Рішення від 29 грудня 2025 р. у справі №608/1068/25 — Чортківський районний суд Тернопільської області

копія

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" грудня 2025 р. Справа № 608/1068/25

Номер провадження2/608/630/2025

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Коломієць Н. З.

з участю секретаря Смаглій О. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорткові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба в справах дітей Чортківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення та позбавлення батьківських (материнських) прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба в справах дітей Чортківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення та позбавлення батьківських (материнських) прав. В позовній заяві вказав, що перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано 24 червня 2022 року рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області. У даному шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу дітей залишено проживати з батьком. З часу розлучення місце перебування ОСОБА_2 невідоме. Матір дітей самоусунулася від материнських обов`язків, не приділяє уваги вихованню дітей, не забезпечує належних умов проживання, матеріально не допомагає, не цікавиться їхнім життям. Діти з 2022 року перебувають під опікою та на утриманні батька. Отже, все вищенаведене є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її неповнолітніх дітей.

Крім того, через військову агресію російської федерації на території України, для здійснення заходів щодо лікування дітей, оздоровлення, безперешкодного переміщення з дітьми по країні, можливу зміну місця проживання в безпечних умовах, ОСОБА_1 необхідно встановити факт самостійного виховання батьком неповнолітніх дітей.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Квятковський Д. В. не з`явилися. Від адвоката Квятковського Д. В. надійшла заява про розгляд справи у його та позивача відсутності, позовні вимоги підтримує, просить задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явилася. Відзиву на позов, у встановлений судом строк не подала. На адресу суду повернувся конверт з судовою повісткою з відміткою листоноші про причини повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно Постанов ВС від 21.12.2022 у справі №757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30.11.2022 у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св33, 31.08.2022 у справі №760/17314/17), якщо адресат відсутній за вказаною адресою, то вона вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Враховуючи позицію Верховного Суду, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце слухання справи та судове засідання можливо провести у його відсутності.

Крім того, відповідачку було повідомлено про час та місце слухання справи через оголошення на веб-сайті судової влади України, що відповідає вимогам частин 11, 12 ст.128 Цивільного процесуального кодексу України.

Представник Служби в справах дітей Чортківської міської ради в судове засідання не з`явився, подав суду заяву про слухання справи у його відсутності. В ході розгляду справи надав суду рішення виконкому Чортківської міської ради Тернопільської області та висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її неповнолітніх дітей, який підтримує.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями частин першої, другої статті 27 Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім - права батьків.

Частина 1 статті 164 Сімейного кодексу України передбачає підстави позбавлення батьківських прав. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року).

Суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Згідно ч. 2 ст. 141 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу між батьками, окреме проживання їх від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини. У відповідності з ч. 2 ст. 157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Судом встановлено, що сторони з 24 травня 2009 року перебували у шлюбі, який розірвано 24 червня 2022 року рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області № 608/888/22. При розірванні шлюбу, судом було вирішено дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,залишити з батьком.

З позовної заяви вбачається, що з 2022 року і по даний час ОСОБА_2 не належно виконує свої батьківські обов`язки, не приділяє уваги вихованню дітей, не забезпечує належних умов проживання, матеріально не допомагає, не цікавиться їхнім життям. Місце її перебування не відоме. Діти перебувають під опікою та на утриманні батька.

На підтвердження даних обставин, позивач надав Акт обстеження житлово-побутових умов, Відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні по АДРЕСА_1 , Акт про встановлення факту не проживання ОСОБА_2 , довідки сімейного лікаря, директора Чортківського ліцею №5 та Чортківського медичного фахового коледжу, з яких вбачається, що діти проживають разом з батьком, який займається їхнім здоров`ям та навчанням. ОСОБА_2 з червня 2022 року в квартирі, де проживає позивач з дітьми, не проживає, комунальними послугами не користується, речей та іншого майна не утримує.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що «звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на від 03 грудня 1986 року)».

Окрім того, згідно рішення виконавчого комітету №214 від 16 липня 2025 року та Висновку органу опіки та піклування Чортківської міської ради Чортківського району Тернопільської області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , недоцільно позбавляти батьківських прав щодо її неповнолітніх дітей. У Висновку зазначено, що начальником служби попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей. Остання повідомила, що з часу розлучення з чоловіком дітьми не займається. Колишнє подружжя було запрошено на засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті міської ради 09 липня 2025 року для надання додаткових пояснень з даного приводу, проте, вони на комісію не з`явилися.

Орган опіки та піклування Чортківської міської ради не вбачає, що позбавлення материнських прав ОСОБА_2 матиме позитивний вплив на дітей та сприятиме забезпеченню їхніх інтересів у майбутньому.

Також суд зазначає, що тривалі неприязні відносини між сторонами не можуть слугувати причиною позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Самі по собі непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків, що узгоджується з висновком Верховного Суду у справі № 320/5094/19 у постанові від 06 жовтня 2021 року.

Суд доходить висновку про недоведеність позивачем умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та, що позбавлення батьківських прав в даному випадку є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківські обов`язки.

Ухилення від виконання юридичного обов`язку - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість його виконати, але не вчиняє до цього жодних дій. Тому, жодні інші обставини, як - то ухилення матері чи батька від утримання дитини, не можуть призвести до позбавлення батьківських прав.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Позивачем не доведено систематичне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, а також того, що незважаючи на всі заходи попередження та впливу, останній продовжує не виконувати в подальшому свої батьківські обов`язки.

При цьому систематично - це значить, що батьки неодноразово притягувалися до відповідальності (адміністративної, цивільної, громадської), але висновків не зробили.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази винної поведінки відповідача щодо умисного злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

У справі відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

При цьому доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам стосовно їхньої дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту спорідненості з дитиною є крайнім заходом, а вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

На думку суду, твердження позивача, що відповідачка не спілкується з дітьми, не цікавиться їхнім життям та здоров`ям не може бути достатнім вагомим доказом для застосування крайнього заходу впливу на неї.

Отже, відповідно до ст. ст. 76 - 81 ЦПК України, позивач не надав суду безсумнівних, належних і допустимих доказів, які свідчать про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками щодо виховання дітей, а всі доводи позову зводяться лише до того, що ОСОБА_2 не приймає достатньої участі у вихованні та утриманні дітей, що не може бути безумовною підставою для задоволення позову.

За змістом статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Враховуючи фактичні обставини справи, норми закону, якими регулюються спори, пов`язані із обов`язками батьків, докази, які надали сторони, виходячи з принципу справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 Сімейного кодексу України), суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Згідно з абз. 2 п. 18 постанови від 30 березня 2007 року № 2 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року № 20), зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Щодо вимоги позивача про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей суд зазначає наступне.

З підстав позовної заяви вбачається, що встановлення такого факту необхідне для переміщення батька разом з дітьми без згоди матері, забезпечення можливості одноосібно звертатися до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дітей та для того, щоб діти не залишилися без догляду батька.

Однак, згідно чинного законодавства, для переміщення батька дитини разом з дитиною без згоди матері не потрібно встановлення зазначеного в позові факту. Зазначене переміщення можливе за наявності свідоцтва про народження дитини та паспорта чи іншого документа, що посвідчує особистість батька.

Передбачене чинним законодавством право батька, який самостійно виховує дитину, на виїзд за кордон не може бути реалізоване в даному випадку, оскільки матір дитини батьківських прав не позбавлена, отже вона зобов`язана виконувати обов`язки, які покладаються на неї, як на матір вимогами законодавства України, зокрема статтею 150 СК України, а тому за вказаних обставин не можна вважати, що позивач є особою, яка самостійно виховує дітей.

Для реалізації прав батька щодо дітей не потрібно встановлення зазначеного в позові факту, оскільки виховувати та утримувати своїх дітей є не правом, а його обов`язком, передбаченим Сімейним кодексом України.

За таких обставин позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються , зокрема, у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки питання щодо судових витрат не ставилось, то суд покладає їх на сторони, в межах ними понесеними.

Керуючись ст. ст. 150, 155, 164, 165, 166 Сімейного кодексу України, ст. ст. 76, 81, 89, 141, 206, 263, 264, 265, 282-289 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до ОСОБА_2 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Служба в справах дітей Чортківської міської ради (вул. Шевченка, 21 м. Чортків Тернопільської області, 48501) про встановлення факту, що має юридичне значення та позбавлення батьківських (материнських) прав, відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення по виконанню материнських обов`язків щодо виховання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення суду складено 09 січня 2026 року.

Згідно з оригіналом

Суддя: /підпис/

Заочне рішення набрало законної сили «___» _____________року.

Оригінал заочного рішення знаходиться в матеріалах справи № 608/1068/25, яка зберігається в Чортківському районному суді Тернопільської області.

Суддя: Н. З. Коломієць

Копію заочного рішення видано «_____»______________р.

Секретар: