Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №173/3159/25 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3159/25

Номер провадження2/173/511/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 січня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Челюбєєва Є.В., за участі секретаря Салтикової С.І., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду позовну заяву ОСОБА_1 до Верхньодніпровської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221010100:09:001:0012, площею 0,0027. На вказаній земельній ділянці нею, без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт до Державної інспекції архітектури та містобудування України, було побудовано гараж загальною площею 19,5 м.кв. З того часу і по теперішній вона відкрито і безперервно користується вказаним гаражем за його цільовим призначенням, хоча в експлуатацію будівлю гаражу не здала. На даний час постало питання про отримання правовстановлюючих документів на гараж та прийняття його в експлуатацію, у зв`язку з чим вона змушена звернутись до суду.

Провадження у справі відкрито 21.11.2025. за правилами спрощеного провадження з викликом учасників розгляду справи в судове засідання.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися, представник позивача надала заяву з проханням розглянути справу без участі позивача та її представника.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав суду заяву з проханням справу розглянути без його участі. У прийнятті рішення покладається на розсуд суду.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги необхідно задовольнити з наступних підстав.

Рішенням Верхньодніпровської міської ради від 30.05.2014 № 697-34/VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування гаражу та надання її у власність гр. ОСОБА_1 » позивачеві надана земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 0,0027 га, кадастровий № 1221010100:09:001:0012.

Цільове призначення земельної ділянки 02.05 Для будівництва індивідуальних гаражів на землях житлової та громадської забудови, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1201449672014 від 07.04.2014.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 33136044 від 04.02.2015, земельна ділянка кадастровий номер 1221010100:09:001:0012, площею - 0.0027, за адресою АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, що також підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 04.02.2015.

Позивач на зазначеній вище земельній ділянці, господарським способом самочинно закінчила будівництво гаражу, що підтверджується технічним паспортом, виданим ТОВ "БТІ груп" 17.01.2025.

Листом від 31.10.2025 Верхньодніпровська міська рада повідомила, що відповідно до Генерального плану м. Верхньодніпровськ, визначеного актуальним рішенням Верхньодніпровської міської ради від 28.08.2012 № 386-18/УI, гараж за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться на території зблокованої гаражної забудови, що не суперечить вимогам розділу 10 ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» ти вимогам чинної містобудівної документації.

Між сторонами виникли правовідносини із визнання права власності на нерухоме майно.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно зі статей 321, 328 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами ч. 1, 2, 6 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності.

Частиною першою статті 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з «Тимчасовим положенням про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно», затвердженого наказом Мінюсту України № 7/5 від 07.02.2002 визначено, що одним із документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно, є рішення суду про визнання права власності.

Відповідно до п. 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 зазначено, що у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Згідно частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у вставленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до частини п`ятої статті 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Враховуючи, що позивач здійснила будівництво гаражу без отримання проєкту, таке будівництво вважається самочинним будівництвом.

Згідно роз`яснень, що містяться в абзаці 4 пункту 9 та в пункті 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 3 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього. Разом із цим, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, а тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 910/2939/19 виклав правову позицію про те, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного».

При цьому, у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у № 61-33701св18 зроблено висновок про те, що суд має повноваження визнавати право власності на об`єкт самочинного будівництва виключно у двох випадках: право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснено самочинне будівництво на земельній ділянці, яка має призначення: для будівництва індивідуальних гаражів.

Згідно з порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461 у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Частиною 3 ст. 375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Оскільки судом встановлено, що позивач самочинно збудувала гараж, який відповідає вимогам містобудівної документації, на призначеній для цього земельній ділянці, це не порушує права інших осіб, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки позивач позбавлена можливості в іншому порядку зареєструвати на нього права власності.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Верхньодніпровської міської ради (51600, Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхньодніпровськ, просп. Шевченка, 21, ЄДРПОУ 04052595) про визнання права власності на самочинне будівництво - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на самочинно збудований гараж літера Г1а площею - 19,5 кв.м. , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Суддя: Є.В. Челюбєєв