Рішення від 11 травня 2025 р. у справі №452/1997/24 — Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/1997/24

Провадження №2/452/323/2025

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2025 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Кущ Т.М.,

при секретарі судового засідання Роман Л.І.,

за відсутності осіб, які повинні брати участь у справі,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Самбірського міськрайонного суду Львівської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 в особі її представника - адвоката Дашинича Івана Богдановича до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

На підставі частини 6 статті 259 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) в судовому засіданні 12 травня 2025 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

06 червня 2024 року позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Дашинича І.Б. звернулась із зазначеним позовом до суду, в якому вказала, що з 07 червня 2008 року вона перебувала з відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 17 травня 2024 року. Під час шлюбу подружжям було набуте певне майно. Позивач, посилаючись на те, що сторони не дійшли згоди щодо добровільного поділу спільного майна, прохала в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та на частку земельної ділянки з кадастровим номером 4624287900:03:005:0106, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, позивач прохала суд стягнути з відповідача понесені нею судові витрати (а.с.1-2,3).

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 липня 2024 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та проведення підготовчого засідання вперше було призначено на 29 серпня 2024 року о 12 год. 00 хв. (а.с.43).

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 29 серпня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 жовтня 2024 року об 11 год. 00 хв. (а.с.50). В подальшому судові засідання неодноразово відкладались з різних причин, останній раз на 12 травня 2025 року о 15 год. 00 хв. (а.с.55,58,61,67).

Позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Дашинич І.Б. про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, кожен окремо (а.с.68,68 зворотна сторона), в судове засідання не з`явились. Позивач ОСОБА_1 жодних заяв з процесуальних питань до суду не подавала. Разом з тим, представник позивача – адвокат Дашинич І.Б. у відповідній письмовій заяві, поданій до суду 12 травня 2025 року, зазначив,

що позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі, прохав їх задовольнити та провести розгляд справи

без їх участі на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Крім того, представник позивача письмово зазначив, що сторона позивача не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі (а.с.70).

Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України).

З урахуванням обставин справи, суд дійшов висновку про можливість здійснення судового розгляду справи по суті за відсутності позивача ОСОБА_1 та її представника – адвоката Дашинича І.Б..

Відповідач ОСОБА_2 в призначені судові засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце їх проведення був повідомлений належним чином (а.с.54,57,64,69), причини своєї неявки судові не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без його участі не заявив, правом подати відзив на позовну заяву не скористався.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За письмової згоди сторони позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Суд, з`ясувавши позицію позивача ОСОБА_1 , викладену письмово її представником – адвокатом Дашиничем І.Б. в позовній заяві та у додатковій заяві, поданій ним до суду 12 травня 2025 року, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у них докази та надавши їм належну оцінку, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Із копії свідоцтва про шлюб вбачається, що сторони зареєстрували шлюб 07 червня 2008 року у Стрілковицькій сільській раді Самбірського району Львівської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів 07 червня 2008 року зроблено відповідний актовий запис за №08 (а.с.4).

Від данного шлюбу сторони мають одну неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).

Заочним рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 листопада 2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.6-7).

Із Свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 23 жовтня 2013 року, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №11754792, сформованного 29 жовтня 2013 року, а також з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-2600425362024, сформованого 15 травня 2024 року, вбачається, що відповідачем ОСОБА_2 за період шлюбу набута у власність земельна ділянка площею 0,1200 гектара (далі – га), кадастровий номер - 4624287900:03:005:0106, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.23,24,26-31,32,33).

На вказаній земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , сторонами збудовано житловий будинок (загальною площею 235,5 кв. м, житловою площею – 93,5 кв. м.) з належними до нього будівлями і спорудами, а саме, підвал (позначений в технічному паспорті літерою ПД), сходи (позначені в технічному паспорті літерою а1), тераса (позначена в технічному паспорті літерою а2), криниця (позначена в технічному паспорті літерою К), власником якого згідно Витягу з Державного реєстру речових прав є відповідач ОСОБА_2 (а.с.8-14,25).

Між позивачем та відповідачем домовленості щодо поділу майна не має, шлюбний договір не укладався.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У відповідності до ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за

цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Верховного суду від 05 вересня 2018 року у справі № 709/494/16-ц (провадження №61-19909св18) та у постанові Верховного суду від 20 травня 2019 року у справі справа №360/303/17-ц (провадження №61-410св18) зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63 СК України, ч.1 ст.65 СК України.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

У ч.1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.2 ст.71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абз.1 п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. №11) (далі – Постанова).

Відповідно до речення другого пункту 23 Постанови, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім`я було зареєстровано право власності на таку річ.

Крім того, у вищезазначеній Постанові роз`яснено, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою, до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувались за рахунок коштів, що бути особистою власністю кожного з них. Вирішуючи спори між подружжям про майно, повинні встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

З наведених положень випливає, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.

Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи №6-2641цс15, ст.60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини

(навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Згідно п.22 Постанови вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при не досягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Відповідно до п.30 Постанови вбачається рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63 СК України, ч.1 ст.65 СК України.

При цьому, при поділі майна суд виходить із того, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми, тощо.

Норми стст.317,319 ЦК України передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Однак, ч.1 ст.358 ЦК України зазначає, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За правилами чч.1-3 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Аналіз зазначених вимог закону свідчить про те, що нерухоме майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, хто з них є титульним його володільцем, якщо не буде встановлено інших обставин, а отже, у випадку, якщо вони не домовилися про порядок його поділу в натурі, спір може бути вирішений судом, зокрема, шляхом визначення їх ідеальних часток у ньому.

З матеріалів справи встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , були придбані під час перебування сторін у шлюбі, а питання про його поділ в натурі сторони не порушували.

З огляду на вищенаведене, враховуючи позицію сторін, обставини справи відповідно до яких питання про поділ майна в натурі у даному провадженні вирішене бути не може, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права на частку спірного нерухомого майна.

Згідно ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач ОСОБА_2 правом подати відзив на позовну заяву не скористався, будь-яких заперечень проти позову з посиланням на відповідні докази не надав, а також не надав судуналежних та допустимих доказів, які спростовують доводи позивача ОСОБА_1 , чим не виконав вимоги стст.12,81 ЦПК України.

За такої сукупності обставин,позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поділу майна подружжя підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Позивачкою ОСОБА_1 при зверненні до суду з цим позовом був сплачений судовий збір в розмірі 12452 грн. 30 коп. (а.с.3).

Враховуючи, що судом позовні вимоги позивачки задоволені в повному обсязі, на підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір в сумі 12452 грн. 30 коп..

На підставі викладеного, керуючись стст.12-13,76-82,141,259,263-268,273,280-284,289,353 ЦПК України, суд,–

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 в особі її представника - адвоката Дашинича Івана Богдановича до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Самбірським МВ ГУМВС України у Львівській області від 15 липня 2008 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_1 , та належні до нього будівлі і споруди, а саме на частку підвалу (позначений в технічному паспорті літерою ПД), частку сходів (позначені в технічному паспорті літерою а1), частку тераси (позначена в технічному паспорті літерою а2), частку криниці (позначена в технічному паспорті літерою К).

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Самбірським МВ ГУМВС України у Львівській області від 15 липня 2008 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) право власності на частку земельної ділянки, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1200 гектара, кадастровий номер - 4624287900:03:005:0106.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий Самбірським МРВ УМВС України у Львівській області від 16 липня 2004 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Самбірським МВ ГУМВС України у Львівській області від 15 липня 2008 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) суму понесених судових витрат в розмірі 12452 (дванадцяти тисяч чотирьохсот п`ятдесяти двох) гривень 30 (тридцяти) копійок.

Рішення суду відповідно до частини 1 статті 273 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Т.М. Кущ