Постанова від 11 січня 2026 р. у справі №758/14366/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року

м. Київ

справа 758/14366/24

провадження № 61-14140 св 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державна установа «Держгідрографія»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року у складі судді Будзан Л. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Євграфової Є. П. Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державної установи «Держгідрографія» (далі - ДУ «Держгідрографія»), в якому просив суд стягнути з ДУ «Держгідрографія» на свою користь залишок компенсації за 74 дні відпустки у сумі 100 645,92 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 819 819,00 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що судом вирішувався спір за його позовом

до ДУ «Держгідрографія» про визнання незаконним та скасування наказу

про звільнення, поновлення на роботі, стягнення з роботодавця на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди (справа № 758/8646/20). Вказана справа розглядалася судами неодноразово і, як наслідок, позов було частково задоволено, його поновлено на роботі з 06 липня 2020 року.

При цьому постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року

у вищевказаній справі № 758/8646/20 було скасовано рішення районного суду

у цій справі у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким стягнуто

з ДУ «Держгідрографія» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 3 373 870,50 грн.

Однак, після того як роботодавець поновив його на роботі на виконання рішення суду, наказом ДУ «Держгідрографія» від 04 липня 2023 № 213-к його було знову звільнено.

Разом із цим, роботодавець у порушення частини першої статті 116 КЗпП України

не надав йому письмового повідомлення про виплачені при звільненні грошові суми. Після виявлення помилок при проведенні з ним розрахунку роботодавець частково здійснив перерахунок і виплатив йому частину компенсації

у розмірі 131 301,21 грн.

Проте, виходячи з розрахунку 333 333,00 грн, де його середньоденна заробітна плата становила 4 504,50 грн (відповідно до постанови апеляційного суду у справі

№ 758/8646/20), залишок компенсації у сумі 100 645,92 грн йому не виплачено,

що спричинило затримку розрахунку з 04 липня 2023 року. Зазначена грошова сума повинна бути виплачена роботодавцем на його користь.

Вказане дає також підстави для стягнення з роботодавця на його користь

819 819,00 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні

згідно зі статтею 117 КЗпП України.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач законно звільнив позивача, так як 04 липня 2023 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади за угодою сторін і в цей самий день роботодавцем нараховано та виплачено працівнику компенсацію за 74 дні невикористаної відпустки. Вказана грошова компенсація була розрахована за правилами пунктів 4, 7 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), оскільки після поновлення на роботі за рішенням суду у позивача в розрахунковому періоді фактично не було заробітної плати, а тому розрахунки проведено із установлених

в трудовому договорі тарифної ставки та посадового (місячного) окладу.

Після набрання законної сили постановою суду апеляційної інстанції у справі

№ 758/8646/20, на вимогу позивача, роботодавцем здійснено перерахунок компенсації за невикористані дні відпустки відповідно до пунктів 2, 7 Порядку № 100 та виплачено ці нарахування. Тобто роботодавець виконав свій обов`язок щодо виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку як в день звільнення,

так і після здійснення відповідного перерахунку цієї суми з урахуванням останньої постанови апеляційного суду у справі № 758/8646/20 за правилами обчислення розміру компенсації, визначеними положеннями Порядку № 100.

Районний суд указав про безпідставність вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідач при звільненні позивача виконав обов`язок щодо виплати компенсації

за невикористані дні відпустки, а в подальшому на вимогу позивача здійснено перерахунок цих виплат з огляду на набрання законної сили останньої постанови суду апеляційної інстанції у справі № 758/8646/20.

Районний суд застосував відповідні норми КЗпП України, Закону України

«Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», положення Порядку № 100.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лаухіної В. В., залишено

без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року залишено

без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки по суті спору, так як відповідач дотримався вимог трудового законодавства при виплаті позивачу всіх сум, що належали йому від роботодавця

в день звільнення (стаття 116 КЗпП України).

Районний суд вірно відмовив у стягненні з відповідача на користь позивача

залишку компенсації за невикористану відпустку у розмірі 100 645,92 грн,

так як роботодавцем вірно обчислена сума компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 232 687,08 грн на підставі положень Порядку № 100 (з яких 69 579,98 грн уже було нараховано, а 163 107,10 грн підлягало донарахуванню).

Доводи позивача про необхідність застосування середньоденної заробітної плати

у розмірі 4 504,50 грн, встановленої судовим рішенням у справі № 758/8646/20,

є помилковими, оскільки ця цифра була визначена судом для розрахунку виплат

за вимушений прогул, де застосовується інший розрахунковий період (2 місяці)

та методика розрахунку (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Суд першої інстанції вірно відмовив у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 819 819,00 грн, так як у спірних правовідносинах відсутні підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Роботодавець, з урахуванням статті 116 КЗпП України, виконав свій обов`язок щодо виплати неоспорюваної ним суми у загальному

розмірі 232 687,08 грн, зокрема, двічі: у день звільнення та після проведення перерахунку з урахуванням судового рішення у справі № 758/8646/20.

Спір стосувався залишку у розмірі 100 645,92 грн, який, за твердженням позивача, відповідач мав сплатити як різницю між 333 333,00 грн (оспорювана сума)

та фактичною виплатою у розмірі 232 687,08 грн (неоспорювана сума). Оскільки вимоги позивача про стягнення з роботодавця на його користь вказаного залишку компенсації безпідставні, тому й відсутні правові підстави для покладення

на відповідача відповідальності за невчасний розрахунок при звільненні (стаття 117 КЗпП України).

При цьому порушення роботодавцем порядку інформування працівника

про виплачені суми не можу бути підставою для скасування судового рішення, оскільки вирішальне правове значення має факт виплати працівнику належних сум, а не інформування про здійснені виплати.

Суд апеляційної інстанції застосував норми КЗпП України, положення

Порядку № 100, врахував відповідну судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судами належним чином

не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки про відсутність правових підстав для задоволення його позову.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що саме роботодавець повинен довести факт здійснення виплат усіх належних працівнику сум при звільненні. Здійснений роботодавцем із ним розрахунок не свідчить автоматично про те, що його здійснено вчасно, тобто без затримки. При цьому розрахунок належних йому до виплати сум, зроблений відповідачем, є сумнівним, він містить помилки.

Роботодавець при здійсненні компенсації за невикористані дні відпустки

не врахував, що його середньоденна заробітна плата за постановою суду апеляційної станції у справі № 758/8646/20 становила 4 504,50 грн, а відтак за 74 дні невикористаної відпустки роботодавець мав нарахувати йому суму компенсації

в розмірі 333 333,00 грн, а не 232 687,08 грн. При цьому відповідний розрахунок здійснено частинами (69 579,98 грн + 163 107,10 грн). Навіть виплату неоспорюваної суми здійснено із затримкою, як мінімум на 5 місяців.

Судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми КЗпП України

та положення Порядку № 100.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду, яку, на думку заявника касаційної скарги, не враховано судами.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ДУ «Держгідрографія», в якому зазначається, що доводи касаційної скарги

є необґрунтованими, суди правильно застосували норми права й встановили

усі фактичні обставини у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював із 04 грудня 2018 року головним юрисконсультом юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» (наказ від 03 грудня 2018 року № 274-к).

Наказом роботодавця від 06 липня 2020 року № 217-к ОСОБА_1 звільнено

06 липня 2020 року з роботи з вищевказаної посади у зв`язку із відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6

частини першої статті 36 КЗпП України

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом

до ДУ «Держгідрографія», в якому просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення; поновити його на раніше займаній посаді; стягнути

з роботодавця на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 07 липня 2020 року по день ухвалення рішення; стягнути з роботодавця на його користь 50 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року у справі № 758/8646/20 у задоволенні зазначеного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року вищевказане рішення районного суду скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ

ДУ «Держгідрографія» від 06 липня 2020 року № 217-к, яким ОСОБА_1 06 липня 2020 року звільнено з посади головного юрисконсульта юридичного відділу

ДУ «Держгідрографія» у зв`язку з відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» з 06 липня 2020 року. Стягнуто з ДУ «Держгідрографія»

на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 липня 2020 року по 06 липня 2021 року у розмірі 1 130 629,50 грн.

Стягнуто з ДУ «Держгідрографія» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду

у розмірі 2 000,00 грн.

На виконання зазначеної вище постанови апеляційного суду ДУ «Держгідрографія» видано наказ від 27 червня 2023 року № 205-к, яким скасовано наказ від 06 липня 2020 року № 217-к та поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі з 06 липня

2020 року.

Наказом ДУ «Держгідрографія» від 04 липня 2023 року № 213-к ОСОБА_1 звільнено 04 липня 2023 року за угодою сторін відповідно до пункту 1

частини першої статті 36 КЗпП України. Вирішено здійснити повний розрахунок

та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки: щорічну основну відпустку у кількості 12 календарних днів за період роботи з 06 липня

2020 року по 03 грудня 2020 року; щорічну основну відпустку у кількості

24 календарних днів за період роботи з 04 грудня 2020 року по 03 грудня 2021 року; щорічну основну відпустку у кількості 24 календарних днів за період роботи

з 04 грудня 2021 року по 03 грудня 2022 року; щорічну основну відпустку у кількості 14 календарних днів за період роботи з 04 грудня 2021 року по 04 липня 2023 року (а. с. 26).

На виконання вказаного наказу ДУ «Держгідрографія» здійснено розрахунок

з працівником при звільненні.

Відповідно до наданого роботодавцем розрахунку (розрахунковий лист за липень 2023 року) розрахунок при звільненні складався із: нарахованої заробітної плати

за один день (оклад - 1 361,90 грн та вислуга років - 204,29 грн)

у розмірі 1 566,19 грн; компенсації за невикористані 74 календарних дні щорічної основної відпустки у розмірі 69 579,98 грн та матеріальної допомоги

у розмірі 40 260 грн, а всього - 111 406,17 грн (а. с. 82).

Фактичні виплати ОСОБА_1 , а також сплату податків, зборів і обов`язкових платежів проведено 04 липня 2023 року, тобто у день звільнення (а. с. 70-73).

Станом на дату нарахування - 04 липня 2023 року (день звільнення), у зв`язку

із відсутністю в розрахунковому періоді (з липня 2022 до червня 2023) за особовим рахунком ОСОБА_1 нарахованої заробітної плати, розрахунок компенсації

за невикористані 74 календарних дні щорічної основної відпустки

у розмірі 69 579,98 грн здійснено роботодавцем відповідно до пунктів 4, 7

Порядку № 100 із посадового (місячного) окладу, встановленого

у розмірі 28 600,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 758/8646/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року залишено без змін (провадження № 61-12768св23).

Постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року у справі

№ 758/8646/20 рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 жовтня

2022 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку

за час вимушеного прогулу задоволено. Стягнуто з ДУ «Держгідрографія»

на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період

із 06 липня 2020 року по 26 червня 2023 року включно у сумі 3 373 870,50 грн,

з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів відповідно

до Порядку № 100.

Для обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 була визначена у розмірі 4 504,50 грн відповідно

до пункту 8 Порядку № 100.

Наказом ДУ «Держгідрографія» від 15 травня 2024 року № 144-к на виконання постанови Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року у справі

№ 758/8646/20 вирішено виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням раніше виплаченої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до наказу ДУ «Держгідрографія»

від 26 вересня 2023 року № 284-К (а. с. 63).

24 вересня 2024 року роботодавець у відповідь на письмове звернення повідомив ОСОБА_1 про те, що на дату його звільнення (04 липня 2023 року)

до розрахункового періоду включено останні 12 календарних місяці, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки (пункт 2 розділу ІІ Порядку № 100), а саме з липня 2022 року до червня 2023 року, та вказав про проведення установою розрахунку середньоденної заробітної плати з фактичних сум заробітку, нарахованих на виконання постанови Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року у справі № 758/8646/20.

Відповідно до розрахунку компенсації за невикористану відпустку на дату звільнення ОСОБА_1 04 липня 2023 року його заробітна плата за останні

12 місяців склала 1 135 134,00 грн, відповідно середньоденна заробітна плата становила 3 144,42 грн (1 135 134,00 грн / 361 календарний день) (а. с. 32).

Загальна сума компенсації за 74 дні невикористаної відпустки роботодавцем обрахована у розмірі 232 687,08 грн (3 144, 42 грн * 74), з яких: вже було нараховано 69 579,98 грн та підлягало донарахуванню 163 107,10 грн, за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб в сумі 29 359,28 грн та військового збору

в сумі 2 446, 61 грн.

24 вересня 2024 року ДУ «Держгідрографія» виплатила ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 131 301,21 грн відповідно до вказаного вище розрахунку.

ОСОБА_1 посилався у позові на те, що роботодавець при здійсненні компенсації за невикористані дні відпустки не врахував, що його середньоденна заробітна плата за постановами суду апеляційної станції у справі № 758/8646/20 становила

4 504,50 грн, а відтак за 74 дні невикористаної відпустки роботодавець мав нарахувати суму компенсації в розмірі 333 333,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим

є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується стягнення

з роботодавця на користь позивача 1) компенсації за невикористану відпустку

та 2) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

1.Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження)

про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми

при звільненні (стаття 116 КЗпП України) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум,

що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору

і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Тобто законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши

всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація

за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).

На вказаному наголошено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки (пункт 2

Порядку № 100).

Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (пункт 4 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 7 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати

для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період)

на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

ОСОБА_1 було звільнено 04 липня 2023 року за угодою сторін відповідно

до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (наказом ДУ «Держгідрографія» від 04 липня 2023 року № 213-к).

У вказаному наказі роботодавця доручено управлінню фінансово-економічної діяльності здійснити повний розрахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації

за невикористані дні відпустки (щорічну основну відпустку у кількості 12 календарних днів за період роботи з 06 липня 2020 року по 03 грудня 2020 року; щорічну основну відпустку у кількості 24 календарних днів за період роботи

з 04 грудня 2020 року по 03 грудня 2021 року; щорічну основну відпустку у кількості 24 календарних днів за період роботи з 04 грудня 2021 року по 03 грудня 2022 року; щорічну основну відпустку у кількості 14 календарних днів за період роботи

з 04 грудня 2021 року по 04 липня 2023 року.

Тобто відповідачем нараховано та виплачено позивачу компенсацію за 74 дні невикористаної відпустки.

Розмір указаної компенсації (69 579,98 грн) розрахований за правилами пунктів 4,

7 Порядку № 100, оскільки після поновлення на роботі за рішенням суду у справі

№ 758/8646/20 у позивача в розрахунковому періоді фактично не було заробітної плати, а відтак розрахунки проведено із установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки та посадового (місячного) окладу (попереднє звільнення позивача було 06 липня 2020 року, а поновлено його наказом роботодавця від 27 червня

2023 року).

Однак, справа № 758/8646/20 розглядалася судами неодноразово й після останнього судового рішення у цій справі (постанова Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року) на вимогу позивача відповідачем здійснено перерахунок компенсації за невикористані дні відпустки та фактично виплачено позивачу відповідні нарахування. Цей перерахунок проведено відповідно до пунктів 2, 7 Порядку № 100, виходячи із сумарного заробітку за період червень 2022-

липень 2023 у загальному розмірі 1 135 134,00 грн, до якого увійшов середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Середньоденна заробітна плати (3 144,42 грн) для обрахування компенсації

за невикористану відпустку обчислена відповідачем відповідно до пунктів 2, 7 Порядку № 100. Отже, загальна сума компенсації за 74 дні невикористаної відпустки (232 687,08 грн) відповідачем обрахована правильно, так як позивачу вже було нараховано 69 579,98 грн та донараховано 163 107,10 грн.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що належна до виплати сума компенсації за 74 дні відпустки становить 232 687,08 грн, а не 333 333,00 грн, як уважає позивач.

Судами попередніх інстанцій вірно застосовано положення Порядку № 100

при розрахунку середньої заробітної плати для компенсації за невикористану відпустку й обґрунтовано відхилено посилання ОСОБА_1 про необхідність застосування середньоденної заробітної плати у розмірі 4 504,50 грн, встановленої судовим рішенням у справі № 758/8646/20, оскільки цей розмір був визначений судом для розрахунку виплат за вимушений прогул, де застосовується інший розрахунковий період (2 місяці), відповідні розрахунки та методика (пункт 8

Порядку № 100).

Доводи касаційної скарги вказаних вище висновків не спростовують.

При цьому предметом спору у даній справі є компенсація за невикористану відпустку та невчасний розрахунок при звільненні, а не стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що вирішувалося у справі № 758/8646/20.

Отже, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача залишку компенсації за невикористану відпустку у розмірі 100 645,92 грн.

2. Суди попередніх інстанцій зробили вірний висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з роботодавця на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні працівника регламентована статтею 117 КЗпП України.

Вищевказаною нормою права закріплено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116

цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі

№ 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) вказала, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника,

а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82).

Отже, при затримці розрахунку при звільненні роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20 (провадження № 61-6476св22), від 05 листопада 2025 року у справі № 191/3186/23 (провадження № 61-6640св25) та багатьох інших.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, відповідач, з урахуванням статті 116 КЗпП України, виконав свій обов`язок щодо виплати позивачу неоспорюваної ним суми. При цьому відповідна виплата здійснена двічі, зокрема: у день звільнення

та після проведення перерахунку з урахуванням останнього судового рішення

у справі № 758/8646/20. Тобто відповідач виплатив позивачу неоспорювану суму

у розмірі 232 687,08 грн, яку обчислено відповідно до положень Порядку № 100.

Судами попередніх інстанцій зроблено висновок про відсутність правових підстав для стягнення з роботодавця на користь позивача залишку компенсації

за невикористану відпустку у розмірі 100 645,92 грн (різницю між 333 333,00 грн (оспорювана сума) та фактичною виплатою у розмірі 232 687,08 грн (неоспорювана сума)). Тобто роботодавець виконав свій обов`язок щодо розрахунку працівника

при звільненні, визначений статтею 116 КЗпП України.

Отже, відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення відшкодування за затримку розрахунку при звільненні на підставі

статті 117 КЗпП України.

Суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив ОСОБА_1 у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 819 819,00 грн.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, а тому відхиляються Верховним Судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги спростовуються установленими судами обставинами справи, вищенаведеними нормами права та судовою практикою Верховного Суду. Вони зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з ухваленими судовими рішеннями по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду

з указаного питання є сталою та сформованою.

У зв`язку з цим безпідставними є посилання заявника касаційної скарги

як на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду,

так і на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи

їх у сукупності.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам

в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів

і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить

до компетенції суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення

без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (стаття 401

ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність

та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові

рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк