Постанова від 07 січня 2026 р. у справі №642/4444/25 — Холодногірський районний суд міста Харкова

Справа № 642/4444/25

Провадження № 3/642/130/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2026 р. м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Балабая С.С.,

за участю секретаря судового засідання Ажиппо О.О.,

захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – адвоката Бреславець М.Г.,

розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

установив:

До Холодногірського районного суду м. Харкова надійшов адміністративний матеріал відносно ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 156 КУпАП.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 397697 від 20.07.2025, вбачається що 20.07.2025 о 22:49:00 в м. Харкові по вул. Курилівській поблизу буд. 117 водій гр. ОСОБА_2 керувала ТЗ Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд погодився пройти на місці зупинки тз за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820. Результат огляду склав 1, 37 % проміле. З результатом була згодна. Від проходження огляду в закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ у лікаря нарколога відмовилась, чим порушив п.2.9.а ПДР – Керування ТЗ особами в стані алк., нарк. чи ін. сп`яніння, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

05.12.2025 через канцелярію суду надійшло клопотання про витребування доказів та оригіналів відеозаписів від захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – адвоката Бреславець М.Г. Мотивоване тим, що з наявних у матеріалах справи відеозаписів реєстратора автомобіля неможливо встановити факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, факт порушення нею Правил дорожнього руху, які стали підставою для зупинки транспортного засобу, а також відсутні безперервні первинні відеозаписи з портативного відеореєстратора поліцейського, що унеможливлює перевірку законності дій працівників поліції та оцінку допустимості доказів у справі відповідно до вимог КУпАП. Просила витребувати з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції безперевні відеозаписи з портативного відеореєстратора 397697, яким зафіксовані факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом та факт порушення ОСОБА_2 ПДР, які стали підставою зупинки транспортного засобу

ОСОБА_1 у судові засідання не з`явилася, про час, дату, місце судових засідань була повідомлена своєчасно та належним чином, шляхом направлення судової повістки засобами поштового зв`язку.

Захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, — адвокат Бреславець М.Г. у судове засідання з`явилася. У судовому засіданні просила закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, посилаючись на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів правомірної підстави для зупинки транспортного засобу, а також не підтверджують факту керування особою транспортним засобом. Крім того, зазначила, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , не було роз`яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, знайшла своє повне підтвердження в суді.

Вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, підтверджується такими доказами:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 397697 від 20.07.2025, яким зафіксовано факт порушення пункту 2.9 а. Правил дорожнього руху України;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно якого ОСОБА_2 перебувала у стані алкогольного сп`яніння, з результатами огляду остання згодна;

- роздруківкою результату тесту з використанням газоаналізатору Drager 6820 від 20.07.2025 (22 год 54 хв) відповідно до якого результат тестування ОСОБА_2 складає 1,37 проміле.

- відеозаписами із нагрудних камер інспекторів патрульної поліції, з яких вбачається, що ОСОБА_1 підтвердила працівникам поліції, що керувала транспортним засобом, на запитання працівника поліції зазначила, що безпосередньо перед її зупиненням поліцейськими висадила пасажира.

- довідкою інспектора поліції відповідно до якої ОСОБА_2 отримувала посвідчення водія НОМЕР_2 категорії В.

- свідоцтвом про шлюб від 08.09.2007 відповідно до якого ОСОБА_2 після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_3 .

При цьому з дослідженого в судовому засіданні відеозапису з відеореєстратора неможливо ідентифікувати транспортний засіб, як той, яким керувала ОСОБА_4 , тому суд не приймає цей доказ, як належний.

Також суд зазначає, що рапорт працівника поліції не може слугувати доказом винуватості водія у вчиненні адміністративних правопорушень, що узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у справі № 524/4668/17.

Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України №14від 23грудня 2005року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що відповідальність за статтею 130КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора - водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Для притягнення до відповідальності за статтею 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

Положеннями статті 251КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, іншими документами тощо.

Надані суду докази в розумінні статті 251 КУпАП суд визнає належними, допустимими та достатніми, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 397697 від 20.07.2025.

Щодо клопотання захисника про витребування доказів та оригіналів відеозаписів суд зазначає, що воно не підлягає задоволенню є необґрунтованими, оскільки наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності є достатніми для всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи та вирішення питання про наявність чи відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а витребування оригіналів відеозаписів не є необхідним для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Щодо тверджень захисника про відсутність доказів керування його підзахисною транспортним засобом, суд зазначає, що з досліджених в судовому засіданні відеозаписів з бодикамер дійсно не вбачається, що ОСОБА_1 керувала транспортним засобом, не зафіксовано також сам момент зупинки транспортного засобу під її керуванням. Але при цьому, ОСОБА_4 підтвердила працівникам поліції факт керування транспортним засобом. Крім того, з зазначених відеозаписів встановлено, що автомобіль перебував на проїзній частині дороги на узбіччі, при цьому на місці водія знаходилася саме ОСОБА_1 , у зв`язку з чим суд, оцінюючи сукупність наявних доказів, поза розумним сумнівом доходить висновку про здійснення нею керування транспортним засобом та не приймає до уваги доводи сторони захисту щодо відсутності доказів керування транспортним засобом.

Щодо доводів захисника про безпідставну зупинку транспортного засобу працівниками поліції, суд зазначає наступне.

З досліджених матеріалів справи, в тому числі відеозаписів, вбачається, що причини зупинки водію повідомлялися, але досліджені в судовому засіданні відеозаписи з відеореєстратору та з бодикамер поліцейських не містять доказів наявності підстав для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_4 .

У той же час суд зауважує, що навіть відсутність правомірних підстав для зупинки транспортного засобу працівником поліції, які передбачені ст. 35 Закону України «Про Національну Поліцію», не впливає на обов`язок водія, передбачений п. 1.3 Правил дорожнього руху знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, в тому числі щодо заборони керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, встановленої у підпункті «а» пункту 2.9 Правил дорожнього руху.

Суд зазначає, що незгода водія із причинами зупинки або ненадання працівниками поліції доказів наявності підстав для зупинки транспортного засобу, не позбавляє водія обов`язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан сп`яніння.

Крім того, суд зазначає, що законність підстав зупинки транспортного засобу не охоплюється диспозицією ст.130 КУпАП, а відтак не підлягає доказуванню у даній справі. Об`єктивна сторона вказаного адміністративного правопорушення не містить у собі елементи іншого правопорушення, а тому кваліфікація діянь особи здійснюється самостійно від інших видів адміністративної відповідальності. Дії працівників поліції щодо законності таких підстав зупинки можуть бути оскаржені в окремому порядку, зокрема, в адміністративному.

Суд зауважує, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків, тому превалює суспільний інтерес щодо забезпечення безпеки дорожнього руху над приватним інтересом, щодо свободи пересування.

В силу приписів пункту 2.4 ПДР, на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1ПДР України. Згідно пункту 2.5ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суд зазначає, що незгода водія з причиною зупинки, при цьому що водій вже зупинився та почав спілкування з працівниками поліції, не може бути наслідком визнання недопустимими доказів винуватості за ст. 130 КУпАП, оскільки в силу приписів ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція, зокрема, здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень, вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень та припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

При цьому, відповідно до законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд доходить висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння. І при виявленні поліцейським ознак алкогольного сп`яніння, на вимогу останнього, водій зобов`язаний пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння.

Відтак вимога працівників поліції пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу на стан алкогольного сп`яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах.

Тому суд не приймає до уваги доводи сторони захисту про недопустимість доказів знаходження ОСОБА_4 в стані алкогольного сп`яніння внаслідок відсутності доказів правомірності зупинки транспортного засобу працівниками поліції.

Також сторона захисту посилається, як на підставу для закриття справи, на нероз`яснення ОСОБА_4 під час складення протоколу прав та обов`язків, передбачених ст. 268 КУпАП. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 КУпАП при складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні відеозаписів з бодикамер поліцейських під час складення протоколу про адміністративне правопорушення не здійснювалося роз`яснення прав ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, має право користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження. Особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, в провадженні у справі про адміністративне правопорушення мають бути забезпечені права, передбачені ст. 268 КУпАП, у тому числі право користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження.

Суд зазначає, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ при розгляді справ про адміністративні правопорушення розповсюджуються гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, коли хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (пункт 51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Михайлова проти Російської Федерації»).

Приймаючи до уваги, що санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, тобто потенційне покарання є навіть більш суворим ніж передбачене за деякі кримінальне правопорушення, суд приходить до висновку про розповсюдження гарантій ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у даному випадку.

Відповідно до п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

Також ст. 63 Конституції України гарантовано право на захист.

Суд зазначає, що стаття 256 КУпАП визначає вимоги до протоколу, проте процедурні порушення, які не впливають на достовірність встановлених обставин, не роблять такий протокол недійсним.

Під час судового розгляду цієї справи особа, яка притягається до адміністративної відповідальності була поінформована про суть обвинувачення, мала час та можливість для підготовки захисту через адвоката, а також можливість оспорити докази.

Оскільки ОСОБА_4 скористалася допомогою професійного адвоката в суді, її права, передбачені ст. 63 Конституції, п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод були реалізовані. Матеріали справи не містять доказів, які підтверджують порушення гарантій, які забезпечують право на захист при притягненні ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності.

Таким чином, процесуальне порушення поліцейського, яке полягало не в роз`ясненні прав особі, яка притягається до кримінальної відповідальності, під час складення протоколу про адміністративне правопорушення було нівельоване на стадії судового розгляду та не призвело до порушення права на захист.

При цьому суд зауважує, саме лише нероз`яснення прав у момент складання протоколу не спростовує факт вчинення правопорушення.

Отже доводи сторони захисту мають формальний характер та спрямовані на ухилення від адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, не спростовують встановлених обставин, а також того, що ОСОБА_4 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

За таких обставин направлені до суду матеріали та їх аргументація, на думку суду, не є сумнівними, узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Таким чином, враховуючи, що по справі зібрано достатньо доказів, які не викликають сумнівів у своїй достовірності і допустимості, та які підтверджують вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, суд доходить висновку про наявність підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Згідно зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.

Призначаючи адміністративне стягнення ОСОБА_1 ,суд враховує особу правопорушник, характер i ступінь суспільної небезпеки вчиненого адміністративного правопорушення, ступінь його вини у вчиненому правопорушенні, яка доведена повністю, а також те, що судом невстановлені обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність особи та вважає що на ОСОБА_4 необхідно накласти адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.

Згідно з статті 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.

Керуючись статтями 23, 33, 40-1, частиною першою статті 130, 245, 251, 283, 284, 285, 289, 294 КУпАП, статтями 4, 9 Закону України «Про судовий збір», суд

постановив:

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення в виді штрафу в розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Відповідно до частини першої статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений правопорушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Роз`яснити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у випадку несплати накладеного на неї штрафу у передбачений, законом строк, до неї може бути застосовано подвійне стягнення штрафу в порядку статті 308 КУпАП, тобто примусового виконання постанови суду.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду у десятиденний строк з дня її винесення шляхом подачі апеляційної скарги через Холодногірський районний суд м. Харкова.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку її оскарження.

Суддя С.С. Балабай