Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №521/10426/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/10426/25

Номер провадження № 2/521/645/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2025 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Леонова О.С.,

при секретарі судового засідання Должненко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 219 суду, в м. Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 ) про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви.

У червні 2025 року представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернувся до Хаджибейського районного суду міста Одеси із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивований тим, що 16 липня 2005 року між позивачем та відповідачем був зареєстрований шлюб, про що 16 липня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області складено відповідний актовий запис № 40 та видано свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 .

14.05.2025 року шлюб був розірваний, на підставі рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 14 травня 2025 року, справа № 521/6403/25.

У період перебування у шлюбі позивачем та відповідачем була придбана за договором купівлі-продажу № 60 від 23.01.2020 р. квартира за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею: 87,1 кв.м, тип об`єкта: квартира, об`єкт житлової нерухомості, та за договором купівлі-продажу № 2011 від 19.07.2012р. квартира за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею: 51,8 кв.м, тип об`єкта: квартира, об`єкт житлової нерухомості.

На теперішній час між позивачем та відповідачем виник спір про поділ вказаних квартир, який вони не можуть вирішити добровільно.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить здійснити поділ спільного майна та визнати за позивачем право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , та право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 .

Після розлучення позивач з відповідачем не можуть дійти згоди щодо розподілу зазначеного спільного майна добровільно. Оскільки, майно було придбане позивачем та відповідачем в період шлюбу, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому позивач звернувся до суду з наміром поділити майно, в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Рух справи; вирішення судом клопотань, поданих сторонами, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Після надходження справи до Хаджибейського районного суду міста Одеси, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.

Судом отримано інформацію, відповідно до ст.187 ЦПК України про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача та позивача.

Ухвалою суду від 27.06.2025 року по справі було відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.

29 липня 2025 року до Хаджибейського районного суду міста Одеси від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 в рамках справи надійшла заява про забезпечення позову, згідно якої представник позивача просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_4 та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаної квартири.

Ухвалою суду від 31 липня 2025 року вжито заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

Ухвалою суду від 21 серпня 2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за участю учасників справи.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься його заява про підтримання позовних вимог, в якій він просив розглядати справу за його відсутності, крім того зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання 29.07.2025 року, 21.08.2025 року, 07.10.2025 року та 25.11.2025 року, не з`явився, причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, за зареєстрованим місцем проживання в порядку статей 128, 130 ЦПК України, рекомендоване повідомлення повернулось до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що судом розцінюється як належне повідомлення. Така позиція суду відповідає судовій практиці з розгляду аналогічних спорів: Постанови Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі №760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі №760/17314/17).

Відзиву від відповідача на позов до суду не надходило, заяв про розгляд справи у його відсутність до суду останній не подавав, що відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства не є перешкодою для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку.

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Хаджибейського районного суду міста Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Згідно із ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, у зв`язку із тим, що судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.

Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, суд, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст. ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі письмових матеріалів.

Згідно приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд зазначає про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, враховуючи таке.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що 16 липня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Татарбунарського районного управління юстиції Одеської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що 16 липня 2005 року складено відповідний актовий запис № 40, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 .

Згідно із копіями свідоцтв про народження, під час перебування в шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилися діти- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спору з відповідачем про місце проживання дітей немає.

Судом встановлено, що в період перебування в зареєстрованому шлюбі з 16 липня 2005 року позивача з відповідачем, вони придбали за договором купівлі-продажу № 60 від 23.01.2020р. квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 87,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2013763751101 від 23.01.2020 р., та за договором купівлі-продажу № 2011 від 19.07.2012р. придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 51,8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 37005527 від 06.08.2012 р.

Згідно із копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира загальною площею 87,1 кв.м. на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , згідно реєстраційного номеру об`єкта нерухомого майна № 2013763751101, дата державної реєстрації: 23.01.2020 р., підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу серія та номер: 60, виданий 23.01.2020, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланський А.В.

Згідно із копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира загальною площею 51,8 кв.м., на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , згідно реєстраційного номеру об`єкта нерухомого майна № 37005527 від 06.08.2012 р., підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, р.№ 2011, виданий 19.07.2012, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Образцова Т.А.

Отже, придбання нерухомого майна - квартир в період зареєстрованого шлюбу вказує на те, що такі належать подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.

14.05.2025 року шлюб був розірваний, на підставі рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 14 травня 2025 року, справа № 521/6403/25.

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи по суті даний спір, суд виходить з того, що основними засадами (принципами) цивільного законодавства, зокрема є: верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

На противагу цьому слід зазначити, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Як вбачається із змісту правової позицій викладеної у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі № 61-36178св18, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16.12.2015 року у справі № 6-2641цс15, норми Сімейного кодексу України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Згідно ч.2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У відповідності до абзацу 1 п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. №11 сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п.п. 23, 24 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Також п. 30 цієї ж Постанови, передбачено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК України.

При цьому, суд враховує правові позиції Верховного Суду з аналогічних спорів, в яких Верховний Суд роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Отже, згідно приписів законодавства, яке застосовується до правовідносин між сторонами, а також враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали спірне майно під час шлюбу, то вони є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_3 , та квартири за адресою: АДРЕСА_4 , а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, слід дійти висновку, що придбані спірні квартири є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, відтак підлягає поділу в рівних частках.

При цьому, відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами презумпцію спільності права власності сторін на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Таким чином, суд повністю задовольняє вимоги позивача та питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 ) про поділ майна подружжя, - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 87,1 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 51,8 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП – НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 9084 (дев`ять тисяч вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення суду підписано та складено 12.01.2025 року.

Суддя: О. С. Леонов

12.01.26