Вирок від 08 січня 2026 р. у справі №582/1209/24 — Недригайлівський районний суд Сумської області

Провадження № 1-кп/582/138/24

Справа № 582/1209/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" січня 2026 р.

Недригайлівський районний суд Сумської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , участю: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в с-щі Недригайлів кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 420242025300000488 від 21.06.2024 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Костянтинів Недригайлівського району Сумської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, неодруженого, з середньою освітою, працюючого охоронником Філії «Курмани» ТОВ «Агро-Поліс», раніше не судимого,

за ст. 336 Кримінального кодексу України,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 будучи військовозобов`язаним та визнаним придатним до військової служби, ухилився від призову за мобілізацією, не прибувши без поважних причин до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , у встановлений термін, а саме о 05 год 00 хв. 13.04.2024.

Згідно з вимогами ст. 17, 65, 68 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-ХІІ від 06.12.1991 та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

17.03.2014 Указом Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» на території України оголошено часткову мобілізацію та, після його затвердження 17.03.2014 Верховною Радою України, цей Указ набрав чинності, у зв`язку з чим в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» розпочався особливий період, який діє до цього часу.

Вищий адміністративний суд України в постанові від 16.02.2015 (справа № 800/582/14) зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 65/2022 від 24.02.2022 та № 69/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 2105-ІХ від 03.03.2022, на території України оголошено повну мобілізацію протягом 90 діб із дня набрання чинності Указу Президента України № 65/2022, а також Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» № 342/2022 від 17.05.2022 на території України продовжено строк проведення загальної мобілізації з 25 травня 2022 року на 90 діб. В подальшому строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено.

Згідно ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІ1, військовозобов`язаними є особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»,

У зв`язку з проведенням загальної мобілізації на території України, до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , було викликано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , для перевірки та уточнення його облікових даних, оскільки останній є військовозобов`язаним, перебував в запасі, раніше проходив строкову військову службу.

З метою визначення придатності до військової служби ОСОБА_4 уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_4 було видано направлення на проходження військово-лікарської комісії.

Згідно карти обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного ОСОБА_4 № 170 від 09.04.2024, яку військово-лікарською комісією було надано на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 був визнаний придатним до військової служби, згідно вимог «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (зі змінами та доповненнями), про що медичною комісією складено довідку № 1/183 від 09.04.2024.

З метою комплектування Збройних сил України, військовозобов`язаного ОСОБА_4 шляхом вручення повістки та мобілізаційного розпорядження, було викликано, згідно чого останній був зобов`язаний прибути 13.04.2024 о 05 год 00 хв. до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , для відправки в складі команди НОМЕР_1 до військової частини для подальшого проходження військової служби.

Незважаючи на це, військовозобов`язаний ОСОБА_4 , не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а саме останнім відповідних підтверджуючих документів, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (зі змінами в редакції закону № 3633-ІХ від 11.04.2024) до ІНФОРМАЦІЯ_2 надано не було, в порушення вимог ч. 3 ст. 22 цього ж Закону, діючи умисно, з метою ухилення від призову за мобілізацією, без поважних причин не прибув у вказаний час, а саме о 05 год 00 хв. 13.04.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , не повідомивши заздалегідь та в подальшому про поважні причини свого неприбуття.

Допитаний у відкритому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення не визнав та зазначив, що не мав свідомого наміру ухилятися від мобілізації. Пояснив, що коли отримав повістку він відразу добровільно з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_5, для уточнення даних. У ІНФОРМАЦІЯ_5 пояснював, що він є людиною віруючою - Свідком Єгови. Повідомив, що звертався до Роменської районної державної адміністрації із проханням замінити йому виконання військового обов`язку на невійськову цивільну службу, згідно частини 4 статті 35 Конституції України, але його заяву залишили без розгляду. ОСОБА_4 зазначив, що є ОСОБА_6 вже 28 років. Коли він почав знайомитися з Біблією в 1994 році, мав шкідливі (палив, зловживав алкоголем, лаявся, вживав грубі слова), але Біблійні знання повністю змінили його життя. Вже тривалий час він вивчає Біблію, дотримується визначених у ній принципів. У розділі 2:4 Ісаї зазначено, що народ не підніме один на одного руку, не візьме до рук зброю та не буде вчитися воювати. Ці слова показують, що служителі ОСОБА_7 є людьми мирними. Вони не тільки не беруть участі у війнах, але вони також не навчаються воювати. Його релігійні погляди на заборону служби у війську глибокі і порушити він їх не може. Зазначив, що усвідомлює, що наразі відбувається в Україні та хоче виконувати свій громадський обов`язок (підтримувати державу шляхом плати податків, допомагати переселенцям, надавати людям емоційну та духовну допомогу). Наголосив, що не мав свідомого наміру ухилятися від військової служби, а лише просив замінити, відповідно до частини 4 статті 35 Конституції України, військову службу на альтернативну (цивільну) службу через свої глибокі релігійні переконання. Саме у такий спосіб, він бажав виконати свій громадянський обов`язок перед державою, надаючи посильну допомогу країні. Зазначив, що він жодним чином не порушив закон та не вважає себе злочинцем. Просив визнати його невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 просила ухвалити виправдувальний вирок у зв`язку із недоведеністю вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України. Свою позицію мотивувала тим, що держава Україна визнала існування Бога та верховенство права на конституційному рівні. З точки зору обвинувачення, якщо віруюча людина хоче скористатись закріпленим Конституцією України правом на сумлінну відмову від військової служби в силу своїх релігійних переконань, то вона порушує законодавство щодо мобілізації. При цьому, упускається той момент, що в державі відсутній механізм реалізації такого права під час дії воєнного стану. Разом з тим, виконання обов`язку для віруючої людини у альтернативний спосіб передбачено прямою нормою ч. 4 ст. 35 Конституції України, Положенням про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженим постановою КМУ від 10.11.1999 №2066, а також підтримується у рішеннях Європейського суду з прав людини, постановах Верховного Суду України № 344/12021/22 від 02.05.2024 та № 601/2491/22 від 13.06.2024, які передбачають сумлінну відмову від військової служби. Вважає, що на обвинуваченого як людину щиро віруючу поширюються гарантії ст. 9 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Звернула увагу суду, шо релігійна організація «Свідки Єгови» є офіційно зареєстрованою та не забороненою на території України. Зазначила, що ОСОБА_4 не з`явився за повісткою на військову службу в силу своїх глибоких релігійних переконань, змістом яких є повна відмова навчанню військовій справі, а також від носіння військової форми, зброї, підпорядкування військовому командуванню, отримання заробітної плати військовослужбовця. Релігійні переконання обвинуваченого сформовані внаслідок ґрунтовного вивчення Біблії задовго до повномасштабного вторгнення російської федерації. Таким чином, не прибувши за повісткою, обвинувачений не мав наміру ухилення від військової служби.

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_8 , який несе службу у ІНФОРМАЦІЯ_5 , дав суду показання, в яких зазначив, що військовозобов`язаний ОСОБА_4 був вкликаний для уточнення облікових даних та для проходження ВЛК. Згідно довідки ВЛК останній був визнаний придатним до військової служби, у зв`язку з чим 09.04.2024 йому було вручено бойову повістку на 05 год 00 хв. 13.04.2024 та мобілізаційне розпорядження. Отримання вказаних документів ОСОБА_4 засвідчив особистим підписом. Однак, останній у визначений у повістці день та час до ІНФОРМАЦІЯ_5 не з`явився. У зв`язку з цим керівництвом ІНФОРМАЦІЯ_5 було надіслано до ВП № 1 (с. Недригайлів) Роменського РВП ГУНП в Сумській області повідомлення про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України. Після 13.04.2024 ОСОБА_4 до ІНФОРМАЦІЯ_5 не приходив, причини неявки не повідомляв. Також зазначив, що дійсно ОСОБА_4 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_5 із питанням заміни військової служби альтернативною (невійськовою), оскільки ІНФОРМАЦІЯ_5 неуповноважений розглядати дане питання, то ОСОБА_4 було рекомендовано звернутися з відповідною заявою до військової адміністрації. Дійсно останній неодноразово пояснював, що не може нести службу в ЗСУ у зв`язку із релігійними переконаннями та на підтвердження цього надавав відповідні документи. Повідомив, що інші подробиці по даному факту йому невідомі.

Свідок ОСОБА_9 , яка працює дільничним офіцером громади ВП № 1 (с. Недригайлів) Роменського РВП ГУНП в Сумській області, пояснила суду, що від ІНФОРМАЦІЯ_5 надійшло повідомлення про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України та нею проводилась перевірка даного факту, вона відбирала пояснення у самого ОСОБА_4 та у працівників ІНФОРМАЦІЯ_5. За результатами розгляду дані матеріали було приєднано до матеріалів кримінального провадження. Зазначила, що ОСОБА_4 пояснював, що не може нести службу в ЗСУ у зв`язку із релігійними переконаннями. Інша інформація по даному факту їй невідома.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що є релігійним представником свідків Єгови, а також є співвіруючим з ОСОБА_4 , з яким познайомився приблизно 10 років тому. Зазначив, що ОСОБА_4 не може бути ухилянтом, так як його релігійне переконання не дозволяє йому служити у війську. Він приходить на зібрання вже протягом багатьох років. Свідки Єгови не можуть воювати, неприйнятним у військовій службі для свідків Єгови є одягання форми, складання присягу, користування зброєю, однак вони можуть служити альтернативну службу як цивільна особа. Зазначив, що ОСОБА_4 офіційно вважається свідком Єгови більше 30 років, тобто з моменту охрещення, що підтверджується відповідною довідкою.

Незважаючи на заперечення винуватості стороною захисту, вина ОСОБА_4 повністю підтверджується наступними зібраними та дослідженими в ході судового розгляду належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а саме:

- даними витягу з кримінального провадження № 42024202530000048 про внесення до ЄРДР 21.06.2024 відомостей про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України, згідно якого: 13.04.2024 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_2 вчинив ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

- рапортом прокурора Недригайлівського відділу Роменської окружної прокуратури ОСОБА_11 про виявлення факту вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України;

- повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_2 № 3/891/1 від 19.04.2024, про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України;

- копією поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_6 і відправлені у складі команди;

- довідкою № 6018 від 11.04.2024, з якої вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22.12.1996 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. Як Свідок Єгови він бере участь у проповідуванні доброї новини;

- копією журналу видачі повісток про отримання повістки ОСОБА_4 ;

- копією журналу видачі мобілізаційних розпоряджкень про отримання мобілізаційного розпорядження ОСОБА_4 ;

- копією мобілізаційного розпорядження та розписки;

- листом КНП «Недригайлівська лікарня» Недригайлівської селищної ради Сумської області № 01-22/929 від 12.07.2024, з якого слідує, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період часу з 09.04.2024 по 13.04.2024 за медичною допомогою до лікарні не звертався. Амбулаторне та стаціонатрне лікування не проходив;

- копією довідки № 1/183 військово-лікарської комісії ОСОБА_4 , з якої слідує, що останній визнаний придатним до військової служби;

- копією картки № 170 від 15.03.2024 обстеження та медичного огляду ОСОБА_4 , відповідно до якої останній придатний до військової служби.

За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Відповідальність за статтею 336 КК України настає за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Об`єктом вказаного кримінального правопорушення є суспільні відносини, що стосуються мобілізації та комплектування Збройних Сил України, забезпечення їх необхідними ресурсами під час особливого періоду з метою забезпечення національної безпеки та населення.

Шкода, що спричиняється вказаному об`єкту посягання, характеризується протиправною поведінкою особи, яка підпадає під призов за мобілізацію до лав Збройних Сил України, однак в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу укомплектування збройних або інших військових формувань.

Суспільна небезпека такого правопорушення полягає в тому, що ефективність дати відсіч агресору чи виконати зобов`язання по спільній обороні країни від агресора без належної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних Сил України військовозобов`язаними громадянами саме в особливий період, під час воєнних дій, створює загрозу не лише для безпеки держави, а й для самого її існування.

Об`єктивна сторона правопорушення виявляється в свідомій бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.

Суб`єктом правопорушення є громадяни України (у тому числі й ті, які під час мобілізації перебувають за кордоном) чоловічої або жіночої статі - військовозобов`язані, що перебувають у запасі першої (військовозобов`язані, які проходили військову службу й отримали під час її проходження військово-облікову спеціальність) або другої (військовозобов`язані, які не здобули військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не проходили її взагалі, а також військовозобов`язані-жінки) категорій.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом, направленим саме на уникнення від призову на військову службу, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При цьому, мотив та мета на кваліфікацію не впливають.

Під час судового розгляду кримінального провадження установлено, що ОСОБА_4 є присвяченим охрещеним служителем релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні з 22.12.1996, про що свідчить відповідна довідка релігійної організації № 6018 від 11.04.2024, наявність у ОСОБА_4 особистих глибоких, щирих і послідовних релігійних переконань знайшло своє підтвердження під час судового розгляду та судом приймається до уваги.

Однак, поведінка ОСОБА_4 беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову на військову службу, враховуючи таке.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Обов`язок громадян України захищати незалежність та територіальну цілісності України закріплено також статтею 65 Конституції України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Положеннями Закону України від 12.12.1991 № 1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» унормовано правові підстави та порядок заміни військової служби альтернативною (невійськовою), однак можливості такої заміни військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.

Таким чином, Україна запровадила альтернативу військовій службі лише у мирний час і саме у цей період громадянин України може безперешкодно скористатись таким правом. Проте, у воєнний час обов`язок захисту країни, яка зазнала агресивного нападу, покладається на усіх громадян України, незалежно від їх внутрішніх переконань.

Отже, українське законодавство не передбачає законної можливості військовозобов`язаного відмовитися від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за релігійними переконаннями.

Однак, ОСОБА_4 , який є військовозобов`язаним та який перебуває на військовому обліку, пройшовши військово лікарську комісію та будучи придатним до військової служби, отримавши «бойову» повістку про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 13.04.2024 для відправки у складі команди НОМЕР_1 до військової частини, у зазначений в повістці день та час не з`явився, мотивуючи таку неявку своїми релігійними переконаннями.

Зі змісту ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни (військовозобов`язані та резервісти) зобов`язані з`явитися на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях (п. 1 ч. 3 цієї статті). У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк (абз. 3 ч. 3 цієї статті).

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка) (абз. 7 ч. 3 цієї статті).

Вказаних обставин судом не встановлено та обвинувачений на них в судовому засіданні не посилався.

Суд зважає на те, що на конституційному рівні держава гарантує право особи на свободу совісті та віросповідання, що передбачено ст. 35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби, зокрема, у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, у зв`язку з чим виконання цього обов`язку має бути замінене людині альтернативною (невійськовою) службою.

Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ) передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Однак, свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень частини 2 цієї статті підлягає законним обмеженням, які є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У розумінні частини 2 ст. 9 ЄКПЛ, законними цілями, які можуть виправдовувати втручання у сповідування особою своєї релігії або своїх переконань, є громадська безпека, громадський захист порядку, здоров`я і моралі або ж захист прав і свобод інших осіб. Цей перелік законних цілей є суворо вичерпним, а визначення цих винятків - обмежувальним; для того, щоб бути сумісним з Конвенцією, обмеження цієї свободи має, зокрема, мати перед собою мету, яка може бути поєднана з однією з цілей, перелічених у цьому положенні (рішення ЄСПЛ «Свято-Михайлівська парафія проти України», 2007, §§ 132 і 137).

Отже, практика ЄСПЛ формується таким чином, що право людини сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене державою за таких умов: законність; легітимна мета, зокрема інтереси громадської безпеки; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право особи і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення визначених законних цілей.

На даний час очевидним є той факт, що держава Україна бореться за своє існування проти значно більшої за площею, кількістю населення та озброєння країни, а тому українське суспільство гостро потребує захисту від небезпеки, збереження не лише державних інституцій та демократичного суспільства, а самої держави вцілому.

За таких обставин суд вважає, що обмеження права на свободу совісті та релігії обвинуваченого ОСОБА_4 є таким втручанням у його право, що відповідає законній цілі, а саме: для захисту громадської безпеки, прав і свобод інших людей, включаючи цивільних осіб; є необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним переслідуваній меті.

Таким чином, позицію обвинуваченого ОСОБА_4 щодо неможливості в силу свого віросповідання виконувати будь яку роботу у складі Збройних Сил України, в тому числі носити військову форму та отримувати заробітну плату від Міністерства оборони України, суд розцінює як ухилення від виконання обов`язку із захисту України загалом.

Щодо посилань обвинуваченого на приписи Біблії яка нібито за будь яких обставин забороняє йому виконувати будь яку роботу військовослужбовця, у час, коли гине мирне населення, діти, жінки, люди, які не здатні себе захистити, суд вважає неспівмірними та такими, що є надмірним формалізмом та буквалізмом, який не має нічого спільного з живими людьми, а намагання обвинуваченого скористатися правом держави, яка сама опинилась під загрозою знищення та потребує захисту, - цинічними. Більше того, суд наголошує, що перед обвинуваченим не стояв вибір взяти до рук зброю, чи ні, ОСОБА_4 повністю відмежував себе від будь якої діяльності у складі Збройних Сил України, не розглядаючи жодних можливих компромісних варіантів для себе, та незважаючи на те, що сама релігійна організація не закликає нікого щодо тих чи інших дій, оскільки, як зазначив свідок ОСОБА_10 , це є сумлінням та особистим рішенням кожного.

Також суд приймає до уваги, що ЄСПЛ у своїй практиці дійсно сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби за релігійними переконаннями, які є щирі, глибокі та послідовності, є важливою, та поширення встановлених ст. 9 ЄКПЛ гарантій на такі випадки, однак, посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ суд вважає незастосовними до виниклих правовідносин, оскільки жодна з країн Європейського Союзу не зазнавала такого широкомасштабного агресивного нападу на свою державу з метою повного її знищення, як зазнала держава Україна, а тому жодне з цих рішень не окреслює бодай подібної ситуації.

Не приймається судом до уваги також посилання сторони захисту на висновки Верховного Суду, які містяться у постановах № 344/12021/22 від 02.05.2024 та № 601/2491/22 від 13.06.2024, оскільки Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду 27.10.2025 у справі №573/838/24 дійшла висновку, що релігійні переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю, та його дії правильно кваліфіковані за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65, 66, 67 Кримінального кодексу України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

ОСОБА_4 має середню освіту, раніше не судимий, офіційно працевлаштований, має міцні соціальні зв`язки, тяжких захворювань чи інвалідності не має, має місце постійного проживання та реєстрації, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, скарг та заяв на його поведінку не надходило, неодружений.

Обставиною, що пом`якшує покарання, відповідно до ст. 66 КК України є активне сприяння розкриттю вчиненого кримінального правопорушення шляхом надання правдивих показів у суді.

Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає те, що обвинувачений ОСОБА_4 є служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови, людиною з релігійними переконаннями, яка є віруючою, живе відповідно до своїх віровизнань, що впливає на її спосіб життя, цінності та дії.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно ст. 67 Кримінального кодексу України, судом не встановлено.

Відповідно до вимог статтей 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Згідно з принципами співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд виходить із положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є умисним нетяжким злочином, відсутність пом`якшуючих чи обтяжуючої покарання обставини, дані про особу винуватого, викладені вище, а також те, що злочин ним вчинено вперше у зв`язку з чим призначає обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у межах санкції ст. 336 КК України.

Суд виходить з того, що каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. Відтак покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Встановлені судом обставини в їх сукупності, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , істотно знижують фактичну ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину і ступінь небезпечності ОСОБА_4 для суспільства, що загалом утворює підставу для висновку суду про можливість звільнення його від призначеного покарання із випробуванням.

Відтак, суд вважає, що виправлення ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, а тому можливим є застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання із випробуванням та встановленням іспитового терміну, а також з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався, підстави для його обрання суд не вбачає.

Цивільний позов не заявлений.

Арешт на майно не накладався.

Речові докази та процесуальні витрати відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 368, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, навчання, роботи.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1