Рішення від 17 листопада 2025 р. у справі №607/23446/24 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.11.2025 Справа №607/23446/24 Провадження №2/607/371/2025

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Герчаківської О. Я.,

за участю секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

представника позивача, адвоката Вітів В. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 09 червня 2011 року він перебував із відповідачкою у шлюбі, який зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області. У даному шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

З 2023 року ОСОБА_2 не проживає із сином та не відвідує його. Вихованням сина займається одноособово батько. Жодних перешкод в спілкуванні з матір`ю позивачем не здійснюється. Саме позивач відвідує разом з дитиною медичні установи, турбується про здоров`я сина, його фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідачка не зустрічається із сином та не цікавиться його успіхами в закладі освіти.

Позивач стверджує, що відповідачка самоусунулася від виконання своїх обов`язків, покинувши дитину разом із батьком. Змінити поведінку ОСОБА_2 є неможливим, а тому є підстави для позбавлення її батьківських прав щодо сина.

Участь відповідачки, як матері малолітньої дитини - ОСОБА_4 дійсно є недостатньою, вона не розуміє свого обов`язку брати участь у вихованні та утриманні сина, що підтверджує її небажання приймати участь у його житті, здійснювати забезпечення дитини всім необхідним.

Враховуючи викладене, позивач просить суд: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою судді від 01 листопада 2024 року відкрито провадження у справі №607/23446/24; постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 27 січня 2025 року матеріали цивільної справи № 607/23446/24 надіслано Управлінню сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради для надання письмового висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

26 травня 2025 року на адресу суду від органу опіки та піклування повернулися матеріали цивільної справи № 607/23446/24 з рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 664 від 21 травня 2025 року «Про затвердження висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав».

Суд протокольною ухвалою від 05 серпня 2025 року закрив підготовче провадження та призначив справу № 607/23446/24 до розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Вітів В. А. у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі. Пояснював, що відповідачка ОСОБА_2 залишила позивача з сином близь трьох років тому. Дитиною не цікавиться, не навідує, матеріально не забезпечує, самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків. Орган опіки та піклування навідувався до відповідачки за місцем її проживання, однак ОСОБА_2 повідомила, що не має інтересу до виховання сина.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про день та час слухання справи була повідомлена належним чином, про поважні причини свого неприбуття на розгляд справи не повідомляла.

Суд вважає, що відповідачка про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомила, а тому відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

Представник третьої особи Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради у судове засідання не з`явився, разом із надісланням до суду висновку органу опіки та піклування, надіслав лист про розгляд справи у його відсутності за наявними матеріалами.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що є знайомою сторін, однак у неприязних стосунках з жодним із них не перебуває. Свідок стверджує, що у сторін є син ОСОБА_6 . Сім`я проживала разом допоки одного ранку відповідачка не вийшла в магазин та не повернулася, це трапилося близь чотирьох років тому. З того часу свідок ОСОБА_2 не бачила та не зустрічала. Знає, що опікується дитиною батько, він проживає з дитиною у АДРЕСА_2 , самостійно утримує дитину, займається вихованням хлопчика, готує їсти. ОСОБА_2 не приходить до сина, перешкод у спілкуванні з сином їй ніхто не чинить.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що є вчителем ТЗОШ № 15. Тривалий час, окрім останніх трьох місяців, свідок проживав в АДРЕСА_2 , а тому зі сторонами він знайомий, у неприязних стосунках з ними не перебуває. ОСОБА_7 дружить з ОСОБА_8 , вони проживали в сусідніх будинках, та навчає його сина ОСОБА_6 , який вчиться у школі, де працює свідок. Матір хлопця він не бачив близько чотирьох років, чи займається вона вихованням сина свідок не цікавився, не знає. ОСОБА_6 живе з батьком - ОСОБА_8 , про перешкоди матері бачитися з сином, свідку невідомо. Номер телефону матері у хлопця є, однак вона не вітала ОСОБА_6 з днем народження, свідку це відомо, бо він запитував дитину.

Заслухавши пояснення представника позивача, покази свідків, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, суд встановив наступне.

Сторони у справі є колишнім подружжям.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 серпня 2016 року, справа № 607/5135/16-ц, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 09 червня 2011 року, актовий запис № 678 Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області.

За час перебування у шлюбі в ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 , виданим 13 липня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції.

Відповідно до характеристики Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Тернопільській області від 07 березня 2024 року № 07/03-1/24, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період проживання на території обслуговування ГПОП № 9, за адресою: АДРЕСА_1 , скарг від сусідів на його поведінку не надходило, спокій громадян не порушував. Згідно з відомчою базою даних протягом 2023-2024 років до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався. У догляді та в побаченнях ОСОБА_2 , 1993 року народження, спільної дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 не перешкоджає.

Як вбачається з довідки ПП «Наш дім» від 07 березня 2024 року № 160, за адресою: АДРЕСА_1 , проживають та зареєстровані: ОСОБА_1 (батько), ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 (бабуся), ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також ОСОБА_3 (син), ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за даною адресою без реєстрації, згідно з актом опиту свідків № 160 від 07 березня 2024 року.

Відповідно до характеристики ПП «Наш дім», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 17 вересня 2017 року. За час проживання скарг від мешканців та сусідів не поступало.

Згідно з актом обстеження житлових умов ПП «Наш дім» від 07 березня 2024 року, з жовтня 2023 року ОСОБА_3 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» від 28 березня 2024 року № 01.1- 04/401, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку в лікаря-педіатра. На прийом до лікаря з дитиною приходили обоє батьків, частіше мати, але з січня 2024 року на прийом до лікаря-педіатра з дитиною приходить батько.

ОСОБА_3 здобув початкову освіту у Тернопільському навчально-виховному комплексі «Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів-медичний ліцей №15 імені Лесі Українки» Тернопільської міської ради Тернопільської області, що стверджується свідоцтвом про здобуття початкової освіти серії НОМЕР_2 від 04 червня 2022 року.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 664 від 21 травня 2025 року «Про затвердження висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав» затверджено висновок щодо доцільності позбавлення батьківських ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За змістом висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на засіданні був присутній позивач, відповідачка не з`явилася. Документи, які вивчав орган опіки та піклування описані судом вище, а відтак врахувавши їх, захищаючи інтереси дитини, було складено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також органом опіки та піклування було з`ясовано, що 29 серпня 2024 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано судовий наказ у справі № 607/17131/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини усіх видів її доходу та заробітку. Згідно з розрахунком заборгованості по сплаті аліментів, станом на 18 лютого 2025 року у ОСОБА_2 наявна заборгованість у розмірі 22 282,22 грн, що підтверджується довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів від 18 лютого 2025 року.

Як вбачається із акту візиту від 21 березня 2025 року за адресою: АДРЕСА_3 , на який є покликання у висновку органу опіки та піклування, двері помешкання відчинила ОСОБА_2 , котра повідомила, що у квартиру не впустить. Під час розмови було з`ясовано, що ОСОБА_2 не отримувала виклики на засідання комісії, окільне слідкувала за повідомленнями у поштовому ящику. Продовжити розмову і з`ясувати думку матері щодо позбавлення її батьківських прав не вдалось, оскільки остання не виявила бажання продовжувати розмову і впускати у помешкання.

За вказаних вище обставин, до правовідносин, які виникли між сторонами підлягають застосуванню наступні норми матеріального та процесуального права. Так, відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За змістом ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя та праці.

Згідно ст. 150 СК України батьки мають обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, в тому числі батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ч. ч. 2, 3 ст. 157 СК України).

Частиною 1 ст. 164 СК України визначено підстави позбавлення судом батьківських прав матері чи батька дитини, а саме: якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У відповідності до ст. 165 СК України з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей)

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 15, 16, 18 своєї постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному и міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Також Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України"). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Дослідженими у даній справі доказами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 серпня 2016 року, справа № 607/5135/16-ц. У цьому шлюбі в сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За змістом пояснень представника ОСОБА_1 - адвоката Вітіва В. А., наданих в судовому засіданні, відповідачка тривалий час не бере участі у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не забезпечує сина матеріально, не підтримує жодного побутового та емоційного зв`язку з ним, самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

Суду не надано відомостей щодо стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітнього сина, однак така інформація досліджувалася органом опіки та піклування, що суд описав вище.

Водночас стягнення аліментів є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та вказує на спонукання матері до надання дитині належного утримання.

Однак, Верховний Суд зауважує, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанови Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, провадження № 61-2175св20, від 02 червня 2022 року у справі №754/15490/18, провадження №61-7195св20).

Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року, справа № 358/689/22).

Верховний Суд зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести уконкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (ч. 4 ст. 19 СК України).

Тлумачення ч. 6 ст. 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

За змістом висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на засіданні був присутній позивач, а відповідачка не з`явилася, думка дитини не запитувалася. Документи, які вивчав орган опіки та піклування, як уже зазначалося, описані судом вище, а відтак врахувавши їх, захищаючи інтереси дитини, було складено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Неактивність або певна бездіяльність ОСОБА_2 , з урахуванням наведеного вище, а саме невідвідування нею лікаря-педіатра з січня 2024 року та закладу освіти, де навчається дитина, є недостатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав (постанова Верховного Суду від 21 травня 2024 року, справа № 303/801/23).

Непорозуміння між батьками також не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19).

Суд не встановив, що сімейні зв`язки між біологічною матір`ю ОСОБА_2 і дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були втрачені безповоротно, позивач не надав жодного психологічного висновку про відсутність прихильності сина до матері, які б переконливо свідчили про необхідність розірвання сімейних зв`язків ОСОБА_2 з дитиною.

Щодо решти встановлених судом обставин, то такі в контексті позовних вимог про позбавлення відповідачки батьківських прав суд вважає неспівмірними із її винною поведінкою та доходить висновку про відсутність у діях ОСОБА_2 ознак свідомого нехтування нею своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2024 року, справа № 761/25311/20-ц, зазначено про те, що судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини

За обставин недоведеності свідомого нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для позбавлення батьківських прав відповідачки стосовно сина ОСОБА_3 .

Досліджені в справі докази та встановлені в судовому засіданні обставини дають підстави вважати, що ОСОБА_2 дійсно не в повній мірі виконує свої батьківські обов`язки, певній період часу, за твердженнями сторони позивача та свідків, вона не бачилася із дитиною та не спілкувалася з сином, не цікавилася його станом здоров`я та навчанням. Водночас такі обставини не дають достатніх підстав вважати, що має місце свідоме «крайнє» ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, адже до 2024 року часто саме позивачка супроводжувала свого сина на прийом до лікаря, але і звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має місце у 2024 році.

Вбачається, що недостатнє виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків щодо ОСОБА_3 , не може бути оцінено судом, як обґрунтована підстава для позбавлення відповідачки батьківських прав, однак такі обставини є необхідними для того, щоб орган опіки та піклування вжив заходів та надав допомогу сторонам в даній справі у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов`язків в обсязі та в порядку, встановлених СК України та іншими нормативно-правовими актами.

Встановивши дані обставини, враховуючи недоведеність в судовому засіданні винної поведінки ОСОБА_2 , відсутність свідомого нехтування нею своїми обов`язками по вихованню сина ОСОБА_6 , суд доходить до висновку, що позбавлення відповідачки батьківських прав щодо дитини буде суперечити правам та інтересам насамперед малолітнього сина сторін ОСОБА_6 .

Разом з цим, суд вважає за доцільне попередити відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання сина, поклавши контроль за виконанням ним батьківських обов`язків на орган опіки та піклування.

У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини(дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

З урахуванням взаємовідносин матері із сином, особливостей їх спілкування, керуючись якнайкращими інтересами дитини, суд обґрунтовано попереджає відповідачку про необхідність зміни ставлення до виховання сина, що відповідає статті 3 Конвенції ООН про права та підходам Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2025 року у справі № 644/7516/23).

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд, постійно піклуючись про те, яке рішення було б найкращим для дитини, приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дитини - ОСОБА_3 , не підлягають задоволенню, у зв`язку із недоведеністю позивачем свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Відповідно до частини 1, пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції слід віднести на ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-268, 273, 280-282, 352-355Цивільного процесуального кодексу України, суд,

У Х В АЛ И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поклавши на орган опіки та піклування - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Відповідачці направити копію заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_5 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради: адреса місця знаходження: бульвар Т. Шевченка, буд. 1, каб. 11 м. Тернопіль, 46001.

Головуючий - суддя Герчаківська О. Я.