Рішення від 07 січня 2026 р. у справі №276/1942/25 — Хорошівський районний суд Житомирської області

Справа № 276/1942/25

Провадження по справі №2/276/72/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2026 року селище Хорошів

Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді Бобра Д.О.,

при секретарі судового засідання Свиридок А.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в с-щі Хорошів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 на корись ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 28 серпня 2013 року в сумі 32000 грн та за договором позики від 10 лютого 2015 року в сумі 100000 грн, а також судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 серпня 2013 року відповідачем отримано від позивача в борг грошову суму в розмірі 32 000 грн та 10 лютого 2015 року відповідачем отримано грошову суму в розмірі 100000 грн, в загальному розмірі 132000 грн з обов`язком повернення за першою вимогою, про що відповідачем написано відповідні розписки. 22.09.2025 позивачем на адресу відповідача надіслано рекомендований лист з повідомленням про вручення з листом-вимогою про повернення позики в сумі 132000 грн, однак відповідач 07.10.2025 відмовився від отримання надісланого поштою листа-вимоги від 22.09.2025 про повернення позики.

Оскільки позичена сума коштів відповідачем не повернута, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх цивільних прав.

Ухвалою судді Хорошівського районного суду Житомирської області від 19.11.2025 року відкрито провадження за даним позовом та призначено у справі підготовче судове засідання.

Ухвалою Хорошівського районного суду Житомирської області від 11.12.2025 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено судовий розгляд по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з наведених в позові підстав, просив їх задовольнити, проти винесення заочного рішення у справі не заперечив, зазначив, що неодноразово особисто та в телефонному режимі звертався до відповідача про повернення позики, однак відповідач відмовляв йому у цьому, в подальшому позивач направив йому за місцем проживання письмовий лист-вимогу про повернення позики, однак відповідач борг на даний час не повернув.

Відповідач в судове засідання не з`явився, відзив на позов до суду не надав, копія ухвали про відкриття провадження у справі з позовною заявою та судові повістки направлялися за зареєстрованим місцем проживання відповідача, які повернуті до суду із зазначенням причин невручення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно із ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, відповідач повідомлявся судом про розгляд справи шляхом направлення повідомлення за адресою місця проживання за зареєстрованим місцем проживання, що згідно ч.8 ст.128 ЦПК України є належним повідомленням особи про розгляд справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на вказане та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, який належним чином повідомлявся про судове засідання, у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.

З огляду на викладене, керуючись положеннями ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд ухвалив проводити заочний розгляд даної справи.

Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, дослідивши докази у справі, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 28 серпня 2013 року ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Володарсько-Волинським РВ УМВС в Житомирській області 25.07.2003 року, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , власноручно була складена розписка, відповідно до якої він отримав від ОСОБА_1 ,проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 грошові кошти в сумі 32000 (тридцять дві тисячі) гривень. Згідно розписки ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 отримані в позику грошові кошти своєчасно по вимозі.

Також, 10 лютого 2015 року ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Володарсько-Волинським РВ УМВС в Житомирській області 25.07.2003 року, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , власноручно була складена розписка, відповідно до якої він отримав від ОСОБА_1 ,проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 у позику грошові кошти в сумі 100000 (сто тисяч) гривень. Згідно розписки ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 отримані в позику грошові кошти за першою вимогою позичальника.

22.09.2025 позивачем на адресу відповідача АДРЕСА_3 направлено рекомендований лист з повідомленням про вручення з листом-вимогою про повернення позики в сумі 132000 грн протягом 30 днів з моменту отримання вимоги. Згідно довідки поштового відділення про причину повернення поштового відправлення, вказаний лист-вимога 07.10.2025 повернута позивачу, у зв`язку з відмовою адресата від отримання.

Станом на день розгляду справи судом сума позики відповідачем не повернута, про що свідчать оригінали розписок відповідача, наявні у позивача та які ним долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14; від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, які підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 754/5369/17 (провадження № 61-3348св20). Ця судова практика є незмінною.

Встановивши наведені обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договорів позики, а відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача 132000 гривень, що підтверджується розписками від 28.08.2013 та 10.02.2015 року, які написані відповідачем власноручно.

З аналізу змісту розписок від 28.08.2013 та 10.02.2015 року вбачається, що позика має бути повернута за першою вимогу позикодавця. Вимога позикодавця направлена відповідачу 22.09.2025 та повернута у зв`язку з відмовою від її отримання 07.10.2025, а тому строк виконання позичальником свого зобов`язання є таким, що настав, але добровільно відповідачем таке зобов`язання не виконане.

З огляду на викладене, суд на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов висновку про наявність між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики, оскільки наявні у позивача розписки підтверджують як факт укладення договору позики, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Статтею 1049 ЦК України, передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за вищевказаним договором позики (розпискою), а саме не повернув позивачу на його вимогу позику в розмірі 132000 гривень.

Відповідач не скористався своїми процесуальними правами, передбаченими статями 12, 13, 76, 83, 84, 191 ЦПК України, не надав до суду заперечення щодо вимог позивача та доказів на їх спростування. Жодних доказів на спростування факту неповернення позики за розпискою не надано.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно із вимогами статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 132000 грн.

За таких обставин позов підлягає задоволенню.

Відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1400 гривень.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-79, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у загальному розмірі 132000 (сто тридцять дві тисячі) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд цивільної справи в суді у розмірі 1320 (одна тисяча триста двадцять) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення судом першої інстанції. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право на оскарження заочного рішення в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Повний текст рішення складено 12.01.2026.

Суддя Д.О. Бобер