Рішення від 23 листопада 2025 р. у справі №203/1097/25 — Центральний районний суд міста Дніпра

Справа № 203/1097/25

Провадження № 2/0203/1040/2025

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді - Єдаменко С.В.,

при секретарі - Пархоменко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих знищенням речі, -

встановив:

18 лютого 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих знищенням речі.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 11 серпня 2024 року, о 05 год. 40 хв., в м. Дніпро на перехресті пр. Богдана Хмельницького та вул. Тітова, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «HYUNDAI ELANTRA», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , що належить йому на праві власності, та транспортного засобу «AUDI A4», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2024 року у справі № 203/4357/24 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Ця постанова не була оскаржена у встановленому законодавством порядку та набрала законної сили 29 жовтня 2024 року. Внаслідок настання цієї дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Так, відповідно до висновку експерта № 9969 від 20 вересня 2024 року вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу «HYUNDAI ELANTRA», р.н. НОМЕР_1 , складає 536 878 грн. 96 коп. 31 січня 2025 року МТСБУ позивачу було виплачено страхове відшкодування у розмірі 160 000 грн. Таким чином, позивач вважає, що оскільки розмір заподіяної шкоди більший за розмір страхового відшкодування, то з відповідача підлягає стягненню шкода, що не покривається страховим відшкодуванням, а також понесені ним витрати на евакуацію автомобіля у розмірі 3 000 грн., бо його автомобіль після настання дорожньо-транспортної пригоди був не на ходу. Оскільки розмір завданого йому матеріального збитку внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди становить 536 878 грн. 96 коп., з яких йому відшкодовано страховиком 160 000 грн., при цьому його витрати на евакуацію автомобіля склали 3 000 грн., то вважає, що з відповідача на його користь підлягає стягненню різниця завданого матеріального збитку у розмірі 379 878 грн. 96 коп. (536 878,96 грн. - 160 000 грн. + 3 000 грн.). Крім того, позивач стверджує, що внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди йому було завдано моральну шкоду яку він оцінює у розмірі 20 000 грн., яка полягає у пережитому внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди нервовому стресі. Він фактично втратив можливість користуватися власним транспортним засобом, оскільки його було знищено в результаті настання дорожньо-транспортної пригоди. Враховуючи викладене позивач просив в судовому порядку стягнути з відповідача завдані йому матеріальні збитки в розмірі 376 878 грн. 96 коп., моральну шкоду в розмірі 20 000 грн., витрати на оплату послуг евакуатора в розмірі 3 000 грн. та судові витрати по справі. (а.с.1-6)

Після надходження з відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР відомостей щодо зареєстрованого місця проживання відповідача-фізичної особи ОСОБА_2 (а.с.61), ухвалою судді від 31 березня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено її до судового розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. (а.с.62)

В підготовче засідання 23 квітня 2025 року сторони по справі не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином. В даному засіданні було ухвалено продовжити строк підготовчого засідання на 30 днів та відкласти розгляд справи на 22 травня 2025 року - для повторного виклику сторін по справі. (а.с.67)

В підготовче засідання 22 травня 2025 року сторони по справі не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 24 червня 2025 року. (а.с.72)

В підготовче засідання 24 червня 2025 року сторони по справі не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, від позивача надійшла заява про проведення засідання за його відсутності та в якій він просив призначити справу до судового розгляду. (а.с.78) Оскільки всі дії з підготовки справи до судового розгляду були виконані ухвалою суду від 24 червня 2025 року було закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні на 18 серпня 2025 року. (а.с.а.с.79, 80)

В судове засідання 18 серпня 2025 року сторони по справі не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 05 вересня 2025 року. (а.с.86)

В судове засідання 05 вересня 2025 року сторони по справі не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 02 жовтня 2025 року. (а.с.91)

В судове засідання 02 жовтня 2025 року сторони по справі не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 14 листопада 2025 року. (а.с.101)

14 листопада 2025 року за участю позивача було ухвалено здійснювати розгляд справи в заочному порядку, з`ясовано думку щодо позовної заяви, досліджено письмові докази, ухвалено закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, заслухано промову у судових дебатах та ухвалено перейти на стадію ухвалення рішення, яке буде оголошено 24 листопада 2025 року. (а.с.108)

Позивач в судовому засіданні підтримав позовну заяву та просив її задовольнити.

Відповідач в судові засідання не з`явився, відзив на позов до суду не находив. Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи шляхом оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України у відповідності до ст.ст.128, 129 ЦПК України, а також шляхом направлення на його адресу судових повісток та СМС повісток-повідомлень. (а.с.а.с.63, 65, 68, 70, 73, 74, 76, 81, 83, 84, 87, 88, 90, 92, 93, 95, 102, 103, 105) Клопотань про розгляд справи за його відсутності відповідач не надав, про причини неявки не повідомив. Конверти, направлені на адресу відповідача, повернулись до суду із позначкою - «адресат відсутній за вказаною адресою». (а.с.а.с.66, 71, 77, 85, 96, 106, 107)

З урахуванням викладених вище обставин на підставі ст.ст.280, 287, 288 ЦПК України, розгляд справи проведено в заочному порядку.

Заслухавши думку позивача по справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «HYUNDAI ELANTRA», р.н. НОМЕР_1 . (а.с.10)

Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2024 року у справі № 203/4357/24 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 850 грн. за те, що 11 серпня 2024 року о 05 год. 40 хв. в м. Дніпро, Центральний район, на перехресті пр. Богдана Хмельницького та вул. Тітова, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «AUDI A4», р.н. НОМЕР_2 , на регульованому перехресті виїхав на забороняючий червоний сигнал світлофора, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «HYUNDAI ELANTRA», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , в результаті ДТП зазначені транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Вказана постанова набрала законної сили 29 жовтня 2024 року. (а.с.52-53)

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вказаною вище постановою встановлено, що 11 серпня 2024 року о 05 год. 40 хв. в м. Дніпро, Центральний район, на перехресті пр. Богдана Хмельницького та вул. Тітова, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «AUDI A4», р.н. НОМЕР_2 , на регульованому перехресті виїхав на забороняючий червоний сигнал світлофора, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «HYUNDAI ELANTRA», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , чим порушив п.8.7.3.е ПДР України.

У зв`язку з цим, суд вважає доведеним та таким, що не потребує доказування факт заподіяння матеріальної шкоди власнику транспортного засобу «HYUNDAI ELANTRA», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з вини ОСОБА_2 .

Згідно висновку експерта № 9969 від 20 вересня 2024 року вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу - автомобіль «HYUNDAI ELANTRA», р.н. НОМЕР_1 , після ДТП складає 536 878 грн. 96 коп. (а.с.12-50) При цьому, вартість експертних послуг становить - 5 000 грн., а вартість послуг евакуатора - 3 000 грн. (а.с.а.с.51, 54)

31 січня 2025 року МТСБУ позивачу було виплачено страхове відшкодування у розмірі 160 000 грн. (а.с.55)

Щодо позовної вимоги про відшкодування матеріальних збитків слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч.1 ст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приписами ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Нормою ст.81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 ЦК України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків.

Частинами 1-3 ст.22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Таким чином, за загальним правилом, факт заподіяння шкоди є підставою для виникнення прав і обов`язків, а втрати, яких особа зазнала, у зв`язку із пошкодженням (знищенням) її речі, а також відновленням порушеного права, підлягають відшкодуванню в повному обсязі, з урахуванням закону, зокрема щодо зменшення відшкодування збитків у випадку страхування цивільно-правової відповідальності.

Згідно ч.ч.1-2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Слід підкреслити, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному прояві шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля), на чому наголосив Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 року, прийнятій у справі № 715/1138/18.

Згідно із положеннями п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст.1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Звідси випливає, що майнова шкода, відшкодовується особою, яка и заподіяла, у повному обсязі, зокрема володільцем джерела підвищеної небезпеки, який внаслідок винних дій заподіяв шкоду іншій особі, шляхом відшкодування збитків, відповідно до реальної вартості втраченого майна або ж - виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За таких обставин винна особа зобов`язана відшкодувати завдані ОСОБА_1 матеріальні збитки у повному обсязі.

Згідно із абз.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.28 Закону № 1961-IV шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням, транспортного засобу.

Згідно ст.30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним, комісаром, оцінювачем або експертом, відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати, на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно ч.2 ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як було наголошено вище, відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом ст.ст.524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 року у справі № 758/303/15-ц.

Враховуючи викладене, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром заподіяної внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди шкоди і сумою страхового відшкодування в розмірі 376 878 грн. 96 коп. (536 878,96 грн. - 160 000 грн.), з урахуванням витрат позивача на евакуацію автомобіля в розмірі 3 000 грн.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд враховує наступне.

Виходячи з норм ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - «...Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб».

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У статті 23 ЦК України зазначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна і відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Суд приймає до уваги зазначені у позовній заяві обставини про те, що діями відповідача позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягає у пережитому внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди нервовому стресі, а також у тому, що останній фактично втратив можливість користуватися власним транспортним засобом, оскільки його було знищено в результаті настання дорожньо-транспортної пригоди.

Приймаючи рішення стосовно розміру суми відшкодування, слід звернути увагу на роз`яснення, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами), де зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Тому при вирішенні питання щодо розміру грошової компенсації, суд виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, вважає можливим стягнути на користь позивача з відповідача 20 000 грн., що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які позивач пережив, задовольнивши при цьому позовні вимоги в цій частині.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди в розмірі 376 878 грн. 96 коп., моральної шкоди в розмірі 20 000 грн. та витрат на оплату послуг евакуатора в розмірі 3 000 грн.

Що стосується вимог про відшкодування судових витрат на правову допомогу, то слід зазначити наступне.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України, передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України, регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (ч.2 ст.137 ЦПК України, ч.2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а й за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 3, 5, 9 статті 141 ЦПК, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в пункті 119 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, виходячи з положень частини 3 статті 141 ЦПК, ураховуючи співмірність складності справи та обсяг і складність виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.є завищеними.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення вимог позивача про стягнення понесених ним під час подачі позову витрат на правову допомогу. Ураховуючи характер виконаної роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідачки на користь позивача 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3 998 грн. 79 коп., а також він поніс витрати, пов`язані із розглядом справи (витрати на залучення експерта) у розмірі 5 000 грн. (п.2 ч.2 ст.133 ЦПК України), а відтак, враховуючи результати розгляду справи, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір та витрати на оплату послуг експерта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 5, 10-13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 263-268, 274 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків, завданих знищенням речі - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП - НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_2 ) майнову шкоду в розмірі 376 878 грн. 96 коп., моральну шкоду в розмірі 20 000 грн., витрати на оплату послуг евакуатора в розмірі 3 000 грн., витрати на оплату послуг експерта в розмірі 5 000 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 998 грн. 79 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн., а всього 418 877 (чотириста вісімнадцять тисяч вісімсот сімдесят сім) гривень 75 копійок.

Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.ст.273, 289 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня підписання повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення підписано 04.12.2025 р.

Суддя С.В. Єдаменко