Рішення від 06 січня 2026 р. у справі №201/14371/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/14371/25

Провадження № 2/201/6097/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 року місто Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Терновою А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» територіальна підсудність судових справ Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області визначена за Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська (Соборний районний суд міста Дніпра ).

Стислий виклад позиції позивача та відповідача

До Соборного районного суду міста Дніпра 11 листопада 2025 року звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Маріупольської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно, в якому просив суд:

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ), право власності на квартиру загальною площею 44,70 кв.м., житловою площею 27,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Києві померла його дружина ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується свідоцтвом про право власності від 31 липня 2002 року. Рішенням Маріупольської міської ради від 03.03.2016 № 7/5-92 вулицю “50 років УРСР” перейменовано на вулицю “Троїцька”.

За життя померла, ОСОБА_2 , заповіту не складала. Спадкове майно, яке залишилося після смерті дружини, він прийняв подавши відповідну заяву про прийняття спадщини приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Саховій М.А., у встановлені цивільним законодавством строки, а саме 09 травня 2025 року.

Спадкова справа № 28/2025 була відкрита проте, свідоцтво про право на спадщину, від нотаріуса ОСОБА_3 та видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 липня 2025р. на грошові вклади померлої. Також, приватний нотаріус Сахова Марина Андріївна надала постанову №197/02-31 від 11.08.2025р. про відмову у вчиненні нотаріальних дій, в якій зазначила, що право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (сто десять), зареєстровано за спадкодавцем у державному реєстрі речових прав. Але спадкоємець померлої, ОСОБА_1 , не надав нотаріусу документи, що посвідчують право власності спадкодавця на нерухоме майно, повідомивши, що такий документ відсутній.

Відмова у вчиненні нотаріальної дії з підстав відсутності правовстановлюючих документів унеможливлює оформити позивачем право на спадкове майно, тому він вимушений звернутися до суду із заявою про визнання права власності в порядку спадкування за законом (а.с. 2-11).

Відповідач правом на надання відзиву не скористалися

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 12 листопада 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с. 36).

Ухвалою судді від 14 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно та витребувано спадкову справу після смерті ОСОБА_2 (а.с. 37-38).

09 грудня 2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саховою Мариною Андріївною надано копію спадкової справи (а.с. 51-87).

16 грудня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 95-96).

02 грудня, 10 грудня 2025 року представником позивача подано заяви про розгляд справи за їх відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягала (а.с. 46-47, 89-90). оі

06 січня 2026 року представником відповідача надано заяву про розгляд справи за їх відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечували, просили не стягувати з них судовий збір, оскільки вони не оспорюють право позивача на спадкове майно

Таким чином, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Фактичні обставини в становленні судом

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_2 (а.с. 20).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу Серія НОМЕР_3 ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_1 , 1944 року и народження (а.с. 32).

09 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сахової М.А. з заявою про прийняття спадщини після смерті дружини ОСОБА_2 (а.с. 53).

09 травня 2025 року з заявою про відмову від спадщини на користь чоловіка померлої звернулася донька ОСОБА_2 – ОСОБА_4 (а.с. 54).

Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/ спадкові договори) за параметрами пошуку ОСОБА_2 - інформація відсутня (а.с. 57).

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) за параметрами пошуку ОСОБА_2 - інформація відсутня (а.с. 58).

Відповідно до відповіді Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради станом на 07 січня 2025 року за адресою : АДРЕСА_1 міститься інформація про зареєстрованих осіб: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с 62).

15 липня 2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 . Спадщина на яку видане свідоцтво складається з грошових вкладів з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією (а.с. 82).

11 серпня 2025 року приватним нотаріусом Саховою М.А. видано постанову №197/02-31 від 11.08.2025р. про відмову у вчиненні нотаріальних дій, в саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, в якій зазначила, що право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (сто десять), зареєстровано за спадкодавцем у державному реєстрі речових прав. Але спадкоємець померлої, ОСОБА_1 , не надав нотаріусу документи, що посвідчують право власності спадкодавця на нерухоме майно, повідомивши, що такий документ відсутній (а.с. 18-19).

Відповідно до Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта (Реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2755839514140, дата державної реєстрації 21 червня 2023 року) та свідоцтва про право власності від 31 липня 2002 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на кв. АДРЕСА_3 (а.с.86).

Оскільки у позивача існують перешкоди в оформлені своїх спадкових прав у нотаріуса саме з цих підстав він звернувся до суду.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 1217 цього ж кодексу визначає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.1261 ЦК України, до першої черги спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 1296 ЦК України, встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частина 1 ст. 328 ЦК України, передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У відповідності із ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови, нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, вся територія Маріупольського району з 05.03.2022р. перебуває у тимчасовій окупації.

Нотаріусом відмовлено позивачу у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з тим, що спадкоємцем не подано всіх необхідних документів, а саме документ який підтверджує право власності спадкодавця на кв. АДРЕСА_4 .

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22.02.2012 № 296/5, в умовах воєнного або надзвичайного стану спадкова справа заводиться за зверненням заявника будь-яким нотаріусом України, незалежно від місця відкриття спадщини.

Спадкова справа підлягає обов`язковій реєстрації у книзі обліку і реєстрації спадкових справ, Алфавітній книзі обліку спадкових справ та у Спадковому реєстрі.

В умовах воєнного або надзвичайного стану за відсутності доступу до Спадкового реєстру нотаріус заводить спадкову справу без використання цього реєстру та перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту протягом п`яти робочих днів з дня відновлення такого доступу.

Якщо за результатами перевірки відомостей Спадкового реєстру встановлено наявність раніше заведеної спадкової справи, заведена без використання Спадкового реєстру спадкова справа передається до нотаріуса, яким раніше заведено спадкову справу, в порядку, передбаченому підпунктом 2.7 цього пункту. Якщо наявність такої справи не встановлено, здійснюється реєстрація спадкової справи в Спадковому реєстрі.

Забороняється видача свідоцтва про право на спадщину у спадковій справі, заведеній без використання Спадкового реєстру, до її реєстрації у Спадковому реєстрі.

Позивач позбавлений можливості оформлення спадщини в нотаріальному порядку, оскільки місто Маріуполь перебуває у тимчасовій окупації.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2, 6ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону, а держава не втручається у здійснення власником права власності.

Відповідно до ч. 1ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст.317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно ч. 1ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Під час розгляду справи суд виходить з аналізу прецедентної практики Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ), яка свідчить про важливість дотримання державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захист прав людини через призму цього принципу, так у рішенні ЄСПЛ «Федоренко проти України» суд нагадав, що відповідно до його прецедентної практики поняття «майно» може поширюватися на «наявне майно» або активи, включаючи претензії, щодо яких заявник може обґрунтовано стверджувати, що він принаймні має «законні сподівання» ефективно скористатися правом власності.

Аналізуючи практику розгляду Судом справ щодо порушення права володіння майном, можна зробити висновок, що поняття «майно», як і «власність», має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) як матеріальних, так і нематеріальних. Зокрема, у контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції Судом розглядалися справи щодо порушення права власності, де об`єктами було усе «власне» майно особи, що може входити до складу спадщини, і яке можна заповісти («Маркс проти Бельгії» (the Marckx case), рішення від 27.04.1979 р., п. 64), тобто наявне майно («existing possessions»).

В даному випадку предметом спору є захист права позивача на наявне майно, що уже увійшло до складу спадщини, яке спадкоємець має законне сподівання отримати у спадок.

Суд, з`ясувавши обставин справи, вважає, що вимоги позивача про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом після смерті дружини ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на квартиру загальною площею 44,70 кв.м., житловою площею 27,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, ратифікованою законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема, ст. 1 Першого протоколу до неї (1952р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ), право власності квартиру загальною площею 44,70 кв.м., житловою площею 27,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 09 січня 2026 року

Суддя С.О. Демидова