Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №462/5967/25 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/5967/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2026 року, суддя Залізничного районного суду м. Львова Ліуш А.І., розглянувши в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

В С Т А Н О В И В:

позивач звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, покликаючись на те, що з 23 серпня 2008 року сторони перебувають у шлюбі з відповідачем. Позивач зазначає, що спільне життя з відповідачем не склалося. Шлюбні відносини між сторонами фактично припинені. Подальше сумісне життя і збереження сім`ї вважає неможливим.

Відповідачем було подано до суду відзив, в якому він вказав, що розірвання шлюбу повинно мати місце в крайніх випадках. Натомість, за можливості збереження сім`ї, та з метою забезпечення їх дітям можливості зростати в повній сім`ї, можливим та доцільним на думку відповідача є надання сторонам строку для примирення.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 08 жовтня 2025 року, зупинено провадження в справі у зв`язку з наданням сторонам строку для примирення.

Ухвалою суду від 09 грудня 2025 року, з огляду на відсутність в суду даних про примирення, відновлено провадження у справі.

Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, суд приходить до наступного переконання. Судом встановлено, що 23 серпня 2008 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, між сторонами було зареєстровано шлюб, актовий запис №2196.

Дошлюбне прізвище позивачки у вказаному свідоцтві зазначено - ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

У відповідності до ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Згідно з ст. 56 Сімейного кодексу України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст.ст. 104-105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 Сімейного кодексу України.

Ст. 109 Сімейного кодексу України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до ст.ст. 110, 112 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом беззаперечно встановлено, що сторони не мають наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечать інтересам як позивача, так і відповідача.

Крім того, задовольняючи позов суд виходить з того, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого із сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Отже, суд вважає, що сім`я розпалася остаточно, розлад носить стійкий і тривалий характер, збереження сім`ї неможливе, дальніше перебування у шлюбі недоцільне і веде до загострення взаємовідносин, шлюб існує формально, а тому його слід розірвати.

При цьому суд не погоджується з позицією відповідача щодо того, що розірвання шлюбу можливе виключно у виняткових випадках, оскільки таке твердження не ґрунтується ані на нормах чинного законодавства, ані на фактичних обставинах справи.

Судом було надано сторонам строк для примирення з метою збереження сім`ї, однак навіть протягом зазначеного часу подружжя не досягло примирення, що свідчить про стійкий та глибокий розлад сімейних відносин /доказів зворотного матеріали справи не містять/.

Також, суд визнає безпідставними доводи відповідача про те, що формальне збереження шлюбу саме по собі відповідає інтересам дітей та забезпечує їм належні умови для виховання. Суд виходить з того, що пріоритетним є не сам факт перебування батьків у зареєстрованому шлюбі, а забезпечення дітям стабільного, безпечного та психологічно здорового середовища для розвитку. Діти мають право зростати в атмосфері взаємної поваги, емоційної рівноваги та відповідального батьківства, а не в умовах постійних конфліктів, напруги та формальних сімейних відносин, як було зазначено сторонами в позовній заяві та у відзиві на позов.

Збереження шлюбу виключно з міркувань формального «повної сім`ї» за відсутності гармонійних відносин між подружжям не відповідає найкращим інтересам дітей та не може розглядатися як обґрунтована підстава для відмови у розірванні шлюбу.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині знайшли своє повне ствердження, а тому підлягають до задоволення.

Щодо вимоги позивачки про її бажання після розірвання шлюбу іменуватись прізвищем « ОСОБА_4 », суд зазначає наступне.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи свідоцтва про шлюб, дошлюбне прізвище позивачки у вказаному свідоцтві зазначено - ОСОБА_3 . Суду також було надано копію паспорту позивачки, картку фізичної особи-платника податків, свідоцтва про народження дітей, витяги з реєстру територіальної громади, згідно яких прізвище позивачки - ОСОБА_5 .

Жодних даних про те, що її дошлюбне прізвище ОСОБА_4 а не ОСОБА_3 , - матеріали справи не містять. В той же час, згідно ч. 1 ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище

Відтак, повноваження суду у справах про розірвання шлюбу обмежуються вирішенням питання щодо припинення шлюбних правовідносин та реалізації особою права або на збереження прізвища, набутого у шлюбі, або на відновлення свого дошлюбного прізвища.

Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд присвоювати учасникам справи інше прізвище, яке не є ані дошлюбним, ані таким, що було набуте внаслідок державної реєстрації шлюбу, а також змінювати персональні дані особи поза межами, прямо визначеними законом. Обрання іншого прізвища є самостійною реалізацією особистого немайнового права фізичної особи та здійснюється у порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію актів цивільного стану, із зверненням до відповідного органу державної влади, а не в межах судового розгляду справи про розірвання шлюбу. Відтак, заявлена вимога в цій частині не може бути задоволена судом, оскільки виходить за межі його компетенції та встановленого законом способу захисту порушеного права.

Також, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.ст. 12, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 104, 105, 110, 112 СК України, суд, -

У Х В А Л И В:

розірвати шлюб між ОСОБА_1 /РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 / та ОСОБА_2 / РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 /, що зареєстрований Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції 23 серпня 2008 року.

В задоволенні вимоги про зміну прізвища, - відмовити за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 / одна тисяча двісті одинадцять / гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Залізничного районного суду міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А.І. Ліуш