Рішення від 07 січня 2026 р. у справі №369/11375/25 — Ічнянський районний суд Чернігівської області

Суд: Ічнянський районний суд Чернігівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 07 січня 2026 р.

Справа: №369/11375/25

Суддя: Карапиш Т. В.

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/95/26

Єдиний унікальний №369/11375/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

08 січня 2026 року Ічнянський районний суд Чернігівської області

у складі:

головуючого судді Т.В. Карапиш

за участю секретаря Л.М. Чигрин,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Ічня цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу в розмірі 24371 гривня 18 копійок за кредитним договором. Свої вимоги мотивував тим, що 31.01.2022 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачка уклали кредитний договір № 736911415 у формі електронного документа з використанням електронного підпису за допомогою мережі Інтернет, який відповідачем було підписано електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV5V82P. Заповненням анкети-заяви Позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений Кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України та останньому було надано кредитні кошти на загальну суму 23000,00 грн., строком на 140 днів, стандартна ставка відстоків річних - 251,85.

28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, у відповідності до умов якого, Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором (п. 2.1 Договору). Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі за відповідним реєстром права вимоги (п. 4.1). Строк дії договору закінчується 28 листопада 2019 року (п. 8.2. Договору).

28.11.2019 року ТОВ «Манівео» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін.

31.12.2020 року між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, дата його укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01.

31.12.2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2021 року.

31.12.2022 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін (а.с. 81,зворот).

31.12.2023 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року та доповнено Договір п. 11.10.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 176 від 10.05.2022 року, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» набуло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 736911415 від 31.01.2022 року в сумі 23563,68 грн., з яких: 2030,53 грн. - заборгованість по відсоткам; 21533,15 грн. - заборгованість по основному боргу.

30 жовтня 2023 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 30/1023-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 736911415 від 31.01.2022 року.

Відповідно витягу з реєстру прав вимоги № 2 від 20.12.2023 року, від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 24371,18 грн., з яких: 2838,03 грн. - заборгованість по відсоткам; 21533,15 грн. - заборгованість по основному боргу.

29.05.2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (Клієнт) було укладено договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до умов якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Згідно витягу з Реєстру боржників до вказаного вище договору факторингу від 29.05.2025 року, ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло права вимоги до відповідача за кредитним договором № 736911415 від 31.01.2022 року на суму 24371,18 грн., з яких: 2838,03 грн. - просрочені відсотки; 21533,15 грн. - просрочені відсотки.

Термін повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач ОСОБА_1 не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування кредитом не сплачує. Таким чином, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» наділене правом грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 , а ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» втратило такі права.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 24371,18 грн., понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 90,91). В позовній заяві просив суд розглядати справу без його участі. Позов підтримує, просить його задовольнити та проти винесення судом заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується оголошенням на офіційному веб-порталі «Судова влада України» (а.с. 97).

Згідно ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Заяви про розгляд справи за відсутності та відзиву на позов відповідач не надав, тому суд відповідно до ст. 280 ЦПК України вирішив справу на підставі наявних у ній даних та доказів, тобто про заочний розгляд справи, враховуючи, що представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено в судовому засіданні, 31 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем ОСОБА_1 шляхом підписання останнім електронним підписом одноразового ідентифікатора MNV5V82P кредитного договору № 736911415 від 31.01.2022 року, укладено кредитний договір, що підтверджується копією вказаного договору, копією довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» від 31.05.2024 року (а.с. 23,зворот-24;11).

Сума кредиту - 23000,00 грн. (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору, кредит надається строком на 140 днів.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 251,85 відсотків річних, що становить 1,30 відсотків в день від суми кредиту за час користування ним (дисконтна процентна ставка) (п. 1.4 Договору).

Згідно п. 1.5 Договору. на умовах викладених у п. 1.6 договору, до відносин між сторонами застосовуються умови нарахування процентів за ставкою 474,50 відсотків річних, що становить 1,30 відсотків в день від суми кредиту за час користування ним (базова процентна ставка).

Відповідно до п. 1.6 Договору, умови нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою застосовується за умови, що кожен з чергових платежів здійснений не пізніше строку вказаного в Графіку платежів за цим договором.

Згідно п. 1.7 Договору, повернення частини кредиту та всіх нарахованих процентів здійснюється раз в два тижні (кожні 14 днів) починаючи з першого тижня користування кредитом.

31 січня 2022 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» перерахувало відповідачу на картку останнього № НОМЕР_2, вказану ОСОБА_1 в Заявці на отримання грошових коштів в кредит, грошові кошти в сумі 23000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» від 31.01.2022 року (а.с. 9).

Крім того, згідно відповіді АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 18.12.2025 року № БТ/Е-21931, наданої на виконання ухвали Ічнянського районного суду Чернігівської області від 08.12.2025 року, на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку 31.01.2022 року зараховано платіж у сумі 23000,00 грн. Номер телефону НОМЕР_3 є фінансовим номером телефону за платіжною карткою № НОМЕР_2 та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 (а.с. 95-96).

31.12.2023 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року та доповнено Договір п. 11.10 (а.с. 56).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті відсотків за користування кредитом, що підлягають стягненню з позичальника ОСОБА_1 станом на 05.06.2025 року становить 24371,18 грн., з яких: 2838,03 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 2838,03 грн. - прострочена заборгованість за процентами (а.с. 31).

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (в т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ст. 207 ЦК України).

Пункт 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 612 ч. 1 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк.

Частиною 1 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику /грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем/ у строк та в порядку, встановлені договором.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що матеріалами справи доведено факт укладення 31.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» і відповідачем ОСОБА_1 шляхом підписання останнім електронним підписом одноразового ідентифікатора MNV5V82P кредитного договору № 736911415 від 31.01.2022 року.

Що стосується законності правонаступництва позивача за грошовою вимогою за даним кредитним договором, суд прийшов до наступного висновку.

У відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідност до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору.

Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, відступлення майбутніх вимог можливе тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Встановлюючи дійсність майбутньої вимоги, що переходить до нового кредитора необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Як видно з матеріалів справи, кредитний договір № 736911415 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 був укладений 31 січня 2022 року, тоді як договір факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», на який посилається позивач як на підставу переходу до нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 , укладено 28 листопада 2018 року, тобто, на момент укладення Договору факторингу № 28/1118-01 ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником.

Таким чином, передати право вимоги за зобов`язанням, яке взагалі не існувало на момент укладення договору про відступлення права вимоги неможливо. А тому право вимоги до боржника ОСОБА_1 ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року не було набуто, а отже, не могло бути передано в подальшому 30 жовтня 2023 року за договором факторингу № 30/1023-01 до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС», а потім, 29.05.2025 року, за договором факторингу № 29/05/25-Е позивачу - ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС».

Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази щодо набуття ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» прав первісного кредитора, а отже, останнє позбавлене права пред`являти свої вимоги за Кредитним договором № 736911415, укладеним 31 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст. 48 ЦПК України, сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Відсутність порушеного, не визнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Зокрема, встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів з власної ініціативи і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог.

Аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи відсутність достовірних і допустимих відомостей щодо належного набуття позивачем прав первісного кредитора, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Крім того, позивачем понесені і документально підтверджені (а.с. 61), витрати по сплаті судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову позивачеві в задоволенні позову в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4,19,76,81, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 274, 279, 280, 281-283, 354 ЦПК України, ст. 257, ч.1 ст. 258, ч.1 ст. 261, ч.5 ст. 261, ст.ст. 264, 512, 514, 516, 526, 530, 610-611, 625, 629, 1046-1050, 1054 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Копію заочного рішення направити відповідачу в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте Ічнянським районним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», місце знаходження: 02175, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, ЄДРПОУ 42986956.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 08 січня 2026 року.

Суддя Т. В. Карапиш

Оригінал: reyestr.court.gov.ua