Постанова від 06 січня 2026 р. у справі №140/31574/23 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/31574/23 пров. № А/857/32558/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Кухтея Р.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог (суддя – Костюкевич С.Ф., час ухвалення – не зазначено, місце ухвалення – м. Луцьк, дата складання повного тексту – не зазначено),

в адміністративній справі №140/31574/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Комунальна установа "Центр по здійсненню соціальних виплат",

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У жовтні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просив: 1) визнати протиправним дії Департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020, 2021, 2022 роках, в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020, 2021, 2022 роки в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплачених сум; 3) визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги у 2023 році, в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ; 4) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як інваліду війни ІІ групи, щорічну разову грошову допомогу у 2023 році, в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ з урахуванням попередньо виплачених сум.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 позовну заяву залишено без руху з підстав подання такої без додержання вимог, встановлених статтею 161 КАС України, та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із наведенням інших підстав (поважних причин) пропуску такого строку та надання доказів на підтвердження таких обставин.

25.10.2023 позивач подав до суду першої інстанції клопотання про поновлення строку на звернення до суду, у якому просив визнати причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав і законних інтересів поважними та поновити строк звернення до суду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 відкрито спрощене позовне провадження.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 провадження у справі було зупинене до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду в адміністративній справі у справі №440/14216/23.

Ухвалою суду від 08.07.2025 провадження у цій справі поновлено.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 позов в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020, 2021, 2022 роках, в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-ХІІ; зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020, 2021, 2022 роки в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплачених сум залишено без розгляду.

З цією ухвалою суду першої інстанції від 15.07.2025 не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена ухвала суду є незаконна та необґрунтована, прийнята з неповним з`ясування судом обставин у справі та з порушення норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що у тексті позовної заяви було вказано на пропуск строку звернення до суду. При цьому позовна заява залишалась без руху, у зв`язку з чим на вимогу суду позивачем було подано додаткові обґрунтування пропуску строку звернення до суду та докази на підтвердження поважності причин його пропуску. Вважає скаржник, що суд першої інстанції мав надати оцінку зазначеним у клопотанні причинам пропуску строку, зробити висновок щодо їх поважності, а також, у випадку визнання таких причин неповажними, надати можливість позивачу вказати інші підстави для поновлення строку. Вважає, що посилання суду першої інстанції на частину 3 статті 123 КАС України є помилковим, оскільки факт пропуску процесуального строку мав бути відомий суду ще до відкриття провадження у справі, чого не було враховано. Вважає скаржник, що суд неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, зокрема наведеним у клопотання про поновлення строку на звернення до суду причинам. На думку апелянта, суд не взяв до уваги того, що позивач є військовослужбовець, перебуваючи на вiйськовій службі у період 2020-2022 роки, виконуючи службові обов`язки беручи участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, перебував у Луганській, Донецькій, Миколаївській та Запорізькій областях, що значно далеко від Волинської області. Перебував на стаціонарному лікуванні та реабілітації. Переніс 12 оперативних втручань. З червня 2022 року по лютий 2023 року пересувався на інвалідному візку, лише з лютого 2023 року пересувається за допомогою милиці. Відновлення здоров`я, функціонального стану і працездатності організму, порушеного внаслідок отриманого поранення, потребує щоденної праці та значних зусиль.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу суду про залишення позовної заяви без розгляду у частині позовних вимог та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідач Департамент соціальної політики Луцької міської ради подав відзив на апеляційну скаргу, вважаючи її безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням.

Разова грошова допомога відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 “Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, у 2023 році зарахована на рахунок позивача у серпні 2023 року у розмірі 2900,00 грн, про що підтверджується витягом з пенсійної справи №032350022254.

Не погоджуючись з виплаченим розміром щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020, 2021, 2022, 2023 роках, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у частині позовних вимог, що стосуються нарахування та виплатити щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020, 2021, 2022 роки в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплачених сум, з врахуванням наступного.

Так, залишаючи без розгляду частину позовних вимог суд першої інстанції керувався тим, що звернувшись із позовними вимогами про визнання протиправними дій Департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020, 2021, 2022 роках у належному Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ розмірі, позивач пропустив строк звернення до суду, установлений частиною другою статті 122 КАС України, та не надав жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від її волевиявлення та були пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку в частині цих позовних вимог.

Судом встановлено, що із розглядуваним адміністративним позовом позивач звернувся до суду першої інстанції 08 жовтня 2023 року.

13.10.2023 судом першої інстанції було постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху та надано строк для усунення недоліку, а саме подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якій вказати підстави для поновлення строку та додати докази поважності причин його пропуску.

25.10.2023 позивачем на виконання ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 про залишення позовної заяви без руху подано клопотання в якому зазначив про причини пропуску строку звернення до суду та надав копії доказів.

У цьому клопотанні позивач просив суд визнати причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав і законних інтересів поважними, поновити строк звернення до суду, прийняти до розгляду позовну заяву та відкрити провадження.

Ухвалою суду першої інстанції від 01.11.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та в мотивувальній частині зазначено, що позовна заява відповідає вимогам, встановленими статтями 160, 161, 172 КАС України. Позов подано у строк, встановлений статтею 122 КАС України. Підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановленій КАС України, відсутні.

Однак 15.07.2025 за результатами розгляду справи суд першої інстанції постановив ухвалу про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог, яка стосується перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020, 2021, 2022 роках, на підставі частини 3 статті 123 КАС України.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, є передчасними, сформованими без повного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність його висновків обставинам справи, з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Так, відповідно до статті 122 частин 1, 2 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

З наведених положень видно, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин та обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Згідно ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2 ст.123 КАС України).

Згідно ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4 ст.123 КАС України).

Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що суд першої інстанції зобов`язаний з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Виходячи з приписів статті 123 КАС України, у розглядуваній справі суд першої інстанції мав надати оцінку зазначеним у клопотанні позивача від 25.10.2023 причинам пропуску строку, зробити висновок щодо їх поважності/неповажності.

Колегія суддів зазначає, що у клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивач просив суд взяти до уваги те, що він є військовослужбовцем, який приступив до виконання обов`язків за контрактом 15.06.2019. Перебуваючи на військовій службі у період 2020-2022 роки, виконуючи службові обов`язки, беручи участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, перебував у Луганській, Донецькій, Миколаївській та Запорізькій областях, що на значній відстані від Волинської області. Перебував на стаціонарному лікуванні та реабілітації. Переніс 12 оперативних втручань. З червня 2022 року по лютий 2023 року пересувався на інвалідному візку, лише з лютого 2023 року, про що зазначено і у свідоцтві про хворобу №176, пересувається за допомогою милиці, в протезі на ліву ногу. Під час тривалості відпусток за станом здоров`я, які надавалися довідками ВЛК між лікуванням, оперативним втручанням та реабілітацією, неодноразово звертався за консультаціями до провідних спеціалістів, для визначення подальшого лікування на досягнення відновлення порушених функцій організму. Зазначав, що відновлення здоров`я, функціонального стану і працездатності організму, порушеного внаслідок отриманого поранення, потребує щоденної праці та значних зусиль.

Однак, ухвала суду першої інстанції від 01.11.2023 про відкриття провадження у справі та оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 15.07.2025 про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог не містять оцінки наведених у вищевказаному клопотанні позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду причин пропуску строку та доданих до нього доказів.

Таким чином, підтверджуються доводи апеляційної скарги у тому, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи та дійшов помилкового висновку про наявність лише покликань позивача на сам факт запровадження воєнного стану в Україні, і як наслідок, постановив необґрунтовану ухвалу про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи в частині вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду, неповно встановлено обставини справи, оскаржена ухвала суду винесена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому ухвалу суду першої інстанції від 15.07.2025 року, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, необхідно скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задоволити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог в адміністративній справі №140/31574/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – скасувати, а справу в цій частині позовних вимог направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і в касаційному порядку не оскаржується.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Р. В. Кухтей

З. М. Матковська