Рішення від 11 вересня 2025 р. у справі №753/14951/21 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/14951/21

провадження № 2/753/139/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Котвицького В.Л.,

секретаря судового засідання Зеленої К.Ю.,

позивача за первісним позовом

(відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів, мотивуючи позовні вимоги тим, що 11.06.2020 нею було здійснено переказ грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн., на банківський рахунок НОМЕР_1 , який належить відповідачу ОСОБА_2 .. Також 18.07.2020 нею було здійснено перерахунок коштів на рахунок НОМЕР_2 , який відкритий на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З урахуванням вимог ч. 4 ст. 33 ЦПК України батьки неповнолітньої дитини повинні повернути безпідставно отриманні кошти, так як кошти були внесені на картковий рахунок, який відкритий на ім`я неповнолітньої дитини. ОСОБА_2 (Відповідач 1) та ОСОБА_3 (Відповідач 2) є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 .. Позивач зверталася в усній формі до відповідачів про повернення безпідставно набутих ним коштів, однак останні спірних коштів так і не повернули до цього часу. Підставою для перерахунку вказаних коштів була усна домовленість Позивача з відповідачем ОСОБА_2 . Так, на початку червня 2020 року ОСОБА_2 , з яким Позивач була добре знайома (він чоловік її однокласниці ОСОБА_3 - Відповідач 2) та тривалий час підтримували дружні стосунки запропонував свою допомогу у придбанні автомобіля. Через пару днів він повідомив, що знайшов потрібний автомобіль Toyota RAV 4 і що купівля автомобіля буде відбуватися через аукціон. Пояснивши деталі придбання автомобіля, Відповідач 1 повідомив, що потрібно перерахувати йому кошти Позивачем, а він буде займатися необхідними процедурами для придбання автомобіля. Позивач перерахував кошти на карткові рахунки, які були надані Відповідачем 1. Однак, через деякий час ОСОБА_2 повідомив, що виникли проблеми з придбанням автомобіля (як пояснив Відповідач 1, даний автомобіль перебуває під арештом), то Позивач попросила повернути кошти. Протягом тривалого часу Відповідач 1 обіцяв повернути кошти. Однак пояснював затримку в перерахуванні коштів, перебуванням за кордоном, операцією та тяжким перебігом та ускладненнями після ковіду.

Судом винесено ухвалу 31.05.2022 про прийняття зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів в одне провадження та постановлено про перехід до загального порядку розгляду справи.

До суду Позивачем 01.03.2025 подано клопотання про залучення до справи як співвідповідача ОСОБА_4 та заяву про збільшення позовних вимог.

До суду надійшов відзив Відповідача ОСОБА_2 з якого вбачається, що Відповідач 1 з заявленими в позові вимогами не погоджується, оскільки грошові кошти, які Позивач перерахувала на банківський рахунок НОМЕР_1 , що відкритий на ім`я Відповідача-1, а також на банківський рахунок НОМЕР_2 , що відкритий на ім`я ОСОБА_4 - неповнолітнього сина Відповідача-1 та Відповідача-2. Позивач виконувала взяті на себе цивільно-правові зобов`язання, а саме здійснила декілька переказів коштів. Так, 11.06.2020 Позивач перерахувала на банківський рахунок НОМЕР_1 суму у розмірі 30 000 грн. 00 коп. Того ж дня Позивачем було здійснено ще дві транзакції у розмірі 30 000 грн. 00 коп. та 40 000 грн. 00 коп. на вищевказаний банківський рахунок. 18.07.2020 Позивач перерахувала на банківський рахунок НОМЕР_2 суму у розмірі 100 000 грн. 00 коп. Проте після проведення відповідних транзакцій, 20.07.2021 Позивач вирішила відмовитися від виконання взятого на себе цивільно-правового зобов`язання по розписці, та подала позовну заяву до суду, в якій визначила отримані Відповідачем-1 кошти по розписці як «безпідставно отримані кошти». До того ж, після цього позивач припинила виконувати взяте на себе зобов`язання, не повернувши таким чином позикодавцю грошові кошти у розмірі 558 000 (п`ятсот п`ятдесят вісім тисяч) гривень 00 копійок на підставі боргової розписки про те, що ОСОБА_1 взяла у ОСОБА_2 кошти в розмірі 758 000 грн. 00 коп. і зобов`язується їх повернути до кінця поточного року, тобто до 31.12.2017. Отже, підставою отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_5 є боргова розписка від 06.11.2017.

З відповіді на відзив позивача вбачається, що 20.07.2021 вона звернулася до суду з позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про повернення безпідставно отриманих коштів. Не бажаючи повертати кошти, ОСОБА_2 підробив боргову розписку, копію якої надав суду. Боргова розписка про отримання позики від 06.11.2017 є підробним документом, адже договір позики між нею та Відповідачем 1 ніколи не укладався і жодних грошових коштів вона від відповідача не отримувала. Сам текст розписки та підпис на ньому зроблений не нею. Доводи відповідача ОСОБА_2 не відповідають дійсності та спрямовані на уникнення цивільно-правової відповідальності, а в майбутньому незаконне стягнення з нею великої суми коштів шахрайським шляхом, (адже Відповідач 1 подав зустрічну позовну заяву про стягнення коштів на підставі даної розписки). ОСОБА_2 не зазначає місце, час отримання коштів та де була написана нею дана боргова розписка. Крім тієї обставини, що вона фізично не могла в цей день написати розписку, то в 2017 році Позивачу не було відомо, що прізвище Відповідача 1 - ОСОБА_6 , адже вона знала його під прізвищем ОСОБА_7 і їй набагато пізніше стало відомо, що він змінив прізвище. Надаючи суду сфальсифіковану боргову розписку Відповідач 1 не досить добре все обміркував, адже не зрозуміло, чому, подаючи декларацію як кандидата в депутати Верховної ради 21.06.2019 не зазначив в розділі 12 «Грошові активи» декларації як кошти, позичені третій особі (перевищено поріг декларування у 50 ПМ та не повернуто на останній день звітного періоду). Відсутність інформації в декларації про кошти позичені третій особі ( ОСОБА_1 ) свідчить також про те, що жодних коштів у ОСОБА_2 вона не позичала ні в 2017 році, ні в будь-якому іншому. Досить дивно виглядає, що Відповідача 1 протягом чотирьох років не хвилювало питання повернення йому такої значної суми коштів, яка у 6 разів перевищує дохід його сім`ї за рік (згідно декларації). Крім того, підтвердженням того, що саме ОСОБА_2 винен їй кошти є підтвердження їхнього з ним листування за допомогою Viber та смс повідомлень. Так, відповідно до останніх смс повідомлень, якими вона обмінялася з ОСОБА_8 , вона вкотре вимагала від нього повернення грошей, а він не заперечував проти існування боргу.

Крім того, Відповідач 1 ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, яку 31.05.2022 протокольною ухвалою суду було прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом. В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по розписці від 06.11.2017 в розмірі 558 000,00 грн, 2790,00 грн збитки від інфляції, 65951,00 грн відсотків за користування грошовими коштами. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 мотивує тим, що позивачка за первісним позовом отримала від ОСОБА_2 758 000,00 грн 06.11.2017, які повинна була повернути до 31.12.2017. У встановлений строк кошти не повернула, натомість лише 11.06.2020 перерахувала ОСОБА_2 100 000,00 грн. Також 18.07.2020 Позивачка перерахувала на банківський рахунок неповнолітнього сина ОСОБА_2 . ОСОБА_4 суму коштів у розмірі 100 000,00 грн. Заборгованість підтверджується борговою розпискою від 06.11.2017.

Позивачка за первісним позовом, відповідачка за зустрічним позовом подала відзив на зустрічний позов, свою позицію обґрунтовує тим, що не бажаючи повертати кошти, ОСОБА_2 підробив боргову розписку, копію якої надав суду. Боргова розписка про отримання позики від 06.11.2017 є підробним документом, адже договір позики між нею та Відповідачем 1 ніколи не укладався і жодних грошових коштів вона від відповідача не отримувала. Сам текст розписки та підпис на ньому зроблений не нею. Доводи відповідача ОСОБА_2 не відповідають дійсності та спрямовані на уникнення цивільно-правової відповідальності, а в майбутньому незаконне стягнення з нею великої суми коштів шахрайським шляхом, (адже Відповідач 1 подав зустрічну позовну заяву про стягнення коштів на підставі даної розписки). ОСОБА_2 не зазначає місце, час отримання коштів та де була написана нею дана боргова розписка. Крім тієї обставини, що вона фізично не могла в цей день написати розписку, то в 2017 році їй не було відомо, що прізвище Відповідача 1 - ОСОБА_6 , адже вона знала його під прізвищем ОСОБА_7 і їй набагато пізніше стало відомо, що він змінив прізвище. Надаючи суду сфальсифіковану боргову розписку Відповідач 1 не досить добре все обміркував, адже не зрозуміло ,чому ,подаючи декларацію як кандидата в депутати Верховної ради 21.06.2019 не зазначив в розділі 12 «Грошові активи» декларації як кошти, позичені третій особі (перевищено поріг декларування у 50 ПМ та не повернуто на останній день звітного періоду).

В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, в своїх поясненнях посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, відповіді на відзив .

Крім того, пояснила, що маючи домовленості з Відповідачем 1 ОСОБА_2 про придбання ним автомобіля на її ім`я вона перерахувала йому кошти в сумі 100 000,00 грн., на належний йому рахунок ІНФОРМАЦІЯ_2 та на рахунок його сина ОСОБА_4 100 000,00 грн. 18.07.2020. Однак в подальшому ОСОБА_2 пояснив, що автомобіль про придбання якого вони домовилися знаходиться під арештом і це ускладнює всю процедуру. Вона попросила повернути кошти, на що Відповідач 1 погодився, однак потім не виконав своє зобов`язання, знаходячи для цього різні пояснення. Про існування таких домовленостей і визнання Відповідачем необхідності повернення цих коштів підтверджується листуванням у вайбері та смс повідомленням. Відповідач та його представник не заперечували належність номера телефону ОСОБА_2 та дійсність цих повідомлень. Вона звернулася до суду з позовом після того як дізналася з мережі інтернету, що Відповідач ОСОБА_2 затриманий по вчинення шахрайський дій . Після звернення до суду з позовом була дуже здивована та обурена тим, що Відповідач замість того щоб повернути борг подав до суду підроблену боргову розписку, яку вона не писала і ніколи не брала коштів у відповідача ОСОБА_2 у борг. Ні у відзиві на позов, ні у зустрічній позовній заяві, ні в судовому засіданні представник відповідача не зміг навіть пояснити де, коли і за яких обставин ці кошти були передані Позивачці, якими купюрами, враховуючи суму коштів 758 000,00 грн.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з`являвся. Про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином.

Представник Відповідача 1 - адвокат Шаповалов А.М. позовні вимоги не визнав, в своїх поясненнях посилаючись на обставини викладені у відповіді на відзив. В подальшому подав заяву про припинення його повноважень як представника Відповідача 1 ОСОБА_2 .

У зв`язку з неодноразовою неявкою належним чином повідомленого позивача за зустрічним позовом у судове засідання, неповідомленням про причини своєї неявки, відсутністю заяви про розгляд справи за його відсутності, ухвалою суду від 03.09.2025 зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судові засідання не з`явилися з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відзиву на позов не подавали.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перерахувала ОСОБА_2 30 000 грн. 00 коп. від 11.06.2020 о 06:47 год., що підтверджується платіжним дорученням № Р24А402434574С69436; 30 000 грн. 00 коп. від 11.06.2020 о 06:48 год., що підтверджується платіжним дорученням № Р24А402434970С87002;40 000 грн. 00 коп. від 11.06.2020 о 06:50 год., що підтверджується платіжним дорученням № Р24А402435746С12052. Також, 18.07.2020 Позивачка перерахувала на банківські реквізити неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суму коштів у розмірі 100 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № Р24А477170140С15037.

Даний факт не заперечується відповідачем.

Про існування домовленості з ОСОБА_2 , а також визнання даного боргу та обіцянки його повернення підтверджується також скріншотом листування Позивача з Відповідачем 1. З даного спілкування вбачається, що відповідач не заперечує щодо отримання цих сум саме для придбання для автомобіля, пояснює про неможливість виконання домовленостей та обіцяє повернути кошти.

Так, в повідомленні від 27.04.2021 на номер телефона НОМЕР_3 нагадує про обіцянку повернути кошти до 23 квітня і що ці гроші він повинен був віддати ОСОБА_9 ( в судовому засіданні позивачка пояснила, що це її син ОСОБА_10 ). Також інше листування свідчить про те, що ці кошти Позивачка перерахувала Відповідачу 1 на придбання автомобіля.

Про те, що номер телефона НОМЕР_3 належить ОСОБА_2 не заперечується Відповідачем 1 (заперечення ОСОБА_2 на відповідь на відзив на позовну заяву про стягнення безпідставно отриманих коштів).

При наданні оцінці електронним доказам в письмовій формі (скріншот спілкування з відповідачем ОСОБА_2 у вайбері та месенджері) суд враховує правові позиції викладені в Постанові ВС від 17.03.2020 у справі №?923/566/19, Постанові Верховного Суду від 13.07.2020 у справі №?753/10840/19, Постанові Верховного суду від 29.01.2021 у справі №?922/51/20, Постанові Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №?380/18693/2, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №?914/1003/21.

Так, у Постанові Верховного Суду від 13.07.2020 у справі №?753/10840/19 суд прийшов до висновку про те, що роздруківки скрін-шотів листування у Viber є належним доказом. Обставини, на які посилався учасник справи, підтверджуються наданими заявником скрін-шотами повідомлень, які суд визнає належними і допустимими доказами та покладає в обґрунтування рішення. На підтвердження заявлених вимог учасник справи надав скріншоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber, які суд вважає належними та допустимими доказами, та яким надана належна правова оцінка.

Допитаний в судовому засіданні за клопотанням позивачки свідок ОСОБА_10 пояснив, що про існування домовленостей про придбання автомобіля RAV 4 відповідачем ОСОБА_2 йому відомо як зі слів його матері ОСОБА_1 , так і зі слів ОСОБА_2 , з яким він особисто знайомий і спілкувався з цих питань. Так, він мав домовленість з ОСОБА_2 під`їхати і подивитися автомобіль на площадці, який мама збиралася придбати. Також він домовлявся з ОСОБА_2 , що він поверне йому кошти, які йому надала ОСОБА_1 для придбання автомобіля.

Таким чином, як факт перерахунку коштів та існування домовленостей Позивачки з Відповідачем 1 ОСОБА_2 підтверджується як письмовими доказами, електронними доказами, так і показаннями свідка ОСОБА_10 .

Під час допиту свідка представник Відповідача 1 адвокат Шаповалов А.М. жодним чином не заперечив показання свідка.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що позивачка ці кошти перерахувала Відповідачу та відсутні докази повернення цих коштів позивачу ОСОБА_1 .

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією актового запису по народження.

Надаючи оцінку позиції відповідача, що кошти в сумі 200 000,00 грн., позивачка перерахувала в рахунок повернення боргу по борговій розписці від 06.11.2017, то цей факт не знайшов підтвердження під час судового розгляду.

Пояснення позивачки про те, що ця боргова розписка є підробним документом підтверджується висновком почеркознавчої експертизи від 05.12.2024 №5037/24-32, яка була призначена ухвалою суду за клопотанням Позивачки ОСОБА_1 .

Так, з висновку експертизи вбачається, що рукописний текст, що починається зі слова «Розписка» та закінчується цифрами 06.11.2017 року у розписці від 06.11.2017 року ймовірно виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис у розписці від 06.11.2017 року ймовірно виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Крім того, пояснення Позивачки, що Відповідач 1 змінював прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_6 підтверджується актовим записом.

Спростування пояснень Позивачки те, що на дату написання розписки їй не було навіть відомо, що прізвище Відповідача 1 було ОСОБА_2 останнім не надано.

Ч.1 ст.237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав ,встановлених актами цивільного законодавства (ч.3 ст.237 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

В даному випадку мав місце договір доручення, укладений в усній формі. Кошти, які були надані довірителем повіреному для вчинення певних дій не переходять у його власність.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 10.09.2018 у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-1215св17), від 12.09.2018 у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12.12.2018 у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження № 61-1133св18), 10.04.2018, 910/10156/17, Велика палата Верховного Суду

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду .

Відповідно до ч.4 ст.33 ЦК України неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім`я, за згодою органу опіки та піклування та батьків або піклувальників.

На час звернення до суду (26.07.2021 року) ОСОБА_4 не досяг 14 років і мав обсяг цивільної дієздатності визначений ст.31 ЦК України. На сьогодні обсяг цивільної дієздатності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначається ст.32 ЦПК України, яка крім іншого визначає, що фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами (п.1 ч.1 ст.32 ЦПК України); неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім`я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника( ч.3 ст.32 ЦПК України). Враховуючи, що кошти були внесені на рахунок НОМЕР_2 , який відкритий на ім`я неповнолітньої дитини, то відповідачами можуть бути як батьки так і сама неповнолітня дитина.

Відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу)

Ст. 536 ЦК України передбачає, що за користування чужими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Ч. 2 ст.625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд приймає до уваги розрахунок наданий позивачкою інфляційних витрат та 3 відсотків річних.

Загальна заборгованість складає: період прострочення грошового зобов`язання 1315 днів 100 000,00 (сума боргу) + 55 798,44 (інфляційне збільшення) + 10 800,00 (штрафні санкції) = 166 598,44 грн.

Крім того, суд враховує правову позицію викладену в Постанові ВП ВС від 16.10.2024 року справа №911/952/22, зокрема «125. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України урегульовують можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду. 126. При прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення суду. 127. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) охоплюються положеннями частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України. 128. Подібні за змістом висновки щодо можливості нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду та охоплення положеннями частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.»

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Ураховуючи викладене , на підставі належних, допустимих та достовірних доказів були доведені позовні вимоги позивачкою і їх необхідно задовольнити в повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ухвалою суду залишено без розгляду.

З урахуванням вищевикладеного суд вирішив, що відповідно до ст.141 ЦПК України слід стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача витрати по сплаті судового збору витрати на сплату судового збору 3 331,97 гривень, витрати за проведення експертизи в сумі 19 310,64 гривень

Керуючи ст. 31-33, 237,536, 625,1000, 1212 ЦК України , ст.12, 76, 77, 79, 80, 81,86,89, 133, 137, 141 ЦПК України

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ) безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень 00 копійок, 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 10 800,00 (десять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок, інфляційні втрати в розмірі 55 798,44 (п`ятдесят п`ять тисяч сімсот дев`яносто вісім) гривень 44 копійки, а всього на загальну суму 166 598,44 (сто шістдесят шість тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) гривень 44 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП невідоме), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідоме) в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 ) безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень 00 копійок, 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 10 800,00 (десять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок, інфляційні втрати в розмірі 55 798,44 (п`ятдесят п`ять тисяч сімсот дев`яносто вісім) гривень 44 копійки, а всього на загальну суму 166 598,44 (сто шістдесят шість тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) гривень 44 копійки.

Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, проводити нарахування до моменту виконання рішення суду в наступному порядку:

в частині стягнення 166 598,44 гривень заборгованості з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у повному обсязі:

- інфляційних збитків від суми основної заборгованості у загальному розмірі 166598,44 грн за формулою: сума непогашеної заборгованості Х індекс інфляції за кожний місяць, починаючи з 01.03.2025 (дата по яку розраховані інфляційні збільшення та 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України), - сума непогашеної заборгованості, на яку нараховуються інфляційні за відповідний місяць;

- 3 % річних від суми основної заборгованості у загальному розмірі 166598,44 гривень за формулою: сума непогашеної заборгованості Х 3 % річних Х кількість днів прострочення/кількість днів у відповідному році, починаючи з 01.03.2025 (дата по яку розраховані інфляційні збільшення та 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України);

в частині стягнення 166 598,44 гривень заборгованості з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 у повному обсязі:

- інфляційних збитків від суми основної заборгованості у загальному розмірі 166598,44 грн. за формулою: сума непогашеної заборгованості Х індекс інфляції за кожний місяць, починаючи з 01.03.2025 (дата по яку розраховані інфляційні збільшення та 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України), - сума непогашеної заборгованості, на яку нараховуються інфляційні за відповідний місяць;

- 3 % річних від суми основної заборгованості у загальному розмірі 166598,44 гривень за формулою: сума непогашеної заборгованості Х 3 % річних х кількість днів прострочення/кількість днів у відповідному році, з 01.03.2025 (дата по яку розраховані інфляційні збільшення та 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України).

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП невідоме), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідоме) витрати на сплату судового збору 3 331,97 гривень та витрати за проведення експертизи в сумі 19310,64 гривень, а всього в сумі 22 642,61 гривень, у рівних долях по 7547,54 грн. з кожного.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без розгляду

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Дарницький районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Л. Котвицький