Постанова від 06 січня 2026 р. у справі №149/2707/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 149/2707/25

Провадження № 22-ц/801/86/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гончарук-Аліфанова О. Ю.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 рокуСправа № 149/2707/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Сопруна В. В., Стадника І. М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок»

на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Рішення ухвалила суддя Гончарук-Аліфанова О. Ю.,

Рішення ухвалено у відсутності сторін у м. Хмільник Вінницької області

Повний текст рішення складено 21 жовтня 2025 року,

Встановив:

У серпні 2025 року ТОВ «Кошельок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3405701732-357276 від 31 травня 2021 року в розмірі 21 750,00 грн.

Позов мотивований тим, що 31 травня 2021 року між ОСОБА_1 (позичальник) та ТОВ «Кошельок» (кредитор), укладено договір № 3405701732-357276 про надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Договір укладений згідно статтей 207, 639 ЦК України та із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про споживче кредитування», Правил надання позики на умовах фінансового кредиту ТОВ «Кошельок».

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на таких умовах: сума кредиту - 6250,00 грн.; початковий строк кредитування становить 25 днів; дисконтна відсоткова ставка - 2,00% на добу за початковий строк кредитування (лояльний період); базова процентна ставка - 2,2 % на добу за продовжений строк користування кредитом.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_1 , яку ОСОБА_1 вказав в особистому кабінеті як банківську картку, на яку кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно кредитного договору.

Відповідач не виконав свої зобов`язання за укладеним договором та не повернув кредит і не сплатив процентів, у зв`язку з чим, станом на момент звернення до суду у відповідача утворилася заборгованість в сумі 21 759,00 грн., яка складається із: заборгованості за сумою кредиту - 6250,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування позикою - 15 500,00 грн.

З огляду на викладе позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 21 750,00 грн., що складається із: заборгованості за сумою кредиту - 6250,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування позикою - 15 500,00 грн., а також стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 3405701732-357276 від 31 травня 2021 року у розмірі 9375,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» 1044,13 грн. судового збору і 2500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі позивач ТОВ «Кошельок» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовільнити повністю і стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 21 759,00 грн., що складається із: заборгованості за сумою кредиту - 6250,00 грн.; заборгованості за відсотками за користування позикою - 15 500,00 грн., а також стягнути судові витрати: судовий збір за подання позову в сумі 2422,40 грн. і за подання апеляційної скарги в сумі 3633,60 грн.; за надання професійної правничої допомоги у розмірі - 10 000,00 грн. в суді першої інстанції і 4000,00 грн. - за подання апеляційної скарги.

Зазначив, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позову вважає таким, що не відповідає засадам повноти та обґрунтованості, законності й об`єктивності, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та матеріалам справи, рішення прийнято з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що, відмовивши у стягненні відсотків за користування кредитом через неправомірність їх нарахування після закінчення лояльного періоду, суд не врахував умови кредитного договору, що є у пункті 3.6, із якого слідує, що сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 115 днів з моменту укладення договору (25 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту і нараховані відсотки, тобто строк кредитування з 25 червня 2021 року по 22 вересня 2021 року є погодженим сторонами договору.

Суд першої інстанції, зіславшись на пункт 2.2 договору, не звернув уваги на те, що цим пунктом обумовлена можливість подовження строку саме лояльного періоду, який є пільговим, оскільки розмір процентів в цей період менше базового. Тобто, якщо би відповідач сплатив всі проценти протягом лояльного періоду, то цей період був би подовжений, і саме про це домовилися сторони. Але відповідач не виконав умов договору, до спливу лояльного періоду не сплатив проценти і не повернув кредит, тобто продовжив користуватися кредитними коштами, у зв`язку з чим строк користування кредитом був подовжений і як наслідок - позивач застосував не пільгову процентну ставку, яка діяла в лояльний період, а базову - 2,2 відсотки в день від суми кредиту за кожен день користування ним і саме про це домовилися сторони договору у пунктах 3.6, 3.7, 3.8.

Отже судом не враховано, що після спливу лояльного періоду строк користування кредитом за договором був подовжений, а тому висновок суду про припинення строку користування відповідачем кредитом зі спливом лояльного періоду і, відповідно, про неправомірне нарахування процентів за користування кредитом поза межами лояльного періоду, є безпідставним.

Судом не застосовані положення статті 204 ЦК України, не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 755/6962/19.

Також до спірних правовідносин підлягає застосуванню принцип «pacta sunt servanda" - «договорів необхідно дотримуватися», закріплений у статті 629 ЦК України, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 2-1283/11, Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010, Об`єднаної палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом лише за лояльний період, суд проігнорував та не надав оцінки доводам позивача щодо подовження періоду користування кредитом внаслідок настання відкладальної обставини, що є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідач ОСОБА_1 надав підписаний його представником - адвокатом Працевитим Г. О., відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін, вважаючи його законним і таким, що відповідає вимогам чинного законодавства; судом досліджено докази по справі, з огляду на що встановлено нарахування відсотків у порядку статті 1048 ЦК України після спливу строку кредитування, у зв`язку з чим такі відсотки не стягнуті з відповідача з огляду на їх незаконність. Вимоги щодо стягнення з відповідача в порядку статті 625 ЦК України позивачем не заявлялися.

Позивач ТОВ «Кошельок» надіслав відповідь на відзив, де просив врахувати його заперечення на відзив відповідача при винесенні постанови і задовольнити апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 травня 2021 року ТОВ «Кошельок» уклало із ОСОБА_1 договір № 3405701732-357276 про надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, згідно якого кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит в сумі 6250,00 грн. на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1.) (а. с. 9 зворот - 12).

Згідно пункту 2.1 договору кредит надається строком на 25 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця. Сторони погодили, що встановлений в п. 2.1. договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (пункт 2.2. договору).

Згідно пункту 3.4 договору відповідно до вимог частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» сукупна вартість кредиту для позичальника (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього договору за умови дотримання позичальником графіка розрахунків, що є додатком цього договору, становить 9500,00 грн., або 152 % від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 3250,00 грн. або 52 % від суми кредиту.

Між позивачем та відповідачем укладено договір про надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту у формі електронного документа з електронними підписами сторін.

Згідно графіка розрахунків, що є додатком № 1 до договору про надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3405701732-357276 від 31 травня 2021 року, цим графіком встановлюються періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, а саме: дата - 24 червня 2021 року: залишок - 6250,00 грн., нарахований процент - 3125,00 грн., до сплати - 9375,00 грн. (а. с. 13).

ТОВ «Кошельок» виконало взяті на себе зобов`язання та перерахувало на картковий рахунок відповідача позику у розмірі 6250,00 грн., що підтверджується листом АТ «Таскомбанк» № 22676/47.1 від 10 червня 2025 року (а. с. 17), листом АТ КБ «Приватбанк» від 11 вересня 2025 року та випискою по банківському рахунку ОСОБА_1 (а. с. 48-49).

Із детального розрахунку заборгованості за договором № 3405701732-357276 від 31 травня 2021 року слідує, що позивачем нарахована заборгованість ОСОБА_1 в розмірі 21 750,00 грн., з яких: 6250,00 грн. - заборгованість за сумою кредиту, 15 500,00 грн. - заборгованість за відсотками (а. с. 4).

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення суми кредиту - 6250,00 грн. та відсотків за користування кредитом в сумі 3125,00 грн. (за період з 31 травня 2021 року по 24 червня 2021 року), а разом - 9375,00 грн., суд першої інстанції виходив із доведеності в цій частині позову, а в частині вимог про стягнення відсотків за користування кредитом в сумі 12 375,00 грн. за період з 25 червня 2021 року по 22 вересня 2021 року, нарахованих після спливу строку кредитування (24 червня 2021 року) вимоги визнав необґрунтованими, тому вони до задоволення не підлягають.

Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Судом встановлено, що 31 травня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір № 3405701732-357276, який підписаний одноразовим ідентифікатором позичальника «5894».

Позичальник ОСОБА_1 не заперечує факту укладення електронного договору із ТОВ «Кошельок» 31 травня 2021 року.

Підтвердженням укладення договору, погодження його умов та їх виконання кредитодавцем шляхом здійснення переведення на картковий рахунок позичальника визначеної договором суми 6250,00 грн., є лист АТ «Таскомбанк» № 22676/47.1 від 10 червня 2025 року (а. с. 17), лист АТ КБ «Приватбанк» від 11 вересня 2025 року та виписка по банківському рахунку позичальника ОСОБА_1 (а. с. 48-49).

Факт отримання грошових коштів у такій сумі відповідач ОСОБА_1 не заперечив, підтвердивши отримання позики у такій сумі і визнавши такий розмір боргу по тілу кредиту.

При цьому доказів внесення цих коштів в рахунок погашення заборгованості за договором від 31 травня 2021 року відповідач не надав.

Таким чином позивач належними, допустимими й достатніми доказами довів існування заборгованості у відповідача, яка виникла внаслідок порушення ним умов договору.

Із детального розрахунку заборгованості за договором № 3405701732-357276 від 31 травня 2021 року слідує, що позивачем нарахована заборгованість ОСОБА_1 в розмірі 21 750,00 грн., з яких: 6250,00 грн. - заборгованість за сумою кредиту, 15 500,00 грн. - заборгованість за відсотками (а. с. 4).

Також у цьому розрахунку зазначено, що датою надання кредиту є 31 травня 2021 року; датою закінчення лояльного періоду є 24 червня 2021 року; базова процентна ставка в день лояльного періоду - 2,00; базова процентна ставка в день - 2,20. Розрахунок підписаний директором ТОВ «Кошельок» Криловим С. С.

Проте, сторонами при укладенні та підписанні 31 травня 2021 року договору № 3405701732-357276, також підписаний додаток № 1 до нього, яким є графік розрахунків, яким встановлена періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, а саме: дата - 24 червня 2021 року; залишок - 6250,00 грн.; нарахований процент - 3125,00 грн.; до сплати - 9375,00 грн. (а. с. 13).

Таким чином заборгованість відповідача за кредитним договором становить 9375,00 грн., із якої: 6250,00 грн. - заборгованість по тілу, 3125,00 грн. - відсотки за користування кредитом.

За таких обставин відсутні підстави для стягнення відсотків поза межами строку кредитування, оскільки строк кредитування (26 червня 2021 року) та розмір відсотків (3125,00 грн.) погоджено сторонами у договорі № 3405701732-357276, про що свідчить графік розрахунків, який є додатком № 1 до цього договору, що також підписаний сторонами.

Наведеним спростовуються доводи позивача щодо погодження сторонами договору строку надання кредиту: з 31 травня 2021 року по 22 вересня 2021 року, про що позивач зазначив у детальному розрахунку заборгованості (а. с. 14) і з урахуванням того, що такий період сторонами не погоджувався при укладенні та підписанні кредитного договору 31 травня 2021 року.

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги в тому, що до спірних правовідносин судом не застосований принцип «pacta sunt servanda" - «договорів необхідно дотримуватися», закріплений у статті 629 ЦК України, оскільки саме такий принцип судом першої інстанції і застосований, а саме врахована домовленість сторін, закріплена їхніми підписами у договорі від 31 травня 2021 року, у тому числі у додатку № 1 до цього договору, яким є графік розрахунків, що також погоджений сторонами, скріпленням таких умов їхніми підписами.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги є безпідставними та неспроможними, тому не впливають на висновки суду, що викладені у судовому рішенні, ухваленому із дотриманням норм матеріального й процесуального права, у зв`язку з чим воно не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування чи зміни, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

За правилами частини 13 статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат змінюється у випадку зміни рішення або ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції. Оскільки рішення суду залишається без змін, тому відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» залишити без задоволення.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіВ. В. Сопрун

І. М. Стадник