Рішення від 08 січня 2026 р. у справі №932/7425/25 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа №932/7425/25

Провадження №2/932/2559/25

РІШЕННЯ

іменем України

09.01.2026 місто Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Салькової В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхівцевський олійноекстракційний завод» про стягнення заборгованості за заробітною платою,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхівцевський олійноекстракційний завод», в якому просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за заробітною платою в сумі 11039,55 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 218550,00 грн, 10000,00 грн у відшкодування моральної шкоди та витрати на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.

В обґрунтування вимог посилається на те, що з 22.12.2022 вона працювала старшим бухгалтером у відповідача та 06.11.2024 звільнилася у зв`язку з систематичною затримкою виплати заробітної плати за п.1 ст.36 КЗпП України. Після звільнення їй не видане повідомлення згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України про розмір заборгованості. Роботодавцем їй було виплачене лише частину заборгованості без обґрунтування несплати остаточної суми. За відомостями довідок за формою ОК-5 та ОК-7 в жовтні 2024 року їй було виплачене 12930,45 грн, а в листопаді 2024 року при звільненні – 18005,57 грн. Загальна сума сплати при звільненні склала 30936,02 грн, і є всі підстави вважати, що сума 18005,57 грн є компенсацією за невикористану відпустку, а 12930,45 грн – сума сплаченої заробітної плати.

В той самий час за довідками ОК-5 та ОК-7 її заробітна плата в серпні 2024 року склала 29553,14 грн, у вересні 2024 року – 31055,90 грн. Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 1410,00 грн. Кількість робочих днів з 01.10.2024 по 06.11.2024 становить 27 днів.

Є всі підстави вважати, що при звільненні їй не було виплачене в повному обсязі заробітну плату в такому розмірі: розмір середнього заробітку за жовтень і листопад 2024 року складає 23970,00 грн, а з урахуванням сплаченої суми заробітної плати 12930,45 грн несплачена заробітна плата дорівнює 11039,55 грн. Отже, відповідачем не було здійснено з нею розрахунок в повному обсязі.

Виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 1410,00 грн та кількості робочих днів за період з 06.11.2024 по 12.06.2025 (день подання позовної заяви) – 153 дні, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні становить 218550,00 грн.

Оскільки з моменту звільнення та не виплати заробітної плати вона була вимушена змінити свій звичний образ життя, обмежувати себе у покупках, в тому числі продуктів харчування, відчувала та відчуває моральні переживання з приводу вчинку відповідача у зв`язку з невиплатою заробітної плати в повному обсязі по теперішній час, змушена витрачати час на вирішення спору у суді, і ці обставини не принесли їй позитивних емоцій. Спричинену моральну шкоду оцінює в 10000,00 грн.

Ухвалою судді від 02.07.2025 позовна заява була залишена без руху для виправлення недоліків.

Після виправлення позивачем недоліків ухвалою суду від 23.07.2025 відкрите спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву. Так, щодо стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 11039,55 грн відповідач не погоджується, оскільки з моменту прийняття ОСОБА_1 на роботу 21.12.2022 її оклад (тарифна ставка) в розмірі 11181,00 грн, про що зазначено в наказі про прийняття на роботу. За вимогами закону підприємство здійснює індексацію окладів – в жовтні 2024 року оклад позивача складав 12450,00 грн, що підтверджується витягом із штатного розпису. При звільненні ОСОБА_1 в наказі від 06.11.2024 було зазначене про виплату компенсації за невикористану відпустку за 16 календарних днів. Всі належні виплати заробітної плати та інших платежів, належних до виплати при звільненні, виплачені позивачеві в повному обсязі, про що свідчить розрахунковий лист, який також був отриманий нею при звільненні. Отже, її твердження про необізнаність щодо належних до виплати сум та наявної заборгованості за заробітною платою не відповідають дійсності. Позивач зазначає, що відповідно до довідок ОК-5 та ОК-7 в жовтні 2024 року їй було сплачено 12930,45 грн, а в листопаді 2024 року при звільненні – 18005,57 грн, загалом – 30936,02 грн. Також зазначає, що відповідно до довідок ОК-5 та ОК-7 в серпні 2024 року її заробітна плата скала 29553,14 грн, в у вересні 2024 року – 31055,90 грн, і робить висновок, що є підстави вважати, що при її звільненні не було в повному обсязі сплачено заробітну плату в сумі 11039,55 грн. Даний висновок позивача зроблений без обґрунтувань та надання будь-яких доказів обґрунтованості розрахунку заробітної плати за серпень та вересень при окладі (тарифній ставці) в розмірі 11181,00 грн.

Положенням про оплату праці працівників ТОВ «СОЛОМА» (назва відповідача до перейменування) від 02.01.2013 визначено, що основана заробітна плата: а) посадовий оклад, встановлений працівникам відповідно до штатного розпису. Додаткова заробітна плата: а) надбавки, доплати, гарантійні і компенсаційні виплати за роботу у вечірній час; суміщення професій; виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників; інтенсивність праці; високу проф. майстерність; високі досягнення в праці. Розмір премії за місяць встановлюється тільки директором підприємства у відповідному наказі. Працівникам у місяць прийому та у місяці звільнення з роботи протягом періоду, за який проводиться примірювання, премії не виплачуються, за винятком працівників, які вийшли на пенсію або звільнились за станом здоров`я. Тобто у зв`язку з відсутністю підстав для нарахування премії позивачеві була нарахована основна заробітна плата в розмірі посадового окладу, про що свідчить розрахунковий лист: у жовтні 2024 року – в розмірі 12930,45 грн, у листопаді 2024 року – в розмірі 18005,57 грн з урахуванням компенсації за відпустку. Позивачем не надано жодного доказу, що підтверджує невиплату нарахованої заробітної плати. Вважає, що підстав для стягнення заявлених позивачем сум немає, та просить відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив позивач вказує, що при звільненні їй не було видане повідомлення про розмір заборгованості відповідача перед нею та 12.06.2025 вона поштою звернулася до відповідача із заявою про видачу розрахунково листа, відповіді на яку не отримала. Доводи відповідача щодо відсутності заборгованості не відповідають фактичним обставинам справи. Так, позивач звільнена в листопаді 2024 року, а в наданих відповідачем документах за жовтень 2024 року щодо виплати премії відсутні дані щодо нарахування та виплати їй премії за вказаний місяць. При цьому підстави позбавлення її премії за жовтень 2024 року відповідачем не зазначені. Крім того, твердження відповідача про те, що працівникам у місяць прийому та у місяць звільнення з роботи протягом періоду, за який проводиться примірювання, премії не виплачуються, за винятком працівників, які вийшли на пенсію або звільнились за станом здоров`я, носять вибірковий характер. Згідно з розрахунковими листами інших працівників, звільнених 30.04.2025, то їм була нарахована та виплачена премія у місяць звільнення. В розрахунковому листі відсутній її підпис про ознайомлення, що підтверджує, що він не видавався при звільненні. Зазначені обставини дають підстави вважати, що премія є складовою частиною заробітної плати та вона була безпідставно позбавлена вказаної заробітної плати без наявності для цьому будь-яких законних підстав. В іншому зміст відповіді на відзив дублює зміст позовної заяви.

Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

ОСОБА_1 працювала у ТОВ «СОЛОМА» (перейменоване у ТОВ «Верхівцевський олійноекстракційний завод» з 29.08.2023 наказом №45-а від 29.08.2023) з 22.12.2022 на підставі наказу №403-к від 21.12.2022 та була звільнена 06.11.2024 наказом №263-к, що підтверджується наданою копією трудової книжки позивача (а.с.31-33).

Факт трудових відносин з позивачем відповідачем не оспорюється.

При прийнятті на роботу згідно з наказом від 21.12.2022 оклад (тарифна ставка) ОСОБА_1 складав 11181,00 грн (а.с.49).

Згідно з наказом про звільнення від 06.11.2024 при звільненні ОСОБА_1 підлягала виплаті компенсація за невикористану відпустку за 16 календарних днів (а.с.48).

За відомостями довідок за формами ОК-5 та ОК-7 ОСОБА_1 , під час роботи у відповідача в 2024 році сума її заробітку для нарахування пенсії та фактичного заробітку/доходу складали: у серпні – 29553,14 грн, у вересні – 31055,90 грн, у жовтні – 12930,45 грн, у листопаді – 21807,57 грн (а.с.14-21).

Положенням про оплату праці працівників ТОВ «СОЛОМА» від 02.01.2013 встановлено, що розмір премії працівників встановлюється директором підприємства у відповідному наказі; у місяці прийому та звільнення преміювання працівників не здійснюється, крім працівників, які вийшли на пенсію або звільнилися за станом здоров`я (а.с.50-51).

В наказах про преміювання працівників ТОВ «Верхівцевський ОЕЗ» за жовтень та листопад 2024 року відсутні відомості про нарахування та виплату премії ОСОБА_1 (а.с.52-58).

12.06.2025 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про видачу їй розрахункового листа (а.с.24-26), відповідь на яку відсутня.

З наданих відповідачем суду розрахункових листків ОСОБА_1 за вересень-листопад 2024 року (а.с.59) вбачається, що її посадовий оклад становив у вересні 12302,00 грн, у жовтні та листопаді – 12452,00 грн та їй нараховано та виплачене:

-за вересень – 12302,00 грн посадового окладу за 21 робочий день та щомісячні премії 2484,47 грн та 16269,43 грн; після утримань виплачене 26000,00 грн, борг підприємства на кінець місяця – 48000,00 грн;

-за жовтень – 11910,61 грн посадового окладу за 22 робочі дні та 1019,84 грн за 1 день відпустки; після утримань виплачене 23000,00 грн, борг підприємства на кінець місяця – 35409,01 грн;

-за листопад – 2371,81 грн посадового окладу за 4 робочі дні та компенсація за 16 днів відпустки в сумі 15633,76 грн, всього – 18005,57 грн; після утримань виплачене 14494,49 грн за листопад, також погашено заборгованість за вересень в сумі 25000,00 грн та за жовтень в сумі 10409,01 грн; борг підприємства на кінець місяця відсутній.

Статтею43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею117 КЗпП України відповідальність.

Статтею117 КЗпП України (в редакції, чинній станом на час звільнення позивача) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті за правилами ч.2 ст.43 ЦПК України покладається на осіб, які беруть участь у справі та які розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом положень статей 77-78 ЦПК України суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частина шоста цієї ж статті наголошує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України визначене, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши докази, надані сторонами на обґрунтування своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності заборгованості відповідача перед нею за заробітною платою після її звільнення 06.11.2024, у той час як відповідач належними і допустимими доказами довів суду здійснення повного розрахунку з позивачем у строк, визначений ст.116 КЗпП України. Так, з доказів відповідача судом встановлено розмір посадового окладу ОСОБА_1 у період, що передував звільненню, розміри нарахованої та виплаченої з урахуванням обов`язкових утримань заробітної плати, премій, компенсації невикористаної відпустки тощо, також встановлена відсутність заборгованості відповідача перед позивачем після її звільнення.

Доводи позивача щодо невиплати їй відповідачем заробітної плати в сумі 11039,55 грн не підтверджені жодними доказами, в позові вона зазначає, що підстави вважати наявною цю заборгованість виникли з її власних підрахунків, то ж, такі твердження, на переконання суду, є припущеннями, на яких в силу ч.6 ст.81 ЦПК України не може ґрунтуватися доказування. Відомості, викладені позивачем у відповіді на відзив щодо неоднакового підходу підприємства до преміювання працівників з посиланням на розрахункові листки інших осіб не доводять наявності будь-якої заборгованості відповідача перед ОСОБА_1 , порядок преміювання та незгода з його впровадженням не є предметом розгляду цієї справи. Крім того, слід наголосити, що долучення розрахункових листків інших осіб до матеріалів справи позивачем порушує діюче законодавство України про захист персональних даних, оскільки до них не додається згода особи на опрацювання та використання її персональних даних.

За таких обставин суд констатує, що ОСОБА_1 не довела факту того, що її права на своєчасне одержання заробітної плати та на проведення з нею повного розрахунку при звільненні було порушене відповідачем, тому відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за заробітною платою.

Вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування моральної шкоди також відхиляються судом, оскільки вони є похідними від первісної вимоги про стягнення заробітної плати.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог повністю, судові витрати у справі відповідно до положень ст.141 ЦПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,89,263,265,268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхівцевський олійноекстракційний завод» (51660, Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхівцеве, вул. Нова, 50-А, код за ЄДРПОУ 36933660) про стягнення заборгованості за заробітною платою – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду виготовлене 09.01.2026.

Суддя: В.С. Салькова