Постанова від 08 січня 2026 р. у справі №400/7835/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/7835/25

Перша інстанція: суддя Малих О.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів - Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

23 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправними рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови йому у задоволені рапорту про звільнення з військової служби на підставі абз. 14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути рапорт та звільнити його з військової служби на підставі абз. 14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідач протиправно відмовив йому у задоволені рапорту про звільнення з військової служби через сімейні обставини, а саме, у зв`язку із загибеллю вітчима, яка пов`язана з виконання обов`язків військової служби (захистом Батьківщини).

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що відповідно до абз. 16 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: 3) під час дії воєнного стану: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Військовою частиною отримано рапорт позивача з проханням звільнити його на підставі абз. 16 п. 3 ч. 12 ст. 26 «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з тим, що його вітчим, ОСОБА_2 , загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Відповідач наголосив, що загиблий ОСОБА_2 не є батьком загиблого, а є його вітчимом, що не дає право на звільнення з військової служби на підставі приписів ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції проігнорував рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї»). У мотивувальній частині (абзац 5 пункту 6) зазначено, що до членів сім`ї можуть належати особи, які не перебувають у безпосередніх кровних родинних зв`язках (зокрема, вітчим, мачуха), за умови спільного проживання, ведення спільного господарства та взаємної підтримки. Це тлумачення застосовується в сфері соціального захисту, включаючи військовослужбовців, і розширює вузький перелік для реалізації принципів гуманізму та захисту сім`ї (статті 3, 51 Конституції України). Аналогічні висновки містяться в практиці Верховного Суду (наприклад, постанова від 25.12.2024 у справі № 209/2893/22), де підкреслюється, що поняття «член сім`ї» не обмежується кровним спорідненням. Загиблий ОСОБА_2 був чоловіком матері позивача, тобто вітчимом позивача, з офіційно зареєстрованим шлюбом (підтверджено свідоцтвом про шлюб та свідоцтвом про народження позивача). Факт родинних зв`язків як члена сім`ї є очевидним, оскільки вітчим виконував роль батька, а сім`я функціонувала як єдине ціле. Загибель вітчима під час захисту Батьківщини створює психологічну та соціальну травму для позивача, аналогічну втраті біологічного батька. Відмова в кваліфікації вітчима як близького родича суперечить принципу рівності (ст. 24 Конституції України) та меті норми - надати військовослужбовцю можливість бути поруч із сім`єю в трагічний період.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військової частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

29 травня 2025 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз. 14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку із загибеллю під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану близького родича, члена сім`ї - вітчима - ОСОБА_2 .

Листом від 30.06.2025 року № 3/29/12-1868-2025 відповідач повідомив позивача про відмову у звільненні з військової служби, оскільки диспозиція абз. 14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» не передбачає підстав для звільнення даної категорії членів сім`ї.

Вважаючи протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо звільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не є батьком позивача, а є його вітчимом, відтак, відсутні підстави для звільнення з військової служби позивача за нормами абз. 14 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.

Статтею 26 Закону № 2232-ХІІ встановлені підстави для звільнення з військової служби, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої якої передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, які дають підстави для звільнення з військової служби, відповідно до пункту 3 якої встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану, зокрема, якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, (застосовується судом в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

За обставинами справи, вважаючи що він має право на звільнення з військової служби, ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв`язку з загибеллю вітчима ОСОБА_2 під час здійснення заходів із забезпечення національно безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

До рапорту позивачем додано: копію свого свідоцтва про народження, свідоцтво про шлюб його матері з ОСОБА_2 , свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , лікарське свідоцтво про смерть, довідку про причину смерті, сповіщення про смерть, копію УДБ ОСОБА_1 , копії військового квитка ОСОБА_1 , довідку про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією проти України.

Частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-ХІІ не передбачено право військовослужбовця на звільнення з військової служби у зв`язку із загибеллю вітчима, таке право передбачено лише у зв`язку із загибеллю батька.

Натомість, позивач вважає, що оскільки його вітчим фактично виконував у сім`ї роль батька, то його загибель дає позивачу право на звільнення з військової служби на підставі ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Судова колегія наголошує, що законодавцем чітко визначений перелік близьких родичів, а саме: чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра, загибель яких під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану обумовлює можливість звільнення з військової служби.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував положення Сімейного кодексу України, рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/9, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено вичерпний перелік близьких родичів, у зв`язку із смертю яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби та вказаний перелік розширеному тлумаченню не підлягає.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 24 липня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко