Рішення від 07 січня 2026 р. у справі №140/6289/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2026 року ЛуцькСправа № 140/6289/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) з наступними позовними вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виплаченого 09.05.2025 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 у справі №140/5836/24 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;

2) зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виплаченого 09.05.2025 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 у справі № 140/5836/24 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2020 №359-ос позивача було звільнено, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

Проте, як в подальшому було встановлено при звільненні позивачу протиправно не було виплачено належне йому грошове забезпечення у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.

Так, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 у справі №140/5836/24 відповідачем було здійснено виплату грошового забезпечення 09.05.2025 у розмірі 47 599,86 грн.

Таким чином, позивач вважає, що має право на звернення до суду із позовною вимогою про стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 позовну заяву повернуто позивачу.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2025 апеляційну скаргу позивача задоволено та скасовано ухвалу від 12.06.2025, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування такої позиції зазначив, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Тобто, звільнений працівник має право звернутися до суду про нарахування та виплату йому середнього заробітку після проведення з ним фактичного розрахунку.

Законодавство України про працю не містить конкретного визначення терміну «фактичний розрахунок», однак згідно загальних правил під даним терміном слід розуміти виплату всіх сум, які належать працівнику під час звільнення.

Слід зауважити, що ОСОБА_1 вже звертався з позовами про нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу вище згаданої норми слідує, що звільнений працівник, у разі невиплати безпосередньо після звільнення всіх належних йому сум, наділений правом звернутися до судових органів із позовом (позовами) про проведення із ним повного розрахунку (виплати всіх складових грошового забезпечення та проведення перерахунків із такими складовими).

Після вирішення судами всіх спорів, щодо виплати недоплаченого грошового забезпечення (заробітної плати), та проведенням роботодавцем фактичного розрахунку із звільненим працівником, останній має право звернутися із позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

На думку відповідача, повторні звернення до суду, щодо виплати середнього заробітку (після проведення фактичного розрахунку) нівелюють правовий характер такої виплати.

Підсумовуючи наведене вище, враховуючи проведення з позивачем фактичних розрахунків та неодноразову виплату середнього заробітку, ВЧ НОМЕР_1 вважає, що правові підстави для задоволення позову в даному випадку – відсутні.

Просив відмовити у задоволені позову повністю.

18.12.2025 через систему «Електронний суд» надійшла заява відповідача про закриття провадження у справі. Дані обставини обґрунтовані тим, що, позивач вже звертався з позовними вимогами зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) перерахувати, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення. Зокрема, у справі №140/362/24 рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.04.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024, військову частину НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2023 по 09.12.2023 в сумі 29 307,66 грн з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

У справі №140/16184/23 рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09.08.2024, зміненим постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025, військову частину НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 червня 2020 року 22 травня 2023 року в сумі 336161 (триста тридцять шість тисяч сто шістдесят одна) грн. 21 коп.

Військовою частиною НОМЕР_1 дані рішення були виконані в повному обсязі та виплачено ОСОБА_3 середній заробіток за період з 18.06.2020 по 09.12.2023.

Тобто, ОСОБА_4 вже реалізував своє право на отримання середнього заробітку за період з 18.06.2020 по 09.12.2023.

Окрім того, після реалізації свого права на отримання середнього заробітку, позивач вкотре звернувся із позовними вимогами про нарахування та виплату середнього заробітку у справі №140/8361/25.

Станом на день подання відзиву у даній справі, рішення у справі №140/8361/25 ще не прийняте.

В даному випадку позивачем порушено принципи добросовісності та розумності, що потенційно може призвести до покладання на ВЧ НОМЕР_1 , як роботодавця, надмірної відповідальності.

Щодо вище зазначеного клопотання суд зазначає, що суд закриває провадження у справі:

1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;

2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;

3) якщо сторони досягли примирення;

4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили;

7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;

8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Отже, суд вважає, що підстави для закриття провадження відсутні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №359-ОС від 17.06.2020 майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 17.06.2020.

Проте, як в подальшому було встановлено при звільненні позивачу протиправно не було виплачено належне йому грошове забезпечення у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, по справі №140/5836/24 відповідачем 09.05.2025 року було здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення у розмірі 47 599,86 грн.

Вказане свідчить також проте, що відповідач вчиняв умисні дії на невиплату позивачу належного грошового забезпечення (заробітної плати) при звільненні, а фактичний розрахунок зі всіх належних при звільненні коштів здійснив лиш 09.05.2025 року.

Таким чином, позивач вважає, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 у справі №140/5836/24 та випискою з банку про надходження належних позивачу коштів, які повинні були бути виплачені при звільненні, підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні.

У зв`язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Законом №2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Указана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала чинності з 19.07.2022.

Отож для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону №2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону №2352-IX).

Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі №359/1316/22.

Суд увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 17.06.2020 - дата звільнення позивача.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто після набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 18.06.2020 по 18.07.2022 та 19.07.2022 по 09.05.2025.

Суд зазначає, що на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 03.08.2021 у справі №140/5263/21 та від 29.12.2022 у справі №140/6870/22, відповідачем було виплачено належне позивачу грошове забезпечення 30.11.2021 у розмірі 13 029,90 грн; 22.05.2023 у розмірі 71 609,06 грн; що підтверджується виписками з банку про надходження коштів від 01.12.2021 та від 22.05.2023.

На виконання Рішення суду позивачу нараховано та 21.05.2024 виплачено 252 208,05 грн, а 05.07.2024 у розмірі 95 035,36 грн, що підтверджується банківською випискою з карткового рахунку АТ «КБ Приватбанк» про надходження коштів від 22.05.2023 та 05.07.2024 відповідно.

У справі №140/16184/23 рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09.08.2024, зміненим постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025, військову частину НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2020 по 22.05.2023 в сумі 336161 (триста тридцять шість тисяч сто шістдесят одна) грн. 21 коп.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі №140/362/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2024, військову частину НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2023 по 09.12.2023 в сумі 29 307,66 грн з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Військовою частиною НОМЕР_1 дані рішення були виконані в повному обсязі та виплачено ОСОБА_3 середній заробіток за період з 18.06.2020 по 09.12.2023.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції як на час звільнення позивача так і на час виникнення спору, передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.04.2024 у справі №360/380/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 14.03.2024 у справі №560/6960/23 та від 31.01.2025 у справі №560/20438/23.

Так, як видно з матеріалів справи позивач виключений зі списків особового складу частини з 17.06.2020.

Як уже вказано вище, судовими рішеннями у справах №140/16184/23, №140/362/24, які набрали законної сили, стягнуто з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2020 по 09.12.2023.

На виконання вказаних судових рішень у справах №140/16184/23, №140/362/24 відповідачем нараховано та виплачено позивачу відповідні суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відтак, враховуючи що, у справах №№140/16184/23, №140/362/24, які відповідачем виконано та виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2020 по 09.12.2023, а тому у відповідності з статтею 117 КЗпП, чинною на час виникнення цих правовідносин стягнення з роботодавця декілька разів середнього заробітку, що виник при одному і тому ж звільненні, за період більш як шість місяців чинним законом не передбачено.

При цьому, суд зазначає, що аналіз частин першої статей 116 та 117 КЗпП дає підстави для висновку, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні та невчасній виплаті усіх належних позивачу сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неможливе подвійне стягнення середнього заробітку по статті 117 КЗпП, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду щодо подібних відносин у справі №61-1879св20 від 05.08.2020.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025 №140/6114/24.

Таким чином, повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

У зв`язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя В.В. Дмитрук