Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №766/8010/24 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/8010/24 Головуючий в І інстанції: Шестакова Я.В.

Номер провадження: 22-ц/819/45/26 Доповідач: Майданік В.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Майданіка В.В.,

суддів: Воронцової Л.П.,

Склярської І.В.,

секретар Олійник К.О.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа – Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Хмельницькій області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Негуляєва Максима Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Шестакової Я.В. в м. Херсоні, дата складення повного рішення – 05 листопада 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Хмельницькій області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги

16 травня 2024 року адвокат Мартинюк Юлія Сергіївна, яка діє від імені ОСОБА_1 , звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу №6844/2024/4246344 транспортного засобу Volkswagen Passat CC, 2013 року випуску, білого кольору, тип Т3 – легковий, кузов – седан, держ. номер НОМЕР_1 , укладений 10.01.2024 року в ТСЦ 6844 РСЦ ГСЦ в Хмельницькій області, а також стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Позов обґрунтований наступним.

14 липня 2022 року позивачка ОСОБА_4 видала на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 нотаріально посвідчену довіреність, зареєстровану у реєстрі за №1720, на підставі якої уповноважила вказаних осіб представляти її інтереси у всіх без винятку підприємствах, установах та організаціях, незалежно від форми власності та галузевої приналежності, з питань розпорядження (продажу, обміну, оренди тощо), а при здійсненні повноважень як водія експлуатувати транспортний засіб (керувати за його призначенням для виконання наданих повноважень) автомобілем Volkswagen Passat CC, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 .

Вказаною довіреністю довірителем уповноважено повірених укладати договори цивільно-правового характеру, визначаючи у відповідних договорах на власний розсуд ціну та інші їх умови, одержувати належні за цими договорами кошти.

10.08.2023 ОСОБА_6 передоручила свої повноваження ОСОБА_3 за реєстраційним номером №3389.

10.01.2024 року між ОСОБА_1 , від імені якої на підставі довіреності діяв представник ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу №6844/2024/4246344 транспортного засобу Volkswagen Passat CC, 2013 року випуску, білого кольору, тип Т3 – легковий, кузов – седан, держ. номер НОМЕР_1 .

Позивач володіла зазначеним транспортним засобом на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого ТСЦ 7142 від 13.07.2022 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 50 000 грн.

Позивач вважає зазначений вище договір купівлі-продажу транспортного засобу недійсним з підстав: порушення представником позивача ОСОБА_3 загальних засад цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність, що завдало шкоди інтересам позивачки (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), оскільки продаж автомобіля, дійсна ринкова вартість якого складає 434 294,40 грн, було вчинено за 50 000 грн, натомість не було підстав для зниження відповідачем вартості автомобіля у 8,6 разів, як наслідок можливо дійти висновку, що ОСОБА_3 діяв недобросовісно по відношенню до позивачки, оскільки використання права визначати вартість відчужуваного авто на власний розсуд на шкоду інтересам власника (майновим інтересам) є очевидно недобросовісною поведінкою; вчинення правочину з перевищенням повноважень (ст.241 ЦК України), оскільки грошових коштів від продажу автомобіля позивачка не отримала, сам продаж було вчинено за заниженою вартістю, то слід дійти висновку, що позивачка не схвалила укладення оспорюваного договору з такою вартістю; зловмисної домовленості представника позивачки та іншою стороною договору ОСОБА_2 (ст.232 ЦК України), оскільки автомобіль було продано ОСОБА_2 , яка приходиться матір`ю ОСОБА_3 , покупець мала знати, що вартість автомобіля є значно дорожчою, ніж та, яка вказана у договорі (50 тис. грн.), а тому усвідомлювала, що укладає договір на шкоду власнику, або довірилась своєму сину і підписала договір. Крім того, і син і матір не мали власних коштів на прдбання вказаного автомобіля, водійського посвідчення ОСОБА_2 не має, як не має і дозволу на керування відповідним транспортним засобом.

Позивач зазначила, що звертається до суду із цим позовом, оскільки не погоджується із вартістю відчуженого автомобіля, грошових коштів від його продажу вона не отримувала, а отже ОСОБА_1 не схвалювала оскаржуваного договору з такою вартістю транспортного засобу.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 05.07.2024 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

03.12.2024 року від представника ОСОБА_2 – адвоката Венгаренко Т.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своєї позиції зазначила, що 14 липня 2022 року ОСОБА_4 видала на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 нотаріально посвідчену довіреність, зареєстровану у реєстрі за №1720, на підставі якої уповноважила розпоряджатися належним їй транспортним засобом, у тому числі представляти інтереси позивача щодо відчуження транспортного засобу, а саме: Volkswagen Passat CC, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 .

Вказаною довіреністю довірителем уповноважено повірених укладати договори цивільно-правового характеру, визначаючи у відповідних договорах на власний розсуд ціну та інші їх умови, одержувати належні за цими договорами кошти.

10.08.2023 ОСОБА_6 передоручила свої повноваження ОСОБА_3 за реєстраційним номером №3389.

Довіреність від 14.07.2022 року та в подальшому довіреність від 10.08.2023, які видані з дотриманням положень ЦК України, не були припинені та/або скасовані довірителем на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу №6844/2024/4246344 від 10.01.2024, а отже, з урахуванням її змісту, ОСОБА_4 наділяла повіреного ( ОСОБА_3 ) відповідними повноваженнями.

Видаючи довіреність, ОСОБА_4 , як повнолітня та дієздатна особа, повинна була розуміти правові наслідки своїх дій та те, що вона наділила ОСОБА_3 , в тому числі, правом продажу належного їй майна на умовах, визначених повіреним. Продаж повіреною особою ОСОБА_3 транспортного засобу відбувся саме за процедурою і в порядку виконання доручення, оформленого довіреністю від 10.08.2023 року за реєстровим №3389, тому доводи представника позивача щодо недобросовісності дій ОСОБА_3 при вчиненні дій, на які уповноважила його сама позивачка, є недоведеними.

10.04.2025 року представником позивача – адвокатом Негуляєвим М.А. було подано до суду письмові пояснення позивача, у яких останньою зазначено, що при посвідчені довіреності №1720 нотаріусом коротко їй було роз`яснено зміст повноважень, що зазначаються в довіреності, та не було акцентовано на тому, що в довіреності надається право визначати ціну автомобіля на власний розсуд при його продажі, адже вона не планувала продавати автомобіль.

Проти передоручення повноважень на ОСОБА_3 позивач проти не була, оскільки вона з ним знаходились у близьких стосунках, а тому вона йому повністю довіряла та не допускала ту думку, що він вирішить без її згоди продати автомобіль.

ОСОБА_1 не приймала будь-яких рішень про продаж автомобіля, наміру такого не мала, зазначила, що з нею це питання ОСОБА_3 не обговорювалось та ним не повідомлялось їй про намір продати автомобіль. Коштів він нього за проданий автомобіль позивач не отримувала.

25.07.2024 року від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що у зв`язку із відсутністю підстав для відмови у наданні адміністративної послуги, керуючись виключно нормами законодавства адміністратори ТСЦ МВС № 6844 здійснили 10 січня 2024 року перереєстрацію вказаного транспортного засобу на ім`я ОСОБА_2 . РСЦ ГСЦ МВС в Хмельницькій області не є особою, яка не визнає, порушує або оспорює право власності позивача на транспортний засіб.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 05 листопада 2025 року було відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу №6844/2024/4246344 транспортного засобу Volkswagen Passat CC, 2013 року випуску, білого кольору, тип Т3 – легковий, кузов – седан, держ.номер НОМЕР_1 , укладеного 10.01.2024 року в ТСЦ 6844 РСЦ ГСЦ в Хмельницькій області.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що згідно письмових пояснень позивача, які нотаріально завірені нотаріусом у Варшаві 21.03.2025 року, позивач ОСОБА_1 не заперечувала проти передоручення повноважень на ОСОБА_3 , оскільки вона з ним знаходилась у близьких стосунках.

Також суд виходив з того, що довіреність від 14.07.2022 року та в подальшому довіреність від 10.08.2023, які видані з дотриманням положень ЦК України, не були припинені та/або скасовані довірителем на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу №6844/2024/4246344 від 10.01.2024, а отже, з урахуванням її змісту, позивачка ОСОБА_4 наділяла повіреного ( ОСОБА_3 ) відповідними повноваженнями.

Також суд виходив з того, що, видаючи довіреність, позивачка ОСОБА_4 , як повнолітня та дієздатна особа, повинна була розуміти правові наслідки своїх дій та те, що вона наділила ОСОБА_3 , в тому числі, правом продажу належного їй майна на умовах, визначених повіреним. Відтак, продаж повіреною особою ОСОБА_3 транспортного засобу відбувся саме за процедурою і в порядку виконання доручення, оформленого довіреністю від 10.08.2023 року за реєстровим №3389, тому доводи представника позивача щодо недобросовісності дій ОСОБА_3 при вчиненні дій, на які уповноважила його сама позивачка, є недоведеними.

Також суд виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 діяв всупереч інтересам довірителя (позивача), а також виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Також, вказав суд, відсутні докази недобросовісності та нерозумності у поведінці відповідачів при укладенні спірного правочину.

Також суд виходив з того, що незгода позивачки з ціною, за яку було відчужено належний їй автомобіль, на підставі довіреності, яку видала сама позивачка (з визначенням права повіреного визначати умови договору, зокрема ціну) свідчить про суперечливу поведінку самої позивачки, а не добросовісність дій відповідачів. Також, зазначив суд, відсутні докази на підтвердження того, що у ОСОБА_3 та у ОСОБА_2 був відсутній реальний намір укласти і виконати спірний правочин. Крім того, вказав суд, власник автомобіля повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 752/5281/20 (провадження № 61-1371 сво 23).

Також суд виходив з того, що з огляду на обставини добровільного передання позивачкою на підставі нотаріально посвідчених довіреностей належного їй транспортного засобу ОСОБА_3 , а також з урахуванням особливостей правового режиму транспортного засобу як рухомого майна, можна дійти висновку, що транспортний засіб вибув із володіння позивачки з її волі.

Також суд виходив з того, що правочин від імені позивачки було вчинено ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 10.08.2023 (№3389), за змістом якої довірителем було вирішено надати згоду на укладення повіреним від її імені спірного правочину на погоджених між сторонами умовах, у тому числі й щодо ціни продажу. Вказана обставина, на думку суду, спростовує доводи позивачки про те, що спірний правочин було укладено всупереч інтересам позивачки, оскільки рішення про продаж належного майна приймалося позивачкою.

Також суд виходив з того, що не заслуговують на увагу аргументи позивачки про те, що транспортний засіб було продано за заниженою вартістю, його покупцем стала ОСОБА_2 , яка є матір`ю повіреного ОСОБА_3 , а тому правочин був вчинений внаслідок зловмисної домовленості відповідачів та всупереч інтересам довірителя, при цьому суд враховував, що зі змісту довіреностей від 14.07.2022 та від 10.08.2023 вбачається, що ОСОБА_4 уповноважила, зокрема, ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо належного їй рухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, та інші умови на власний розсуд. Тобто довіритель надала ОСОБА_3 повноваження самостійно визначати як ціну, так і покупця транспортного засобу. Суд зауважив, що саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. На думку суду, наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 травня 2019 року у справі №554/9882/15-ц, від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц.

Також суд виходив з того, що не заслуговують на увагу твердження позивачки про те, що однією із підстав зловмисної домовленості є те, що у покупця ОСОБА_2 немає водійського посвідчення, яке надає дозвіл на керування відповідним транспортним засобом. При цьому суд враховував те, що наявність посвідчення водія не є обов`язковою умовою для набуття права власності на транспортний засіб. Тобто, вказав суд, особа, яка не має водійського (посвідчення), може придбати автомобіль, зареєструвати в сервісному центрі МВС та отримати відповідне свідоцтво.

Суд звернув увагу, що жодна із сторін не зазначала про обставини щодо походження коштів на придбання автомобіля Volkswagen Passat CC, 2013 року випуску та, відповідно, не надала доказів цього, тому суд з власної ініціативи не може вдаватись до аналізу цих питань.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки не вбачає порушення прав позивачки відповідачами, адже ОСОБА_4 уповноважила, зокрема, ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо належного їй рухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, та інші умови на власний розсуд, при цьому під час дослідження матеріалів справи судом не встановлено, що видані позивачем довіреності є припиненими, скасованими чи анульованими.

На вказане рішення адвокат Негуляєв Максим Анатолійович, який діє від імені позивачки ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити нове про задоволення позовних вимог. При цьому скаржник послався на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, вказав, що суд не прийняв до уваги того, що ОСОБА_3 відносно позивачки при укладанні оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля діяв недобросовісно, адже визначення ціни відчуження автомобіля "на власний розсуд" не може трактуватись як довільне фактичне розпорядження майном. Розсуд щодо визначення ціни автомобіля має бути добросовісним, ціна має бути така, щоб не завдавати шкоди власнику, тобто відповідати його ринковій вартості. Вказав, що якщо дії представника не отримують наступного схвалення особи, яку він представляє, слід вважати, що також має місце порушення ч.3 ст.203 ЦК України, оскільки правочин не відповідає вимогам, які встановлюються до вільного волевиявлення учасника правочину, а саме воля та волевиявлення є однією із визначальних засад під час здійснення будь-яких цивільно-правових дій. Вважає, що оспорюваний правочин не отримав схвалення позивачки, оскільки вона звернулась до суду з метою повернути собі автомобіль, так як не бажала його продавати. Також вказав, що дійсною метою позивачки при наданні довіреності було вивезення зазначеного автомобіля за межі України, оскільки сама позивачка також мала намір виїхати до однієї із європейських країн. Зазначене може підтверджуватись саме наданням права використання транспортного засобу за межами України.

Також зазначив, що поза увагою суду залишилось те, що жодних доказів того, що позивачка хотіла продати автомобіль, відповідачем не надано. Якщо таких доказів не надано, то є очевидним, що відповідач сам вирішив так вчинити та проти волі власника продати майно і такими діями порушив право позивачки на мирне володіння своїм майном. Таким чином, вказав скаржник, можливо дійти висновку, що ОСОБА_3 діяв недобросовісно по відношенню до позивачки, оскільки використання права визначати вартість відчужуваного авто на власний розсуд на шкоду інтересам власника (майновим інтересам) є очевидно недобросовісною поведінкою.

Також вказав, що суд не врахував того, що визначення відповідачем ціни договору (50000,00 грн.), нижче ринкової вартості автомобіля, можна пояснити тим, що така ціна визначалась із розрахунку на майбутній позов про стягнення з ОСОБА_7 вартості проданого автомобіля, і якщо б його ціна у договорі була б ринкова, відповідно мета про фактичне безоплатне заволодіння автомобілем не була б досягнута, оскільки він був би зобов`язаний передати кошти (ціна договору ринкова) позивачці, чого він явно не бажав.

Також зазначив, що на його думку, якщо обставини справи вказують на те, що представник діяв недобросовісно (продав майно без рішення власника, за ціною нижчою у майже 8 разів за ринкову вартість, продаж майна близькому родичу, неповернення коштів за продане майно), то саме відповідач має довести свою добросовісність та пояснити чому він вчинив так, а не по іншому. Вважає, що зазначеним вище обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав та дійшов помилкового висновку про добросовісність відповідача при укладанні договору купівлі-продажу автомобіля.

Також вказав, пославшись на правовий висновок Верховного Суду щодо зловмисної домовленості, зроблений у постанові від 21.02.2020 року у справі №182/3593/17, що суд не прийняв до уваги, що у цій справі можливо дійти обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 діяв проти інтересів позивачки, оскільки прийняв за неї рішення про продаж автомобіля, фактично підмінивши її волю своєю, він усвідомлював, що позивачка не бажала продавати авто, уклав договір зі своє близькою родичкою (матір`ю), яка, не маючи водійського посвідчення, не могла не розуміти, що не буди ним користуватись, а також не могла не розуміти, що ціна такого автомобіля як VOLKSWAGEN PASSAT СС, 2013 року випуску, не може бути 50 тис. грн, оскільки бачила, що будь-яких пошкоджень, які б давали підстави знизити його вартість, не було, для позивачки настали несприятливі наслідки у виді втрати автомобіля безвідплатно, і такі несприятливі наслідки є фактично безоплатна передача майна відповідачем своїй матері.

У своєму відзиві адвокат Венгаренко Тетяна Анатоліївна, яка діє від імені ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін. При цьому вказала, що оскаржуване рішення ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначила, що, видаючи довіреність, ОСОБА_4 , як повнолітня та дієздатна особа, повинна була розуміти правові наслідки своїх дій та те, що вона наділила ОСОБА_3 , в тому числі, правом продажу належного їй майна на умовах, визначених повіреним. Продаж повіреною особою ОСОБА_3 транспортного засобу відбувся саме за процедурою і в порядку виконання доручення, оформленого довіреністю від 10.08.2023 року за реєстровим №3389, тому доводи представника позивача щодо недобросовісності дій ОСОБА_3 при вчиненні дій, на які уповноважила його сама позивачка, є неспроможними.

Вказала, що незгода Позивачем з ціною, за яку було відчужено транспортний засіб, належний йому на підставі довіреності, яку видав сам же Позивач (з визначенням права повіреного визначати умови договору, зокрема ціну) свідчить про суперечливу та безвідповідальну поведінку самого Позивача, а не про недобросовісність дій Відповідачів.

Також зазначила щодо наданої Позивачем оцінки ринкової вартості транспортного засобу, що за змістом Звіту про оцінку транспортного засобу ТОВ "Оціночна компанія Реал Естейт Сіті" від 10.05.2024, наданого позивачем, вказано, зокрема "на підставі зовнішнього візуального огляду транспортного засобу також встановлені наступні фактори, використовувані в розрахунку…." . Втім, станом на дату проведення оцінки вартості транспортного засобу, останній перебував за межами території України. Таким чином, здійснення оцінки транспортного засобу за його відсутності на території України, тобто за відсутності повноцінного доступу суб`єкта оціночної діяльності до майна, яке підлягало оцінці, призвело до неотримання оцінювачем необхідної та достовірної інформації про автомобіль для проведення його оцінки, що свідчить про порушення частини другої статті 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Враховуючи наведене, Відповідач вважає правову позицію Позивача необґрунтованою та безпідставною, не підтвердженою належними, достовірними та достатніми доказами, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає до задоволення.

Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Хмельницькій області (філія ГСЦ МВС) у своєму поясненні вважає що оскаржуване рішення є обґрунтованим та таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і відповідає законодавству. Заявник підтримує пояснення надані до суду першої інстанції в повному обсязі.

Справу було призначено до апеляційного розгляду на 12.01.2026 року о 09-10 годині, однак учасники справи, які до суду не з`явилися й про причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

Відповідно до витягу РСЦ ГСЦ МВС в Хмельницькій області ОСОБА_1 здійснила 13.07.2022 року перереєстрацію транспортного засобу Volkswagen Passat CC, 2013 року випуску, білого кольору, тип Т3 – легковий, кузов – седан, держ. номер НОМЕР_1 на нового власника за договором купівлі-продажу, попереднім власником зазначено ОСОБА_8 (а.с.107).

Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 14 липня 2022 року позивачка ОСОБА_4 видала на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 довіреність, зареєстровану у реєстрі за №1720, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , попередньо ознайомлена з загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно зі своїм вільним волевиявленням, яке відповідає моїй внутрішній волі, на підтвердження та на виконання умов укладеного в усній формі з представником договору доручення, цією довіреністю уповноважила: ОСОБА_5 та/або ОСОБА_6 представляти її інтереси у всіх без винятку підприємствах, установах організаціях з питань розпорядження (продажу, обміну, оренди, тощо) транспортного засобу Volkswagen Passat CC, 2013 року випуску, білого кольору, тип Т3 – легковий, кузов – седан, держ.номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 . Вказаною довіреністю довірителем уповноважено повірених укладати договори цивільно-правового характеру, визначаючи у відповідних договорах на власний розсуд ціну та інші їх умови, одержувати належні за цими договорами кошти (а.с.8).

Вказана довіреність видана з правом використання транспортного засобу за межами України та з правом передоручення повноважень іншим особам строком на п`ять років і є дійсною до 14 липня 2027 року, якщо не буде припинена раніше відповідно до вимог цивільного законодавства.

Відомості про припинення вказаної довіреності в матеріалах відсутні.

Згідно з нотаріально посвідченою довіреністю від 10.08.2023 за реєстраційним номером №3389 ОСОБА_6 , яка діяла від імені ОСОБА_1 , у межах наданих їй основною довіреністю повноважень, уповноважила ОСОБА_3 представляти інтереси у всіх без винятку підприємствах, установах організаціях з питань розпорядження (продажу, обміну, оренди, тощо) транспортного засобу Volkswagen Passat CC, 2013 року випуску, білого кольору, тип Т3 – легковий, кузов – седан, держ.номер НОМЕР_1 (а.с.9).

Відомості про припинення вказаної довіреності в матеріалах відсутні.

Згідно письмових пояснень позивачки, які нотаріально завірені нотаріусом у Варшаві 21.03.2025 року, позивачка ОСОБА_1 проти передоручення повноважень на ОСОБА_3 проти не була, оскільки вона з ним знаходилась у близьких стосунках.

Згідно договору купівлі-продажу 6844/2024/4246344 від 10.01.2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв ОСОБА_3 , продала, а ОСОБА_2 придбала транспортний засіб Volkswagen Passat CC, 2013 року випуску, білого кольору, тип Т3 – легковий, кузов – седан, держ. номер НОМЕР_1 . За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 50000 грн (а.с.7).

Згідно звіту про оцінку транспортного засобу Volkswagen Passat CC, 2013 року випуску, білого кольору, тип Т3 – легковий, кузов – седан, держ. номер НОМЕР_1 , який складено 10.05.2024 року за заявою ОСОБА_1 , вартість транспортного засобу станом на дату оцінки складає 434 294,40 грн (а.с. 11-14).

Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду апеляційної інстанції

Згідно зі ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч.2 ст.207 ЦК України).

Частинами 1, 3 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.ч.1-3 та 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ч.1 ст.662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з п.1 ч.1 ст.664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Відповідно до ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.

Відповідно до ч.ч.1 і 3 ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

За положеннями ст.240 ЦК України:

--- представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє (частина 1);

--- представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (частина 2).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

За ст.1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що договір доручення може посвідчуватися довіреністю та є різновидом представництва інтересів особи довірителя, що виникає на підставі договору.

В постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18 (провадження № 61-246св20) вказано, що за своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

З огляду на положення статей 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного представником з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка виступає від імені довірителя, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент повіреного за договором, діяв недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва чи про припинення дії довіреності, виданої представнику власника майна, який укладає договір від його імені.

Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником власника майна з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що представник такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

До подібних за змістом правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц; від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17.

Частина 3 ст.203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі ст.232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

В постанові Верховного Суду від 24 лютого 2022 року у справі № 161/20878/19 зазначено, що доведеність факту вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, полягає у тому, що такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що третя особа – контрагент за договором, діяв за домовленістю із представником сторони оспорюваного правочину, внаслідок такої домовленості оспорюваний договір укладено на таких умовах, які не відповідають волі довірителя; умови договору, укладеного представником, очевидно, є невигідними для довірителя, а вигоду отримує тільки сторона – контрагент. Такі висновки містяться і в у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13-ц (провадження № 61-30808св18).

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним в ній доказам, а тому прийшов до вірного висновку про необґрунтованість позову.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції підставно врахував, що згідно письмових пояснень позивача, які нотаріально завірені нотаріусом у Варшаві 21.03.2025 року, позивач ОСОБА_1 не заперечувала проти передоручення повноважень на ОСОБА_3 , оскільки вона з ним знаходилась у близьких стосунках. Крім того, суд обґрунтовано вважав, що довіреність від 14.07.2022 року та в подальшому довіреність від 10.08.2023, які видані з дотриманням положень ЦК України, не були припинені та/або скасовані довірителем на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу №6844/2024/4246344 від 10.01.2024, а отже, з урахуванням її змісту, позивачка ОСОБА_4 наділяла повіреного ( ОСОБА_3 ) відповідними повноваженнями.

Також, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції правомірно встановив, що, видаючи довіреність, позивачка ОСОБА_4 , як повнолітня та дієздатна особа, повинна була розуміти правові наслідки своїх дій та те, що вона наділила відповідача ОСОБА_3 , в тому числі, правом продажу належного їй майна на умовах, визначених повіреним. Відтак, як правильно вважав суд, продаж повіреною особою ОСОБА_3 транспортного засобу відбувся саме за процедурою і в порядку виконання доручення, оформленого довіреністю від 10.08.2023 року за реєстровим №3389, тому доводи представника позивача щодо недобросовісності дій ОСОБА_3 при вчиненні дій, на які уповноважила його сама позивачка, є недоведеними.

Також суд апеляційної інстанції враховує те, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_3 діяв всупереч інтересам довірителя (позивачки), а також виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Також, відсутні докази недобросовісності та нерозумності у поведінці відповідачів при укладенні спірного правочину. Про це також зазначено в оскаржуваному рішенні.

Також апеляційний суд вважає обгрунтовними висновки суду першої інстанції про те, що незгода позивачки з ціною, за яку було відчужено належний їй автомобіль, на підставі довіреності, яку видала сама позивачка (з визначенням права повіреного визначати умови договору, зокрема ціну) свідчить про суперечливу поведінку самої позивачки, а не добросовісність дій відповідачів. При цьому слід зважати на відсутність доказів на підтвердження того, що у ОСОБА_3 та у ОСОБА_2 був відсутній реальний намір укласти і виконати спірний правочин. Як правильно зазначив суд, пославшись на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 752/5281/20, власник автомобіля повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі.

Також суд апеляційної інстанції враховує й те, що правочин від імені позивачки було вчинено ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 10.08.2023 (№3389), за змістом якої довірителем було вирішено надати згоду на укладення повіреним від її імені спірного правочину на погоджених між сторонами умовах, у тому числі й щодо ціни продажу. Вказана обставина спростовує доводи позивачки про те, що спірний правочин було укладено всупереч її інтересам, адже рішення про продаж належного майна приймалося самою позивачкою. На це підставно звернув увагу суд першої інстанції.

Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не заслуговують на увагу аргументи позивачки про те, що правочин був вчинений внаслідок зловмисної домовленості відповідачів та всупереч інтересам довірителя з підстав того, що транспортний засіб було продано за заниженою вартістю, його покупцем стала ОСОБА_2 , яка є матір`ю повіреного ОСОБА_3 . При цьому апеляційний суд враховує зміст довіреностей від 14.07.2022 та від 10.08.2023, відповідно до яких позивачка ОСОБА_4 уповноважила, зокрема, ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо належного їй рухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, та інші умови на власний розсуд. Тобто довіритель надала ОСОБА_3 повноваження самостійно визначати як ціну, так і покупця транспортного засобу. Суд першої інстанції правомірно звернув на це увагу, вказавши, що саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Однак такої підміни у цій справі не встановлено.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 травня 2019 року у справі №554/9882/15-ц, від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16-ц.

Також суд апеляційної інстанції враховує й те, що наявність посвідчення водія не є обов`язковою умовою для набуття права власності на транспортний засіб, а тому не можуть бути взяті до уваги посилання позивачки про те, що однією із підстав зловмисної домовленості є те, що у покупця ОСОБА_2 немає водійського посвідчення. На це також підставно звернув увагу суд першої інстанції.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки з наданих доказів не вбачається порушення представником позивача ОСОБА_3 загальних засад цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність, що завдало шкоди інтересам позивачки (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), зловмисна домовленість представника позивачки та іншою стороною договору (стаття 232 ЦК України) та вчинення правочину з перевищенням повноважень (стаття 241 ЦК України), не вбачається порушення прав позивачки відповідачами, адже ОСОБА_1 уповноважила, зокрема, ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо належного їй автомобіля, у тому числі й відчуження шляхом укладання безвідплатного договору дарування або продажу, визначаючи в усіх випадках суми, та інші умови на власний розсуд, при цьому позивачкою не надано належних доказів на підтвердження певних обставин, які свідчили б про відповідні її настанови чи побажання з приводу наданої довіреності чи розпорядження автомобілем. Також судом не встановлено, що видані позивачем довіреності є припиненими, скасованими чи анульованими.

З підстав наведеного є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Висновки суду апеляційної інстанції

Таким чином рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами і висновки суду не спростовують.

Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на те, що ОСОБА_3 відносно позивачки при укладанні оспорюваного договору купівлі-продажу автомобіля діяв недобросовісно, продавши автомобіль за ціною у майже 8 разів нижчою за ринкову вартість.

При цьому апеляційний суд враховує те, що, як правильно вказав суд першої інстанції, стороною позивача не надано доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_3 діяв всупереч інтересам довірителя (позивачки), а також виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Також, відсутні докази недобросовісності та нерозумності у поведінці відповідачів при укладенні спірного правочину. Своєю довіреністю позивачка наділила відповідача ОСОБА_3 , правом розпорядження спірним автомобілем на умовах, визначених повіреним, у тому числі продажу. Відтак, як правильно вважав суд, продаж повіреною особою ОСОБА_3 транспортного засобу відбувся саме за процедурою і в порядку виконання доручення. Апеляційний суд зважає на те, що розпорядження включає в себе і відчуження шляхом дарування. А тому і укладення договору дарування автомобіля не суперечило б умовам довіреності.

Також підлягають відхиленню й посилання скаржника на те, що жодних доказів того, що позивачка хотіла продати автомобіль, відповідачем не надано, а також на те, що ОСОБА_3 діяв проти інтересів позивачки, прийняв за неї рішення про продаж автомобіля, фактично підмінивши її волю своєю.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує зміст виданої самою позивачкою довіреності, відповідно до якого вона уповноважила відповідних осіб правом розпорядження спірним автомобілем на умовах, визначених повіреним, у тому числі продажу. Відтак, дії відповідача не виходили за межі повноважень, наданих довіреністю.

Також, слід залишити поза увагою посилання скаржника на неврахування судом того, що визначення відповідачем ціни договору (50000,00 грн.), нижче ринкової вартості автомобіля, можна пояснити тим, що така ціна визначалась із розрахунку на майбутній позов.

При цьому апеляційний суд вважає, що таке твердження скаржника за відсутності належних доказів містить в собі ознаки припущень і не свідчить про встановлення дійсного факту.

Також не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на те, що саме відповідач має довести свою добросовісність та пояснити чому він вчинив так, а не по іншому.

При цьому суд апеляційної інстанції виходить з того, що сторони у цій справі, зокрема і відповідач, надали докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх доводів і заперечень. Сторона відповідача ОСОБА_2 скористалась своїм право й надала відзив. Наявні у справі докази не підтверджують недобросовісність дій відповідачів.

Крім того, як такі, що не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не містять в собі підстав для його скасування, підлягають відхиленню й решта доводів апеляційної скарги.

Оскільки суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду – без змін.

Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Негуляєва Максима Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повної постанови – 12 січня 2026 року.

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ І.В. Склярська