Постанова від 08 січня 2026 р. у справі №127/15253/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/15253/25

Провадження № 22-ц/801/76/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2026 рокуСправа № 127/15253/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя - доповідач),

суддів Оніщука В.В., Копаничук С.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження справу № 127/15253/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.07.2025, ухвалене у складі судді Воробйова В.В. в приміщенні суду в м. Вінниця, -

в с т а н о в и в :

16.05.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі - ТОВ «Українські фінансові операції») звернулося до суду із позовом (вх № 43821) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило : (1) стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором в розмірі 80000 грн, яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) в розмірі 8000 грн, 45600 грн заборгованість по процентам (нарахованим первісним кредитором); 26400 грн заборгованість по процентам (нарахованим позивачем); (2) стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» судовий збір в розмірі 2422,20 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 9.02.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4372440 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 8000,00 грн (пункт 1.2); строк кредиту 360 днів: з 9.02.2024 по 2.02.2025. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (пункт 1.3); ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору (пункт 2.1). Кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем кредитора (далі по тексту - ІТС). Кредитний договір підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За інформацією в листі ТОВ «Пейтек Україна», відповідно до договору № 4372440 від 9.02.2024 кредитні кошти були перераховані відповідачу на платіжну картку НОМЕР_1 . ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 8000,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек Україна».

23.09.2024 укладено договір факторингу № 23/09/2024, відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» відступила ТОВ «Українські фінансові операції» право грошової вимоги по кредитному договору № 4372440 від 9.02.2024. Станом на дату укладення договору факторингу від 23.09.2024 № 23/09/2024 строк дії договору № 4372440 від 9.02.2024 не закінчився.

В межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» у період з 24.09.2024 по 02.02.2025 (132 календарних днів) здійснено нарахування відсотків за стандартною процентною ставкою у сумі 26400,00 грн (8000,00 грн. * 2,5 % = 200,00 грн. * 132 календарних дні = 26400,00 грн).

Відповідач не виконував належним чином умови кредитного договору, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка станом на 12.08.2024 становить 80000,00 грн., яка складається з: 8000,00 грн заборгованості за тілом кредита; 45600,00 грн нарахованих процентів (первісним кредитором за період з 9.02.2024 по 23.09.2024); 26400,00 грн нарахованих процентів (нарахованих позивачем за період з 24.09.2024 по 02.02.2025 за 132 календарних дні).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.07.2025 задоволено позов. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором № 4372440 від 9.02.2024 у розмірі 80000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» витрати на оплату судового збору в сумі 2422,40 грн та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 6600,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу (вх. № 96987 від 3.11.2025) в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить : (1) рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог частково в розмірі 8000 грн; (2) стягнути судові витрати. Основними доводами апеляційної скарги є те, що надана позивачем копія договору від 9.02.2024 до моменту звернення до суду із цим позовом (15.05.2025) може не відповідати запропонованій позичальнику версії договору, тобто кредитор міг додати до позовної заяви договір у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову; нарахований позивачем розмір процентів є несправедливим в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»; передбачення в договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору.

14.11.2025 до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив (вх № 12838) ТОВ «Українські фінансові операції», в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.07.2025 у справі з ціною позову (80000,00грн), що є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн (у 2025 році) та 96270 грн (у 2026 році)).

Перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції частково не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі встановлено наступні обставини.

9.02.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4372440 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. На умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 8000,00 грн (пункт 1.2); строк кредиту 360 днів: з 9.02.2024 по 2.02.2025. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (пункт 1.3); ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору (пункт 2.1); кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем Кредитора (далі по тексту - ІТС). Кредитний договір підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» /а. с. 18-32/.

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 8000,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера ТОВ «ПейтекУкраїна» /а. с. 16/.

23.09.2024 укладено договір факторингу № 23/09/2024, відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Українські фінансові операції» право грошової вимоги по кредитному договору № 4372440 від 9.02.2024 /а. с. 65-73/.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань заборгованість за кредитним договором становить 80000,00 грн., яка складається з: 8000,00 грн заборгованості за тілом кредита; 45600,00 грн нарахованих процентів первісним кредитором; 26400,00 грн нарахованих процентів ТОВ «Українські фінансові операції» за 132 календарних дні /а. с. 33-39/.

В межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» у період з 24.09.2024 по 02.02.2025 (132 календарних днів) здійснено нарахування відсотків за стандартною процентною ставкою у сумі 26400,00 грн (8000,00 грн. * 2,5 % = 200,00 грн * 132 календарних дні = 26400,00 грн).

Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог зроблено за неповного з`ясування обставин справи з огляду на наступне.

Щодо доведеності укладення договору № 4372440 від 9.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 ..

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті205,207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У справі встановлено, що 9.02.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4372440 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого сторони погодили наступні умови договору: тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 8000,00 грн (пункт 1.2); строк кредиту 360 днів: з 09.02.2024 по 02.02.2025 (пункт 1.3); періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Даний договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом 24215 09.02.2024 14:22:58 /а. с. 18-28/. Факт перерахування коштів ТОВ «Лінеура Україна»відповідно до договору № 4372440 від 9.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту підтверджується довідкою платіжного провайдера - ТОВ «ПейтекУкраїна» про здійснення зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 /а. с. 16/.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Щодо доведеності розміру заборгованості по відсоткам.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).

ТОВ «Українські фінансові операції» в позові просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором № 4372440 від 9.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , станом на 12.08.2024 в розмірі 80000,00 грн., яка складається з: 8000,00 грн заборгованості за тілом кредита; 45600,00 грн нарахованих процентів (нарахованих первісним кредитором); 26400,00 грн нарахованих процентів (нарахованих ТОВ «Українські фінансові операції» за 132 календарних дні).

На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано, зокрема, договір № 4372440 від 9.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , /а. с. 18-32/; копію довідки платіжного провайдера - ТОВ «ПейтекУкраїна», відповідно до якої зараховано кредитні кошти на платіжну картку № НОМЕР_2 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «ПейтекУкраїна» /а. с. 16/; копію договору факторингу № 23/09/2024 від 23.09.2024, відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Українські фінансові операції» право грошової вимоги по кредитному договору № 4372440 від 9.02.2024 /а. с. 65-73/.

Відповідно до договору № 4372440 від 9.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 8000,00 грн (пункт 1.2); строк кредиту 360 днів: з 9.02.2024 по 2.02.2025. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (пункт 1.3).

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань заборгованість за кредитним договором становить 80000,00 грн., яка складається з: 8000,00 грн заборгованості за тілом кредита; 45600,00 грн нарахованих процентів первісним кредитором (період з 9.02.2024 по 9.03.2024, ставка 0,01 %, з 10.03.2024 по 23.09.2024 ставка 2,5%); 26400,00 грн нарахованих процентів ТОВ «Українські фінансові операції» за 132 календарних дні (період з 24.09.2024 по 2.02.2025, ставка 2,5 %) /а. с. 33-39/.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 % (статтю 8 було доповнено частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023).

Згідно пункту 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» № 3498-IX, тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Закон набрав чинності 24.12.2023.

Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.

Оскільки Закон України № 3498-ІХ набув чинності 24.12.2023 та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження максимального розміру денної процентної ставки, а тому в період часу з 24.12.2023 до 22.04.2024 максимальний розмір денної процентної ставки має становити 2,5 %, в період часу з 23.04.2024 до 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки має становити 1,5 %, а з 21.08.2024 - максимальний розмір денної процентної ставки - 1 %.

При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Вказане свідчить про те, що у випадку продовження дії кредитних договорів після набрання чинності Законом України № 3498-ІХ, умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

З огляду на зазначене, за період з 10.03.2024 по 22.04.2024 максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5 % в день, а в період з 23.04.2024 до 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1,5 % в день; в період з 21.08.2024 по 2.02.2025 максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 % в день.

Розрахунок заборгованості по процентам за кредитним № 4372440 від 9.02.2024 періоди:

з 9.02.2024 по 9.03.2024 (0,01 %) (30 днів) 8000 х 0,01 % = 0.8 х 30 = 24 грн;

з 10.03.2024 по 22.04.2024 (2,5 %) (45 днів) 8000 х 2,5 % = 200 х 45 = 9000 грн;

з 23.04.2024 до 20.08.2024 (1,5 %) (121 днів) 8000 х 1,5 % = 120 х 121 = 14520 грн;

з 21.08.2024 по 2.02.2025 (1 %) (167 днів) 8000 х 1 % = 80 х 114 = 13360 грн.

Отже, з урахуванням вимог статті 13 ЦПК України, колегія суддів вважає, що доведеними є вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за період з 9.02.2024 по 2.02.2025 в розмірі 36904 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заслуговує на увагу частково, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом стягнення з відповідача на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість по процентам в розмірі 36904 грн (за період з 9.02.2024 по 2.02.2025, тобто в межах строку кредитування 360 днів (пункт 1.3)).

Відповідно до статті 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, частина 4 статті 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень пункту 5 частини 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту.

Відповідно до частини п`ятої та сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

При розгляді справи в суді першої інстанції відповідачем не заявлялось зустрічних вимог про визнання кредитного договору недійсним в частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Висновок суду першої інстанції про те, що нарахований позивачем розмір відсотків є несправедливим та суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» апеляційний суд вважає помилковим, оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції відповідач не заявляв зустрічних вимог про визнання кредитного договору недійсним в частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами у зв`язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає такими, що заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги частково, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором № 4372440 від 9.02.2024 у розмірі 44904 грн, з них 8000 грн заборгованість по тілу кредиту; 36904 гривень заборгованість по процентам.

В іншій частині позовні вимоги є недоведеними.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви ТОВ «Українські фінансові операції» сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн.

При поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 3633,00 грн.

Враховуючи зазначене, оскільки рішення суду першої інстанції змінено апеляційним судом, позовні вимоги задоволено частково (44904 х 100 : 80000 = 56,13 %), відтак враховуючи положення частини десятої статті 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача різницю судових витрат, що становить 5377,80 грн (2422,40 х 56,13 % = 1359,69 грн; 10000 грн (розмір витрат на правничу допомогу) х 56,13 % (розмір задоволених позовних вимог) = 5613 грн; 3633 х 43,90 = 1594,89 грн; (1359,69 + 5613 - 1594,89 = 5377,80 грн).

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.07.2025 змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором № 4372440 від 9.02.2024 у розмірі 44904 грн, з них 8000 грн заборгованість по тілу кредиту; 36904 гривень заборгованість по процентам (за період з 9.02.2024 по 2.02.2025).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судові витрати в розмірі 5377 (п`ять тисяч триста сімдесят сім) гривень 80 копійок.

Поновити дію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.07.2025.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: В. В. Оніщук

С. Г. Копаничук