Постанова від 08 січня 2026 р. у справі №440/8927/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Л.М. Петрова

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2026 р. Справа № 440/8927/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.09.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/8927/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якій просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2022 року без обмеження максимальним розміром, з 01.02.2023 року, на підставі довідки про грошове забезпечення, виданої Фінансово-економічним управлінням Служби безпеки України станом на 01.01.2023 вих. № 21/3-9/878-316 від 14.06.2024 року, виходячи із 92% сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром, з 01.03.2024 року з урахуванням індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», без обмеження її максимальним розміром, з 01.01.2025 року без обмеження максимальним розміром і без коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених ст.46 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 р. Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану, з урахуванням фактично проведених виплат та з 01.03.2025 року без обмеження її максимальним розміром і без коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених ст.46 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 р. Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану, з урахуванням фактично проведених виплат;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2022 року без обмеження максимальним розміром, з 01.02.2023 року, на підставі довідки про грошове забезпечення, виданої Фінансово-економічним управлінням Служби безпеки України станом на 01.01.2023 вих. № 21/3-9/878-316 від 14.06.2024 року, виходячи із 92% сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром, з 01.03.2024 року з урахуванням індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», без обмеження її максимальним розміром, з 01.01.2025 року без обмеження максимальним розміром і без коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених ст.46 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 р. Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану, з урахуванням фактично проведених виплат та з 01.03.2025 року без обмеження її максимальним розміром і без коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених ст.46 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 р. Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану, з урахуванням фактично проведених виплат

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач здійснив перерахунок основного розміру пенсії позивача з 01.03.2022, 01.03.2023, з 01.03.2024, але фактичну виплату пенсії позивачу обмежено максимальним розміром, та з 01.01.2025, 01.03.2025 обмежено шляхом застосування до її обрахунку та виплати положень статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", шляхом застосування з 01 січня 2025 року до її обрахунку та виплати положень статті 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", а також понижуючих коефіцієнтів згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1. Позивач вважає, що обмежуючи пенсію, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2022, 01.03.2023, 01.03.2024 максимальним розміром, щодо зменшення відсоткового розміру пенсії та застосування при нарахуванні та виплаті пенсії з 01.01.2025, 01.03.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2022, 01.03.2023, 01.03.2024, виходячи з розміру пенсії 92% суми грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2025 та з 01.03.2025, без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", виходячи з розміру пенсії 92% суми грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром та із урахуванням раніше проведених виплат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції не повністю з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 та ухвалити постанову, якою позовні вимоги залишити без задоволення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що стосовно обмеження максимального розміру пенсії що Законом України " Про внесення змін до деяких законів України" від 06.12.2015 №1774-VIII встановлено обмеження до 31.12.2017. Вказує, що рішення Конституційного суду від 20 грудня 2016 року №7-рп/1016, на яке посилається позивач, не скасовує обмеження виплати пенсій на 2017 рік, а тому дії органів Пенсійного фонду України правомірні.

Щодо застосування зниження коефіцієнтів згідно постанови КМУ №1 від 03.01.2025, зазначає, що положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» наділено Уряд повноваженнями з прийняття рішень щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів, на виконання яких й було прийнято Постанову №1, яка є чинною, а відтак підлягає застосуванню на період дії воєнного стану.

Позивач правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

Відповідачем здійснено перерахунки пенсії позивача з 01.03.2022, 01.03.2023, 01.03.2024, внаслідок якого підсумок пенсії (з надбавками) обмежено максимальним розміром; з 01.01.2025 та з 01.03.2023 підсумок пенсії з обмеженням та із застосуванням коефіцієнтів - 26507,73 грн.

Позивач не погодився з діями Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які полягають у обмеженні пенсії максимальним розміром при здійсненні її перерахунку та із застосуванням коефіцієнтів, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції з того, що відповідачем неправомірно обмежено право позивача на отримання пенсії в розмірі 92% відповідного грошового забезпечення, максимальним розміром та застосування при нарахуванні та виплаті пенсії з 01.01.2025, 01.03.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану". Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про їх передчасність.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (надалі - Закон №2262-ХІІ).

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011р. №3668-VI, із змінами, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, про грошове забезпечення, виданої Фінансово-економічним управлінням Служби безпеки України станом на 01.01.2023 вих. № 21/3-9/878-316 від 14.06.2024 року, виходячи із 92% сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром, з 01.03.2024 року з урахуванням індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», без обмеження її максимальним розміром, з 01.01.2025 року без обмеження максимальним розміром і без коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених ст.46 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 р. Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану, з урахуванням фактично проведених виплат та з 01.03.2025 року без обмеження її максимальним розміром і без коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених ст.46 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів У

Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.

При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, тобто є одно предметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

У постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 20.07.2022 у справі №340/2476/21, від 25.07.2022 у справі №580/3451/21 та від 30.08.2022 у справі №440/994/20, Верховний Суд дійшов наступних висновків:

"… на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.…..

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18, із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI."

Враховуючи зазначені висновки Верховного Суду обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача є протиправним.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №420/9244/21, які підлягають обов`язковому врахуванню судом першої інстанції в силу частини 5 статті 242 КАС України.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).

Постанова Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №420/9244/21 містить більш пізні висновки Верховного Суду про застосування норм права, які підлягають врахуванню та були враховані судом першої інстанції в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обставини справи та норми права, якими врегульовані спірні відносини у справі №607/7115/17 не є релевантними обставинам справи та нормам права, якими врегульовані відносини у справі, що розглядається, оскільки позивач у справі №607/7115/17 одержував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як працівник льотного складу та предметом оскарження у справі №607/7115/17 були дії щодо обмеження граничним розміром пенсії особі при здійсненні перерахунку пенсії з 01 березня 2018 року та з 01 березня 2017 на підставі пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 № 418 (в редакції постанови КМУ від 09.08.2005 № 713), тоді як позивач одержує пенсію на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Згідно з частинами 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Колегія суддів також зважає на те, що частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою передбачалось обмеження пенсій військовослужбовців максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Поряд з цим, суд враховує, що відмовляючи у відкритті провадження за поданням судді Донецького окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом справи № 200/116/25 як зразкової та за поданням судді Полтавського окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом справи №440/534/25 як зразкової, Верховний Суд в ухвалах від 25 лютого 2025 року у справі №200/116/25 та від 26 лютого 2025 року у справі 440/534/25 звернув увагу на те, що Верховним Судом неодноразово висловлювалась позиція щодо застосування норм Закону № 2262-XII у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій. Зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року (справа № 400/2085/19), 20 липня 2022 року (справа № 340/2476/21), 25 липня 2022 року (справа № 580/3451/21), 30 серпня 2022 року (справа № 440/994/20), 17 березня 2023 року (справа № 340/3144/21) та інших Верховний Суд дійшов висновку, що у правовідносинах стосовно призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, у зв`язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.

Щодо зменшення відсоткового розміру пенсії позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами пункту "а" частини першої статті 13 Закону № 2262-XII (в редакції, яка діяла станом на дату призначення пенсії), пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

При цьому частиною другою зазначеної статті (в редакції, що діяла станом на дату призначення пенсії) передбачено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Законом № 3668-VI, який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 13 Закону України № 2262-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір грошового забезпечення. З цього часу максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43). Таким чином, з 01 жовтня 2011 року положення частини другої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо визначення граничного розміру пенсії за вислугу років 90% відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність з внесенням змін до редакції цієї статті Законом № 3668-VI. У подальшому, відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України", який набрав чинності 01 квітня 2014 року, внесено зміни до частини другої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", відтепер граничний розмір пенсії за вислугу років з 80% грошового забезпечення знижено до 70% грошового забезпечення.

Разом із тим, на переконання суду під час перерахунку пенсії має застосовуватись норма, що визначає відсотковий розмір грошового забезпечення, яка діяла на момент призначення пенсії. Внесені Законами № 3668-VІ та № 1166-VII зміни до частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо обмеження граничного розміру пенсії за вислугу років граничним розміром 80%, а потім 70% грошового забезпечення не мають впливати на перерахунок вже призначеної пенсії, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії відрізняються за змістом і механізмом їх проведення.

Слід зазначити, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві неправомірно обмежено право позивача на отримання пенсії в розмірі 92% відповідного грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 04 лютого 2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 240/5401/18, провадження № Пз/9901/58/18, залишеним без змін постановою Великої палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2022, 01.03.2023, 01.03.2024 максимальним розміром, щодо зменшення відсоткового розміру пенсії та застосування при нарахуванні та виплаті пенсії з 01.01.2025, 01.03.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану"; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2022, 01.03.2023, 01.03.2024, виходячи з розміру пенсії 92% суми грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2025 та з 01.03.2025, без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", виходячи з розміру пенсії 92% суми грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром та із урахуванням раніше проведених виплат.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при ухваленні рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 по справі № 440/8927/25 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий