Рішення від 23 грудня 2025 р. у справі №490/7472/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/4285/2025 Справа № 490/7472/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2025 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді - Черенкової Н.П.,

при секретарі - Романовій К.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», в особі філії «Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору поруки припиненим, третя особа - ОСОБА_2 , -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач, від імені та в інтересах якого діє його представниця – адвокат Веріковська Т.А., звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати поруку, надану ОСОБА_1 на підставі Договору поруки від 14 червня 2007 року, укладеному між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 - припиненою.

В обгрунтування позову позивач зазначив наступне.

14 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриваБанк» в особі філії «Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №60 МС/2007, згідно якого Банк надав останньому кредит в сумі 125 000 дол. США з кінцевим терміном повернення 10 червня 2010 року.

В забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором того ж числа (14 червня 2007 року) між ПАТ КБ «ПриваБанк» в особі філії «Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , між Банком та ОСОБА_3 , Банком та ОСОБА_4 , Банком та ОСОБА_5 були укладені окремі договори поруки.

16 червня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 укладено договір про видачу траншу № 1-60МС/2007, згідно п.1.1 якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитної угоди№ 60МС/2007 від 14 червня 2007 року. Сума траншу кредиту складає 125 000,00 дол. США.

28 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про видачу траншу № 260МС/2007, згідно п. 1.1 якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитної угоди № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року. Сума траншу кредиту складає 18000,00 дол. США. Пунктом 1.3 кредитної угоди № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року строк повернення кредиту та окремих частин - траншей кредиту, встановлюється договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, процентів і винагород, які є невід`ємними додатками до договорів про видачу траншів, але не пізніше 10 червня 2010 року.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за вказаним кредитним договором, за період з 07.10.2011 року по 23.12.2014 року, виникла заборгованість, яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом – 63578,58 дол. США, що еквівалентно 1 705177,52 грн, заборгованості по пені – 76956,88 дол. США, що еквівалентно 2063983,52 грн, а всього 140535,46 дол.США, що еквівалентно 3 769 161,04 грн кінцевим терміном повернення кредиту 10 червня 2010 року.

Разом з тим, позивач зазначає, що відсутнє будь-яке підтвердження звернення чи повідомлення з вимогами про погашення заборгованості за кредитним договором з поручителів, як солідарних відповідачів на протязі 6 (шести) місяців з моменту, коли виникла заборгованість перед кредитором, тобто починаючи з 07.10.2011 року і до 07.04.2012 року, відповідно до вимог частини 4 ст. 559 ЦК України. Кредитором в порушення вимог Договору поруки не повідомлено Поручителя у встановлений строк і порядок, про розмір заборгованості, строк невиконання умов кредитного договору в цілому чи в будь-якій його частині, чим допущено значного збільшення обсягу відповідальності Поручителя.

Крім того, позивач зазначає, що Поручителю не відомо про вирішення питання про забезпечення погашення заборгованості за рахунок майна позичальника, що передано в забезпечення даного кредитного договору. Так, за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом Позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості, як це передбачено Договором поруки. При цьому, в Договорі поруки сторони погодили, що відповідальність Поручителя за цим договором обмежується сумою кредиту, визначеною згідно з основним зобов`язанням, нарахованими процентами.

Відповідно до умов Договору поруки будь-які зміни до основного зобов`язання, крім змін, наслідком яких є зміна обсягу відповідальності Поручителя за цим Договором, погоджуються між Позичальником та Банком самостійно без повідомлення Поручителя про такі зміни. Усі зміни та доповнення до цього Договору дійсні у тому випадку, якщо вони оформлені письмово і підписані Сторонами.

У випадку виникнення заборгованості, банк повідомляє поручителя письмово про заборгованість за кредитним договором. Зокрема, сторони визначили порядок погашення заборгованості за Кредитним договором: починаючи з 2007 року до 2014 р. в добровільному порядку, відповідно до цієї домовленості Позичальник мав здійснювати погашення заборгованості за Кредитом, згідно до умов кредитного договору, та сплату процентів за період користування Кредитом, нарахованих відповідно до умов кредитного договору, шляхом здійснення платежів у чітко встановлений цим Договором термін погашення згідно графіку, що є невід`ємною часиною цього Договору. Однак поручителя ОСОБА_1 про домовленість між позичальником і кредитором про внесення змін до умов кредитного договору № 260МС/2007 від 14 червня 2007 року не повідомлено, додаткової угоди до Договору поруки від 14.06.2007 року не укладалось.

Сторона позивача зазначає, що 21 червня 2025 року позивачу стало відомо із переписки з позичальником ОСОБА_2 через мобільний додаток WhatsApp: що 15 жовтня 2018 року між ПАТ КБ «ПриваБанк» та ОСОБА_2 була укладена Додаткова угода №1 до кредитного договору №60МС/2007 від 14.06.2007 року, згідно якої сторони узгодили що заборгованість за договором на дату укладання цієї Додаткової угоди становить 214 728,07 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 78 642,36 доларів США, заборгованості за відсотками в розмірі 120 866,01 доларів США, заборгованості за пенею в розмірі 15 219,70 доларів США.

Ні Кредитором ПАТ КБ «Приватбанк», ні позичальником ОСОБА_2 не було повідомлено Поручителя ОСОБА_1 про укладання 15.10.2018 року додаткової угоди №1 до кредитного договору №60МС/2007 від 14.06.22007 року, якою змінені суттєві умови кредитного договору, змінено валюту кредитного договору, строки повернення, змінено графік погашення заборгованості, змінена сума за кредитним договором, яка підлягає поверненню, тобто відбулись суттєві зміни умов кредитного договору, чим збільшив обсяг відповідальності Поручителя.

Таким чином, позивач стверджує, що він, як Поручитель, був позбавлений права, у випадку виникнення заборгованості, добровільно в строк, сплачувати погашення кредитних коштів, як це передбачено умовами Кредитного договору № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року і Договором поруки від 14 червня 2007 року, шляхом недопущення прострочення платежів та уникнення нарахування штрафних санкцій.

Позивач зазначає, що протягом усього часу з моменту укладання Договору поруки від 14.06.2007 року та після закінчення строку його дії (10.06.2010 року) і в подальшому до моменту звернення із даним позовом до суду не отримував від Кредитора повідомлення про заборгованість за кредитним договором в цілому чи в будь-якій його частині із вимогою про її погашення. Позивачу про порушення його права стало відомо від позичальника із отриманої інформації 21.06.2025 року.

За такого, враховуючи вищевказане, сторона позивача вказує, що оскільки відбулося збільшення обсягу Основного зобов`язання за кредитним договором №60 МС/2007 від 14.06.2007 р. у вигляді: а) відстрочення погашення кредитної заборгованості, що призвело до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування кредитним коштами; б) встановлення нових штрафних санкцій шляхом підвищення розміру процентів, у разі порушення Позичальником певних умов договору; в) збільшення спеціального строку позовної давності стосовно неустойки; й жодної згоди на таке збільшення в передбаченому законом і умовами Договорів поруки позивач не надавав, таким чином порука за договорами від 14.06.2007 року є такою, що припинилася.

ІІ. ХІД СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2025 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.

Після виконання приписів ст. 187 ЦПК України, ухвалою судді від 19.09.2025 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

03.10.2025 року від представника АТ КБ «Приватбанк» - Шевченка А.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому з позовними вимогами не згоден та просив відмовити повністю в задоволені позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», з наступних підстав.

Відповідно до умов Додаткової угоди №1 від 15.02.2018 р. до кредитного договору №60МС/2007 від 14.06.2007 року обсяг відповідальності ОСОБА_1 не збільшується а зменшується.

Сторона відповідача зазначає, що обсяг відповідальності ОСОБА_1 зменшується, оскільки в разі залишення заборгованості у валюті - долар США, розмір заборгованості станом на цей час складає більшу суму в еквіваленті до гривні, оскільки курс НБУ гривні до долара США станом на дату звернення позивача з позовом складав: 41,2497 грн. за 1 дол.США (станом на 09.09.2025 р.), що значно більше ніж курс гривні до долара США визначений у додатковій угоді №1 від 15.02.2018 р.

Пунктом 1.3 додаткової угоди №1 сума заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшена на 3 627332,21 грн. Отже, обсяг відповідальності ОСОБА_1 зменшується на вказану суму.

Пунктом 1.4 додаткової угоди №1, зобов`язання Позичальника по сплаті основного боргу за кредитом в розмірі 839 016,62 грн, що є різницею між основною сумою боргу за кредитом в іноземній валюті, що визначена за офіційним курсом НБУ станом на 01 січня 2014 року прощений. Отже, обсяг відповідальності ОСОБА_1 зменшується на вказану суму.

Крім цього, сторона відповідача зазначає, що в додатковій угоді №1 від 15.02.2018 р. є інші умови, які також не збільшують відповідальність ОСОБА_1 , а саме: пунктом 1.6 додаткової угоди №1 від 15.02.2018 р. встановлено, що за користування кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати банку відсотки в розмірі 0% річних у строк, зазначений у Графіку погашення кредиту. Отже, обсяг відповідальності ОСОБА_1 відповідно до даного пункту також не збільшується.

Також, представник відповідача вказує, що пунктом 1.7 встановлюється порядок погашення заборгованості відповідно Графіку у строк до 15.02.2023 р.

Разом з тим, обсяг відповідальності ОСОБА_1 відповідно до даного пункту також не збільшується, оскільки рішеннями апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2014 року та апеляційного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2017 року з ОСОБА_2 (позичальник) та ОСОБА_1 як з поручителя в солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року в сумах: 211537 доларів США та 63578 доларів США 58 центів відповідно. Рішення набрали законної сили. ОСОБА_1 повинен виконувати вказані рішення суду добровільно після набрання ними законної сили або в примусовому порядку виконання через виконавчу службу. Тому збільшення терміну погашення заборгованості Позичальником не збільшує відповідальність ОСОБА_1 в даному випадку.

Крім того, сторона відповідача вказує, що рішеннями суду апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2014 року та апеляційного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2017 року було стягнуто заборгованість з ОСОБА_1 як з поручителя по договору поруки від 14.06.2007 року на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року: станом на 06 жовтня 2011 року у розмірі 211 537 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 91115,80 доларів США; заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 70940,22 доларів США; заборгованості по комісії за користування кредитом 1647,60 доларів США та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у сумі 47833,96 доларів США (відповідно до рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2014 року). за період з 07 жовтня 2011 року по 23 грудня 2014 року, у розмірі 63 578 доларів США 58 центів - заборгованість за відсотками за користування кредитом (відповідно до рішення апеляційного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2017). Рішення суду набрали законної сили. На цей час вказані рішення суду не виконані. Доказів зворотного позивачем не надано.

У даній справі позивач просить про визнання договору поруки припиненим. Враховуючи, що за даним договором поруки вже ухвалені судові рішення про стягнення заборгованості з позивача, позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть свідчити про припинення права Банка стягувати заборгованість з ОСОБА_1 за ухваленими судовими рішеннями. Таким чином, сторона відповідача вважає, що фактично позовні вимоги позивача направлені на перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами.

Ухвалою суду від 05.11.2025 року клопотання про витребування доказів задоволено, витребувано у ПАТ КБ «ПриватБанк» належним чином посвідчені наступні документи: Кредитний договір №60МС/2007 від 14.06.2007 року укладений між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_2 із додатками; Додаткову угоду №1 від 15 жовтня 2018 року до кредитного договору № 60МС/2007 від 14.06.2007 року укладений між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_2 із додатками: Договір поруки від 14 червня 2007 року укладений між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_1 ; Будь-які повідомлення (із підтвердженням відправлення та отримання) поручителю ОСОБА_1 про виникнення заборгованості за кредитним договором №60МС/2007 від 14.06.2007 року із вимогою погашення; Повідомлення поручителя ОСОБА_1 про укладання додаткової угоди №1 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 .

Підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті.

13.11.2025 року від представника АТ КБ «Приватбанк» – Шевченка А.О., на виконання вимог ухвали суду від 05.11.2025 року, надано витребувані судом докази.

Сторони до судового засідання не з`явилися.

Представниця позивача – адвокат Веріковська Т.А. надала заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять їх задовольнити.

Представник відповідача – адвокат Шевченко А.О. надав заяву про розгляд справи за відсутності представника АТ КБ «Приватбанк», проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Третя особа ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотання та заяви по суті спору не надав.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).

За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому вирішені питання, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд ухвалив розглянути справу за відсутності сторін, які не з`явились.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

14 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено угоду № 60МС/2007 про надання Банком відповідачу кредиту в сумі 125000,00 дол. США зі сплатою 15% річних за користування кредитом (32% у випадку порушення зобов`язань за кредитом) шляхом надання коштів траншами з кінцевим терміном повернення 10 червня 2010 року.

16 червня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 укладено договір про видачу траншу № 1-60МС/2007, згідно п.1.1 якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитної угоди № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року. Сума траншу кредиту складає 125000,00 дол. США. 28 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про видачу траншу № 2-60МС/2007, згідно п. 1.1 якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитної угоди № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року. Сума траншу кредиту складає 18000,00 дол. США.

Відповідно п. 2.2 кредитного договору, позичальник зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом, здійснювати погашення кредитів, процентів та винагород в порядку і строки згідно графіків погашення. Згідно п. 6.1 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань по сплаті процентів, за користування кредитом, строків повернення кредитів, винагороди, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу.

У забезпечення цього договору між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 цього ж дня укладено окремі договори поруки.

Згідно умов договору поруки від 14.06.2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі філії «Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , предметом цього договору є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків за кредитною угодою від 14.06.2007 року № 60МС/2007, згідно якому Кредитор надав Боржнику кредит в сумі 125 000,00 доларів США, а Боржник зобов`язаний: повернути кредит в строк до 10.06.2010 р. та сплачувати за його користування 15% річних в дату сплати процентів. якою є 15-те число кожного місяця, а у випадку порушення строків повернення кредиту сплачувати 32% річних в дату сплати процентів, зазначену вище, а також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у Кредитному договорі (п.1. Договору).

Згідно п.12. Договору поруки, зміни і доповнення до цього Договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_2 станом на 06.10.2011 року мав заборгованість 211562,58 доларів США, яка складалася з наступного: 91115,80 доларів США - заборгованість за кредитом; 70940,22 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1647,60 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 47858,96 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

У жовтні 2011 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось з позовом до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 березня 2013 року у справі №0417/12367/12 у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково та постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №60МС/2007 від 14.06.2007 року у розмірі 211 537,58 доларів США, що визначена станом на 06.10.2011 року та складається з наступного: 91 115,80 доларів США - заборгованість за кредитом; 70 940,22 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 647,60 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 47 833,96 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

У березні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №60МС/2007 від 14.06.2007 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 року у справі №489/2001/15-ц позов задоволено частково та ухвалено:

1. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 91 115,80 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом – 134 518,80 доларів США, заборгованості по комісії -1 647,60 доларів США, пені – 40 000 доларів США, а всього 267 282,20 доларів США, що еквівалентно 4 185 639 грн 25 коп.

2. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 91 115,80 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом – 134 518,80 доларів США, заборгованості по комісії -1 647,60 доларів США, пені – 40 000 доларів США, а всього 267 282,20 доларів США, що еквівалентно 4 185 639 грн 25 коп.

3. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 91 115,80 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом – 134 518,80 доларів США, заборгованості по комісії -1 647,60 доларів США, пені – 40 000 доларів США, а всього 267 282,20 доларів США, що еквівалентно 4 185 639 грн 25 коп.

4. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 91 115,80 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом – 134 518,80 доларів США, заборгованості по комісії -1 647,60 доларів США, пені – 40 000 доларів США, а всього 267 282,20 доларів США, що еквівалентно 4 185 639 грн 25 коп.

5. В іншій частині позову відмовити.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 року в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 06 жовтня 2011 року скасовано та закрито провадження у справі в цій частині.

Вказана ухвала мотивована тим, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2014 року вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але станом на 06 жовтня 2011 року.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 року змінено.

Позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року за період з 07 жовтня 2011 року по 23 грудня 2014 року, яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом – 63 578, 58 доларів США, що еквівалентно 1 705 177 грн 52 коп., заборгованості по пені – 76 956,88 доларів США, що еквівалентно 2 063 983 грн 52 коп., а всього 140 535,46 доларів США, що еквівалентно 3 769 161 грн 04 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року за період з 07 жовтня 2011 року по 23 грудня 2014 року, яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом – 63 578, 58 доларів США, що еквівалентно 1 705 177 грн 52 коп., заборгованості по пені – 76 956,88 доларів США, що еквівалентно 2 063 983 грн 52 коп., а всього 140 535,46 доларів США, що еквівалентно 3 769 161 грн 04 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року за період з 07 жовтня 2011 року по 23 грудня 2014 року, яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом – 63 578, 58 доларів США, що еквівалентно 1 705 177 грн 52 коп., заборгованості по пені – 76 956,88 доларів США, що еквівалентно 2 063 983 грн 52 коп., а всього 140 535,46 доларів США, що еквівалентно 3 769 161 грн 04 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року за період з 07 жовтня 2011 року по 23 грудня 2014 року, яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом – 63 578, 58 доларів США, що еквівалентно 1 705 177 грн 52 коп., заборгованості по пені – 76 956,88 доларів США, що еквівалентно 2 063 983 грн 52 коп., а всього 140 535,46 доларів США, що еквівалентно 3 769 161 грн 04 коп.

24.03.2016 року, на виконання вищевказаного рішення суду, Ленінським районним судом м.Миколаєва видано виконавчий лист №489/2001/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.

На підставі вказаного виконавчого листа, 05.04.2016 року відділом примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Миколаївській області відкрито виконавче провадження №50675081.

19.04.2017 року ухвалою Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №489/2001/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2016 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.

Вказана ухвала мотивована тим, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 10, 212, 316 ЦПК України не врахував, доводи та заперечення сторін не з`ясував і не встановив чи мали місце обставини, якими обґрунтовували сторони вимоги й заперечення, та якими доказами вони підтверджуються або спростовуються, а саме: не звернув уваги, що пеня має обчислюватися та стягуватися лише в національній валюті України – гривні, належним чином не перевірив, не дослідив наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, не звернув уваги, що згідно з п. 6.1 кредитного договору пеня має бути нарахована в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період за який сплачується пеня, при цьому пеня повинна була нараховуватися в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату щоденного нарахування, а не на дату складання розрахунку заборгованості, тобто не встановив дійсного розміру кредитної заборгованості та не визначився з обсягом відповідальності відповідачів.

07.08.2017 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Миколаївській області Сазоновим Д.К. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №50675081 на підставі п.5 ч.1 ст.39, ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження».

Рішенням колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області від 11.10.2017 року у справі №489/2001/15-ц ухвалено:

1. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2015 року змінити.

2. Позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

3. Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року за період з 07 жовтня 2011 року по 23 грудня 2014 року, яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом 63 578 доларів США 58 центів, що еквівалентно 1690311 грн.76 коп. та заборгованості по пені – 1054466 грн. 73 коп.

4. Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року за період з 07 жовтня 2011 року по 23 грудня 2014 року, яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом 63 578 доларів США 58 центів, що еквівалентно1690311 грн.76 коп. та заборгованості по пені – 1054466 грн. 73 коп.

5. Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року за період з 07 жовтня 2011 року по 23 грудня 2014 року, яка складається з: заборгованості за відсотками за користування кредитом 63 578 доларів США 58 центів, що еквівалентно 1690311 грн.76 коп. та заборгованості по пені – 1054466 грн. 73 коп.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доказів щодо видачі виконавчого листа на виконання вищевказаного рішення суду та відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за цим рішенням суду не надано.

15.02.2018 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору №60МС/2007 від 14.06.2007 р. за якою сторони, керуючись Постановою НБУ №461 від 06.08.09 р. узгодили наступне:

1.1. Заборгованість за Договором на дату укладення цієї Додаткової угоди становить: 214 728,07 дол. США, а саме: заборгованість за кредитом – 78642,36 USD; заборгованість за відсотками – 120 866,01 USD; заборгованість за пенею – 15219,70 USD.

1.2. Замінити валюту кредиту за Договором з долара США на гривню. Заміна валюти Кредиту здійснюється за курсом НБУ гривні до долара США, який на дату укладання цієї Додаткової угоди складає – 26,654762 грн за 1 дол. США. В зв`язку з чим, заборгованість Позичальника, зазначена в п.1.1 цієї Додаткової угоди на дату укладення цієї Додаткової угоди становить 5 723 526,60 грн, а саме: заборгованість за кредитом – 2 096 193,39 UAH; заборгованість за відсотками – 3 221 654,73 UAH; заборгованість за пенею – 405 677,48 UAH.

1.3. Сума заборгованості, що виникла в період з дати надання Позичальнику кредиту до даті підписання цієї Додаткової угоди зменшити на 3 627 332,21 грн, а саме відсотки у розмірі 3 221 654,73 грн, комісія у розмірі 0,00 грн, пеня у розмірі 405 677,48 грн.

1.4. Зобов`язання Позичальника по сплаті основного боргу за Кредитом в розмірі 839 016,62 грн, що є різницею між основною сумою боргу за Кредитом в іноземній валюті, що визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за Кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, за рішенням Банку прощенні.

1.5. Зобов`язання Позичальника по сплаті процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за цим Кредитом в розмірі 3 627 332,21 грн за рішенням Банку прощені.

1.6. За користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Банку відсотки в розмірі 0% річних у строк, зазначений в Графіку погашення кредиту.

Як вбачається з Додатку до Додаткової угоди №1, який погоджений сторонами, строк погашення визначений з 15.03.2018 р. по 15.02.2023 р., сума щомісячного погашення складає 20 952,95 грн, загальна сума заборгованості, яка визначена сторонами складає 1 257 176,77 грн.

ІV. ВИСНОВКИ ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України є порука.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 559 ЦК України передбачені підстави припинення поруки.

Згідно вказаної статті, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу.

Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, підставою для припинення зазначав, що ні Кредитором ПАТ КБ «Приватбанк», ні позичальником ОСОБА_2 не було повідомлено поручителя ОСОБА_1 про укладення 15.02.2018 року Додаткової угоди №1 до кредитного договору №60МС/2007 від 14.06.2007 року, якою змінені суттєві умови кредитного договору, змінено валюту кредитного договору, строки повернення, змінено графік погашення заборгованості, змінена сума за кредитним договором, яка підлягає поверненню, тобто відбулись суттєві зміни умов кредитного договору, чим збільшив обсяг відповідальності Поручителя.

Суд частково погоджується з твердженнями сторони відповідача про те, що враховуючи, що за даним договором поруки вже ухвалені судові рішення про стягнення заборгованості з позивача, позивач вибрав неналежний спосіб захисту порушеного права з наступних підстав.

Велика Палата Верховного Суду, у своїй Постанові від 26.01.2021 року по справі № 522/1528/15-ц відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 22.09.2022 № 462/5368/16-ц (14-143цс20) вказала наступне.

Ефективним способом захисту прав поручителя може бути вимога про визнання припиненою поруки, а не про визнання припиненим договору поруки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Поняття правочину, різновидом якого є договір, і поняття правовідносин, різновидом яких є зобов`язання, нетотожні: правочином є дії, спрямовані на створення юридичних наслідків, а правовідносини - це урегульовані суспільні відносини, змістом яких є права й обов`язки учасників цих відносин (суб`єктів правовідносин). Договірні правовідносини виникають на підставі договору. Останній є юридичним фактом (домовленістю, взаємопов`язаними діями), із яким пов`язане виникнення зобов`язання. Отже, виникнення правовідношення, зокрема зобов`язання, не є тотожним укладенню договору, а поняття «припинення правовідношення» (як спосіб захисту цивільних прав та обов`язків, передбачений пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України) не є тотожним поняттю «припинення договору».

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

З договору можуть виникати одне або декілька зобов`язань. Тобто, за договором поруки, крім правовідношення поруки, можуть виникати інші зобов`язальні правовідношення, учасники (сторони) яких є одночасно сторонами поруки.

Підстави припинення поруки визначені у статті 559 ЦК України. За змістом статей 559 і 598 ЦК України припинення зобов`язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб`єктивне право і відповідний йому юридичний обов`язок перестають існувати.

Приписи, зокрема, статті 16 ЦК України не передбачають способом захисту права та інтересу визнання договору припиненим, а реалізація таких способів захисту як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору. Звертаючись до суду з вимогою про визнання договору припиненим, позивач прагне досягнути юридичної визначеності, тобто прагне отримати підтвердження судом припинення прав кредитора на одержання плати від боржника. Проте у такому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (пункт 59)).

Надалі, обґрунтовуючи відсутність підстав для відступу від наведеного висновку, Велика Палата Верховного Суду вказала, що з огляду на тісний зв`язок договору із правовідносинами, які саме з нього виникають (договірні правовідносини), розвиток останніх можуть зумовлювати, зокрема, умови договору. Проте подальші зміни цих правовідносин, наприклад, припинення прав та обов`язків за договором, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору. Інакше кажучи, припинення обов`язку за договором не завжди пов`язане з припиненням самого договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.16)). Тобто за наявності у сторін договору поруки інших зобов`язань за цим договором припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, не означає припинення самого договору та втрату ним чинності.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу. Отже, позовна вимога про визнання договору поруки припиненим (тобто про встановлення факту того, що цей договір припинився) є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов`язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності.

Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу на те, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися для захисту інтересу в юридичній визначеності лише в разі неможливості захисту позивачем його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).

Передбачений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України спосіб захисту цивільних прав та інтересів може стосуватися визнання як наявності права, так і його відсутності. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у юридичній визначеності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 54-56)).

Для ефективного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, яка вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)):

Кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею боржника у позасудовому порядку.

Особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що є потреба відступити від її висновку про можливість задоволення вимоги про визнання договору поруки припиненим. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц, хоч і не формулювала самостійного висновку щодо належного способу захисту у спірних правовідносинах, проте залишила без змін оскаржені судові рішення у частині задоволення зустрічного позову одного з поручителів до банку про визнання припиненим договору поруки з огляду на зміну кредитором і позичальником основного зобов`язання без згоди поручителя та збільшення обсягу його відповідальності.

Крім того, Верховний Суд України у постановах від 21 травня 2012 року у справах № 6-18цс11 і № 6-69цс11 зазначив, що з припиненням поруки як зобов`язального правовідношення втрачає чинність договір поруки, а тому, хоча звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору. У постанові в справі № 6-18цс11 Верховний Суд України виснував про те, що мотивована неналежністю способу захисту відмова суду касаційної інстанції у задоволенні позову про визнання припиненим договору поруки є необґрунтованою. Натомість у постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14 Верховний Суд України зауважив, що звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, не є необхідним, проте такі вимоги суд може розглядати за наявності відповідного спору.

З огляду на наведені у цій постанові висновки про способи ефективного захисту інтересу поручителя, а також про те, що за наявності у сторін договору поруки інших зобов`язань за цим договором припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, не означає припинення самого договору та втрату ним чинності, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків про те, що визнання договору поруки припиненим може бути способом захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц, постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справах № 6-18цс11, № 6-69цс11) і про те, що з припиненням поруки як зобов`язального правовідношення втрачає чинність договір поруки (постанови Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справах № 6-18цс11, № 6-69цс11). Такий відступ узгоджується з висновками Верховного Суду України щодо ефективного способу захисту, сформульованими у постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14.

ОСОБА_1 , звернувся до суду з вимогою про визнання поруки припиненою.

Разом з тим, згідно вищевказаної Постанови ВП ВС від 22.09.2022 № 462/5368/16-ц (14-143цс20) визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу у юридичній визначеності. Застосування такого способу захисту інтересу є належним лише тоді, якщо юридична невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. За цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку.

Як встановлено судом ПАТ КБ «Приватбанк» звертався до суду з позовами до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року та рішеннями колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2014 року у справі №0417/12367/12 та колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області від 11.10.2017 року у справі №489/2001/15-ц стягнуто з боржника та поручителів заборгованість за вищевказаним Кредитним договором.

За такого, в даному випадку позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права, враховуючи вищевикладене.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, у своїй Постанові від 26.01.2021 року по справі № 522/1528/15-ц відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 64)). Саме за цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку (вищевказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14).

В даній справі дані щодо звернення АТ КБ «Приватбанк» з виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, виданим на підставі рішення колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області від 11.10.2017 року у справі №489/2001/15-ц, для примусового його виконання, у матеріалах справи відсутні.

Згідно п.1 ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Крім того, суд зазначає, що Додаткова угода № 1 до Кредитного договору №60МС/2007 від 14.06.2007 р, укладена 15.02.2018 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , без участі поручителів та після винесення судом рішення про стягнення з боржника та поручителів заборгованості за вказаним кредитним договором, є по суті окремий правочин, оскільки цією угодою по суті змінена сума заборгованості, визначена судовим рішенням.

За такого, враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що в даній справі належним та еффективним способом захисту порушеного права є визнання відсутнім права вимоги кредитора за договором поруки та визнання поруки припиненою.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу.

Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані.

Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на правила розгляду того чи іншого юридичного конфлікту, виходячи з його сутності, з дійсних правовідносин, що склалися між учасниками такого конфлікту, а не з огляду на сформований позивачем склад сторін справи та сформульовані позивачем (часто некоректно) позовні вимоги. Саме такий підхід (орієнтація на сутність конфлікту, який виник, а не на формальне зосередження на визначених позивачем сторонах спору чи його предметі) вимагає від позивача переформатувати свої вимоги з огляду на дійсний зміст відповідного юридичного конфлікту, уточнити склад відповідачів та звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Так, ефективність обраного засобу юридичного захисту, з практичної та законодавчої точки зору є головним критерієм його обрання. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як визначає Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року по справі № 676/58/17-ц, спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16).

Згідно п.1,2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За такого, враховуючи вищевказані норми закону, можна дійти висновку, що обов`язок суду захищати право не дозволяє відмовляти у позові лише через неефективний спосіб, якщо право порушено; суд повинен вирішити спір.

Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, керуючись ст.ст. 2,3 5 ЦПК України, ст. 16 ЦК України, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та визнання відсутнім права вимоги кредитора за договором поруки та визнання поруки припиненою.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) від 27.10.2025 у справі №199/8806/23).

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 530, 546, 547, 559, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 16, 81, 133, 139, 141, 178, 265, 268, 279 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», в особі філії «Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору поруки припиненим, третя особа - ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Визнати відсутнім право вимоги кредитора - Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», в особі філії «Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» за Договором поруки від 14 червня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», в особі філії «Миколаївське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» та визнати поруку припиненою.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складений 24 грудня 2025 року.

Суддя Н.П. Черенкова