Рішення від 08 січня 2026 р. у справі №420/20609/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/20609/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛКОМ ЛТД» до Південного міжрегіонального управляння Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛКОМ ЛТД» (далі по тексту - позивач, ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД») до Південного міжрегіонального управляння Державної служби з питань праці(далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати постанову Південного міжрегіонального управляння Державної служби з питань праці про накладання штрафу на ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» (ЄДРПОУ 36232879) за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №14712/15/53/РРО/36232879-ДПС/ТД-ФС від 17.06.2025 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.06.2025 р. заступником начальника Південного міжрегіонального управляння Державної служби з питань праці Ріалко Володимиром Васильовичем було розглянуто справу про накладання штрафу на ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» на підставі акту (довідки) про результати фактичної перевірки Головного управління ДПС в Одеській області, у ході якого виявлені порушення законодавства про працю від 03.04.2025 року №14712/15/53/РРО/36232879, щодо порушень ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» законодавства про працю. За результатами розгляду справи, винесено постанову №14712-15/53/РРО/36232879-ДПС/ТД-ФС від 17.06.2025 року, якою накладено на ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» штраф у розмірі 160 000,00 грн.

Позивач уважає вказану постанову необґрунтованою, протиправною, такою, що не відповідає вимогам закону, винесеною без достатніх правових підстав та такою, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає наступне.

Так, позивач вказує, що ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» здійснює діяльність з виробництва парфумних і косметичних засобів. Підприємство має великий перелік покупців, які здійснюють замовлення продукції за власною потребою, по мірі реалізації товарних залишків на своїх підприємствах. На момент проведення фактичної перевірки відповідно до штатного розкладу ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» на підприємстві працювало 7 працівників. В середині березня ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» отримало одночасно декілька замовлень від контрагентів (покупців) на значну партію продукції, що призвело до того, що штатні працівники ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» не встигали виконати в установлені строки такі замовлення, що і призвело до необхідності в залучені додаткових працівників задля сумлінного виконання підприємством своїх зобов`язань перед контрагентами за укладеними контрактами. У зв`язку із наведеними обставинами, ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» уклало договір про надання послуг №21-03 від 21.03.2025 року із громадянкою ОСОБА_1 та договір про надання послуг №24-03 від 24.03.2025 р. із громадянкою ОСОБА_2 про надання послуг пакування товару для виконання пакування великого об`єму замовлення отриманого підприємством від його контрагентів. Відповідно до п. 2 укладених Договорів про надання послуг, Послуги надаються Виконавцем на території складу Замовника за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Дальницька, 44 в робочий час Замовника з 08:00 до 17:00 (обідня перерва з 12:00 до 13:00). Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання соціальних гарантій із соціального страхування. Необхідний об`єм продукції було упаковано в строк до 31.03.2025 року, у зв`язку із чим між сторонами було підписано відповідні акти наданих послуг 31.03.2025 року, після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з якими підприємством було укладено договори про надання послуг, нараховано обумовлений сторонами дохід, з якого ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» утримало та сплатило до відповідного бюджету податок на доходи фізичних осіб (18%), військовий збір (5%), єдиний соціальний внесок (22%), тобто позивач зазначає, що ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» виконало вимоги закону по декларуванню доходів фізичних осіб, по відношенню до яких виступило податковим агентом.

Також позивач зазначає, що відповідачем не було доведено факт надання фізичними особами сторонами по зазначеним вище цивільно правовим договорам трудових книжок позивачу, належність останніх до штату підприємства позивача, підпорядкування останніх правилам внутрішнього трудового розпорядку, здійснення обліку їх робочого часу замовником, незалежність заробітку осіб, з якими укладені договори, від кількісних показників виконання договору кількості виконаних заявок замовника, а також відсутність у відносинах між позивачем та виконавцями заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за укладеними цивільно правовими договорами, що свідчить саме про відповідність відносин, які склалися між позивачем та виконавцями за укладеними цивільно правовими договорами, ознакам договору про надання послуг, а не фактичним трудовим відносинам. Як зазначено у оскаржуваної постанові, заступником начальника Південного міжрегіонального управляння Державної служби з питань праці Ріалко В.В. за допомогою електронного сервісу Пенсійного фонду України було зроблено запит (тип запиту: «Поточний список працівників страхувальника») за суб`єктом господарювання ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» та отримано наступну відповідь: останній актуальний звіт по ЄСВ за формою Додаток 4 поданий страхувальником за 04.2025 р., відповідно до якого у ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» наявні трудові відносини з 7-ма найманими працівниками, серед яких ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 не значяться, що, на думку позивача, додатково підтверджує про разовість виконаних робіт зазначеними громадянками відповідно до укладених цивільно правових договорів.

Ухвалою від 01.07.2025 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/20609/25 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.

18.07.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що Головне управління ДПС в Одеській області (далі - ГУ ДПС в Одеській області) листом від 13.05.2025 № 9103/5/15-32-07-06-05 надало до Міжрегіонального управління копію Акту (довідки) фактичної перевірки № 14712/15/53/PPO/36232879 від 03.04.2025 з додатками щодо фактичної перевірки у господарському об`єкті за адресою місто Одеса вул. Фонтанська дорога, буд. 12Г, кв. 49 де здійснює діяльність ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» (ЄДРПОУ 36232879), яка була проведена у період з 25.03.2025 по 02.04.2025 (далі - Акт). Пунктом 2.2.20 Акту ГУ ДПС в Одеській області встановлено використання праці найманої особи без належного оформлення трудових відносин та неподання повідомлення про прийняття працівників на роботу до органів ДПС, а саме співробітники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - не оформлені. Листом №ПД/3.1/5028-25 від 23.05.2025 Міжрегіональним управлінням було направлено позивачу повідомлення про початок адміністративного провадження, як особі, стосовно якої ініційовано адміністративне провадження. Крім того, листом № СП-ПД/3.1/3814-25 від 29.05.2025 було звернуто до спеціаліста за наданням роз`яснення стосовно правопорушення, наявного у вищезазначеній адміністративній справі. Листом № ПД/3.1/5439-25 від 05.06.2025 Міжрегіональним управлінням було направлено позивачу запрошення, як учаснику адміністративного провадження на слухання у адміністративній справі «Про накладення штрафу на ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» за порушення законодавства про працю, передбаченого частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України», призначеного на 17.06.2025 о 15:00 год. Листом № ПД/3.1/5470-25 від 06.06.2025 Міжрегіональним управлінням було направлено запрошення на слухання, начальнику управління інспекційної діяльності в Одеській області Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, як особі, яка сприяє розгляду справи. Службовою запискою № СП-ПД/4.2/4122-25 від 13.06.2025 головним державним інспектором відділу з питань праці трудових відносин управління інспекційної діяльності в Одеській області Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Волковою О.А., для врахування під час розгляду адміністративної справи, надано роз`яснення щодо правопорушення, наявного у вищезазначеній адміністративній справі.

Відповідач вказує, що 17.06.2025 заступником начальника Міжрегіонального управління Володимиром Раілко проведено слухання по справі у присутності ОСОБА_3 начальника управління інспекційної діяльності в Одеській області міжрегіонального управління, Барського В.О. в.о. начальника відділу з питань праці та зайнятості населення управління інспекційної діяльності в Одеській області та представника ТОВ «Селком ЛТД» за дорученням Заборської О.Ю. Під час слухання було встановлено, що за наслідками фактичної перевірки ГУ ДПС в Одеській області складено Акт. Відповідно до пункту 2.2.20 Акту ГУ ДПС в Одеській області встановлено використання праці найманої особи без належного оформлення трудових відносин та неподання повідомлення про прийняття працівника на роботу до органів ДПС, а саме співробітники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - не оформлені. Пунктом 3.1 Акту встановлено порушення, зокрема ст. 24 КЗпП України, Постанова КМУ від 17.06.2015 р. № 413 в частині не надання або не своєчасного подання до органів ДПС України «Повідомлення про прийняття працівників на роботу». За допомого електронного сервісу Пенсійного фонду України за посиланням https://portal.pfu.gov.ua/ 30.05.2025 о 13:36 було зроблено запит (тип запиту: «Поточний список працівників страхувальника») за суб`єктом господарювання ТОВ «Селком ЛТД» та отримано наступну відповідь: останній актуальний звіт по ЄСВ за формою Додаток 4 поданий страхувальником за 04.2025, відповідно до якого у ТОВ «Селком ЛТД» (ЄДРПОУ 36232879) наявні трудові відносини з 7-ма найманими працівниками, серед яких ані ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не значаться. Також до Акту фактичної перевірки фахівцями ГУ ДПС в Одеській області долучені копії письмових пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 25.03.2025. Так, ОСОБА_1 письмово повідомила, що знаходиться на стажуванні з 21.03.2025 та ознайомлюється з процесом фасування продукції ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД». ОСОБА_2 письмово повідомила, що знаходиться на стажуванні з 24.03.2025 та ознайомлюється з процесом фасування продукції ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД». Проте, було встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебували на момент фактичної перевірки на території господарської одиниці в цеху збору виробів за адресою місто Одеса вул. Дальницька, буд. 44, та виконували певні посадові обов`язки в інтересах ТОВ «Селком ЛТД», як зазначено у Акті, не перебувають у трудових відносинах зі страхувальником, допущені до роботи без оформлення трудового договору (контракту), чим порушено частину четверту статті 24 КЗпП України. Так, Постановою про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 14712/15/53/РРО/36232879-ДПС/ТД-ФС від 17.06.2025 на ТОВ «Селком ЛТД» накладено штраф у розмірі 160 000 грн., на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України. Згідно із статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі - 8000 гривень. Тобто, розмір постанови № 14712/15/53/РРО/36232879-ДПС/ТД-ФС від 17.06.2025 розрахований: 80 000 (десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення) х 2 (за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення) = 160 000 грн.

Щодо тверджень позивача, що між ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладені цивільно правові договори надання послуг, які не мають системного та постійного характеру, відсутність між ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 трудових правовідносин, відповідач вказує, що в матеріалах справи наявні копії письмових поясненнь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 25.03.2025. Де зазначено, що ОСОБА_1 знаходиться на стажуванні з 21.03.2025 та ознайомлюється з процесом фасування продукції ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД», а ОСОБА_2 знаходиться на стажуванні з 24.03.2025 та ознайомлюється з процесом фасування продукції ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД». Копії договору про надання послуг № 24-03 від 24.03.2025, укладений із ОСОБА_2 та ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД», та договору № 21-03 від 21.03.2025 укладений із ОСОБА_1 та ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД», були надані представником ТОВ «Селком ЛТД» за дорученням ОСОБА_4 лише під час розгляду справи про накладення штрафу. Тобто на момент перевірки ДПС їх не було, а отже є ймовірність, що на момент перевірки ДПС їх ще не існувало. Також підприємством було надано копії платіжних інструкцій № 349 від 21.04.2025 на суму 255,00 грн. про сплату військового збору за березень 2025, № 350 від 21.04.2025 на суму 916,00 грн. про утримання податку на прибуток, № 351 від 21.04.2025 на суму 1120,00 грн. про сплату ЄСВ за березень 2025, проте в даних платіжних інструкціях не вказано за якого співробітника вони сплачені. Разом з тим чинне трудове законодавство не передбачає можливості проходження стажування особами, які планують працевлаштуватися за трудовим договором, з метою перевірки їхньої кваліфікації або набуття професійних навичок.

Враховуючи наведене, відповідач уважає, що постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 14712/15/53/РРО/36232879-ДПС/ТД-ФС від 17.06.2025 прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, є обґрунтованою та не підлягає скасуванню у судовому порядку.

22.07.2025 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник вказує, що при розгляді адміністративної справи 17.06.2025 Південним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці в присутності представника ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» Заборської О.Ю. не було взято до уваги та не було долучено до матеріалів справи, так само як і працівниками ГУ ДПС в Одеській області, надані представником підприємства докази, які спростовують висновки Головного управління ДПС в Одеській області викладені в Акті фактичної перевірки від 03.04.2025 року №14712/15/53/РРО/36232879 про використання праці найманих працівників без належного оформлення, а саме копію договору про надання послуг №21-03 від 21.03.2025 року із громадянкою ОСОБА_1 та копію договору про надання послуг №24-03 від 24.03.2025 року із громадянкою ОСОБА_2 про надання послуг пакування товару для виконання пакування великого об`єму замовлення отриманого підприємством від його контрагентів. Договори укладені відповідно до ст. 626 та ст. 901- 906 Цивільного кодексу України і мають на меті виконання разових завдань без ознак трудових відносин. Предметом договору є виконання разових робіт за винагороду, без підпорядкування правилам внутрішньому трудовому розпорядку, внутрішніх інструкцій або системи внутрішнього контролю, що притаманні саме трудовим відносинам. Відповідно до п. 2 укладених Договорів про надання послуг, Послуги надаються Виконавцем на території складу Замовника за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Дальницька, 44 в робочий час Замовника з 08:00 до 17:00 (обідня перерва з 12:00 до 13:00). Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання соціальних гарантій із соціального страхування. Результат виконаних робіт за вище зазначеними договорами засвідчено у відповідних актах приймання-передачі із громадянкою ОСОБА_1 та громадянкою ОСОБА_2 та на підставі яких зазначеним громадянкам сплачена винагорода за результатом виконаної роботи, що свідчить про відсутність ознак постійного виконання трудової функції. Необхідний об`єм продукції було упаковано в строк до 31.03.2025 року, у зв`язку із чим між сторонами було підписано відповідні акти наданих послуг 31.03.2025 року, після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з якими підприємством було укладено договори про надання послуг, нараховано обумовлений сторонами дохід, з якого ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» утримало та сплатило до відповідного бюджету податок на доходи фізичних осіб (18%), військовий збір (5%), та нарахувало єдиний соціальний внесок (22%), тобто позивач зазначає, що ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» виконало вимоги закону по декларуванню доходів фізичних осіб, по відношенню до яких виступило податковим агентом (копії відповідних документів додано до позовної заяви). Але, ані Головним управлінням ДПС в Одеській області при проведенні фактичної перевірки, ані Південним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці при розгляді адміністративної справи 17.06.2025 року, не було взято до уваги перелічені обставини та додані представником підприємства копії відповідних документів, а в всупереч вимогам частини другої статті 265 КЗпП України притягнуто ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» до відповідальності за використання праці без укладання трудового договору та повідомлення територіального органу ДПС про прийняття працівників на роботу.

22.07.2025 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 24.07.2025 року суд ухвалив розгляд справи № 420/20609/25 здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 02.09.2025 року.

29.07.2025 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці наполягає на тому, що копії договору про надання послуг № 24-03 від 24.03.2025, укладений із ОСОБА_2 та ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД», та договору № 21-03 від 21.03.2025 укладений із ОСОБА_1 та ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД», не були надані під час проведення перевірки органами ДПС у період з 25.03.2025 по 02.04.2025, а були надані представником ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» за дорученням Заборською О.Ю. лише під час розгляду справи про накладення штрафу. Тобто на момент перевірки ДПС їх не було, а отже є ймовірність, що на момент перевірки ДПС їх ще не існувало. Отже ствердження позивача про те що Головним управлінням ДПС в Одеській області при проведенні фактичної перевірки не було взято до уваги копії відповідних документів, не відповідає дійсності, тому що під час проведення перевірки органами ДПС договори про надання послуг надані не були, що підтверджується Актом перевірки, в якому нічого не зазначено з приводу надання вищезазначених договорів. З приводу ствердження позивача про те, що наявність укладених договорів цивільно правового характеру виключає можливість визнання цих осіб, що знаходились на території підприємства на момент фактичної перевірки неоформленими працівниками, адже відсутні будь-які ознаки трудових правовідносин між підприємством та такими особами, відповідач вказує, що в матеріалах справи наявні копії письмових пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 25.03.2025. Де зазначено, що ОСОБА_1 знаходиться на стажуванні з 21.03.2025 та ознайомлюється з процесом фасування продукції ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД», а ОСОБА_2 знаходиться на стажуванні з 24.03.2025 та ознайомлюється з процесом фасування продукції ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД».

28.08.2025 року до суду надійшла заява позивача про уточнення позовної заяви, в якій позивач, окрім вище викладених доводів на обґрунтування позовних вимог, зазначив, що при винесенні оспорювальної постанови відповідач керувався в тому числі «Порядком накладання штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2013 р. №509 (зі змінами), а саме змінами внесеними відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 р. №823, якими було надано органом Держпраці повноваження накладати штрафи на підставі, у тому числі, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Позивач вказує, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю", якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку № 509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Попередня редакція пункту 2 Порядку № 509 передбачала можливість накладення відповідних штрафів на підставі, зокрема, акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 823, а саме з 30.08.2019, підлягав застосуванню Порядок № 509 у редакції, яка допускала притягнення органами Держпраці до відповідальності суб`єктів господарювання за порушення законодавства про працю шляхом накладення на порушників штрафів відповідно до ч. 2 ст. 265 КЗпП України на підставі акта перевірки ДПС, в тому числі фактичної перевірки. Втім, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 640/17424/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, Постанову № 823 визнано протиправною та нечинною. Постановою Верховного Суду від 09.11.2022 касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Державної служби України з питань праці залишено без задоволення, а вищезазначені судові рішення без змін. Отже, можливість застосування норми в редакції Постанови № 823 діяла з моменту прийняття такої Постанови (з 30.08.2019 р.) і до набрання чинності Судового рішення, яким зазначена постанова визнана протиправною та нечинною (14.09.2021 р.). Тобто, враховуючи, що Акт фактичної перевірки Головного управління ДПС в Одеській області №14712/15/53/РРО/36232879 винесено 02.04.2025 р., тобто вже в період втрати чинності редакції Постанови №509, яка дозволяє накладання штрафу на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, такий Акт не є належним та допустимим документом, на підставі якого відповідач міг прийняти рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про працю. Тобто докази, отримані за результатами фактичної перевірки податкового органу та відображені в акті ГУ ДПС в Одеській області від 02.04.2025 р. №14712/15/53/РРО/36232879 як і сам Акт фактичної перевірки, не можуть вважатися допустимими доказами, на підставі яких відповідач був наділений повноваженнями на прийняття, відповідно до чинного законодавства, рішення про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю.

02.09.2025 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення.

В підготовче засідання, призначене на 02.09.2025 року, з`явилися представники сторін.

Суд, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 02.09.2025 року, прийняв до розгляду заяву позивача про уточнення позовної заяви.

В підготовчому засіданні представник позивача заявив клопотання про виклик свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Суд, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання від 02.09.2025 року, задовольнив заяву представника позивача про виклик свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Ухвалою від 02.09.2025 року судом закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 420/20609/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.09.2025 року.

Судове засідання, призначене на 29.09.2025 року, перенесено на 16.10.2025 року у зв`язку з неможливістю провести фіксування судового засідання через збій в роботі ВКЗ.

В судове засідання, призначене на 16.10.2025 року, з`явилися представники сторін та свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

У судовому засіданні 16.10.2025 року під час розгляду справи по суті сторони у вступному слові надали свої пояснення щодо змісту та підстав своїх вимог і заперечень щодо предмета позову.

Представники позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.

У судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

У судовому засіданні 16.10.2025 року суд з`ясував думку учасників справи щодо продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 16.10.2025 року, суд задовольнив клопотання учасників справи та на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України здійснив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Головним управлінням ДПС в Одеській області в період з 25.03.2025 року по 02.04.2025 року проведено фактичну перевірку господарської одиниці цех збору виробів, що розташований за адресою м. Одеса, вул. Дальницька, 44, суб`єкта господарської діяльності ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД», адреса державної реєстрації суб`єкта господарської діяльності: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 12-Г, кв. 49 , за наслідками якої складено Акт (довідку) фактичної перевірки від 02.04.2024, зареєстрований 03.04.2025 року №14712/15/53/РРО/36232879.

У пункті 2.2.20 вищезазначеного акту «Додаткова інформація про факти, встановлені в ході перевірки» серед інших зазначено: «...- встановлено використання праці найманих осіб без їх належного оформленн, а саме громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії НОМЕР_1 та громадянка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_2 надали пояснення у письмовій формі, про те що проходять стажування на ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД».».

Відповідно до пункту 3.1 зазначеного акту «Встановлено порушення», окрім інших встановлено: «ст. 24 Кодексу законів про працю; Постанова КМУ від 17.06.2015 № 413 в частині своєчасності повідомлення ДПС та її територіальних органів «Про прийняття працівника на роботу (укладення гіг-контракту)».».

Головне управління ДПС в Одеській області листом від 13.05.2025 року № 9130/5/15-32-07-06-05 повідомило Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці про факти, встановлені в ході перевірки, та направило на адресу останнього акт фактичної перевірки.

Вказаний лист 22.05.2024 надійшов до відповідача.

На підставі вказаного листа Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці розпочало адміністративне провадження.

Листом №ПД/3.1/5028-25 від 23.05.2025 Міжрегіональним управлінням було направлено позивачу повідомлення про початок адміністративного провадження, як особі, стосовно якої ініційовано адміністративне провадження. Повідомлення направлено поштою та було повернуто за закінченням терміну зберігання (рекомендований лист № 0601151909 624 від 28.05.2025).

Також відповідач листом № СП-ПД/3.1/3814-25 від 29.05.2025 звернувся до головного державного інспектора відділу з питань праці трудових відносин управління інспекційної діяльності в Одеській області ПМУ Держпраці Олексадра Матвієнка за наданням роз`яснення стосовно правопорушення, наявного у адміністративній справі.

Листом № ПД/3.1/5439-25 від 05.06.2025 Міжрегіональним управлінням було направлено позивачу запрошення, як учаснику адміністративного провадження на слухання у адміністративній справі «Про накладення штрафу на ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» за порушення законодавства про працю, передбаченого частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України», призначеного на 17.06.2025 о 15:00 год. (рекомендований лист № 0601156196359 від 10.06.2025).

Листом № ПД/3.1/5470-25 від 06.06.2025 Міжрегіональним управлінням було направлено запрошення на слухання начальнику управління інспекційної діяльності в Одеській області Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, як особі, яка сприяє розгляду справи (лист направлено на електронну адресу lysenkoandrey2016@gmail.com).

Службовою запискою № СП-ПД/4.2/4122-25 від 13.06.2025 головним державним інспектором відділу з питань праці трудових відносин управління інспекційної діяльності в Одеській області Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Волковою О.А., для врахування під час розгляду адміністративної справи, надано роз`яснення щодо правопорушення, наявного у вищезазначеній адміністративній справі.

13.06.2025 головним державним інспектором відділу з питань праці трудових відносин управління інспекційної діяльності в Одеській області Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Волковою О.А. надано для врахування під час розгляду справи службову записку № СП-ПД/4.2/4122-25, стосовно надання роз`яснення щодо правопорушення, наявного у адміністративній справі про накладення штрафу на ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» за порушення законодавства про працю, передбаченого ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

17.06.2025 проведено слухання у адміністративній справі про накладення штрафу на ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» за порушення законодавства про працю, передбаченого ч. 2 ст. 265 КЗпП України, було заслухано пояснення осіб, які сприяють розгляду справи, розглянуто отримані документи та відомості, та прийнято рішення скласти постанову про накладення на ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» за порушення норм чинного законодавства про працю, відповідальність за яке передбачена абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

17.06.2025 Південним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №14712-15/53/РРО/36232879-ДПС/ТД-ФС, якою на товариство з обмеженою відповідальністю «СЕЛКОМ ЛТД» (код ЄДРПОУ 36232879), на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накладено штраф в розмірі 160000,00 грн.

В мотивувальній частині постанови зазначено, що «Південним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці (далі - Міжрегіональне управління) отримано лист Головного управління ДПС в Одеській області від 13.05.2025 № 9130/5/15-32-07-06-05 (вх. № 4255/ПД/1-25 від 22.05.2025), яким було скеровано матеріали фактичної перевірки ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЕЛКОМ ЛТД» (далі - ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД») (код ЄДРПОУ 36232879), що зареєстровано за адресою: Україна, 65009, місто Одеса, ВУЛИЦЯ ФОНТАНСЬКА ДОРОГА, будинок 12-Г, квартира 49.

Фактична перевірка ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» тривала з 25 березня 2025 року по 02 квітня 2025 року у господарській одиниці - «цех збору виробів» за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, буд. 44.

За наслідками фактичної перевірки ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» фахівцями Головного управління ДПС в Одеській області складено АКТ фактичної перевірки від 03.04.2025 № 14712/15/53/РРО/36232879.

У пункті 3.1 «Встановлено порушення» розділу 3 Акту «Висновки перевірки», зокрема зазначено: «ст. 24 Кодексу законів про працю; Постанова КМУ від 17.06.2015 № 413 в частині своєчасності повідомлення ДПС та її територіальних органів «Про прийняття працівника на роботу (укладення гіг-контракту)».

Разом з тим, у пункті 2.2.20. розділу 2 наведеного Акту «Додаткова інформація про факти, встановлені в ході перевірки», серед іншого зазначено: «... встановлено використання праці найманих осіб без їх належного оформлення а саме громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії НОМЕР_1 та громадянка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 надали пояснення про те, що проходять стажування на ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД».

До Акту фактичної перевірки фахівцями ГУ ДПС в Одеській області долучені копії письмових пояснень гр.гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 25.03.2025.

Так, ОСОБА_1 письмово повідомила, що знаходиться на стажуванні; з 21.03.2025 ознайомлюється з процесом фасування продукції ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД».

ОСОБА_2 письмово повідомила, що знаходиться на стажуванні, з 25.03.2025 ознайомлюється з процесом фасування продукції ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД».

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» (із змінами) (далі - Порядок) визначено, що штрафи за порушення вимог законодавства про працю накладаються, зокрема на підставі акту перевірки ДПС, її територіального органу, у ході яких виявлені порушення законодавства про працю.

Згідно з пунктом 4 Порядку, уповноваженою особою під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.

Відповідно до запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД», місцезнаходження юридичної особи: Україна, 65009, Одеська обл., місто Одеса, Фонтанська дорога, будинок 12-Г, квартира 49; види діяльності: 20.42 Виробництво парфумних і косметичних засобів (основний); 21.20 Виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів; 46.46 Оптова торгівля фармацевтичними товарами; 82.92 Пакування; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.73 Роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах; 47.74 Роздрібна торгівля медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах; 32.99 Виробництво іншої продукції, н.в.і.у.; 46.45 Оптова торгівля парфумними та косметичними товарами; 47.75 Роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; інформація для здійснення зв`язку: Телефон 1: +38(067)-488-15-17.

Фахівцями Головного управління ДПС в Одеській області також зазначена інформація, відповідно до якої ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» (код ЄДРПОУ: 36232879) являється платником ПДВ, свідоцтво № 200814492, перебуває на загальній системі оподаткування (пункти 2.2.11, 2.2.11.1 зазначеного АКТа фактичної перевірки).

Разом з тим, мною, за допомогою електронного сервісу Пенсійного фонду України за посиланням https://portal.pfu.gov.ua/ 30.05.2025 о 13-36 було зроблено запит (тип запиту: «Поточний список працівників страхувальника») за суб`єктом господарювання ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» та отримано наступну відповідь: останній актуальний звіт по ЄСВ за формою Додаток 4 поданий страхувальником за 04.2025, відповідно до якого у ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» наявні трудові відносини з 7-ма найманими працівниками, серед яких ані ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не значаться.

Виходячи з вищенаведеного, посадовими особами ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» було допущено до роботи без укладення трудового договору, та повідомлення територіального органу ДПС про прийняття працівника на роботу двох найманих працівників - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .».

Не погоджуючись з прийнятою відповідачем постановою про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Устатті 1 Закону України «Про охорону праці`визначено, що працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Відповідно до пункту 2 частини п`ятоїстатті 50 Закону України «Про зайнятість населення`роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначеноКЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частин першої, другої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу;

6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі № 1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а, від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 27 червня 2024 року у справі №380/761/20, від 17 вересня 2024 року у справі № 460/13803/21.

Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою, абзацом другим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Таким чином, відповідальність за вказаною статтею настає у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Отже, підставою для застосування до юридичної особи штрафу на підставі статті 265 КЗпП України є фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Згідно з частиною четвертою статті 265 Кодексу законів про працю України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення № 96).

Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.

Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Відповідно до пункту 1 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі Порядок № 509) (тут і надалі посилання на норми Порядку № 509 наводяться в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), цей Порядок визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 509 Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Пунктом 3 Порядку № 509 визначено, що справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Згідно з абзацами першим третім пункту 4 Порядку № 509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС в Одеській області в період з 25.03.2025 року по 02.04.2025 року проведено фактичну перевірку господарської одиниці цех збору виробів, що розташований за адресою м. Одеса, вул. Дальницька, 44, суб`єкта господарської діяльності ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД», адреса державної реєстрації суб`єкта господарської діяльності: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 12-Г, кв. 49, за наслідками якої складено Акт (довідку) фактичної перевірки від 02.04.2024, зареєстрований 03.04.2025 року №14712/15/53/РРО/36232879.

У пункті 2.2.20 вищезазначеного акту «Додаткова інформація про факти, встановлені в ході перевірки» серед інших зазначено: «...- встановлено використання праці найманих осіб без їх належного оформленн, а саме громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії НОМЕР_1 та громадянка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_2 надали пояснення у письмовій формі, про те що проходять стажування на ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД».».

Відповідно до пункту 3.1 зазначеного акту «Встановлено порушення», окрім інших встановлено: «ст. 24 Кодексу законів про працю; Постанова КМУ від 17.06.2015 № 413 в частині своєчасності повідомлення ДПС та її територіальних органів «Про прийняття працівника на роботу (укладення гіг-контракту)».».

Одним із основних аргументів позивача на користь того, що оскаржувана ним постанова є протиправною, є те, що чинне станом на дату її прийняття законодавство не передбачало можливості накладення штрафів на підставі акта фактичної перевірки ДФС, її територіального органу, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю», якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, в тому числі й щодо можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки податкових органів, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.

Суд критично оцінює такі твердження позивача, з огляду на таке.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 13 серпня 2024 року у справі № 120/15621/23, ухваленій за результатами розгляду касаційної скарги Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, вже надав правову оцінку доводам позивачки в цій частині та дійшов висновку про їх безпідставність:

" 26. Згідно з ч. 2 ст. 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

27. Відповідно до приписів п. 80.10 ст. 80, п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

28. У постанові від 17.04.2024 у справі №560/3981/23 Верховний Суд вже надав відповідь на питання про те, чи передбачало законодавство, чинне станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, повноваження відповідача стосовно накладення на позивачку штрафу за вчинення нею правопорушення, відповідальність за яке передбачена абзацом другим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, на підставі акту, складеного податковим органом за результатом проведеної ним фактичної перевірки, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю:

« 35. Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.

36. Тому Верховний Суд констатує, що повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання фізичними особами - підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належить податковому органу відповідно до закону.

37. При цьому повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення шляхом накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 Кодексу законів про працю України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

38. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96.

39. Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

40. З огляду на вищевикладене, Верховний Суд вважає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України.

41. Окрему увагу Верховний Суд звертає на те, що підзаконні нормативно - правові акти приймаються на основі і для виконання законів. У такій ієрархії нормативно-правових актів виявляється конституційний принцип розподілу влади: на законодавчу, виконавчу й судову. Тому закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України (подібний підхід до розкриття юридичної природи підзаконних нормативних актів, визначення їх суті та характеру, порядку застосування продемонстровано у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 826/12323/18 та від 02 березня 2021 року у справі № 640/1171/19).

42. За приписами частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

43. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17.

44. Відступу від такого правозастосування не здійснювалось.

45. Поширюючи вищезгадані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права на спірні у цій справі правовідносини, колегія суддів, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин, доводи сторін, вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно - правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб`єктам владних повноважень відповідно до закону.

46. У зв`язку з цим колегія суддів критично оцінює доводи позивачки про відсутність у підзаконному акті Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення у спірних правовідносинах штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, а отже, на її думку, зумовлюють протиправність оскарженої у цій справі постанови Держпраці про накладення штрафу.

47. Усе вищевикладене засвідчує, що суди попередніх інстанцій, в силу приписів частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи спір у справі, що розглядається, повинні були застосувати насамперед норми закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб`єктів господарювання - фізичних осіб - підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані у цим органом у акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю.»»

Отже, суд з огляду на положення частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховує висновки висновки щодо застосування норм права, що викладені в означених вище постановах Верховного Суду.

Таким чином, варто підсумувати, констатувавши, що у відповідача наявні повноваження притягувати позивача до відповідальності за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на підставі акт перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Слід також зазначити, що штрафи, передбачені положеннями частини другої статті 265 КЗпП України, можуть бути застосовані Держпраці виключно за умови наявності відповідного порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. На момент виникнення спірних правовідносин і станом на момент розгляду цієї справи саме Порядок № 509 є основним документом, що визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання (роботодавців) штрафів, зокрема, за порушення законодавства про працю. Внесення змін до деяких положень Порядку № 509 відповідно до Порядку № 823 та наступне визнання цих змін такими, що втратили чинність, згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №640/17424/19, не впливають на чинність в цілому Порядку № 509 та, відповідно, на результат вирішення спірних правовідносин.

Суд також вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно-правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб`єктам владних повноважень відповідно до закону.

У зв`язку з цим суд критично оцінює доводи позивача про відсутність у підзаконному акті Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення у спірних правовідносинах штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, а отже, на її думку, зумовлюють протиправність оскарженої у цій справі постанови Держпраці про накладення штрафу.

Водночас, суд відхиляє доводи позивача про те, що акт фактичної перевірки в цьому випадку є недопустимим доказом, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту75.1 статті 75 Податкового кодексу України(даліПК України) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Отже, як під час документальної виїзної перевірки, так і під час фактичної перевірки контролюючий орган має право перевіряти дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Пунктом 80.6 статті 80 ПК України передбачено, що під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

Таким чином, акт фактичної перевірки, в ході якої проведено перевірку дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), є допустимим доказом, що одержаний з дотриманням порядку, встановленого законом.

Перевіряючи наявність підстав для притягнення ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» до відповідальності за допуск працівника без укладення трудового договору згідно з оскаржуваноюпостановою, суд зазначає наступне.

За змістом Акту фактичної перевірки від 02.04.2024, зареєстрований 03.04.2025 року №14712/15/53/РРО/36232879 убачаєьбся, що встановлено використання праці найманих осіб без їх належного оформленн, а саме громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії НОМЕР_1 та громадянка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_2 надали пояснення у письмовій формі, про те що проходять стажування на ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД».

В свою чергу, позивачем заперечуються викладені у акті перевірки податкового органу висновки, з огляду на відсутність трудових відносин між ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» та громадянкою ОСОБА_1 та громадянкою ОСОБА_2 .

Визначальним для вирішення цього питання є встановлення наявності чи відсутності трудових відносин між ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» та громадянкою ОСОБА_1 та громадянкою ОСОБА_2 , які працювали у позивача за цивільно-правовими договорами.

З аналізу положень Кодексу законів про працю України слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року № 327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Крім того, слід зазначити, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.

В залежності від характеру трудових функцій, обсягу роботи, її систематичності та постійності (сезонності) тощо, трудові договори можуть укладатись на невизначений строк (безстроковий договір), на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (строковий договір) або ж на час виконання певної роботи. Таке правове регулювання трудових відносин щодо видів договорів наведено устатті 23 Кодексу Законів про працю України.

Таким чином, особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового або цивільно-правового договору, водночас, зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьоїстатті 24 Кодексу Законів про працю України, роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а, від 24.01.2023 у справі №580/3948/19 та від 22.11.2023 у справі №240/18367/20, які враховуються адміністративним судом відповідно до вимог ч.5ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тож взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України.

Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 839 ЦК України визначено, що підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

При цьому, слід також враховувати концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment).

Дана концепція знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудове правовідношення №198 (далі - Рекомендації) Міжнародної організації праці (далі - МОП), де зазначено, що держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобів конкретних ознак визначення трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються «підпорядкованість» та «залежність». У пункті 13 Рекомендацій «підпорядкованість» проявляється, якщо робота:

1. виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони;

2. передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства;

3. виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи;

4. виконується працівником особисто;

5. виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила;

6. має характерну тривалість/продовжуваність;

7. вимагає особисту присутність працівника;

8. передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.

При встановленні трудових відносин за допомогою критерію «залежності» беруться до уваги наступні елементи:

1. періодичність виплати винагороди працівнику;

2. той факт, що така винагорода являється єдиним або основним джерелом доходів працівника;

3. виплата винагороди працівнику в натуральному вигляді шляхом надання працівнику, наприклад, продуктів харчування, житла, транспортних засобів;

4. реалізація таких прав як право на вихідні та відпустку;

5. оплата стороною, яка замовила роботу, поїздок працівника з метою виконання роботи;

6. відсутність фінансового ризику у працівника.

Встановлення вказаних обставин у сукупності може безумовно свідчити про наявність трудових відносин.

Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» уклало договір про надання послуг № 21-03 від 21 березня 2025 р. із громадянкою ОСОБА_1 та договір про надання послуг № 24-03 від 24 березня 2025 р. із громадянкою ОСОБА_2 про надання послуг з пакування товару.

Відповідно до п. 2 укладених Договорів про надання послуг, Послуги надаються Виконавцем на території складу Замовника за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Дальницька, 44 в робочий час Замовника з 08:00 до 17:00 (обідня перерва з 12:00 до 13:00).

Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання соціальних гарантій із соціального страхування.

Факт передачі наданих Послуг Замовнику оформляється Сторонами шляхом підписання двостороннього Акту наданих послуг, який підписується після передачі Виконавцем Замовнику виконаних послуг з пакування товару.

Згідно п. 3 договору загальна вартість наданих Послуг, яка підлягає сплаті Виконавцю, визначається Сторонами у Акті наданих послуг, виходячи з фактичного об?єму наданих Послуг.

Сторони домовились, що за 1 календарний місяць Послуг Замовник сплачує Виконавцю 8 000,00 (вісім тисяч ) гривень. Виплата коштів проводиться з урахуванням утриманих та перерахованих до бюджету податків.

Оплата вартості Послуг здійснюється Замовником в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на картковий рахунок Виконавця протягом 10 календарних днів з моменту підписання погодженого Акту наданих послуг.

Відповідно до п. 8 Договір набирає чинності з дати його укладення Сторонами та діє до 18 квітня 2025 року.

Послуги пакування надаються в межах визначеного строку для виконання пакування великого об?єму замовлення отриманого Замовником від його контрагентів.

Зі змісту цивільно-правових договорів встановлено, що договорами був визначений зміст роботи, яка виконувалася виконавцями, робота була індивідуально-визначена, мала кінцевий матеріально-визначений результат.

За результатами виконаних робіт, в залежності від його обсягу, працівники отримують винагороду. Робота приймається відповідним актом, що є підставою для оплати винагороди за роботу.

Тож договорами встановлено, за яких обставин припиняються договірні відносини між сторонами, яким чином здійснювалася оплата за виконані роботи.

Оскільки необхідний об?єм продукції було упаковано в строк до 31 березня 2025 р., між сторонами було підписано відповідні акти наданих послуг 31 березня 2025 р., після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з якими підприємством було укладено договори про надання послуг, нараховано обумовлений сторонами дохід.

Дослідженням актів прийому виконаних робіт (наданих послуг) до цивільних договорів встановлено, що акти складено про те, що виконавці виконали обумовлену договором роботу (надав послуги), а замовник прийняв її та здійснив відповідні виплати.

Також, позивачем на підтвердження отримання фізичними особами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 винагороди за виконану роботу (надані послуги) згідно вищезазначених цивільно-правових договорів, надано до суду копії платіжних інструкцій від 09.05.2025 року №424 та №425.

Доказів того, що договори переукладались в подальшому та мали систематичний характер, до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що зміст вказаних договорів дає підстави для висновку, що укладені позивачем з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 угоди були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини.

Відповідачем не встановлено, що вищевказані фізичні особи виконували систематично певні роботи, у встановлений строк (графік), як і того, що працівники самостійно не організовували свою роботу, виконували її не на власний ризик та розсуд, та підпорядковувалися позивачу.

Доказів на підтвердження того, що вищевказані договори укладенні для «приховування» трудових відносин, відповідачем до суду не надано.

Слід також зазначити, що вказані працівники не підпорядковувалися внутрішньому трудовому розпорядку позивача, не мали визначеного робочого місця та отримували оплату праці за виконану роботу, що, на думку суду, свідчить, що робота вказаних осіб не відповідає більшості вищенаведених ознак «підпорядкованості» та «залежності», відображених у Рекомендаціях про трудове правовідношення № 198 (далі - Рекомендації) МОП.

Підсумовуючи вищевикладене, суд погоджується з твердженнями позивача, що зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами, можна вважати такими, що не мають ознаки трудових.

За результатами розгляду справи, суд дійшов висновку, що між позивачем та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існували цивільно-правові відносини, а тому дії позивача щодо укладення даних договорів не можуть бути розцінені як фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення статті 24 КЗпП України.

Слід також зазначити, що у позивача наявні також наймані працівники, з якими укладені трудові договори.

Щодо посилань відповідача на письмові пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , надані в ході перевірки, відповідно до яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходяться на стажуванні та ознайомлюються з процесом фасування продукції ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД», суд зазначає наступне.

Допитана в якості свідка під присягою ОСОБА_1 повідомила, що на запрошення ОСОБА_5 вона погодилася на виконання тимчасових робіт із пакування у зв`язку зі значним обсягом замовлень на підприємстві. Між нею та підприємством було укладено строковий договір про надання послуг. Свідок виконувала роботу в період з 21.03 по 31.03, за що отримала оплату на банківську картку. Щодо попередніх пояснень ОСОБА_1 уточнила, що через відсутність юридичної обізнаності та стан хвилювання вона помилково вжила термін «стажування», не розуміючи правової різниці між трудовими відносинами та наданням послуг за цивільним договором, хоча фактично надавала послуги.

Допитана в якості свідка під присягою ОСОБА_2 також повідомила, що залучалася до тимчасових робіт на прохання ОСОБА_5 через велике навантаження на підприємстві. Вона підтвердила укладення строкового договору про надання послуг та виконання робіт у термін з 21.03 по 31.03. Оплата була отримана на картковий рахунок. Свідок також уточнила, що через брак юридичних знань та розгубленість вона невірно сформулювала суть своїх відносин із підприємством у письмових поясненнях, помилково назвавши виконання договору «стажуванням».

Допитана в якості свідка під присягою ОСОБА_5 повідомила, що в середині березня ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» отримало одночасно декілька замовлень від контрагентів (покупців) на значну партію продукції, що призвело до того що штатні працівники ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» не встигали виконати в установлені строки замовлення, що і призвело до необхідності в залучені додаткових працівників, через що нею були запрошені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 саме для виконання тимчасових робіт з пакування через велику кількість замовлень.

Крім того, суд зауважує, що під час розгляду справи про накладення штрафу Позивачем було надано копії договорів про надання послуг, а саме: № 21-03 від 21.03.2025, укладений з ОСОБА_1 , та № 24-03 від 24.03.2025, укладений із ОСОБА_2 . Проте Відповідач не надав цим документам належної правової оцінки та фактично проігнорував їх під час прийняття оскаржуваного рішення.

Щодо доводів Відповідача про те, що зазначені договори ймовірно не існували на момент перевірки (оскільки не були зафіксовані в акті), суд зазначає наступне.

Позивач наполягає на тому, що вказані документи надавалися контролюючому органу під час перевірки, проте не були враховані податковою службою та не знайшли свого відображення в акті перевірки.

Суд акцентує, що Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, несе тягар доказування правомірності свого рішення.

Сама лише відсутність згадки про документи в акті перевірки, за умови тверджень Позивача про їх надання, не може бути безумовною підставою для висновку про їх неіснування.

Враховуючи викладене, суд вважає твердження Відповідача про наявність ознак прихованих трудових відносин у межах цивільно-правових угод необґрунтованими та недоведеними.

Відповідач дійшов хибного висновку про те, що між ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» та громадянами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 фактично виникли трудові відносини, які потребували оформлення наказом чи розпорядженням роботодавця. Характер відносин між сторонами відповідав умовам укладених цивільно-правових договорів.

Відповідачем під час судового засідання протилежного не доведено належними доказами.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛКОМ ЛТД» підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн., згідно платіжної інструкції №589 від 24.06.2025 року.

Таким чином, враховуючи задоволення позову, судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн. суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛКОМ ЛТД» (Фонтанська дорога, 12-Г, кв. 49, м. Одеса, 65009, код ЄДРПОУ 36232879) до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003, код ЄДРПОУ 44742194) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управляння Державної служби з питань праці про накладання штрафу на ТОВ «СЕЛКОМ ЛТД» (код ЄДРПОУ 36232879) за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №14712/15/53/РРО/36232879-ДПС/ТД-ФС від 17.06.2025 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003, код ЄДРПОУ 44742194) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛКОМ ЛТД» (Фонтанська дорога, 12-Г, кв. 49, м. Одеса, 65009, код ЄДРПОУ 36232879) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 09.01.2026 року.

Суддя Г. В. Лебедєва