Вирок від 11 січня 2026 р. у справі №342/586/25 — Городенківський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 342/586/25

Провадження № 1-кп/342/68/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Городенка матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025090000000391 від 12.06.2025 про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с.Ясенів-Пільний, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше несудимий,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.332 КК України,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_4

обвинувачений ОСОБА_3

захисник ОСОБА_5

в с т а н о в и в :

Обвинувачений ОСОБА_3 сприяв у незаконному переправленні осіб через державний кордон України.

Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.

24.02.2022, у зв`язку з початком військової агресії Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан строком на 30 діб, строк дії якого у подальшому продовжувався, востаннє з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.

Також Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022, який затверджено Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ, оголошено проведення загальної мобілізації на території України строком 90 діб, строк дії якого у подальшому продовжувався, востаннє з 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Частиною другою вказаної статті, визначено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

У відповідності до абз. 1 п. 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724), перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу.

Водночас, згідно абз. 4 п. 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, які затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724), у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

У відповідності до п. 2-9 Правил перетинання державного кордону громадянами України, які затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724), у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб`єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.

Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.

Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше, державний кордон на якому можуть одночасно перетинати два водії.

Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.

У разі непідтвердження мети поїздки, уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль».

Так, 21.09.2023, більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_3 перебуваючи на території Городенківської автобусної станції за адресою: м. Городенка, вул. Тараса Шевченка, буд. 49, Коломийського району, Івано-Франківської області, познайомився з ОСОБА_6 , який мав намір незаконно перетнути державний кордон України. Оцінивши свої можливості щодо наявності організаційних та технічних ресурсів для реалізації незаконного переправлення ОСОБА_6 через державний кордон України, достовірно знаючи про тимчасові обмеження щодо виїзду військовозобов`язаних чоловіків з території України у воєнний час, усвідомлюючи протиправність своїх дій та можливість настання суспільно небезпечних наслідків, шляхом надання відповідних роз`яснень, порад та вказівок організував незаконне переправлення через державний кордон України громадянина України призовного віку ОСОБА_6 .

Реалізовуючи злочинний умисел, спрямований на незаконне переправлення ОСОБА_6 через державний кордон України, 21.09.2023, більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_3 , перебуваючи на території Городенківської автобусної станції за адресою: м. Городенка, вул. Тараса Шевченка, буд. 49, Коломийського району Івано-Франківської області, знаючи, що ОСОБА_6 фіктивно працевлаштувався водієм до підприємства та внесений до системи «Шлях», він може безперешкодно перетнути державний кордон України у воєнний стан, та будучи обізнаними в особливостях прикордонного контролю у пунктах пропуску для автомобільного сполучення, роз`яснили для останнього, що під час перетину кордону і до моменту приїзду на територію Республіки Польща останній їхатиме, як резервний водій, у транспортному засобі марки «Ванфоол», реєстраційний номер на іноземній реєстрації НОМЕР_1 . З цією метою ОСОБА_3 провів інструктаж ОСОБА_6 щодо правил поведінки за кермом під час перетину державного кордону, а саме щоб під час спілкування уникнути підозри у працівників Державної прикордонної служби України щодо фіктивного працевлаштування водієм у підприємстві та дійсних намірів ОСОБА_6 незаконно переправитись через державний кордон для особистих потреб.

В подальшому, 22.09.2023 о 00 год 09 хв ОСОБА_3 та ОСОБА_6 прибули на територію міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Грушів-Будомєж», що розташований поблизу прикордонного населеного пункту с. Грушів, Яворівського району Львівської області, де ОСОБА_6 , як резервний водій, перебуваючи у транспортному засобі марки «Ванфоол», реєстраційний номер на іноземній реєстрації НОМЕР_1 , надав документи необхідні для перетину державного кордону України та після проходження перевірки інспектором прикордонної служби не надано дозволу для ОСОБА_6 в перетинанні державного кордону України.

Таким чином, ОСОБА_3 сприяв у незаконному переправленні осіб через державний кордон України, вчинивши кримінальне правопорушення,передбачене ч. 1 ст. 332 КК України.

Прокурор у судовому засіданні висловив думку щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, на підставі ч.3 ст.349 КПК України. Просив визнати обвинуваченого винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 332 КК України, та застосувати до нього покарання, передбачене санкцією статті у виді 3 років позбавлення волі, вирішити долю речових доказів.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_3 погодився щодо недослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, вказавши, що погоджується зі всіма обставинами кримінального правопорушення, які зазначені в обвинувальному акті, щиро розкаюється у вчиненому. Пояснив, що ОСОБА_6 попросився поїхати з ним через державний кордон за допомогою системи «Шлях» як третій водій. Жодної вигоди не отримав та корисливого мотиву не було. Просив суд суворо не карати.

Захисник обвинуваченого не заперечив щодо недослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, просив врахувати при призначенні покарання, що в обвинуваченого є неповнолітня дитина та призначити обвинуваченому покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень, вирішити долю речових доказів.

Згідно ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к, щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Суд зазначає, що незважаючи на те, що розгляд справи здійснюється у порядку ч.3 ст.349 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Враховуючи показання обвинуваченого ОСОБА_3 щодо повного визнання вини у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 322 КК України, те, що він не оспорює фактичні обставини кримінального провадження, які вказані в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів у справі, розуміє неможливість в подальшому оскаржити дані фактичні обставини в апеляційному порядку, той факт, що його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена зібраними органом досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, у суду не має сумнівів в добровільності та правдивості його позиції, вислухавши думку прокурора, обвинуваченого, його захисника, суд, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, дослідження доказів відносно фактичних обставин справи визнав недоцільним, у зв`язку з чим суд обмежив їх допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, а також досудової доповіді.

Суд дослідив матеріали кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , зокрема, довідку КНП «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров`я» Івано-Франківської обласної ради про відсутність звернень ОСОБА_3 за амбулаторною допомогою; копію свідоцтва про шлюб, копію свідоцтва про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дані щодо судимостей, висновок органу пробації.

Згідно з досудовою доповіддю Коломийського районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області ризик повторного вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення середній, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб середній; орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення або обмеження волі можливе, орган пробації просить крім обов`язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України, покласти на обвинуваченого додаткові обов`язки, передбачені ч.3 ст.76 КК України.

Суд вважає, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю, і його дії вірно кваліфіковано за ч.1 ст. 332 КК України, що виразились у сприянні у незаконному переправленні осіб через державний кордон України.

Незаконне переправлення осіб через державний кордон України - це дії особи, які полягають у забезпеченні перетинання (перевезення, переведення) державного кордону України іншими особами. Такі дії можуть бути вчинені у співучасті з іншими суб`єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності.

Суспільна небезпека злочину полягає у негативних наслідках політичного, економічного та соціального характеру, які настають у результаті неконтрольованої міграції. Відповідна діяльність ускладнює кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочин, а нездатність забезпечити недоторканність державного кордону підриває міжнародний авторитет України.

За вчинення злочину, передбаченого санкцією ч.1 ст. 332 КК України, передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від трьох до п`яти років.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України, пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Обставиною, що відповідно до ст.66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненому кримінальному правопорушенні є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.

Підстав для застосування покарання у виді штрафу із застосуванням ст.69 КК України, як про це просила сторона захисту, суд не вбачає, зважаючи на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

У кожному випадку застосування ст. 69 КК України суд зобов`язаний у своєму рішенні зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, при цьому зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.

У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставин, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Оскільки ОСОБА_3 , сприяв у незаконному переправленню осіб за кордон, наведене свідчить про підвищену суспільну небезпеку злочину та обвинуваченого, особливо з огляду на запроваджений в Україні воєнний стан та необхідність забезпечення встановленого порядку перетину державного кордону України й обороноздатності держави, що відповідає правовій позиції колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду ВС від 22.08.2024 у справі №452/1336/23.

Отже, при призначенні покарання ОСОБА_3 , суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до положень ст.12 КК України, відноситься до категорії нетяжкого злочину, його наслідки, а також вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 призначити йому покарання у межах санкції ч.1 ст.332 КК України, яка передбачає відповідальність за вчинене.

Разом з тим, враховуючи засудження обвинуваченим свого вчинку та його бажання вести надалі законослухняний спосіб життя, що свідчить про те, що обвинувачений став на шлях виправлення, те, що ОСОБА_3 несудимий, перебуває у шлюбі, має на утриманні неповнолітню дитину, що свідчить про стійкі соціальні зв`язки, усвідомлення ним своєї вини, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства та вважає за можливе застосувати ст.75 КК України, що передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням, встановивши обвинуваченому іспитовий строк на 1 рік та покладання на нього відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Призначене судом покарання є необхідним і достатнім заходом примусу для перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 , відповідає тяжкості вчиненого ним правопорушення, сприятиме дотриманню обвинуваченим правослухняної поведінки у майбутньому та забезпечує баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати відсутні.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 12, ч.1 ст.332 КК України, ст.ст. 349, 369-371, 373-374, 394 КПК України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.332 КК України, та призначити йому покарання у виді у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до положень п.п.1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України зобов`язати ОСОБА_3 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_3 не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Речові докази :мобільний телефон марки «Samsung» IMEI 1 - НОМЕР_2 , IMEI 2 - НОМЕР_3 із сім-картою НОМЕР_4 , електронні квитки «Nikolo», два записних блокноти чорного кольору з надписами «SENMLET», дві флеш карти «HI-RALI 8 Gb», «Verico 08» сірого кольору, аркуші паперу із записами, файли із записами за 21.03.2023, документи, що стосуються пасажирських перевезень, які зберігаються у камері зберігання речових доказів ГУНП в Івано-Франківській області, - повернути ОСОБА_3 ;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «Skoda Kodiaq», реєстраційний номер НОМЕР_5 , що зберігається у камері зберігання речових доказів ГУНП в Івано-Франківській області, транспортний засіб марки «Skoda Kodiaq», реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер кузова НОМЕР_6 та ключі від транспортного засобу, який зберігається на території спеціального майданчика для тимчасово затриманих транспортних засобів ГУНП в Івано-Франківській області (вул.Глібова, м. Калуш Івано-Франківської області), - повернути власнику - ОСОБА_8 .

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Вирок може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя ОСОБА_1