Рішення від 07 січня 2026 р. у справі №949/12/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/12/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,

в с т а н о в и в:

Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою та просить видати обмежувальний припис стосовно її чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 на строк на 6 (шість) місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав: заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися з нею та заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що 06.10.2007 року між нею та громадянином ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, у якому у них народились донька та двоє синів.

Останні декілька років її чоловік ОСОБА_2 , зловживає спиртними напоями, в результаті чого, вона постійно потерпає від психологічного та фізичного насильства з його сторони, зокрема, це образи нецензурними словами, погрози побиттям, застосовування фізичної сили, знущання тощо.

26.07.2025 року, 16.08.2025 року та 19.08.2025 року ОСОБА_2 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, вчинив домашнє насильство психологічного характеру, а саме ображав її нецензурними словами.

05.09.2025 року відносно неї, в черговий раз зі сторони чоловіка ОСОБА_2 , було здійснене психологічне насилля у вигляді образи нецензурними словами, погрозами побиттям, застосовуванням фізичної сили, знущаннями тощо, через що вона звернулася з письмовою заявою до місцевого відділення поліції в м. Дубровиця, де 06.09.2025 року слідчими поліції було відкрито кримінальне провадження відносного її чоловіка за ст. 126-1 КК України, яке 30.10.2025 направлено до суду з обвинувачуваним актом, а її чоловік ОСОБА_2 , і на далі буде здійснювати психологічне насилля.

У судове засідання заявниця не з`явилася подавши заяву у якій просить проводити розгляд справи без її участі.

Заінтересована особа ОСОБА_2 також у судове засідання не з`явився, подавши заяву про розгляд справи без його участі, зі змістом поданої його дружиною заяви проінформований.

Відповідно до ч. 1 ст. 350-5 ЦПК України неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та подані письмові докази по справі, суд встановив наступне.

Згідно копії паспорту встановлено, що ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Зелень Дубровицького району Рівненської області та проживає у ньому по АДРЕСА_1 (а.с. 5-6).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 06.10.2007 року, встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , Верхньобілківською сільською радою Пустомитівського району Львівської області зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис № 14 (а.с. 7).

Згідно постанови Дубровицького районного суду Рівненської області від 21.08.2025 року по справі №949/1898/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (за психологічне насильство) та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн. В постанові зазначено, що ОСОБА_2 26.07.2025 року та 16.08.2025 року за місцем свого проживання вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_1 домашнє насильство психологічного характеру, а саме виражався нецензурною лайкою, чим завдав психологічної шкоди (а.с. 9-10).

Згідно постанови Дубровицького районного суду Рівненської області від 04.09.2025 року по справі №949/2027/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (за психологічне насильство) та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. В постанові зазначено, що ОСОБА_2 27.08.2025 року за місцем свого проживання вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_1 домашнє насильство психологічного характеру, що завдали психологічної шкоди здоров`ю (а.с. 11-12).

Крім цього, судом встановлено, що згідно із витягом з ЄРДР, 06.09.2025 року, за заявою ОСОБА_1 , відносно її чоловіка ОСОБА_2 , за систематичне вчинення домашнього насильства зареєстроване кримінальне провадження № 12025181110000239 із правовою кваліфікацією ст. 126-1 КК України (а.с.13).

Відтак, надані заявницею ОСОБА_1 докази підтверджують обставини застосування відносно неї заінтересованою особою ОСОБА_2 психологічного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», визначають ризики продовження чи повторного вчинення насильства та чинники і умови, які створюють або можуть створювати небезпеку для заявниці, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Протидія насильству в сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести, в подальшому, до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї особи.

Питання видачі обмежувального припису регулюється Цивільним процесуальним Кодексом України та Законом України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству».

Відповідно до ст. 350-1 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису (ч. 1 ст. 350-3 ЦПК України).

Згідно з п. 3, 14, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п. 6 ч. 1ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 24 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, серед іншого, належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають постраждала особа або її представник.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Частиною 3 статті 26 цього Закону передбачено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (ч. 4 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 зазначено, що, враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20).

У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №127/9600/22 вказано, що: «…обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях…».

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (постанова Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі №161/16344/20).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Суд, аналізуючи матеріали справи вважає, що заявниця, звернувшись до суду, мала на меті вжити заходів попередження вірогідного продовження чи повторення вчинення насильства з боку ОСОБА_2 , запобігти настанню тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також шкоди для постраждалої особи, а тому видача такого припису направлена на забезпечення першочергової безпеки заявниці.

Водночас, суд звертає увагу на те, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

З огляду на викладене вбачається, що ОСОБА_2 продовжує вчиняти насильство щодо заявниці (словесні образи, приниження заявника, залякування) та є такими, що порушують психологічну недоторканість заявниці. Таким чином, діяння ОСОБА_2 порушують право на життя в безпечному середовищі для ОСОБА_1 та на переконання суду, є і надалі великий ризик продовження вчинення домашнього насильства від її чоловіка, і можливість настання невідворотних наслідків для її стану здоров`я.

Відтак, суд вважає, що вимоги заяви про видачу обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав підлягають до задоволення.

Згідно з ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.

Також суд роз`яснює, що відповідно до ст. 350-7 ЦПК України, за заявою осіб, визначених статтею 350-2 цього Кодексу, обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого рішенням суду згідно з частиною другою статті 350-6 цього Кодексу.

За правилами ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 259, 294, 350-1 - 350-6 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису - задовольнити.

Видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 на строк на 6 (шість) місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав:

- заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення суду про продовження обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Заявниця: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Заінтересована особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Тарасюк А.М.