Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №505/2942/25 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 505/2942/25

Провадження № 2/505/1668/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року місто Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Дзюбинського А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Шершун О.О.,

розглянувши під час відкритого судового засідання в залі судових засідань в м. Подільськ Подільського міськрайонного суду Одеської області справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» (далі за текстом - ТОВ «ФК «Кредит-капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 21 865,50 грн. Просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4320335 від 14.03.2021, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало відповідачу грошові кошти у сумі 5 000 грн, а відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та відсотки за користування кредитом у термін, встановлений договором.

02.07.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» укладено Договір відступлення права вимоги № 73-МЛ, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» отримало право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 73-МЛ від 02.07.2021.

Позивач зазначає, посилаючись на вимоги чинного законодавства, що у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань утворилася заборгованість у розмірі 21 865,50 грн, в тому числі заборгованість за тілом кредиту - 4 500 грн, заборгованість за процентами - 16 415,50 грн, заборгованість за комісією - 950 грн.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін. Визначено порядок подання до суду сторонами документів по суті справи.

У визначену дату та час судового засідання сторони у справі до суду не з`явилися, про дату та час судового засідання були належним чином повідомлені. Відповідно до змісту позовної заяви та заяви представника позивача, позивач просив провести судове засідання за його відсутності.

Інші процесуальні дії судом не вчинялись.

Згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд бере до уваги позицію Верховного Суду, сформульовану у постанові КЦС ВС від 24.10.2024 по справі № 752/8103/13-ц (провадження № 61-6892св23) згідно якої, якщо сторони, представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин суд вважає за можливе справу розглядати по суті за відсутності сторін, на підставі наявних в справі доказів.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Судом встановлено, що 14.03.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4320335, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» зобов`язується надати позичальнику кредит в сумі 5 000 грн на строк на 19 днів, термін повернення кредиту 02.04.2021. Комісія за надання кредиту складає 950 грн, яка нараховується за ставкою 19 % від суми кредиту одноразово. Згідно п. 1.5.2 Договору, проценти за користування кредитом складають 2 375 грн, які нараховуються за ставкою 2,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Разом з тим, договір містить п. 1.6 відповідно до якого базова процентна ставка за користування кредитом становить 5 % в день.

Відповідно графіку платежів за договором про споживчий кредит № 4320335 від 14.03.2021 відповідачка повинна була здійснити повне погашення кредиту 02.04.2021 в сумі 8 325 грн, яка включає в себе суму виданого кредиту 5 000 грн, проценти за користування кредитом в сумі 2 375 грн та комісію за надання кредиту в сумі 950 грн.

Підтвердженням добровільного укладення ОСОБА_1 кредитного договору є Анкета-заява позичальника, в якій зазначені особисті дані відповідачки.

Укладаючи вищевказаний кредитний договір відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатора «F11869», що підтверджується довідкою ТОВ «Мілоан» № б/н від 12.06.2025.

Крім того, в матеріалах справи міститься Паспорт споживчого кредиту, який підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором та в якому містяться дані позичальника, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови.

ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором про споживчий кредит виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 5 000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням АТ КБ «Приватбанк» № 41547317 від 14.03.2021.

Згідно відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 4320335 від 14.03.2021, наданої первісним кредитором ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в розмірі 5 000 грн, а ТОВ «Мілоан» проводив щоденне нарахування процентів за користування кредитними коштами в розмірі 125 грн (2,5 % в день) протягом 19 днів згідно із п.1.5.2. договору, 05.04.2021 зараховано погашення тілі кредиту в розмірі 500 грн, зараховано сплату процентів за користування кредитом в розмірі 1 222 грн, 05.04.2021 нараховано комісію за пролонгацію кредиту в розмірі 500 грн, надалі у період з 06.04.2021 до 20.04.2021 впродовж п`ятнадцяти днів нараховано проценти в розмірі 112,50 щодня, а з 21.04.2021 до 16.06.2021 нараховано проценти в розмірі 225 грн щодня (5 % в день).

Також, судом встановлено, що 02.07.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» укладено договір відступлення права вимоги № 73-МЛ, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» передає ТОВ «ФК «Кредит-капітал» за виплату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-капітал» приймає належні права вимоги до боржників, вказаним у реєстрі боржників.

Розділом 2.3. договору визначено порядок пролонгації строку кредитування із посиланням на розділ 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариства, що розміщені на веб сайті miloan.ua, зокрема зазначено, що позичальник у разі пролонгації має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості за кредитом.

Пунктом 2.3.1.2 визначено порядок пролонгації договору.

Позивачем у позовній заяві не наведено обставини, не зазначено пункти договору, на підставі яких здійснено пролонгацію договору кредитування, а також не наведено обставини та не надано доказів волевиявлення відповідача щодо пролонгації кредитного договору.

До позовної заяви не долучено Правила надання фінансових кредитів (послуг) товариства, що розміщені на веб сайті miloan.ua, на які наявне посилання у пункті 2.3. договору.

На виконання умов вказаного договору факторингу, ТОВ «ФК «Кредит-капітал» сплатило ТОВ «Мілоан» грошові кошти в сумі 4 000 000 грн., що підтверджується платіжною інструкцією АТ «Райффайзен банк» № 33394 від 02.07.2021.

Підписаний сторонами та скріплений їх печатками витяг з акту прийому-передачі реєстру боржників від 15.07.2025, підтверджує факт переходу від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Кредит-капітал» права вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною договору відступлення права вимоги.

Відповідно до витягу реєстру боржників від 15.07.2025 до договору відступлення права вимоги № 73-МЛ від 02.07.202 ТОВ «ФК «Кредит-капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 21 865,50 грн, в тому числі заборгованість за тілом кредиту - 4 500 грн, заборгованість за процентами - 16 415,50 грн, заборгованість за комісією - 950 грн.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача була надіслана досудова вимога про заміну кредитодавця та про погашення кредитної заборгованості за № 20909304/739 від 15.07.2025.

Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-капітал" та відповідачем ОСОБА_1 є відносини, які пов`язані із укладанням кредитного договору, отриманням на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договором, а також їх поверненням та сплатою комісії, процентів за користування ними (кредитні правовідносини), з врахування укладеного договору уступки права вимоги.

Застосоване законодавство

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1054 ЦК України також передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Статтею 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 361/2105/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 висловила правову позицію у справі № 910/4518/16.

Так, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Тобто твердження про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Згідно ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. «Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача» - ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 16.11.2016, справа № 6-1746цс16, та в постанові від 04.06.2018, справа № 758/8481/15-ц, з посиланням на пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а відповідні умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06.11.2017 у справі № 6-2071цс16.

Згідно позиції Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.11.2017, висловленої під час розгляду справи № 6-2071цс16, обслуговування кредиту не є послугою зі споживчого кредитування у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

Мотивована оцінка аргументів, наведених учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд за результатами оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, із врахуванням того, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, перевіривши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності для вирішення справи, дійшов наступних висновків.

Щодо продовження строку дії кредитного договору

Суд відхиляє як необґрунтовані доводи позивача в частині нарахування заборгованості за процентами поза межами строку кредитування, після 02.04.2021, визначеного договором, виходячи з наступного.

Позивачем у позовній заяві не наведено обставин та не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту пролонгації (продовження) дії кредитного договору № 4320335 від 14.03.2021. Зокрема, матеріали справи не містять відомостей щодо волевиявлення відповідача ОСОБА_1 на продовження строку користування коштами на нових умовах.

Окрім того, суд зауважує, що у пункті 2.3. договору міститься відсилання до Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариства, що розміщені на веб-сайті miloan.ua, які нібито регулюють порядок пролонгації. Всупереч вимогам процесуального закону, визначеного у ст. 81 ЦПК України, щодо обов`язку доказування, позивачем ці Правила суду не надані. За відсутності тексту зазначених Правил та доказів їх прийняття відповідачем, суд позбавлений можливості перевірити правомірність дій кредитора щодо зміни строку договору та застосування підвищеної процентної ставки (5% на день).

За таких обставин, суд дійшов висновку про недоведеність факту пролонгації договору, а відтак про відсутність правових підстав для нарахування плати за користування кредитом та додаткових комісій поза межами 19-денного строку, встановленого пунктами 1.3 та 1.4 Договору. Будь-які нарахування, здійснені позивачем після 02.04.2021, є безпідставними та не враховуються судом при визначенні розміру заборгованості.

Щодо стягнення суми основної заборгованості

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Оцінюючи вимоги про стягнення тіла кредиту, судом встановлено, що відповідачка отримала 5 000 грн, з яких 05.04.2021 було повернуто 500 грн. Таким чином, основна заборгованість (за тілом кредиту) становить 4 500 грн, яку слід стягнути з відповідача.

Щодо стягнення комісії за видачу та продовження строку дії кредитного договору

Розглянувши вимогу про стягнення комісії за надання кредиту в сумі 950 грн, суд доходить переконання про її задоволення, оскільки зазначена умова чітко визначена в п. 1.5.1 підписаного сторонами договору, відповідач була ознайомлена з цією умовою при укладенні правочину та погодилася з нею, підписавши договір цифровим підписом з використанням одноразового ідентифікатора.

Разом з тим, оцінюючи вимогу позивача про стягнення комісії за пролонгацію кредитного договору в сумі 500,00 грн, суд дійшов висновку про її необґрунтованість, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про волевиявлення ОСОБА_1 на продовження строку дії договору відповідно до його умов.

Крім того, нарахування плати за дії, які кредитор вчиняє на власну користь (ведення обліку заборгованості чи адміністрування процесу пролонгації), суперечить приписам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та сталій практиці Верховного Суду, оскільки такі умови створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. За таких обставин, нарахування вказаної комісії є безпідставним, а сплачені відповідачем у цій частині кошти у розмірі 500,00 грн підлягають зарахуванню судом у рахунок погашення заборгованості за процентами за фактичний період користування кредитом (у межах строку дії договору).

Щодо нарахування процентів

Суд доходить висновку, що не підлягають стягненню нараховані відсотки поза межами строків, визначених у п. 1.3 та п. 1.4 договору, понад 19 днів, оскільки позивачем не доведено факту правомірної пролонгації договору, право кредитора на нарахування процентів обмежене строком до 02.04.2021 включно. За цей період, 19 днів, сума відсотків згідно з п.1.5.2 договору складає 2 375 грн. Будь-які нарахування понад цей строк є неправомірними.

Сума процентів у межах строку кредитування, 19 днів, складає 2 375 грн. Згідно з відомістю нарахувань, відповідачкою сплачено 1 222 грн відсотків та 500 грн як комісію за пролонгацію. Враховуючи, що нарахування комісії за пролонгацію визнано судом безпідставним, ці кошти в сумі 500 грн суд зараховує в рахунок погашення процентів за користування кредитними коштами впродовж 19 днів. Таким чином, до стягнення підлягають проценти в розмірі 653 грн (2 375 грн - 1 222 грн - 500 грн).

Відтак, з`ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази у справі, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що позивачем належними та допустимими доказами перед судом доведено факт порушення його права у вказаних правовідносинах із ОСОБА_1 , а тому з останньої на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 4320335 від 14.03.2021, загальний розмір якої складає 6 103 грн, що складається із суми прострочених платежів за тілом кредиту у розмірі 4 500 грн, суми прострочених платежів за процентами - 653 грн та комісії за надання кредиту - 950,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог у сумі 15 762,50 грн (що включає неправомірно нараховані проценти поза межами строку кредитування та безпідставно нараховану комісію за пролонгацію) суд вважає за необхідне відмовити, оскільки кредитором не надано доказів волевиявлення відповідача на продовження строку дії договору, а нарахування плати за користування кредитом після спливу визначеного сторонами терміну не ґрунтується на законі.

Розподіл судових витрат у справі

Судовий збір

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви до суду ТОВ «ФК «Кредит-капітал» сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Оскільки позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у пропорційно до суми задоволених вимог в розмірі 676,13 грн (2 422,40 грн х (6 103 грн / 21 865,5 грн)).

Витрати на професійну правничу допомогу

Разом із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про відшкодування понесених витрат на правову допомогу у загальному розмірі 8 000,00 грн.

У п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За нормами частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 1,2 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 3-5 ст.137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат .

До схожого висновку Верховний Суд дійшов у своїй постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) та постанові від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).

Отже, витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною та доказами такої сплати.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвокатом Усенко М.І., виписку з ЄРДР щодо Адвокатського об`єднання «Апологет», договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» та АО «Апологет», ордер № 138137 про надання адвокатом Усенком М.І. правової допомоги ТОВ «ФК «Кредит-капітал», акт надання правничих послуг № Д/578 від 24.07.2025 , детальний опис робіт від 24.07.2025 до акту надання правничих послуг № Д/578 від 24.07.2025.

Так, відповідно до детального опису наданих послуг усна консультація тривала 30 хв, ознайомлення із матеріалами кредитної справи 2 год, погодження правової позиції 30 хв, складання позовної заяви 3 год. 30 хв., подання заяви до суду - 1 шт, усього 6 год. 30 хв.

Аналізуючи подані представником позивача документи про сплату витрат на правничу допомогу в частині обґрунтованості розміру, заявленого до сплати, суд виходить з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Відтак, позивач повинен підтвердити, що витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Оцінюючи предмет позову у цій справ суд дійшов висновку, що наразі існує усталена судова практика щодо стягнення факторами (особами, які набули право вимоги до позичальників) кредиторської заборгованості за договорами споживчого кредиту. Отже предмет позову не вимагає витрачання значної кількості часу для формування позиції позивача, вивчення великої кількості документів та нормативно-правових актів.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги обсяг наданих послуг представником, їх складність, наявність усталеної судової практики зі спірного питання, суд уважає, що 4 500 грн є пропорційним обсягу та складності наданих послуг, достатнім для відшкодування понесених витрат на правничу допомогу та відповідатиме критеріям розумності та справедливості. Водночас, означена сума відшкодування не буде нести надмірний тягар для відповідача у порівнянні із сумою заборгованості за кредитним договором, що підлягає до стягнення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі пропорційному до суми задоволених вимог 1 256,02 грн (4 500 грн х (6 103 грн / 21 865,5 грн)).

Загальний розмір судових витрат, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 1932,15 грн (676,13 грн + 1 256,02 грн).

Керуючись ст.ст.2, 12, 13, 49, 76, 81, 120, 123, 126, 127, 141, 178, 247, 258, 259, 263-265, 278 ЦПК України, ст. 207, 526, 546, 626, 628, 634, 638, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» заборгованість у розмірі 6 103 (шість тисяч сто три гривні) гривні 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» судові витрати в сумі 1 932 (одна тисяча дев`ятсот тридцять дві) гривні 15 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 12.01.2026.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 35234236, місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_3

Суддя

Подільського міськрайонного суду

Одеської області Андрій ДЗЮБИНСЬКИЙ