

12.01.26