Рішення від 06 січня 2026 р. у справі №199/14909/25 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/14909/25

(2/199/48/26)

РІШЕННЯ

іменем України

07.01.2026

м. Дніпро

справа №199/14909/25

провадження № 2/199/48/26

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Подорець О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ»

відповідач – ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позову зазначив, що 21.10.2019 між позивачем та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики № 1121413, на підставі якого ОСОБА_1 було надано грошові кошти в якості позики у сумі 5 000,00 грн., на умовах строковості, поворотності та оплатності.

Відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 25 104,50 грн., з яких: 5 000,00 грн. - заборгованість за позикою; 20 104,50 грн. - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики №1121413 від 21.10.2019 у розмірі 25 104,50 грн., а також судові витрати по справі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 05.11.2025 справу прийнято до розгляду, відкрито провадження та визначено її розгляд проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Розгляд (формування та зберігання) судової справи проводиться в змішаній (паперовій та електронній) формі.

Відповідно до ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. Так, 21.11.2025 через систему «Електронний суд» представником відповідача адвокатом Яресько Т.В. надано відзив на позовну заяву, в якому він зазначив про нікчемність пунктів договору позики, що встановлюють комісію, оскільки даний договір не містить жодного визначення того, за яку саме послугу позикодавця встановлено зазначені платежі, не розкриває змісту, характеру та результату будь-яких дій, що становлять предмет зазначеної винагороди. Крім того, узгоджений сторонами первинний строк користування позикою становив 30 календарних днів, разом з тим, як вбачається, з наданого позивачем розрахунку заборгованості, позивач продовжив нарахування процентів після 19.11.2019, тобто після закінчення узгодженого сторонами в договорі позики строку кредитування. Відповідно до графіку платежів до договору позики, наданого позивачем, на момент спливу строку кредитування (19.11.2019), без врахування комісій, заборгованість відповідача за даним договором повинна була складати 5 014,50 грн., з яких: 5 000,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 14,50 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом, нарахованими за денною процентною ставкою 0,01% за 30 днів користування кредитом. Таким чином, відповідач частково визнає позовні вимоги у розмірі 5 014,50 грн.

Суд, дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 21.10.2019 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір позики № 112413.

Відповідно до п.п. 1.1 Договору Позикодавець надає Позичальнику позику (надалі за текстом іменується «позика» в усіх відмінках), а Позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов Договору, в національній грошовій одиниці України гривні, в сумі та строк: 1.1.1 сума позики 5 000,0 грн. (надалі за текстом іменується «сума позики» в усіх відмінках); 1.1.2 плата за користування позикою у вигляді: 1.1.2.1 процентів (надалі за текстом іменується «процентна ставка» в усіх відмінках) складає 0,01% (одна сота відсотка) в день від поточного залишку позики; 1.1.2.2 комісії (надалі за текстом іменується «комісійна винагорода» в усіх відмінках) складає 1,4% (одна ціла чотири десятих відсотка) в день від початкового розміру позики відповідно пп.1.1.1. Договору; 1.1.3 нарахування процентів за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. 1.1.4 нарахування комісії за Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. 1.1.5 строк повернення позики (термін платежу): 19.11.2019.

Пунктом 1.2 Договору позики передбачено, що позика надається у безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок Позичальника).

Розділом 2 Договору визначено, що строк дії Договору до повного виконання Позичальником зобов`язань за Договором. Датою його укладання є дата перерахування суми кредиту на банківський рахунок Позичальника.

Відповідно до п. 4.1 Договору позичальник зобов`язується повністю повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов`язання, встановлені Договором, не пізніше 19.11.2019.

З положень п. 4.3 та 4.4 Договору вбачається, що обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики Позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок Позичальника) до строку повернення позики, зазначеному в пп 1.1.5 Договору включно. У разі продовження строку Договору Позичальником, нарахування процентів та комісійної винагороди за Договором після продовження строку здійснюється за фактичну кількість календарних днів на яку продовжено строк Договору.

У випадку прострочення терміну платежу зі сплати Заборгованості, Позичальник зобов`язаний сплатити Позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% (три відсотка) в день від суми позики за кожний день прострочення (п. 5.3 Договору).

Зазначений договір, а також графік платежів, підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 3z006867.

Також, із застосування одноразового ідентифікатора відповідачем підписано паспорт позики.

Відповідно до п. 3 паспорту позики «Основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача» наведено наступне: тип кредиту - позика, сума кредиту - 5 000,00 грн., строк кредитування до 19.11.2019, мета отримання кредиту - на споживчі потреби.

У п. 4 паспорту позики визначена орієнтовна загальна вартість кредиту в розмірі 7 044,50 грн, з яких: 5 000,00 грн. - сума позики, 14,50,00 грн. - відсотки за користування позикою, 2 030,00 грн. - комісійна винагорода.

Згідно з п. 5 паспорту позики кредит повертається одноразово в сумі 7 044,50 до 19.11.2019.

Відповідно до довідки за вих. № 112413 від 01.09.2025 ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» повідомило, що на підставі договору № 04/08-17-ПК про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) від 04.08.2017 надало ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» послуги з переказу грошових коштів фізичним особам, без відкриття рахунку. В результаті платіжної операції на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти. Деталі платіжної операції: платник коштів ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» (код ЄДРПОУ 41229318), отримувач коштів ОСОБА_1 , номер транзакції в системі 1156002854, номер операції 172468343, дата проведення платежу 21.10.2019, сума платежу 5 000,00 грн., валюта платежу гривня UAH, платіжний засіб (метод) карта, банк емітент платіжної картки отримувача коштів PRIVATBANK, номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 .

Відповідно до розрахунку заборгованості з 21.10.2019 по 30.07.2025 за Договором позики № 112413 від 21.10.2019 заборгованість відповідача перед позивачем складає 25 104,50 грн., з яких: 5 000,00 грн. - заборгованість за позикою; 20 104,50 грн. - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України "Про електронну комерцію", містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.

Судом встановлено, що договір позики №112413 від 21.10.2019 був укладений шляхом його безпосереднього підписання позичальником електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором 3z006867.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Вищевказаний договір позики №112413 від 21.10.2019 підписаний відповідачем електронним підписом, а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частина 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник, у даному випадку відповідач, вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не виконав зобов`язання у строк, який встановлений договором чи законом.

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає доведеним, що Договір позики №112413 від 21.10.2019 був підписаний позичальником одноразовим ідентифікатором та кредитні кошти отримані відповідачем, а, отже, є укладеним.

Також підтверджений належними, допустимими і достатніми доказами факт перерахування кредитних грошових коштів в сумі 5 000,00 грн. на умовах указаного договору на рахунок відповідача. Доказів повернення кредитних коштів на умовах договору відповідачем до суду не надано.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 5 000,00 грн. належним чином доведені, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо нарахування відсотків за договором позики №112413 від 21.10.2019.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 за Договором позики №112413 від 21.10.2019 нараховано:

- з 21.10.2019 по 19.11.2019 відсотки в розмірі 14,50 грн.;

- з 21.10.2019 по 19.11.2019 комісію в розмірі 2 030,00 грн.;

- з 20.11.2019 по 17.03.2020 відсотки в розмірі 60,00 грн.;

- з 20.11.2019 по 17.03.2020 суму простроченої комісії у розмірі 18 000,00 грн..

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Як встановлено судом, сторонами у договорі погоджено строк повернення кредиту – 19.11.2019, а також плату за користування кредитом у межах вказаного строку.

Доказів того, що в подальшому сторонами було пролонговано вказаний договір матеріали справи не містять.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за відсотками поза межами дії кредитного договору є безпідставними.

Відтак, стягненню з відповідача підлягають проценти за період з 21.10.2019 по 19.11.2019 у розмірі 14,50 грн.

Щодо нарахування комісії за договором позики №112413 від 21.10.2019.

Суд звертає увагу на те, що у Договорі позики не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія.

Ураховуючи те, що Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення п. 1.1.2.2. договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідні висновки містяться у постанові Великої палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) та від 13.07.2022 у справі 363/1834/17 (провадження №14-53цс21).

Відтак, суд дійшов висновку, що встановлення комісії за надання консультаційних та інформаційних послуг щодо споживчого кредиту є нікчемною умовою кредитного договору, оскільки неможливо встановити, які саме послуги надавались відповідачу, як часто проводились консультаційні та інформаційні послуги з клієнтом, чи проводились вони за вимогою клієнта частіше одного разу на місяць, аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21).

Суд звертає увагу, що в укладеному сторонами договорі взагалі на зазначено за які послуги нараховується комісія, а тому в частині стягнення комісії, нарахування якої передбачено п. 1.1.2.2 та п. 5.3 слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат по справі.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини 1-2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду - договір про надання правничої допомоги від 09.07.2025, акт від 01.09.2025 № 112413 наданих послуг правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 09.07.2025, довіреність від 09.07.2025.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив зменшити витрати позивача на правничу допомогу до 1 000,00 грн., оскільки саме дана сума буде відповідати принципам розумності, справедливості та співмірності обсягу роботи адвоката та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 757/29103/20-ц зазначено, що витрати за адвокатські послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

Велика палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №206/4841/20 звернула увагу на те, що при вирішенні питань про відшкодування витрат на професійну правову допомогу та покладення на сторони судових витрат має враховуватися принцип пропорційності задоволених позовних вимог.

У зв`язку з вищевикладеним, враховуючи принцип пропорційності задоволених вимог при покладенні на сторін судових витрат та зважаючи на те, що позовні вимоги задоволенні у розмірі 20% від заявленої до стягнення суми, суд вважає за потрібне стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн. (5 000,00 х 20% /100%).

Водночас, у відзиві на позовну заяву представник відповідача просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн., що пропорційно до задоволених позовних вимог становить 8 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду - договір про надання правничої (правової) допомоги №23155 від 22.09.2023; акт приймання-передачі послуг №1 від 21.11.2025; детальний опис робіт (наданих послуг) згідно Договору про надання правової допомоги №23155 від 22.09.2023.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що суд не має права зменшити суму правничих витрат з власної ініціативи. Це суперечить нормам ЦПК, ГПК та КАС. Адже розмір гонорару визначається лише домовленістю адвоката з клієнтом, а суд не може втручатися в ці правовідносини. Зменшення витрат можливе лише за клопотанням іншої сторони, яка довела їх неспівмірність.

Клопотання позивача про зменшення витрат на правничу допомогу до суду не надходило.

За таких обставин, враховуючи принцип пропорційності задоволених позовних вимог, з позивача ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. (10 000,00 грн. х 80% / 100%).

Відповідно ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже з відповідача на користь позивача слід стягнути в рахунок судових витрат судовий збір у розмірі 483,86 грн. (2 422,40 грн. х 5 014,50 грн. : 25 104,50 грн.).

Керуючись ст.ст. 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274, 279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики №112413 від 21.10.2019 в розмірі 5 014 (п`ять тисяч чотирнадцять) грн. 50 коп., з яких: заборгованість за позикою – 5 000,00 грн.; заборгованість за нарахованими відсотками – 14,50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 483 (чотириста вісімдесят три) грн. 86 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 07 січня 2026 року.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ», ЄДРПОУ 41229318, місцезнаходження – вул. В`ячеслава Липинського, буд.10/1, м. Київ, 01054.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації – АДРЕСА_1 .

Суддя О.Б.Подорець