Постанова від 05 січня 2026 р. у справі №143/708/25 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 05 січня 2026 р.

Справа: №143/708/25

Суддя: Міхасішин І. В.

Справа № 143/708/25

Провадження № 22-ц/801/62/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко А. В.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2026 рокуСправа № 143/708/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Міхасішина І.В.

суддів Матківської М.В., Сопруна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №143/708/25 за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,,

за апеляційною скаргою представника позивача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на заочне рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2025 року,

встановив:

Короткий зміст вимог

У липні 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.08.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 409572346, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало відповідачу кредит в розмірі 10450,00 грн., а він зобов`язувався повернути кошти кредиту та сплатити проценти за користування кредитними коштами.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, дію якого шляхом підписання додаткових угод було продовжено.

Згідно з вказаним договором після підписання сторонами реєстру прав вимоги за № 57 від 17.12.2019 відбулось відступлення прав вимоги за кредитним договором № 409572346 від 13.08.2019.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01.

Відповідно до Реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 409572346 від 13.08.2019 у розмірі зазначеному в Реєстрі права вимоги.

04.06.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу №04/06/25-Ю, відповідно до якого «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 409572346 від 13.08.2019 на загальну суму 38369,60 грн.

Відповідач користувався кредитними коштами, проте, всупереч умовам договору, свої зобов`язання з повернення кредиту не виконував належним чином і станом на момент подання позовної заяви має заборгованість у загальному розмірі 38369,60 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 10449,12 грн.; заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом в розмірі 17997,84 грн. та заборгованості за штрафними санкціями (пеня, штраф) в розмірі 0,00 грн.

В зв`язку з цим, посилаючись на норми ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 28446,96 грн. та понесені ним судові витрати у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» було відмовлено.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ТОВ «Юніт Капітал» не довело порушення його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № № 409572346 від 13.08.2019 року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позову відсутні, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, яким вони не володіли.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, ТОВ «Юніт Капітал» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, вирішити питання розподілу судових витрат.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 03 листопада 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Міхасішин І.В., судді: Матківська М.В., Сопрун В.В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 листопада 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків.

Укладений між ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу № 28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме 28 листопада 2018 року - 31 грудня 2024 року.

Також, 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01 (а. с. 64-68), дію якого шляхом підписання додаткових угод №2 від 03.08.2021 (зворотній бік а. с. 68) та №3 від 30.12.2022 (а. с. 69) було продовжено до 30.12.2024.

Предметом даного договору факторингу є відступлення права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку (п.2.1,4.1 договору факторингу).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 28446,96 грн (а. с. 62-63).

04.06.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу №04/06/25-Ю, відповідно до умов якого ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №409572346 від 13.08.2019 (а. с. 56-60).

За цим договором клієнт зобов`язується відступити фактору право вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах боржників, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №409572346 від 13.08.2019 на суму 38369,60 грн. (а.с.54-55).

Таким чином, перехід права вимоги спрямований на фактично існуюче зобов`язання, що підтверджує реальність предмета передачі та узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо допустимості та правомірності відступлення права вимоги. Отже, факт підписання реєстру прав вимог після укладення кредитного договору, виключає сумніви щодо наявності у первинного кредитора прав, які могли бути передані фактору, та підтверджує, що перехід прав вимоги відбувся на законних підставах і в межах чинного договірного регулювання.

Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про неможливість переходу права вимоги, відмовляючи у задоволенні позовних вимог на підставі факту укладення договору факторингу, адже не врахував, що предметом договору є відступлення прав вимоги, які закріплені у реєстрі, який в свою чергу, належним чином оформлено та підписано сторонами в межах дії договору та подано разом з позовною заявою.

Отже, висновки суду першої інстанції суперечать фактичним обставинам справи та правовій природі договору факторингу, зокрема те, що усі укладені договори факторингу пов`язують перехід права вимоги саме із фактом підписання між сторонами реєстру прав вимог.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

13.08.2019 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 409572346, який відповідач підписав електронним підписом, створеним за допомогою персонального ідентифікатора 4D2F54XP (а.с. 39-40).

За вказаним договором кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму 10450,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.1.4 цього Договору (пункт 1.1 договору).

Згідно з п.1.2, 1.3 договору, строк дії Договору починається з моменту його укладання та становить 30 днів. Кредит надається строком на 30 днів.

У п.1.4 договору зазначено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 0,62 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.3 цього Договору.

Пунктом 1.5 договору визначено, що з врахуванням положень п.1.4 Договору позичальник сплачує Товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 226.30 відсотків річних.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти, що підтверджується платіжним дорученням від 13.08.2019 (а. с. 20) та листом АТ КБ «Приватбанк» від 13.08.2025 №20.1.0.0.0/7-250806/72949-БТ з випискою по рахунку (а. с. 119-120).

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором №409572346 від 13.08.2019, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 17.12.2019, становить 31425,44 грн, з яких: 10449,12 грн - тіло кредиту; 20976,32 грн - проценти (а.с.47-48).

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» зазначило, що право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №409572346 від 13.08.2019 перейшло до товариства на підставі договорів факторингу.

Встановлено, що 28.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, зі строком дії до 28.11.2019 (а. с. 73-78).

Згідно укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» додаткових угод №19 від 28.11.2019 (зворотній бік а. с. 78), №26 від 31.12.2020 (а. с. 79-82), №27 від 31.12.2021 (а. с. 84), №31 від 31.12.2022 (зворотній бік а.с.84) та №32 від 31.12.2023 (а. с. 85) строк дії договору факторингу було продовжено до 31.12.2024.

Предметом договору факторингу №28/1118-01 є відступлення права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №57 від 17.12.2019 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача за кредитним договором №409572346 від 13.08.2019 на загальну суму 31425,44 грн. (а. с. 71-72).

Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором №409572346 від 13.08.2019, наданої ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», загальна сума заборгованості за кредитним договором станом на 25.06.2025 становить 38369,60 грн, яка складається з наступного: 10450,00 грн. заборгованість за кредитом; 17997,84 грн прострочена заборгованість за процентами, 9922,64 грн. штрафні санкції (зворотній бік а.с. 46).

Позиція суду апеляційної інстанції

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Законом України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Судом встановлено, що кредитний договір № 409572346 від 13.08.2019 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова компанія» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз указаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

Відступлення права вимоги за своїм змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 914/2567/17 викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст.203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У відповідності до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу має бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Матеріалами справи встановлено, що кредитний договір № 409572346 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено від 13.08.2019 року.

Натомість договір факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» та договір факторингу між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» № 05/0820-01 укладені 28 листопада 2018 року та до 28.11.2019 року відповідно.

Тобто, на момент укладення вказаних договорів факторингу, за якими, як стверджує позивач, було передано права грошової вимоги до ОСОБА_1 ,, ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником.

Відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року. При цьому очевидним є, що ТОВ «Таліон Плюс» у свою чергу не могло передати не набуте право грошової вимоги ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за договором факторингу 05 серпня 2020 року.

Апеляційний суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, але це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17).

На переконання колегії суддів, не можна визнати належним доказом на підтвердження факту переходу права вимоги за кредитним договором надані позивачем витяги з Реєстру боржників, зважаючи на те, що у цих витягах зазначені лише номер і дата кредитного договору, прізвище позичальника та сума боргу, але не вказано, станом на яку дату нараховано заборгованість, залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, всі суми коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, напрямки та підстави їх нарахування та відсутні відомості про те, що матеріали кредитної справи (з даними про погашення кредиту та інше) передавались новому кредитору, як це передбачено ч. 1 ст. 517 ЦК України.

До того ж пунктом 4.1 Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному Додатку.

Вказаною формою реєстру прав вимог (зворот а. с. 59) передбачено, що згідно пункту 1 на умовах Договору клієнт відступає фактору наступні права вимоги до наступних боржників (відповідні права вимоги мають бути вказані у таблиці, що містить такі стовпці: РНОКПП, номер та дата кредитного договору, заборгованість по основному боргу (тіло кредитну) (грн.), заборгованість по відсотках (грн.), загальна заборгованість (грн.), сума фінансування (грн.). Пунктом 5 вказаної форми передбачено, що даний Реєстр прав вимоги набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, вказаної на його початку та є невід`ємною частиною договору.

Проте такого Реєстру прав вимоги, оформленого відповідного до вказаного додатку, зокрема, підписаного сторонами договору факторингу, позивачем не надано, а зміст наданого витягу не відповідає вимогам, встановленим договором факторингу щодо форми реєстру прав вимоги, отже не підтверджує переходу права вимоги за Кредитним договором, укладеним з відповідачем, від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс».

Апеляційний суд звертає увагу, що у пункті 1.3 договору факторингу від 28 листопада 2018 року зазначено, що за цим договором право вимоги - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Згідно з пунктом 2.1 договору, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17 зазначив, що передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Із вказаного слідує, що вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року не було, та сторони не могли передбачити, що 13 серпня 2019 року цим товариством буде укладено кредитний договір з відповідачем.

Отже, обґрунтованих підстав вважати, що кредитним договором № 409572346, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем 13 серпня 2019 року, порушуються права і законні інтереси ТОВ «Юніт Капітал» немає, тому колегія суддів доходить висновку, що ТОВ «Юніт Капітал» не має права вимагати від ОСОБА_2 сплати заборгованості за вказаним кредитним договором та є неналежним позивачем.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що ТОВ «Юніт Капітал» не довело порушення його прав ОСОБА_1 та наявність права звернення в суд з позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 серпня 2019 року, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал».

Водночас суд не бере до уваги зазначені скаржником постанови судів апеляційної інстанції, оскільки з урахуванням положень процесуального закону практика судів апеляційної інстанції не носить ані обов`язкового, ані рекомендаційного характеру.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin And Others V. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, понесені судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції слід залишити за ТОВ «Юніт Капітал».

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» залишити без задоволення.

Заочне рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2025 року залишити без змін.

Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий І.В. Міхасішин

Судді М.В. Матківська

В.В. Сопрун

Оригінал: reyestr.court.gov.ua