Рішення від 04 січня 2026 р. у справі №208/8806/25 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/8806/25

провадження № 2/208/2315/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі судді Подкопаєвої І.А., за участю секретаря судового засідання – Грищенко О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Заводського районного суду міста Кам`янського в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Заводського районного суду міста Кам`янського звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 15.01.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 1236865 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» в електронній формі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 2 000 гривень зі сплатою процентів за користування кредитними коштами. Позичальник своїх зобов`язань з повернення коштів в повному обсязі не виконала, в результаті чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 20 000,00 гривень, з яких: сума заборгованості за тілом кредиту 2 000,00 гривень; сума заборгованості за відсотками 18 000,00 гривень.

18.12.2024 року між ТОВ «Ум Факторинг» та ТОВ «Селфі Кредит» був укладений Договір факторингу № 18/12/24, відповідно до умов якого ТОВ «Селфі Кредит» відступило ТОВ «Ум Факторинг» право грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржника.

В зв`язку із невиконанням Позичальником своїх зобов`язань зі сплати коштів в повному обсязі та набуттям позивачем права грошової вимоги за вказаним боргом, Позивач просить стягнути суму заборгованості з Позичальника в судовому порядку, а також вирішити питання розподілу судових витрат – стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 6 000 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2025 року головуючою суддею визначено суддю Подкопаєву І.А..

Ухвалою від 18.07.2025 року цивільна справа прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Учасникам справи встановлені строки для подання заяв по суті справи, а також заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі та судова повістка були надіслані рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу зареєстрованого місця проживання Відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , та отримана останньою 15.08.2025 року (а.с. 82, 85).

23.07.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» позивач подав клопотання про витребування доказів, а саме у АТ «Сенс Банк» виписки по рахунку за карткою № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , за період з 15.01.2024 по 19.01.2024.

27.08.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» представник відповідача – адвокат Малюк Ольга Петрівна подала відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнала, що 15.01.2024 року між нею та ТОВ «Ум Факторинг» був укладений кредитний договір № 1236865, відповідно до умов якого вона отримала споживчий кредит у сумі 2 000 грн строком на 360 днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,5 % в день.

Одночасно з тим, відповідач позовні вимоги не визнає в повному обсязі, вважає їх безпідставними, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження факту набуття Позивачем права грошової вимоги до Відповідача, а також посилається на недійсність умов кредитного договору в частині встановлення денної процентної ставки за договором у розмірі 2,5 % в день замість 1 %, як того вимагає стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, яка набрала чинності з 23.12.2023).

На обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначила, що в матеріалах справи відсутній Витяг з Акту приймання – передачі документації боржників, передбаченого п. 8.1.2 Договору факторингу, і Витяг з Реєстру боржників, передбачений п. 8.2.1 Договору факторингу, внаслідок чого неможливо визначити факт передачі від ТОВ «Селфі Кредит» до ТОВ «Ум Факторинг» права вимоги саме за кредитним договором № 1236865 від 15.01.2024.

Крім того, наявний в матеріалах справи Витяг з Акту приймання – передачі Реєстру Боржників від 18.12.2024 року до Договору факторингу № 18/12/24 від 18.12.2024 є неналежним доказом переходу права грошової вимоги, оскільки не містить підпису директора ТОВ «Ум Факторинг», печатки організації та не відповідає вимогам щодо оформлення витягу з багатосторінкового документа, встановленим статтею 77 Закону України «Про нотаріат».

Щодо розміру денної процентної ставки, представник відповідача наголосила, що в порушення вимог статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній з 23.12.2023, умовами кредитного договору № 1236865 від 15.01.2024 року передбачена денна процентна ставка за наданим кредитом у розмірі 2,5 % замість 1 %, а тому вказаний пункт кредитного договору є недійсним, заборгованість по процентам становить 7 200 гривень (2 000 грн х 1% х 360 днів).

29.08.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» позивач надав відповідь на відзив на позовну заяву, у якій зазначив, що відзив на позовну заяву поданий відповідачем із пропущенням встановленого законом строку, у відзиві на позовну заяву клопотання про поновлення пропущеного строку відсутнє, тому поданий відповідачем відзив не може братися судом до уваги.

По суті наданих відповідачем заперечень щодо позовних вимог позивач зазначив, що право вимоги за кредитним договором перейшло до позивача відповідно до умов Договору факторингу № 18/12/24 від 18.12.2024, відповідно до якого перехід права грошової вимоги підтверджується підписанням саме Акту прийому – передачі Реєстру боржників, витяг із якого із зазначенням інформації щодо Відповідача долучений до позовної заяви.

Вказаний Витяг з Акту приймання – передачі Реєстру боржників оформлений відповідно до вимог Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року за № 1000/5. Вимоги Закону України «Про нотаріат» щодо виготовлення витягу з багатосторінкового документа до наданого витягу не застосовуються, оскільки Закон України «Про нотаріат» регулює порядок здійснення нотаріальної діяльності, що не стосується даної справи.

Перехід права грошової вимоги від Клієнта до Фактора регулюється умовами Договору факторингу, за умовами якого укладення Акту приймання – передачі документації боржників та Реєстру боржників не підтверджують факт переходу права грошової вимоги до відповідача. Більше того, ні положення ст. 512 ЦК України, ні положення ст. 517 ЦК України не пов`язують факт виникнення у нового кредитора прав вимоги у зобов`язанні з передачею документів, які засвідчують право вимоги, що передається, про що прямо зазначено у правовій позиції Верховного Суду у постанові від 28.10.2020 року у справі № 910/10963/19.

29.08.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» позивач надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої розмір заборгованості за кредитним договором становить 13 540 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 2000 грн, заборгованість з відсотків за користування кредитом 11540,00 грн.

В обґрунтування розміру заборгованості за відсотками, позивач посилаючись за п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» здійснив розрахунок заборгованості по процентам із розрахунку:

-2,5 % в день за період з 15.01.2024 (дату укладення договору) по 22.04.2024 (120 -й день перехідного періоду), що становить 4 900,00 гривень;

-1,5 % в день за період з 23.04.2024 по 20.08.2024 (120 днів перехідного періоду), що становить 3600,00 гривень;

-1 % в день за період з 21.08.2024 по 08.01.2025 (день закінчення строку дії кредитного договору), що становить 3040,00 гривень.

02.09.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» позивач надав додаткові пояснення у справі, у яких зазначив, що відповідно до умов Договору факторингу єдиним документом для підтвердження факту переходу прав вимоги до Нового Кредитора є Акт приймання-передачі реєстру боржників. Оскільки такий Акт містить інформацію про всіх боржників, щодо яких відбувся перехід права грошової вимоги, з метою недопущення розголошення персональних даних тих боржників, які не є учасниками даної справи, позивач надав суду Витяг із Акту прийому – передачі Реєстру боржників.

Щодо відсутності підпису директора та печатки Товариства на Витягу, позивач наголосив, що вказаний Витяг є електронним документом, що поданий до суду через підсистему «Електронний суд», і скріплений електронним цифровим підписом, який є аналогом власноручного підпису та печатки, а тому наявність мокрої печатки та власноручного підпису на такому електронному документі не вимагається відповідно до вимог пунктів 5, 16, 24, 27 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 за № 1845/0/15-21.

В судове засідання, призначене на 12.09.2025, учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи та/або заяв про оголошення перерви на адресу суду не надходило, про причини неявки суд не повідомили. Позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою від 12.09.2025, внесеною до протоколу судового засідання, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про не прийняття відзиву відповідача на позовну заяву в зв`язку із порушенням встановленого судом строку для його подання, постановив відзив відповідача на позовну заяву прийняти та приєднати до матеріалів справи, виходячи з такого.

Ухвалою про прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі від 18.07.2025 року відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду. Ухвала суду була вручена відповідачу 15.08.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 85), відтак встановлений судом граничний строк для подання відзиву на позовну заяву припадає на 30.08.2025 року. Відзив на позовну заяву поданий 27.08.2025 року, отже встановлений судом строк не пропущений.

Ухвалою від 12.09.2025, внесеною до протоколу судового засідання, суд постановив прийняти та приєднати до матеріалів справи відповідь позивача на відзив відповідача на позовну заяву як таку, що подана в межах встановленого судом строку на її подання, прийняти та приєднати до матеріалів справи заяву про зменшення розміру позовних вимог і додаткових пояснень у справі.

Ухвалою від 22.09.2025 задоволено клопотання позивача про витребування доказів, витребувано у АТ «Сенс Банк» розширену виписку із зазначенням контрагента по руху картки № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , за період з 15.01.2024 по 19.01.2024.

21.10.2025 на адресу суду через підсистему «Електронний суд» представник відповідача надав додаткові пояснення у справі, у яких заперечила розмір судових витрат позивача на професійну правову допомогу адвоката. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначила, що позивач не надав належні докази здійснення витрат на правову допомогу, а саме в Договорі про надання правової допомоги і Додатковій угоді взагалі не зазначено, по якій справі Адвокатське бюро надає правову допомогу Позивачу, в зв`язку із чим неможливо встановити узгоджену сторонами і закріплену в Договорі вартість адвокатських послуг саме по Кредитному договору № 1236865 від 15.01.2024. Крім того, на думку представника відповідача, заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правову допомогу адвоката у сумі 6000,00 гривень є значно завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг, а саме складання позовної заяви, обґрунтованим розміром вважає суму 3000,00 гривень.

03.11.2025 року на адресу суду надійшли витребувані ухвалою суду від 22.09.2025 року документи, а саме виписка по картковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 за період з 15.01.2024 по 19.01.2024.12

12.11.2025 на адресу суду через підсистему «Електронний суд» позивач надав додаткові пояснення у справі щодо витрат на професійну правову допомогу адвоката, а саме зазначив, що надані документи підтверджують факт надання професійної правової допомоги саме у даній справі та у заявленому розмірі 6000,00 гривень, представник відповідача не надала жодних доказів або обґрунтування неспівмірності або необґрунтованості витрат на правову допомогу адвоката, заявлений до стягнення розмір витрат у 6000,00 гривень не є завищеним, а відповідає обсягу роботи адвоката у справі.

В судове засідання, призначене на 05.01.2026, учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи та/або заяв про оголошення перерви на адресу суду не надходило, про причини неявки суд не повідомили.

Позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Беручи до уваги те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини, що виникли між сторонами.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 був підписаний Договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1236865 від 15.01.2014 (далі - Договір) шляхом використання одноразового ідентифікатора K650 (а.с. 40 - 48).

Відповідно до п.п. 1.1 – 1.8 Розділу 1 Договору на умовах, встановлених Договором, Товариство надає Споживачу кошти у кредит в національній валюті України - гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Сума кредиту (загальний розмір) складає – 2 000,00 грн.; тип кредиту – кредит; строк кредиту (строк дії договору) – 360 днів; періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені у Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), первісна редакція якого наведена в Додатку № 1 до цього Договору; тип процентної ставки – фіксована. Стандартна процентна ставка становить 2,5 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 Договору.

Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом 90 465,53 % річних; орієнтована загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом 20000 грн.

Відповідно до п.2.1 Розділу 2 Договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .

Проценти, що нараховуються за цим Договором, є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт» (п. 3.1 Розділу 3 Договору).

Відповідно до Графіку платежів, який є Додатком № 1 до Договору про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1236865 від 15.01.2024, сума кредиту становить 2 000 грн, проценти за користування кредитом за період з 15.01.2024 по 09.01.2025 – 18 000 грн.

ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надало відповідачу кошти в розмірі 2 000,00 гривень шляхом їх перерахування на розрахунковий рахунок клієнта маска-картка № № НОМЕР_1 , зазначений в договорі, що підтверджується Довідкою ТОВ «Пейтек» за вих. № 20250326-1765 від 26.03.2025 (а.с. 49), Випискою АТ «Сенс Банк» з рахунка приватного клієнта ОСОБА_1 № 683304-2025/1023 за період з 15.01.2024 по 19.01.2024 від 23.10.2025 року (а.с. 155-156).

Позичальник свої зобов`язання з повернення тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами у встановлений договором строк та на дату розгляду справи судом не виконала.

Вказані обставини визнаються сторонами, а тому відповідно до вимог частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

З наданого позивачем Розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором у сумі 20 000,00 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 2 000,00 грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами за період з 15.01.2024 по 08.01.2025 – 18 000,00 грн.

18.12.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» був укладений Договір факторингу № 18/12/24, відповідно до п. 1.1 Розділу 1 якого на умовах, встановлених цим Договором та у відповідності до глави 73 Цивільного кодексу України, Фактор набуває Права Вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення Прав Вимог Фінансування у сумі, що дорівнює Ціні Договору у порядку та у строки встановлені цим Договором, а Клієнт відступає (передає) Факторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними договорами (Портфель Заборгованості).

Внаслідок передачі (відступлення) Права Вимоги за цим Договором, Фактор заміняє Клієнта у Кредитних договорах, що входять до Портфеля Заборгованості, та набуває прав грошових вимог Клієнта за цими Кредитними договорами, включаючи право вимагати від Боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань Боржників за Кредитними договорами (п. 1.2 розділу 1 Договору факторингу).

Відповідно до п.п. 6.2.3 п. 6.2 розділу 6 Договору факторингу Права Вимоги переходять до Фактора після підписання Сторонами Акту приймання – передачі Реєстру Боржників за формою Додатку 2 цього Договору та оплати Фактором суми Фінансування у строки, передбачені пунктом 7.2 Договору, після чого Фактор стає Кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх Заборгованостей за Кредитними договорами (а.с. 29-39).

За відступлення права Вимоги Фактор сплатив Клієнту фінансування відступлення у розмірі 1 790 099,84 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 201 від 19.12.2024 року (а.с. 24).

Відповідно до Витягу із Акту приймання – передачі від 25.06.2025 Реєстру боржників від 18.12.2024 р. до Договором факторингу № 18/12/24 від 18.12.2024 року, що є Додатком № 2 до Договору факторингу, Кредитор передав, а Фактор прийняв Реєстр Боржників Клієнта від 18.12.2024 року, складений за формою згідно із додатком 1 до Договору:

№ 2948 ОСОБА_1 , номер договору 1236865, дата укладення договору 15.01.2014, загальна заборгованість 20 000 гривень.

Аналіз фактичних обставин справи свідчить, що між сторонами виник спір щодо неналежного виконання зобов`язання за кредитним договором, а тому до спірних відносин застосуванню підлягають норми матеріального права, зокрема Розділу І, ІІ та Глава 71 Підрозділу 1 Розділу ІІІ Книги п`ятої ЦК України.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15.11.2016 року та Закон України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII від 12.05.1991 року (в частині, що не суперечить Закону України № 1734-VIII).

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частина друга статті 1046 ЦК України).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору і його умови.

Факт укладення кредитного договору (позики) не може бути встановлено судом без встановлення факту перерахування грошових коштів позичальнику. Встановлення на підставі належних та допустимих доказів факту перерахування коштів на рахунок боржника слугує додатковим підтвердженням факту укладення кредитного договору.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язання може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 наведені кваліфікуючі ознаки договору факторингу, а саме договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Відповідно до частин першої, третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо переходу права грошової вимоги до нового кредитора за договором факторингу, суд виходить із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Ум Факторинг», як новим кредитором, був підписаний Договір факторингу № 18/12/24 від 18.12.2024, відповідно до положень якого ТОВ «Ум Факторинг» набуває Права Вимоги від Клієнта до Боржників за Кредитними договорами, що складають Портфель Заборгованості.

Відповідно до п.п. 6.2.3 п. 6.2 розділу 6 Договору факторингу Права Вимоги переходять до Фактора після підписання Сторонами Акту приймання – передачі Реєстру Боржників за формою Додатку 2 цього Договору та оплати Фактором суми Фінансування у строки, передбачені пунктом 7.2 Договору, після чого Фактор стає Кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх Заборгованостей за Кредитними договорами (а.с. 29-39).

Отже, відповідно до умов Договору факторингу право вимоги набувається Фактором в результаті дотримання двох умов: 1) здійснення оплати суми Фінансування; 2) підписання Сторонами Акту приймання – передачі Реєстру боржників за формою Додатку 2 до цього Договору.

З огляду на вищезазначені умови Договору факторингу, суд відхиляє доводи представника позивача – адвоката Малюк О.П. про те, що факт передачі від ТОВ «Селфі Кредит» до ТОВ «Ум Факторинг» права вимоги саме за кредитним договором № 1236865 від 15.01.2024 має бути підтверджено Витягом з Акту приймання – передачі документації боржників, передбаченим п. 8.1.2 Договору факторингу, і Витягом з Реєстру боржників, передбаченим п. 8.2.1 Договору факторингу.

Так, перехід права грошової вимоги від Клієнта до Фактора регулюється умовами Договору факторингу, за умовами якого укладення Акту приймання – передачі документації боржників та Реєстру боржників не підтверджують факт переходу права грошової вимоги до відповідача. Більше того, ні положення ст. 512 ЦК України, ні положення ст. 517 ЦК України не пов`язують факт виникнення у нового кредитора прав вимоги у зобов`язанні з передачею документів, які засвідчують право вимоги, що передається, про що прямо зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.10.2020 року у справі № 910/10963/19.

На підтвердження факту набуття права грошової вимоги позивач ТОВ «Ум Факторинг» надав суду через підсистему «Електронний суд» платіжну інструкцію № 201 від 19.12.2024 року про оплату за договором факторингу № 18/12/24 від 18.12.2024 та Витяг з Акту приймання – передачі від 25.06.2025 р. Реєстру боржників від 18.12.2024 р. до Договору факторингу № 18/12/24 від 18.12.2024 р., що є додатком № 2 до Договору факторингу № 18/12/24 від 18.12.2024 року, щодо ОСОБА_1 .

Оцінюючи доводи представника позивача, що вищезазначений Витяг є електронним документом, поданим через підсистему «Електронний суд» та є підписаним електронним цифровим підписом, та доводи представника відповідача, що Витяг не містить власноручного підпису та печатки ТОВ «Ум Факторинг», тому не є належним і допустимим доказом, суд виходить із такого.

Чинний Цивільний процесуальний кодекс України висуває вимоги щодо допустимості доказів, коли певні дані мають бути встановлені певними засобами доказування, як – то письмовими та/або електронними документами, їх письмовими та/або електронними копіями.

Відповідно до частин першої – третьої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Відповідно до частин першої, другої статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Отже, письмовий доказ має містити власноручний підпис особи, тоді як електронний доказ скріплюється її електронним цифровим підписом.

Відповідно до частин першої, четвертої, восьмої статті 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.

Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Особливості використання електронного підпису або іншого засобу електронної ідентифікації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Так, згідно з частинами першою і другою статті 17 Закону України "Про електронні довірчі послуги" № 2155-VIII від 05 жовтня 2017 року електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях не повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в інформаційних системах, в яких здійснюється обробка таких електронних даних, можуть здійснюватися з використанням електронних довірчих послуг або без отримання таких послуг, за умови попередньої домовленості між учасниками взаємодії щодо порядку електронної ідентифікації учасників таких правових відносин.

Електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг.

Частиною четвертою статті 18 цього Закону визначено, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Частинами першою і другою статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" № 851-IV від 22 травня 2003 року встановлено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

За змістом статті 7 цього Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що адресовані суду письмові та електронні докази (документи) мають бути підписані безпосередньо самим учасником судового процесу, яким подається відповідний документ. При цьому, у разі подання документа в паперовому варіанті, він має містити власноручний підпис особи, яка його подає. У випадку подання такого документа до суду в електронній формі, він повинен бути скріплений електронним цифровим підписом такої особи (підписанта). Лише у такому випадку електронний документ матиме силу оригіналу і вважатиметься підписаним у встановленому законодавством порядку.

З матеріалів справи вбачається, що Витяг з Акту приймання – передачі Реєстру боржників від 25.06.2025 року не містить ані власноручного підпису директора, ані печатки ТОВ «Ум Факторинг», поданий до суду через підсистему «Електронний суд» у вигляді відсканованого паперового документа у PDF-форматі, що завантажений в якості додатку до позовної заяви.

Порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи затверджений рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021 (далі - Порядок № 1845/0/15-21).

Відповідно до підпунктів 5.2, 5.4 пункту 5 Порядку № 1845/0/15-21 електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію;

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, який містить обов`язкові реквізити документа, правовий статус якого засвідчено кваліфікованим електронним підписом автора.

Відповідно до пунктів 25 - 27 Порядку № 1845/0/15-21 документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов`язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд», якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи цим Положенням.

Електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС.

До створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються.

Відповідно до правової позиції Верховного суду, висловленої у постанові від 25.04.2025 у справі № 320/11913/22, подача процесуальних документів, зокрема: позов, відзив, заперечення, пояснення і т.і. в системі «Електронний суд», як додаток у PDF форматі суперечить вимогам діючого законодавства та не повинні прийматися судом до уваги, оскільки фактично процесуальний документ не скріплений підписом за допомогою ЄСІТС, а накладення електронного підпису на додатки до цього документа лише засвідчує їхню справжність оригіналу. Всупереч приписів процесуального законодавства документ, поданий як додаток у PDF-форматі в системі «Електронний суд», вважається не підписаним, а тому не може бути прийнятий до уваги при розгляді справи. Документи подаються за допомогою електронного кабінету в форматі електронний документ та електронна копія паперового документу. Суди приймають подані електронні документи як оригінали документів, а електронні копії паперових документів лише як завірені копії оригіналів документів.

Суд встановив, що поданий позивачем Витяг з Акту приймання – передачі Реєстру боржників від 25.06.2025 року не створений із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, а є відсканованою (електронною) копією паперового документу, що завантажений до підсистеми «Електронний суд» в якості додатку до позовної заяви.

При цьому, такий письмовий документ не містить ані власноручного підпису особи, що його підписала, ані скріплений її електронним цифровим підписом. Підписання позовної заяви у підсистемі «Електронний суд» та додатків до неї електронним цифровим підписом особи, не наділяє такий письмовий документ (додаток до позовної заяви) властивостями електронного документу, а є лише електронною копією паперового документа.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що поданий позивачем письмовий документ (Витяг з Акту приймання – передачі Реєстру боржників від 25.06.2025) в «Електронному суді» прикріплений як додаток (зображення) не містить ані власноручного, ані електронного цифрового підпису представника. При цьому, накладення електронного цифрового підпису на позовну заяву, додатком до якої є такий документ, не свідчить про дотримання вимог щодо його підписання, а лише засвідчує правовий статус електронної копії паперового документа, який не містить підпису особи, що його подала.

З огляду на вищенаведене, суд відхиляє доводи представника позивача щодо належного підписання Витягу з Акту приймання – передачі Реєстру боржників від 25.06.2025 року та приймає доводи представника відповідача, що зазначений письмовий документ не є допустимим доказом, що підтверджує відповідно до положень Договору факторингу перехід права грошової вимоги до ОСОБА_1 від первісного кредитора ТОВ «Селфі Кредит» до нового кредитора «Ум Факторинг».

Інші належні та допустимі докази, що підтверджують факт відступлення права грошової вимоги від ТОВ «Селфі Кредит» до ТОВ «Ум Факторинг» щодо ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» № 1236865 від 15.01.2024 року, в матеріалах справи відсутні, а тому у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 жовтня 2022 року, у справі № 607/14378/21 (провадження № 61-5246св22), розглядаючи справу суд повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9).

Водночас Верховний Суд зазначає, що встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін (рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58).

Оскільки суд дійшов до висновку, що позовні вимоги пред`явлені неналежним позивачем, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, то доводи і аргументи сторін щодо законності та обґрунтованості суми заборгованості за кредитним договором суд залишає без уваги.

Керуючись ст. 258, 263 - 265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 512 – 519, 610, 1046 – 1049, 1054 – 1055, 1077 - 1079 Цивільного кодексу України, Закону України «Про споживче кредитування» -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zv.dp.court.gov.ua/sud0415/

Рішення суду знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб - адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг», адреса місцезнаходження: 04060, м. Київ, вул. Ризька, буд. 73-Г, офіс 7/1; код ЄДРПОУ 40274286;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя І. А. Подкопаєва