Рішення від 08 січня 2026 р. у справі №260/2941/25 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 січня 2026 року м. Ужгород№ 260/2941/25

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника – адвоката Штець Івана Івановича (далі – представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач 2), в якому просить:

1) відкрити провадження у справі та призначити справу в порядку спрощеного позовного провадження;

2) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо в частині порушення процедури призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;

3) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.10.2024 року №970, яким ОСОБА_1 призвано з 14.10.2024 року та направлено для проходження військової служби під час мобілізації відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані та відправлені у складі команди № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_2 ;

4) зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 ;

5) стягнути з відповідачів за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що призов позивача на військову службу за мобілізацією та призначення до військової частини НОМЕР_2 , відповідно до мобілізаційного призначення є незаконними, оскільки позивач на військову службу у встановленому порядку територіальним центром комплектування та соціальної підтримки не призивався, відтак наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.10.2024 року № 970 , яким ОСОБА_1 призвано з 14.10.2024 року та направлено для проходження військової служби під час мобілізації, відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані та відправлені у складі команди № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_2 видані без відома позивача, незаконно та попри його волі.

28 квітня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази, які в нього є в термін протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.

20 травня 2025 року представником відповідача-1, подано відзив на позовну заяву, заперечує проти задоволення позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити. Відповідач 1 у відзиві зазначає, що 14.10.2024 року військовозобов`язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , добровільно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою виконання правил військового обліку та уточнення військово-облікових даних, після чого був у встановленому порядку направлений на проходження військово-лікарської комісії. За результатами медичного огляду ВЛК його було визнано придатним до військової служби, що, на думку відповідача, свідчить про наявність правових підстав для його призову на військову службу під час мобілізації. Також у відзиві вказано, що ще 16.04.2024 року призовною комісією Мукачівського району Закарпатської області ОСОБА_1 було зараховано до запасу у зв`язку з досягненням 25-річного віку, взято на військовий облік військовозобов`язаних та присвоєно військове звання «солдат», про що зроблено відповідні записи у його військовому квитку серії НОМЕР_6 .

Крім того, відповідач-1 зазначає, що під час перебування у ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 не подавав жодних заяв чи скарг, не повідомляв про наявність підстав для відстрочки від призову відповідно до статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та не надавав жодних документів, які б підтверджували право на таку відстрочку. На підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №970 від 14.10.2024 року ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації та направлено у складі команд № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_2 , а 19.10.2024 року – доставлено до військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_2 . Водночас після прибуття до місця служби він самовільно залишив територію військової частини, про що старший солдат ОСОБА_2 доповів командуванню (вх. №20976 від 20.10.2024). У зв`язку з цим місцезнаходження військовослужбовця залишилось невідомим, результати розшуку позитивного результату не дали, а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №1014 від 23.10.2024 року було призначено службове розслідування, матеріали якого направлено до Територіального управління ДБР у місті Львові за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у зв`язку з чим відповідач вважає, що посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_4 діяли правомірно, на підставі та на виконання вимог закону.

В подальшому до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представник позивача зазначає, що доводи представника відповідача про безпідставність позовних вимог не відповідають дійсності, оскільки під час призову ОСОБА_1 на військову службу за мобілізацією не було належним чином встановлено його придатність за станом здоров`я, що є істотним порушенням обов`язкової процедури призову, а отже порушує право позивача на законну та належну процедуру мобілізації. Представник позивача наголошує, що останній фактично був мобілізований не територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, а безпосередньо військовою частиною, що підтверджується відомостями з військово-облікового документа «Резерв+», сформованого станом на 21.03.2025 року, відповідно до яких він і надалі перебуває на обліку. При цьому наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.10.2024 року №970 про його призов та направлення для проходження військової служби був виданий без відома позивача, всупереч його волі та без проведення належного медичного огляду, у зв`язку з чим призов та відповідний наказ є протиправними і незаконними.

Відповідач 2 у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що після аналізу позовної заяви ОСОБА_1 , про відсутні правові та фактичні підстави для задоволення вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 виключити позивача зі списків особового складу, оскільки згідно з поіменним списком військовозобов`язаних, призваних і направлених ІНФОРМАЦІЯ_5 у складі команди від 17.10.2024 №15410, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 не був прийнятий до військової частини НОМЕР_2 за станом здоров`я, у зв`язку з чим командиром цієї військової частини не видавався і не міг бути виданий наказ про його зарахування до особового складу. У зв`язку з цим твердження позивача про фактичну мобілізацію безпосередньо військовою частиною НОМЕР_2 є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, а відсутність серед матеріалів позову будь-яких доказів проходження позивачем військової служби у складі Військової частини НОМЕР_2 , так само як і відсутність у розпорядженні цієї частини відомостей про перебування ОСОБА_1 у списках особового складу, зарахування чи проходження ним служби, свідчить про необґрунтованість заявлених вимог.

Представник позивача у відповіді на відзив від відповідача 2 зазначив наступне: доводи про те, що командиром військової частини НОМЕР_2 не видавався наказ про зарахування ОСОБА_1 до особового складу та що зазначена військова частина є неналежним відповідачем, не відповідають дійсності, оскільки під час призову позивача на військову службу за мобілізацією не було встановлено його придатності за станом здоров`я, чим грубо порушено обов`язкову процедуру призову, у зв`язку з чим було порушено право позивача на належну адміністративну процедуру. Водночас відомості військово-облікового документа «Резерв+», сформованого станом на 21.03.2025 року, підтверджують, що позивач фактично перебуває на обліку та був мобілізований із призначенням до військової частини НОМЕР_2 не в установленому законом порядку, а безпосередньо через дії цієї військової частини, тоді як наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.10.2024 року №970 про призов і направлення ОСОБА_1 у складі команд № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_2 був виданий без відома позивача, всупереч його волі та без проведення медичного огляду, що свідчить про протиправність як самого призову, так і подальшого призначення, а відтак належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є відновлення становища, яке існувало до їх порушення, шляхом зобов`язання військової частини прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення його зі складу особового складу Збройних Сил України.

06 червня 2025 року представником відповідача 1, через систему «Електронний суд», подано до суду заперечення на відповідь на відзив. Ретельно проаналізувавши відповідь на відзив представника позивача, відповідач зазначає, що наведені у ній доводи не спростовують заперечень відповідача 1, у зв`язку з чим останні є обґрунтованими та підтверджують безпідставність заявленого позову, оскільки придатність ОСОБА_1 до військової служби за станом здоров`я була належним чином встановлена та підтверджується матеріалами ВЛК, а на момент звернення позивача до суду він фактично не проходив військову службу під час мобілізації, при цьому наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.10.2024 №970 був скасований, що свідчить про відсутність предмета спору в цій частині. Крім того, представником позивача не спростовано факту пропуску встановленого процесуального строку звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття на публічну службу, а також не враховано об`єктивні умови функціонування ТЦК та СП під час дії воєнного стану, що супроводжуються істотним збільшенням обсягу повноважень, навантаження та кількості звернень громадян, що у свою чергу може впливати на строки розгляду заяв і прийняття рішень, але не свідчить про протиправність дій відповідача, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.10.2024 року № 970 позивача, ОСОБА_1 , було призвано з 14.10.2024 року та направлено для проходження військової служби під час мобілізації у складі військових частин № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_2 . Водночас відповідно до військово-облікового документа «РЕЗЕРВ+», оновленого та сформованого станом на 19.04.2025 року, ОСОБА_1 продовжує перебувати на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , що свідчить про відсутність належного оформлення факту його призову та суперечить змісту зазначеного наказу.

Позивач вважає призов на військову службу за мобілізацією та його призначення до військової частини НОМЕР_2 незаконними, оскільки він не був призваний на військову службу у встановленому законом порядку відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, а наказ від 14.10.2024 року № 970 був виданий без відома позивача та всупереч його волі. Відповідно до ч.ч. 7, 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також абз. 9 п. 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, саме територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо здійснення призову під час мобілізації. Однак фактично позивач був мобілізований не ТЦК та СП, а безпосередньо військовою частиною, що підтверджується даними з військово-облікового документа «РЕЗЕРВ+», сформованого станом на 21.03.2025 року, відповідно до яких ОСОБА_1 і надалі перебуває на обліку.

Крім того, позивач зазначає, що не проходив військово-лікарську комісію ані в ІНФОРМАЦІЯ_4 , ані у штатних чи позаштатних ВЛК, що є обов`язковою складовою процедури призову під час мобілізації відповідно до вимог законодавства, зокрема Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та нормативних актів, які регулюють діяльність ВЛК.

Представник позивача зазначає, що за відсутності медичного огляду та відповідної постанови ВЛК рішення про призов позивача і направлення позивача для проходження служби не могло бути прийняте законно, у зв`язку з чим наказ від 14.10.2024 року № 970 вважає протиправним і таким, що підлягає скасуванню, так само як і похідне від нього рішення командира військової частини про зарахування позивача до списків особового складу.

Вважаючи дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 р. за №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII).

Приписами ч. 1 ст. 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Отже, військова служба передбачає професійну діяльність саме придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

Відповідно до ч. 10 ст. 2 Закону №2232-XII, та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 р. за №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 17.11.2008 р. за №1109/15800 (надалі - Положення №402).

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Приписами п. 1.2 розділу І Положення №402 визначено, що військово-лікарська експертиза - це, зокрема, медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України).

Відповідно до п. 1.1 глави 1 розділу II Положення №402, медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Положеннями п. 2.1 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Порядок проведення медичного огляду військовозобов`язаних врегульований пунктом 3 розділу II Положення №402.

Відповідно до п. 3.2 розділу II Положення №402 кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей.

Згідно з п. 3.4 розділу II Положення №402 перед оглядом військовозобов`язаних їм проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту «В» (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту «С» (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначається група крові та резус-належність, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ. Особам старшим 40 років обов`язково проводиться вимір внутрішньоочного тиску, дослідження крові на цукор. Інші дослідження проводяться за показаннями.

Направлення для проведення вказаних лабораторних та інструментальних досліджень може здійснюватися лікарями із закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які залучаються для проведення медичного огляду військовозобов`язаних.

Лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в ЕСОЗ та з іншими медичними документами, які надає військовозобов`язаний, що характеризують його стан здоров`я, а також вносять до ЕСОЗ відповідні медичні записи на підставі отриманої інформації.

Під час дії правового режиму воєнного стану ЕКГ виконується після 40-річного віку та за наявності медичних показань. Інші дослідження виконуються за показаннями.

Відповідно до п. 3.8 розділу II Положення №402 Постанови ВЛК ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу, зокрема: «Придатний до військової служби»; «Непридатний до військової служби», «Тимчасово непридатний до військової служби».

Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період оформлюється довідкою ВЛК (додаток 4 до цього Положення) у трьох примірниках, яка дійсна протягом одного року з дня медичного огляду. Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про тимчасову непридатність або непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку підлягає затвердженню штатною ВЛК. Копія довідки видається особі, яка пройшла медичний огляд.

Отже, законодавством регламентовано чітку процедуру проведення військово-лікарської експертизи військовослужбовця ВЛК, яка передбачає здійснення медичного огляду особи відповідними лікарями за загальним переліком та лікарями інших спеціальностей за наявності медичних показань.

Відповідно до п. 20.1-20.2. розділу II Положення №402, постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов`язані дотримуватися вимог Положення.

Голова або члени ВЛК відповідають за прийняте рішення та видачу документів про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв).

Постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, контролюються, а за необхідності переглядаються відповідною штатною ВЛК.

Відповідно до п. 2.3.3. пункту 2.3 Положення №402, на Центральну військово-лікарську комісію покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також: розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи.

Повноваження Центральної військово-лікарської комісії визначені 2.3.4. Положення №402, серед яких, зокрема, право оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; направляти у заклади охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження, медичний огляд, повторний медичний огляд, військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу), військовозобов`язаних, резервістів; запитувати від закладів охорони здоров`я (установ), військових частин, ТЦК та СП і ВВНЗ додаткові дані для аналізу, узагальнення та оцінки результатів військово-лікарської експертизи, розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.

Повноваження щодо прийняття постанов згідно з Положенням №402, а також права контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК має і військово-лікарська комісія регіону (п. 2.4.5. Положення №402).

З наведеного суд робить висновок, що дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті штатними ВЛК, можуть бути оскаржені ВЛК вищого рівня (ВЛК регіону) або ЦВЛК, які наділені, зокрема, повноваженнями перегляду оскаржуваної постанови ВЛК, прийняття рішення про направлення на повторний (контрольний) медичний огляд.

Застосовуючи ці приписи до обставин справи суд зазначає наступне.

Як вбачається з позовної заяви, позивач не оскаржує порушення процедури медичного огляду та висновки комісії ВЛК щодо визначення ступеня придатності його до військової служби.

Щодо оскарження позивачем дій в частині порушення процедури призову (мобілізації) його на військову службу під час мобілізації та рішення щодо призову на військову службу за мобілізацією позивача, суд зазначає наступне.

Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154) передбачені завдання територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а саме: виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства (п. 8 Положення №154).

Відповідно до п. 9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: взаємодіють з місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування з питань військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку); здійснюють контроль за проведенням на підприємствах, у закладах освіти роботи з ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час.

Відповідно до п. 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487), районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону №2232-XII, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом №3543-XII. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, карткою обстеження та медичного огляду, що долучена ІНФОРМАЦІЯ_5 до відзиву, підтверджується, що 14.10.2024 року ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_6 було проведено медичний огляд військовозобов`язаного ОСОБА_1 щодо визначення придатності до військової служби.

Картка містить такі відомості: результати медичного обстеження спеціалістами: терапевт, хірург, неврапотол, офтальмолог, ЛОР, психіатр. Висновок ВЛК придатний до військової служби.

Картка підписана головою ВЛК, членами і секретарем ВЛК.

Відповідачем надано також до матеріалів справи довідку від 14.10.2024 року №244/2058, в якій на підставі статті графи II позивача визнано придатним до військової служби.

Вбачається, що цю довідку складено на підставі зазначеної вище картки обстеження та медичного огляду від 14.10.2024, проведеного ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_6 .

На підставі складеної 14.10.2024 року №244/2058 довідки визначення ступеня придатності позивача до військової служби та, зважаючи на відсутність в розпорядженні відповідача інформації про наявність обставин, які б давали позивачу право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідачем, в межах покладених на нього повноважень, правомірно прийнято наказ від 14.10.2024 року №970, яким позивача призвано та направлено для проходження військової служби за призовом під час мобілізації та направлено для проходження військової служби у складі команди № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ,, НОМЕР_5 , НОМЕР_2 .

Щодо позовних про визнання протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №970 від 14 жовтня 2024 року в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 до військової частини НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.

Зідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абз. 4 п. 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.97 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації

Таким чином, суд вважає за необхідне зазначити, що наказ від 14.10.2024 року №970, яким позивача призвано та направлено для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який станом на час вирішення справи вичерпав свою дію.

На переконання суду, після прийняття наказу №970 виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII та Положенням №1153/2008.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 у справі №П/9901/97/21).

Виходячи із зазначеної у вказаних судових рішеннях Верховного Суду правових висновків, суд зазначає, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.

Крім того, згідно з принципом процесуальної економії необхідно застосовувати такий спосіб захисту, який приведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду, а також недопустимим є штучне подвоєння судового процесу (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №50/311-б, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).

Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах.

Вказаний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 02.02.2021 у справі №925/642/19, який відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації, як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому, його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки скасування вказаного наказу не може привести до відновлення порушеного права.

Також, суд враховує правові висновки Верховного Суду від 05.02.2025 р. по справі №160/2592/23, в яких суд вказав, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Аналогічно, проведення медичного огляду позивача військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положення №402, також не впливатиме на відновлення порушеного права позивача в контексті порушеної процедури призову позивача на військову службу, яка є, власне, предметом спору в цій справі.

Згідно ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Позивачем не надано суду доказів наявності підстав для виключення з військового обліку.

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 14.10.2024 року року №244/2058 позивача визнано придатним до військової служби.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець