Рішення від 07 січня 2026 р. у справі №320/3036/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2026 року Справа № 320/3036/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національного агентства з питань запобігання корупції,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору керівника Департаменту з питань дотримання законодавства про конфлікт інтересів та обмежень щодо запобігання корупції Національного агентства з питань запобігання корупції ОСОБА_4 та Члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - відповідач, НАЗК), у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Національного агентства з питань запобігання корупції щодо не встановлення обставин порушення ОСОБА_2 вимог Закону України «Про запобігання корупції»;

- зобов`язати Національне агентство з питань запобігання корупції внести припис голові Вищої ради правосуддя щодо усунення порушень законодавства та притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності шляхом внесення подання про звільнення члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що у члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 наявний постійний реальний конфлікт інтересів, який існує у сфері реалізації своїх службових повноважень приватного інтересу. ОСОБА_2 було подано 15 дисциплінарних скарг щодо позивача як до судді Окружного адміністративного суду м. Києва, так і до решти суддів даного суду, ще до призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя. ОСОБА_2 публічно висловлювався щодо неправомірних дій суддів Окружного адміністративного суду м. Києва, зокрема щодо позивача, про що висловлювався також у своїх заявах про самовідводи працюючи вже у Вищий раді правосуддя, як то у скарзі ОСОБА_3 . Вказує, що постійний конфлікт явний з того також, що ОСОБА_2 доклав значних зусиль щодо вирішення питання з ліквідації Окружного адміністративного суду м. Києва та притягнення суддів до відповідальності.

Вважає, що заявлені до Вищої ради правосуддя самовідводи ОСОБА_2 не спростовують наявність особистого інтересу останнього, оскільки ОСОБА_2 всерівно приймає участь у вирішенні питань щодо діяльності Окружного адміністративного суду м. Києва, зокрема щодо виділених Окружному адміністративному суду м. Києва коштів розподілених на фінансування Київського окружного адміністративного суду, діяльності Київського міського окружного адміністративного суду а саме щодо питання першочергового переведення суддів Окружного адміністративного суду м. Києва до даного суду.

ОСОБА_2 будучи членом Вищої ради правосуддя не повідомив НАЗК про наявність реального конфлікту інтересів, який має постійний характер та не вживав всіх заходів щодо його врегулювання.

Наполягає на бездіяльності відповідача, ігноруванні доводів зазначених у повідомленні та не застосування щодо члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 законодавства Закону України «Про запобігання корупції» та КУпАП.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та витребувано від відповідача докази по справі.

Також, даною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

- Керівника Департаменту з питань дотримання законодавства про конфлікт інтересів та обмежень щодо запобігання корупції Національного агентства з питань запобігання корупції ОСОБА_4 (місцезнаходження: 01103, м. Київ, вул. Міхновського 28);

- члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 (місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-а).

Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що отримавши повідомлення ОСОБА_1 про наявність у діях посадової особи, а саме члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 конфлікту інтересів, у листі від 05.01.2024 №37-01/593-24 НАЗК роз`яснено ОСОБА_1 про те, що сам факт подання дисциплінарних скарг стосовно нього, а також вчинення ним дій/прийняття рішень в період призначення членом Вищої ради правосуддя не зумовлює беззаперечну наявність приватного інтересу та, як наслідок, конфлікту інтересів під час участі у прийнятті Вищою радою правосуддя та її органами рішень стосовно ОСОБА_1 , у зв`язку із чим були відсутні підстави для реагування в межах компетенції визначеної статтями 11, 12 Закону України «Про запобігання корупції».

НАЗК було розглянуто повідомлення за результатами чого надано вичерпну відповідь, яка ґрунтується на нормах Закону України «Про запобігання корупції» що спростовує заявлену позивачем бездіяльність.

Щодо відсутності підстав для реагування НАЗК в межах компетенції, відповідач зауважив, що зазначені ОСОБА_1 в повідомленні доводи про подання ОСОБА_2 скарг щодо нього як на суддю Окружного адміністративного суду м. Києва, вчинення ОСОБА_2 дій та прийняття рішень до призначення на посаді члена Вищої ради правосуддя, а також участі у затвердженні рішень щодо фінансування Київського окружного адміністративного суду з коштів виділених на Окружний адміністративний суд м. Києва та щодо діяльності Київського міського окружного адміністративного суду, не є обґрунтуванням наявності у ОСОБА_2 приватного інтересу, як складової конфлікту інтересів, дії чи прийняті рішення ОСОБА_2 не мають персоніфікованого характеру.

Заявлений ОСОБА_2 самовідвід у скарзі ОСОБА_3 , Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя своїм рішенням від 29.11.2023 відмовила ОСОБА_2 у задоволенні самовідводу у зв`язку із не встановленням особисто, прямо чи побічно заінтересованості в результаті розгляду справи, або інших обставин які викликають сумніви у його неупередженості. Та, відповідач зауважує, що сам факт заявлення такого самовідводу не свідчить про наявність у ОСОБА_2 конфлікту інтересів через відсутність сукупності усіх його складових.

Щодо публічних висловлювань ОСОБА_2 своєї суб`єктивної думки стосовно суддів Окружного адміністративного суду м. Києва та зокрема ОСОБА_1 , будучи на посаді члена Громадської ради доброчесності, та враховуючи перебування в наступному на посаді члена Вищої ради правосуддя, відповідач зазначив, що такі висловлювання не є підставою вважати за даних обставин наявність у ОСОБА_2 приватного інтересу, конфлікту інтересів під час прийняття рішень будучи у складі колегіального органу.

Твердження позивача про перебування наразі ОСОБА_2 у постійному реальному конфлікті інтересів із суддями Окружного адміністративного суду м. Києва є необґрунтованим доводом наявності приватного інтересу, такі твердження не мають значення для розгляду даної справи, стосуються невизначеного кола осіб, які не є учасниками справи.

Також, відповідач зазначив, що у даних правовідносинах позивача з НАЗК не виникло обставин, що призвели до порушення прав ОСОБА_1 , які у свою чергу, підлягали б поновленню у судовому порядку. Сам по собі лист від 05.01.2024 №37-01/593-24 не змінює кола суб`єктивних прав та обов`язків позивача, не покладає на нього додаткових обов`язків та відповідно жодним чином не порушує його прав у публічно - правових відносинах, вважає обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.

Додає, що згідно зобов`язальної частини заявлених вимог позивач просить суд винести припис про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності, та в свою чергу не зазначає які саме порушення норм законодавства допущено ОСОБА_2 .

Наполягає на безпідставності, необґрунтованості позовних вимог та просить суд в позові відмовити.

У поданій суду відповіді на відзив позивач наполягав на заявлених вимогах та просив суд позов задовольнити.

Зазначив, що своїм листом від 05.01.2024 відповідач фактично відмовив у здійсненні контролю, у своєму повідомленні було наведено достатньо аргументів про наявність конфлікту інтересів, та відповідачем не перевірено факти викладені в повідомленні та не проведено відповідну перевірку, що свідчить про протиправну бездіяльність НАЗК.

В поданих відповідачем запереченнях на відповідь на відзив, НАЗК зазначає про не доведення позивачем заявленої бездіяльності.

Третя особа ОСОБА_2 в поданих до суду поясненнях зазначив про те, що враховуючи діюче законодавство, що розглядає питання приватного інтересу, у нього відсутній жодний приватний інтерес у розумінні Закону України «Про запобігання корупції» при розгляд справи щодо ОСОБА_1 здатного вплинути на об`єктивність чи упередженість у прийнятті рішень. Зазначив також, що жодних інших стосунків із ОСОБА_1 не має, особисто не знайомий, не спілкувався, лише декілька разів бачив на публічних заходах чи у ВККС при проходженні ним кваліфікаційного оцінювання. Також, не мав у нього жодних судових справ як у судді.

Щодо дій, які виразилися у зверненнях до Вищої ради правосуддя зі скаргами та публічних висловах/публікаціях щодо ОСОБА_1 є такі, що зумовлені не особистою неприязню чи іншим приватним інтересом, а є адекватною реакцією правосвідомого громадянина України з активною громадянською позицією, який бере активну участь у судовій реформі на очевидні та істотні правопорушення які, на думку ОСОБА_2 , вчинив суддя ОСОБА_1 .

Додав, що подавав скарги та публічно інформував не лише про суддю ОСОБА_1 та суддів ОАСКу, але і багатьох інших суддів, які допускали свавілля чи поведінку, несумісну зі статусом судді.

Зазначає, що у своїх публічних висловлюваннях про конфлікт інтересів при розгляді справ судді ОСОБА_1 мав на увазі широке трактування цього поняття.

На переконання ОСОБА_2 , вважає, що за даних обставин відсутній конфлікт інтересів у розумінні антикорупційного законодавства, але з огляду на активну публічну комунікацію щодо дій судді ОСОБА_1 та численні дисциплінарні скарги на нього у зовнішнього спостерігача дійсно можуть виникнути сумніви у неупередженості. Саме тому третя особа повідомляв про «умовний» конфлікт інтересів з погляду зовнішнього спостерігача і що планує подавати самовідводи при розгляді справ щодо ОСОБА_1 для усунення будь-яких сумнівів у моїй неупередженості.

Зазначив також, що завжди заявляв собі самовідвід у справах, що стосувалися ОСОБА_1 у т.ч. при розгляді скарги ОСОБА_3 . Так, при розгляді скарги ОСОБА_3 самовідвід був розглянутий Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя 29 листопада 2023 року. За наслідками розгляду заяви про самовідвід Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалила відмовити в задоволенні заяви члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 про самовідвід. Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено, що ОСОБА_2 особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи за скаргою ОСОБА_3 стосовно судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1, або інших обставин, що викликають сумнів у неупередженості.

Також, відмітив, що надісланий ОСОБА_1 в межах розгляду скарги ОСОБА_3 лист є роз`ясненням права надати пояснення, а також про право заявити відвід, але не вимогою надати пояснення, що жодним чином не могло порушити його права та вважатись порушенням законодавства про конфлікт інтересів. Після того, як суддя Окружного адміністративного суду міста Києва заявив відвід у цій справі та подав відповідні скарги та позови, жодних дій щодо розгляду скарги ОСОБА_3 третьою особою не вчинялося.

В додаткових поясненнях поданих позивачем до суду, останній наполягає на наявності конфлікту інтересів враховуючи публічні висловлювання ОСОБА_2 щодо судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6, будучи у складі Громадської ради доброчесності.

Наполягає, що ОСОБА_2 має приватний інтерес, намагається помститись позивачу в тому числі щодо поданої скарги на нього суддею Окружного адміністративного суду м. Києва виникнення обставин вручення адміністративного протоколу за вчинення дій в умовах конфлікту інтересів.

Інших чи додаткових пояснень до суду не надійшло.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позиції сторін, їх доводи, оцінивши подані до суду сторонами докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

06.12.2023 ОСОБА_1 на ім`я Голови Національного агентства з питань запобігання корупції Новікова О.Ф. було направлено повідомлення про наявність у діях посадової особи конфлікту інтересів, яким ставилось питання про здійснення контролю за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 у спосіб, визначений Законом України «Про запобігання корупції» та КУпАП шляхом внесення припису голові Вищої ради правосуддя щодо усунення порушень законодавства та притягнення винної особи до встановлено законом відповідальності шляхом внесення подання про звільнення члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 .

Відповідно до листа керівника Департаменту з питань дотримання законодавства про конфлікт інтересів та обмежень щодо запобігання корупції Національного агентства з питань запобігання корупції ОСОБА_4 від 05.01.2024 №37-01/593-24 вказуючи на статтю 1, частини другої статті 53-3 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VII повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для реагування в межах компетенції.

Не погоджуючись із бездіяльністю НАЗК, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Вирішуючи даний спір суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII, в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин), визначено слідуюче, зокрема:

корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;

потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

викривач - фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв`язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання;

правопорушення, пов`язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;

приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях;

реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції;

Пунктами 13, 15 частини першої статті 11 Закону № 1700-VII, передбачено, що повноважень НАЗК належить, зокрема: отримання та розгляд повідомлень, здійснення співпраці з викривачами, забезпечення їх правового та іншого захисту, перевірка дотримання законодавства з питань захисту викривачів, внесення приписів з вимогою про усунення порушень трудових (звільнення, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) та інших прав викривачів і притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні їхніх прав, у зв`язку з такими повідомленнями; надання роз`яснень, методичної та консультаційної допомоги з питань застосування актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, застосування інших положень цього Закону та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів, захисту викривачів.

Частиною першою статті 53 Закону № 1700-VII, визначено, що викривачі, їх близькі особи перебувають під захистом держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 53-2 Закону № 1700-VII, викривач самостійно визначає, які канали використовувати для повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, а саме: внутрішні, регулярні або зовнішні канали.

Повідомлення має містити фактичні дані, що підтверджують можливе вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, інших порушень цього Закону, які можуть бути перевірені.

Частиною першою статті 53-3 Закону № 1700-VII, передбачено, що права викривача виникають з моменту повідомлення інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.

Згідно частини другої статті 53-3 Закону № 1700-VII вимоги до повідомлень (у тому числі анонімних) про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону та порядок їх розгляду визначаються цим Законом.

Повідомлення підлягає розгляду, якщо наведена у ньому інформація містить фактичні дані, що вказують на можливе вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, інших порушень цього Закону, які можуть бути перевірені.

За частиною третьою статті 53-3 Закону № 1700-VII повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, здійснене через зовнішні або внутрішні канали повідомлення такої інформації, підлягає попередньому розгляду уповноваженою особою у строк не більше десяти робочих днів з дня внесення цієї інформації до Єдиного порталу повідомлень викривачів.

У разі якщо під час попереднього розгляду повідомлення встановлено, що воно не відповідає вимогам цього Закону, його подальший розгляд здійснюється у порядку, визначеному для розгляду звернень громадян, про що інформується особа, яка здійснила повідомлення.

У разі якщо під час попереднього розгляду повідомлення встановлено, що воно не належить до компетенції органу або юридичної особи, до якого (якої) воно надійшло, подальший розгляд такого повідомлення припиняється, про що інформується особа, яка здійснила повідомлення, з одночасним роз`ясненням щодо компетенції органу або юридичної особи, уповноважених на здійснення розгляду чи розслідування фактів, викладених у повідомленні.

У разі якщо наведена у повідомленні інформація стосується уповноваженої особи органу або юридичної особи, до якого (якої) надійшло таке повідомлення, порядок розгляду такого повідомлення визначається керівником відповідного органу або юридичної особи.

У разі якщо наведена у повідомленні інформація стосується керівника органу або юридичної особи, до якого (якої) воно надійшло, таке повідомлення у триденний строк надсилається суб`єкту, уповноваженому здійснювати розгляд чи розслідування фактів, викладених у повідомленні, про що інформується особа, яка здійснила повідомлення.

У разі якщо за результатами попереднього розгляду повідомлення викладена у ньому інформація підтверджується, винні особи притягаються до дисциплінарної відповідальності уповноваженим на це суб`єктом відповідного органу або юридичної особи.

У разі якщо в ході проведення попереднього розгляду виявляються ознаки корупційного правопорушення чи правопорушення, пов`язаного з корупцією, матеріали передаються відповідному спеціально уповноваженому суб`єкту у сфері протидії корупції або Державному бюро розслідувань.

Дисциплінарне провадження за повідомленням проводиться у строк не більше 30 днів з дня завершення попереднього розгляду. Якщо в зазначений строк перевірити повідомлену інформацію неможливо, строк дисциплінарного провадження може бути продовжено до 45 днів. Повторне продовження строку внутрішньої перевірки не допускається.

Особі, яка здійснила повідомлення, надається детальна інформація про результати попереднього розгляду, а також дисциплінарного провадження (якщо воно проводилося) у триденний строк з дня завершення відповідного розгляду чи провадження.

Інформація про можливі факти кримінальних правопорушень, одержана органами досудового розслідування, розглядається в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Інформація про можливі факти адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією, одержана органами, уповноважені особи яких мають право складати протоколи про відповідні адміністративні правопорушення, розглядається в порядку, визначеному законом.

Згідно статті 53-6 Закону № 1700-VII викривач має право отримувати інформацію про стан та результати розгляду, перевірки та/або розслідування у зв`язку із здійсненим ним повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.

Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, надається викривачу за його заявою органом, юридичною особою, посадовою або службовою особою, відповідальною за розгляд, проведення перевірки та/або розслідування у зв`язку із здійсненим викривачем повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, не пізніше п`яти днів після отримання заяви, а також за кінцевими результатами розгляду, перевірки та/або розслідування.

Відповідно до статті 53-8 Закону № 1700-VII викривач не несе юридичної відповідальності за повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, поширення зазначеної у повідомленні інформації, незважаючи на можливе порушення таким повідомленням своїх службових, цивільних, трудових чи інших обов`язків або зобов`язань.

Повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону не може розглядатися як порушення умов конфіденційності, передбачених цивільним, трудовим або іншим договором (контрактом).

Викривач звільняється від цивільно-правової відповідальності за майнову та/або моральну шкоду, завдану внаслідок здійснення повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, крім випадку здійснення завідомо неправдивого повідомлення. У разі неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації вона підлягає спростуванню у порядку, визначеному Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 28 Закону № 1700-VII особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані:

1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не можуть прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності всупереч закону на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

У разі існування в особи сумнівів щодо наявності в неї конфлікту інтересів вона має право звернутися за роз`ясненням до Національного агентства. У разі якщо особа не отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона діє відповідно до вимог, передбачених у цьому розділі Закону.

Якщо особа отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона звільняється від відповідальності, якщо у діях, щодо яких вона зверталася за роз`ясненням пізніше було виявлено конфлікт інтересів.

За статтею 12 Закону № 1700-VII Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має такі права, серед інших зазначених:

отримувати заяви фізичних та юридичних осіб про порушення вимог цього Закону, проводити за власною ініціативою перевірку можливих фактів порушення вимог цього Закону;

вносити приписи про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших вимог та обмежень, передбачених цим Законом, захисту викривачів;

отримувати від осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності, їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань письмові пояснення з приводу обставин, що можуть свідчити про порушення правил етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших вимог та обмежень, передбачених цим Законом, щодо достовірності відомостей, зазначених у деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

ініціювати проведення службового розслідування, вжиття заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, надсилати до інших спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції матеріали, що свідчать про факти таких правопорушень;

складати протоколи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до компетенції Національного агентства, застосовувати передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У випадках виявлення порушення вимог цього Закону щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, захисту викривачів або іншого порушення цього Закону Національне агентство вносить керівнику відповідного органу, підприємства, установи, організації припис щодо усунення порушень законодавства, проведення службового розслідування, притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності.

Припис Національного агентства є обов`язковим для виконання. Про результати виконання припису Національного агентства посадова особа, якій його адресовано, інформує Національне агентство упродовж десяти робочих днів з дня одержання припису.

У разі виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, уповноважені особи Національного агентства складають протокол про таке правопорушення, який направляється до суду в порядку, визначеному Національним агентством.

У разі виявлення ознак іншого корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення Національне агентство затверджує обґрунтований висновок та надсилає його іншим спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції.

Висновок Національного агентства є обов`язковим для розгляду, про результати якого воно повідомляється не пізніше п`яти днів після отримання повідомлення про вчинене правопорушення.

Згідно часини першої статті 65-1 Закону № 1700-VII за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Згідно частини другої статті 65-1 Закону № 1700-VII особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

За частин третьою-четвертою статті 65-1 Закону № 1700-VII з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення або невиконанню вимог цього Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, де працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв`язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.

Враховуючи вищезазначене слідує, що Закон № 1700-VII визначає приватний інтерес як будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях, як складової конфлікту інтересів, вразі наявності такого, викривач має право повідомити уповноважений орган своїм повідомленням. У свою чергу повідомлення викривача підлягає розгляду, якщо наведена у ньому інформація містить фактичні дані, що вказують на можливе вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, інших порушень цього Закону, які можуть бути відповідно перевірені. Так, у разі попереднього розгляду повідомлення встановлено, що воно не відповідає вимогам цього Закону, його подальший розгляд здійснюється у порядку, визначеному для розгляду звернень громадян, про що інформується особа, яка здійснила повідомлення. Якщо за результатами попереднього розгляду повідомлення викладена у ньому інформація підтверджується, винна особа притягається до дисциплінарної відповідальності уповноваженим на це суб`єктом відповідного органу або юридичної особи. У разі коли в ході проведення попереднього розгляду виявляються ознаки корупційного правопорушення чи правопорушення, пов`язаного з корупцією, матеріали передаються відповідному спеціально уповноваженому суб`єкту у сфері протидії корупції або Державному бюро розслідувань. Право Національного агенства щодо складення протоколу, винесення припису, складення висновку, притягнення до відповідальності визначено законодавством але такі дії є взаємозалежними від факту встановленого та підтвердженого доказами вчинення особою корупційного правопорушення.

Як встановлено судом, позивачем було надіслано до НАЗК повідомлення про наявність у члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 реального конфлікту інтересів в його діяльності у відносинах із суддями Окружного адміністративного суду м. Києва, в тому числі ОСОБА_1 , під час перебування ОСОБА_2 на посаді члена Громадської ради доброчесності та під час займання посади члена Вищої ради правосуддя.

ОСОБА_1 вказує на наявності приватного інтересу ОСОБА_2 що підтверджується поданими ним дисциплінарними скаргами як на суддю ОАСК, вчинення ним дій/рішень до призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя, вплив ОСОБА_2 на прийняття рішень щодо ліквідації ОАСК, розподіл виділених на ОАСК коштів, заінтересованість ОСОБА_2 в не розгляді ОСОБА_1 як кандидата на першочергове зайняття посади у новоствореному Київському місцевому адміністративному суді. Зазначає про те, що наявність кофлікту підтверджується заявами ОСОБА_5 про самовідводи, у дисциплінарних справах, де фігурує ОСОБА_1 , зокрема у справі ОСОБА_3 . Вважає, що ОСОБА_2 мав обов`язок повідомити про конфлікт інтересів, що не зробив та як наслідок має бути притягнутий за вчинення корупційного правопорушення оскільки приймав рішення/вчиняв дії за наявності приватного інтересу та застосовано до нього відповідна відповідальність по КУпАП. Зазначив, що Національне агенство має винести припис та надіслати до уповноваженого органу подання про звільнення із займаної посади у Вищій раді правосуддя.

Згідно оспорюваного у справі листа НАЗК від 05.01.2024 №37-01/593-24, Національним агентством окрім визначення приватного інтересу як складової конфлікту інтересів, зазначено про те, що сам факт подання ОСОБА_2 дисциплінарних скарг стосовно ОСОБА_1 , а також вчинення ним дій/прийняття рішень в період до призначення членом ВРП не зумовлює беззаперечну наявність приватного інтересу та, як наслідок, конфлікту інтересів під час участі у прийнятті ВРП та її органами рішень стосовно ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член ВРП не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. За наявності цих обставин відвід члену ВРП може заявити особа, за поданням якої розглядатиметься питання, а також особа, стосовно якої вирішується питання, чи особа, що подала заяву, скаргу. Рішення про відвід (самовідвід) ухвалюється більшістю членів ВРП. У зв`язку з цим Друга Дисциплінарна палата ВРП прийняла рішення від 29.11.2023 №1140/2дп/15-23 «Про відмову в задоволенні заяви члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 про самовідвід». З огляду на наведене, у Національного агентства наразі відсутні підстави для реагування в межах компетенції.

Відтак, зазначеним листом, Національне агентство, перевіряючи інформацію зазначену у повідомленні позивача, повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для реагування в межах компетенції, тобто НАЗК не встановлено підстав вважати наявний конфлікт інтересів у діях/рішеннях прийнятих ОСОБА_2 будучі наразі на посаді члена Вищої ради правосуддя, також дії вчинені під час перебування його на попередній посаді в Громадській раді доброчесності по відношенню до ОСОБА_1 як судді Окружного адміністративного суду м. Києва. При цьому, НАЗК враховано також рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 29.11.2023 №1140/2дп/15-23 «Про відмову в задоволенні заяви члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 про самовідвід».

Як наслідок зазначене повідомлення розглянуто як звернення громадян та повідомлено позивача у відповідний строк про результати такого розгляду.

Суд зазначає, що перевірка повідомлення про вчинення корупційного правопорушення, прийняття рішення за наслідками перевірки повідомлення є дискрецією Національного агентства в силу повноважень наділених чинним законодавством. Лише у разі встановлення та підтвердження в ході перевірки повідомлення вчинення особою корупційного правопорушення, Національне агентство має повноваження на відповідні законодавчі реагування згадані судом вище.

Суд зазначає про відсутність порушень НАЗК щодо розгляду повідомлення та надання відповіді на його розгляд.

Поняття потенційного конфлікту інтересів, включає в себе поняття неупередженості та об`єктивності при вчиненні чи не вчиненні певних дій під час виконання повноважень. При цьому поняття потенційного конфлікту інтересів значно ширше і потребує з`ясування інших ознак, а саме наявності у особи приватного інтересу.

Потенційний конфлікт інтересів - це конфлікт інтересів, який може виникнути в майбутньому. Потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність, існування приватного інтересу особи, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень.

Потенційний конфлікт інтересів, як і реальний конфлікт інтересів має три елементи.

Перший елемент це наявність у особи повноваження, які можуть бути використані для задоволення приватного інтересу. Другий елемент це наявність у особи приватного інтересу в тій сфері, в якій він виконує зазначені вище повноваження. І третій елемент це ризик впливу приватного інтересу особи на об`єктивність чи неупередженість прийняття ним рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених обов`язків та повноважень в майбутньому.

При цьому всі три елементи повинні бути доведені, а не ґрунтуватися на припущеннях. Зокрема, стверджуючи про приватний інтерес необхідно зазначити в чому він проявляється чи може бути проявлений.

Приватний інтерес - це будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, зокрема зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Відповідно до Методичних рекомендацій з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до осіб, затверджених Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 14 липня 2016 року № 2 при потенційному конфлікті суперечність між приватним інтересом і службовими повноваженнями існує так само, як при реальному, різниця ж полягає в тому, що у випадку потенційного конфлікту приватний інтерес може вплинути на об`єктивність прийняття службовцем рішення чи вчинення діянь лише в майбутньому при настанні певних обставин.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що при вирішенні питання щодо наявності приватного інтересу у сфері службових повноважень як складової конфлікту інтересів слід у кожному випадку враховувати конкретні обставини, відносини та зв`язки особи, обсяг її службових/представницьких повноважень під час прийняття того чи іншого рішення.

Для встановлення факту потенційного або реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який може вплинути на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що, по-перше, приватний інтерес наявний, по-друге, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням і така суперечність може вплинути, або реально впливає на об`єктивність чи неупередженість при прийняття рішень чи вчиненні дій.

Без наявності хоча б одного з наведених фактів потенційний або реальний конфлікт інтересів не виникає.

Зазначене щодо приватного інтересу у сфері службових повноважень як складової конфлікту інтересів узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2025 року у справі №380/13896/23.

Враховуючи зміст повідомлення ОСОБА_1 суд зазначає, що зазначені в ньому доводи не містять в собі підстав вважати наявність у ОСОБА_2 приватного інтересу до нього, враховуючи, що наявність приватного інтересу у сфері службових повноважень як складової конфлікту інтересів слід у кожному випадку враховувати конкретні обставини, відносини та зв`язки особи, обсяг її службових/представницьких повноважень під час прийняття того чи іншого рішення.

Застосовуючи в даній справі пояснення третьої особи ОСОБА_2 , останні наявність приватного інтересу щодо ОСОБА_1 як судді Окружного адміністративного суду м. Києва не підтверджують, стосовно публічних висловлювань щодо діяльності Окружного адміністративного суду м. Києва та суддів даного суду, суд вважає такі вчинені ОСОБА_2 як реакція правосвідомого громадянина України з активною громадянською позицією, який бере активну участь у судовій реформі. Подані численні скарги ОСОБА_2 в період перебування на посаді члена Громадської ради доброчесності щодо ОСОБА_1 , а також інших суддів не є приватним інтересом, а є діями вчиненими з метою не допущення свавілля чи поведінки, несумісної зі статусом судді.

Статтею 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон України № 1798-VIII) передбачено, що Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Частиною п`ятою статті 20 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що член ВРП зобов`язаний відмовитися від участі у розгляді питання, якщо: він перебуває у родинних чи інших особистих стосунках із суддею, кандидатом на посаду судді, стосовно якого розглядається питання; він особисто, прямо чи побічно заінтересований у справі, яку розглядає такий суддя; за наявності іншого конфлікту інтересів або обставин, що викликають сумнів у його неупередженості.

Підстави та порядок відводу члена Вищої ради правосуддя наведені у статті 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до частини першої цієї статті член Вищої ради правосуддя не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

За наявності таких обставин член Вищої ради правосуддя повинен заявити самовідвід.

Порядок дій у разі виникнення у діяльності члена Вищої ради правосуддя конфлікту інтересів також врегульовано Порядком розкриття приватного інтересу посадовими особами Вищої ради правосуддя під час здійснення відповідних повноважень , затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 3 серпня 2023 року № 803/0/15-23.

Відповідно до п. 5.1.-5.2. цього Порядку конфлікт інтересів у діяльності члена Вищої ради правосуддя врегульовується в порядку, визначеному пунктом 2 частини першої, частинами третьою та четвертою статті 28, частиною другою статті 35-1 Закону України «Про запобігання корупції», з урахуванням положень частини п`ятої статті 20 та статті 33 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

У разі виникнення конфлікту інтересів у зв`язку з розглядом справ, участю в роботі органів Ради член Вищої ради правосуддя повідомляє про це Раду або її органи шляхом подання заяви про самовідвід, яка заноситься до протоколу засідання Ради або її органів.

Відповідно, у разі конфлікту інтересів чи наявності інших обставин, які ставлять під сумнів неупередженість члена Вищої ради правосуддя такий член Вищої ради правосуддя має єдиний спосіб правомірної реакції на таку ситуацію - подачу заяви про самовідвід.

Як слідує з обставин у справі, ОСОБА_2 при розгляді скарги ОСОБА_3 подавав заяву про самовідвід.

За наслідками розгляду заяви про самовідвід Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя прийняла рішення від 29.11.2023 №1140/2дп/15-23 «Про відмову в задоволенні заяви члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 про самовідвід».

Так, Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено, що ОСОБА_2 особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи за скаргою ОСОБА_3 стосовно судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1, або інших обставин, що викликають сумнів у моїй неупередженості.

Суд вважає, що зазначене рішення об`єктивно застосовано відповідачем під час перевірки повідомлення ОСОБА_1 .

Зазначені в повідомленні доводи в розрізі дій/прийнятих рішень ОСОБА_2 як члена Вищої ради правосуддя щодо Окружного адміністративного суду м. Києва, його фінансування, діяльності суддів даного суду, вирішення питання їх призначення на посаду в новостворений адміністративний суд, не узгоджується із поняттям приватного інтересу.

Слід врахувати, що доказів приватного інтересу ОСОБА_2 не доведено, як НАЗК не встановлено в ході перевірки повідомлення, відповідно суд погоджується із відповідачем про відсутність підстав для реагування в межах повноважень.

Бездіяльності НАЗК судом не встановлено.

Також слід зазначити, що приватний інтерес має в собі дві сторони конфлікту, що у свою чергу виключає заявлення про корупційне правопорушення особою викривачем також щодо інших осіб, окрім нього самого.

Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках, суди розглядають, також інші справи.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

В даній справі позивач оскаржує лист повідомлення листа НАЗК від 05.01.2024 №37-01/593-24 щодо відсутності підстав реагування.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Тож, у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Водночас за правилами частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Отже, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Основна мета позовного провадження є вирішення спору про право, який має свою структуру, що складається із предмету, підстави та змісту. Предметом завжди виступають суб`єктивні права, свободи чи інтереси, визнані в національному законодавстві, що знаходяться в стані правової невизначеності, подолання якої є визначальним для розуміння їхнього змісту, поновлення та реалізації. Підставами є обставини, що потягли за собою виникнення спору.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах 30 жовтня 2019 року у справі №316/2721/15-а (2-а/316/90/15), від 11 листопада 2020 року у справі №640/19903/19, від 26 липня 2021 року у справі № 420/2068/19.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Згідно з абзацом десятим пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Статтею 6 Конвенції установлено, що Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також у рішенні від 8 квітня 2010 року у справи «Меньшакова проти України» ЄСПЛ викладено конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».

У рішенні Веііеі V. Ргапсе (Белле проти Франції) ЄСПЛ визнав порушення права на доступ до суду у ситуації, де заявнику було відмовлено у судовому захисті, попри те, що закон сформував у нього очікування щодо можливості такого захисту. ЄСПЛ обґрунтував порушення статті 6 Конвенції тим, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним», а для цього особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За приписами пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Оспорюваний Лист повідомлення листа НАЗК від 05.01.2024 №37-01/593-24 щодо відсутності підстав реагування не є індивідуальним актом/рішенням суб`єкта владних повноважень, не породжує правові наслідки для позивача ОСОБА_1 , як для викривача, не покладає на нього додаткових обов`язків та відповідно жодним чином не порушує його прав у публічно - правових відносинах, а тому не може бути предметом судового оскарження, та обраний і заявлений спосіб захисту є неефективним та необґрунтованим в силу відсутності індивідуального акту як предмета оскарження в даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Решта доводів не впливають на висновки суду та не підлягають наданню оцінки.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи наслідки вирішення спору судом, підстав для розподілу судових витрат у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.