Рішення від 03 грудня 2025 р. у справі №490/7324/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/4210/2025 Справа № 490/7324/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2025 року м.Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі

головуючого судді– Черенкової Н.П.

секретаря – Романової К.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог та заперечень, процесуальні дії суду.

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до відповідача, в якому просилавизнати право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на:

- 1/2 частину земельної ділянки площею 0,8837 га, кадастровий номер: 4820355000:05:004:0068, яка розташовані в Миколаївській обл., Арбузинському р-ні, Арбузинської селищної ради, за межами населеного пункту, за кожним;

- 1/2 частину земельної ділянки площею 3,0435 га, кадастровий номер: 4820355000:04:007:0293, яка розташовані в Миколаївській обл., Арбузинському р-ні, Арбузинської селищної ради, за межами населеного пункту, за кожним.

- 1\2 частину автомобіля «NISSAN MURANO», 2008 р.в., номерний знак НОМЕР_1 , VIN код: НОМЕР_2 за кожним.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 : житловий будинок АДРЕСА_1 та автомобіль марки VOLVO, XC90, 2019 р.в., номерний знак НОМЕР_3 . VIN код: НОМЕР_4 .

Позовні вимоги мотивовано наступним.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 вересня 2006 року.

З 2022 року і по даний час сторони разом не проживають, спільного господарства не ведуть. 03.09.2025 року позивачкою подано позов про розірвання шлюбу до Центрального районного суду м.Миколаєва.

Позивачка зазначає, що 18.06.2010 року на підставі договору купівлі-продажу №1951, завіреному приватним нотаріусом Димовим О.С. за її власні кошти (подаровані їй родичами), придбано житловий будинок АДРЕСА_1 . Однак, в зв`язку з неможливістю її особистої присутності при укладенні вищевказаного договору купівлі-продажу, покупцем в даній угоді виступив її чоловік ОСОБА_2 , на якого в подальшому і було оформлено право власності на вказаний будинок.

25.12.2012 року в період шлюбу за спільні кошти позивача та відповідача, набутодві земельні ділянки площею 0,8837 га та 3,0434, які розташовані в Миколаївській обл., Арбузинському р-ні, Арбузинської селищної ради, за межами населеного пункту.

Також, в період шлюбу, було придбано два автомобіля марки: VOLVO, XC90, власницею якого є позивачка та «NISSAN MURANO», 2008 р.в., власником якого є відповідач.

Автомобіль марки «VOLVO XC90» придбаний позивачкою за власні кошти та відповідно і зареєстрований на її ім`я.

Земельні ділянки та автомобіль марки «NISSAN MURANO», 2008 р. випуску, являються об`єктами права спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим, позивачка зазначає, що житловий будинок АДРЕСА_1 , та автомобіль марки «VOLVO» є її власністю, оскільки придбані за особисті кошти.

Позивачка також вказує, що на вимогу відповідача вона була змушена виїхати зі свого будинку в інше місце проживання. Будь-якої компенсації грошей за частку у спільному майні вона не отримала. Її вимоги щодо поділу спільного майна відповідачем ігнорувались. За такого, у зв`язку із неможливістю вирішити спір в інший спосіб, з метою захисту своїх майнових прав інтересів, позивачка змушена звертатися до суду з цим позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2025 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 09.09.2025 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 27.10.2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Позивачка до судового засідання не з`явилася, в матеріалах справи міститься її заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, шляхом направлення судової повістки за останнім відомим місцем реєстрації. Будь-яких заяв та клопотань від нього не надходило, в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк відзив на позовну заяву до суду не подав.

Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а тому справу слід розглянути за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положеннямст. 280 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Сторони перебували у шлюбі з 22.09.2006 року, який рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 28.10.2025 року розірвано.

Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час шлюбу подружжям придбані:

- земельну ділянку площею 0,8837 га, кадастровий номер: 4820355000:05:004:0068, яка розташовані в Миколаївській обл., Арбузинському р-ні, Арбузинської селищної ради, за межами населеного пункту;

- земельну ділянку площею 3,0435 га, кадастровий номер: 4820355000:04:007:0293, яка розташовані в Миколаївській обл., Арбузинському р-ні, Арбузинської селищної ради, за межами населеного пункту;

- автомобіль «NISSAN MURANO», 2008 р.в., номерний знак НОМЕР_1 , VIN код: НОМЕР_2 .

Окрім того, на власні кошти ОСОБА_1 було придбано:

- житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- автомобіль марки VOLVO, XC90, 2019 р.в., номерний знак НОМЕР_3 . VIN код: НОМЕР_4 , що підтверджується відповідними документами, та не спростовано відповідачем та матеріалами справи.

Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.12.2021 року №292989024 та №292984220 право власності на земельну ділянку площею 0,8837 га, кадастровий номер: 4820355000:05:004:0068 та на земельну ділянку площею 3,0435 га, кадастровий номер: 4820355000:04:007:0293 зареєстровано за ОСОБА_4 , що також підтверджується Актами на право власності на земельну ділянку Серії ЯО №302676 та Серії ЯО №302675 відповідно.

Як вбачається з копії Полісу №ЕР.216774753 ОСЦПВВНТЗ власником автомобіля «NISSAN MURANO», 2008 р.в., номерний знак НОМЕР_1 , VIN код: НОМЕР_2 є ОСОБА_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Серії НОМЕР_5 , власником автомобіля VOLVO, XC90, 2019 р.в., номерний знак НОМЕР_3 . VIN код: НОМЕР_6 ОСОБА_1 .

Згідно витягу ММБТІ про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26636698 від 07.07.2010 р. та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №440678845 від 23.08.2021 р., право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі- продажу №1951 від 18.06.2010 року, засвідченого приватним нотаріусом Димовим О.С.

ІІІ. ВИСНОВКИ ТА ПОЗИЦІЯ СУДУ.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданн і.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статі 60,61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно із частиною 1 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

IV. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.

Відповідно доч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України,суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 Сімейного кодексу України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 Сімейного кодексу України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Частинами 1, 2 ст.70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.

Разом з тим, згідно ч.1 п.3, ч. 6 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшення, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21. грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 Сімейного кодексу України.

Як передбачено ст.355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно ст.356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у справі власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст.357 Цивільного кодексу України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Згідно ст.358 Цивільного кодексу України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Як передбачено ч.1, 3 ст.368 Цивільного кодексу України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, Верховний Суд у Постанові від 27.10.2025 у справі №199/8806/23 вказав, що державна реєстрація спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України, відповідно до ст.81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.77 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) від 27.10.2025 у справі №199/8806/23).

За такого, враховуючи вищевказане та на підставі ст. 57 СК України суд доходить висновку про обгрунтованість позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_1 права особистої власності нажитловий будинок АДРЕСА_1 на автомобіль марки VOLVO, XC90, 2019 р.в., номерний знак НОМЕР_3 . VIN код: НОМЕР_4 , а також, на підставі ст. 69-71СК України слід визнати сумісною власністю подружжя земельну ділянку площею 0,8837 га, кадастровий номер: 4820355000:05:004:0068, земельну ділянку площею 3,0435 га, кадастровий номер: 4820355000:04:007:0293 та автомобіль «NISSAN MURANO», 2008 р.в., номерний знак НОМЕР_1 , VIN код: НОМЕР_2 , з визнанням при поділі майна по за кожним.

Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи позови у межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорівмають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіхапроти Іспанії").

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.

Керуючись статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя- задовольнити.

1. Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 будинок

АДРЕСА_2 . Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 автомобіль марки VOLVO, XC90, 2019 р.в., номерний знак НОМЕР_3 . VIN код: НОМЕР_4 .

3. Визнати спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на:

- земельну ділянку площею 0,8837 га, кадастровий номер: 4820355000:05:004:0068, яка розташовані в Миколаївській обл., Арбузинському р-ні, Арбузинської селищної ради, за межами населеного пункту;

- земельну ділянку площею 3,0435 га, кадастровий номер: 4820355000:04:007:0293, яка розташовані в Миколаївській обл., Арбузинському р-ні, Арбузинської селищної ради, за межами населеного пункту;

-автомобіль «NISSAN MURANO», 2008 р.в., номерний знак НОМЕР_1 , VIN код: НОМЕР_2 .

4. В порядку розподілу сумісного майна подружжя визнати право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на:

- земельну ділянку площею 0,8837 га, кадастровий номер: 4820355000:05:004:0068, яка розташовані в Миколаївській обл., Арбузинському р-ні, Арбузинської селищної ради, за межами населеного пункту, по за кожним;

- земельну ділянку площею 3,0435 га, кадастровий номер: 4820355000:04:007:0293, яка розташовані в Миколаївській обл., Арбузинському р-ні, Арбузинської селищної ради, за межами населеного пункту, по за кожним;

- автомобіль «NISSANMURANO», 2008 р.в., номерний знак НОМЕР_1 , VIN код: НОМЕР_2 , по за кожним.

Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до Центрального районного суду м. Миколаєва протягом 30 днів з дня оголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення рішення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст заочного рішення виготовлений 04 грудня 2025 року.

Суддя: Черенкова Н.П.