Постанова від 07 січня 2026 р. у справі №560/19521/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/19521/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

08 січня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд із позовом до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області з позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 25.03.2025 позов задовольнив частково. Визнав протиправною невиплату 1 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнув з 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні/компенсацію за несвоєчасний розрахунок в сумі 100438,50 грн. (з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів відповідно до вимог закону). У задоволенні решти вимог позову - відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що середній заробіток за час затримки при звільненні позивачу було виплачено в сумі 37 520,95 грн. на виконання рішення суду Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.04.2024, що залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2024 по справі № 560/414/24.

Вважає, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що затримка відповідачем виплати належних позивачу сум грошового забезпечення (заробітної плати) та не проведення повного розрахунку при звільненні зі служби цивільного захисту, що підтверджується виписками з банку та рішенням судів є протиправною.

Вважає, що невиплата належного при звільненні позивачу грошового забезпечення є триваючим правопорушенням та з моменту звільненні позивача до моменту проведення фактичного розрахунку Відповідач весь час, безперервно вчиняв правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу у 1 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області. Наказом керівника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (по особовому складу) від 01.08.2017 №601 позивача з 01.08.2017 звільнено із служби цивільного захисту.

При звільненні ОСОБА_1 не було виплачено частину належних йому коштів, що обумовило звернення до суду.

Рішенням від 10.07.2023 у справі 560/6616/23 Хмельницький окружний адміністративний суд зобов`язав 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.08.2017 із застосуванням січня 2008 як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

Відповідач 19.12.2023 виплатив позивачу на виконання цього рішення суду 55686,04 грн., що вбачається з наданої суду банківської виписки.

Рішенням від 09.04.2024 у справі №560/695/24 Хмельницький окружний адміністративний суд зобов`язав 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення: грошової допомоги на оздоровлення за 2015, 2016, 2017 роки, одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7 розділу XХVІІ Інструкції "Про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні", затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року №623, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки.

Відповідач 23.10.2024 виплатив позивачу на виконання цього рішення суду 39361,96 грн., що вбачається з наданої суду банківської виписки.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 1-1 закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.

Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (чинної на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Як встановлено судом першої інстанції зі змісту письмових доказів, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2017, отже у цей день з ним повинен був бути проведений остаточний розрахунок, тоді як 02.08.2017 є днем початку періоду невиплати.

Згідно з виписками від 19.12.2023 та від 23.10.2024 АТ "Приватбанк" по картковому рахунку ОСОБА_1 відповідач виплатив йому заборгованість за рішеннями суду в сумі 55686,04 грн. та 39361,96 грн. Виплачена сума коштів, відтак, становить 95048 грн.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обчислювати починаючи з 02.08.2017 (з наступного дня після виключення зі списків особового складу) по 23.10.2024 (день фактичного остаточного розрахунку).

При цьому, суд першої інстанції враховував, період з 02.07.2017 (з наступного дня після виключення зі списків особового складу) до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) підпадає під редакцію статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити розмір виплати.

Період з 19.07.2022 до 23.10.2024 (дата проведення остаточного розрахунку) регулюється нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження періоду виплати працівникові шістьма місяцями.

Зазначений правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 щодо аналогічних правовідносин.

Згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця середньоденне грошове забезпечення позивача складає 201 грн. (червень 2017 6102,40 грн. + липень 2017 6149,93 грн. /61).

Період затримки остаточного розрахунку з 02.07.2017 по 22.10.2024 (23 жовтня як день виплати не враховується) становить 2760 днів, тому розрахункова величина середнього заробітку без застосування принципу співмірності складає 554760 грн. (201 грн. х 2760).

Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 у справі № 825/325/16 вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які враховуються щодо спірних правовідносин.

У постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Колегія суддів також зазначає, що зважаючи на висновки, висловлені у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 100438,50 грн. (63454,49 грн. + 36984 грн).

При цьому, колегія суддів зазначає, що з метою повного та всебічного з`ясування обставин у справі, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, а також враховуючи відсутність в матеріалах справи документів, які необхідні для правильного вирішення справи та з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів витребувала у відповідача відомості про всі належні позивачу виплати на момент звільнення з служби із зазначенням дати здійснення відповідного остаточного розрахунку, в тому числі на виконання рішень судів, що набрали законної сили із зазначенням дати та суми здійснення відповідного розрахунку по кожній виплаті.

Після отриманих відомостей, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо врахування виконаних відповідачем вимог рішень Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №560/695/24 та від 10.07.2023 у справі №560/6616/23, а також стягнутого середнього заробітку по справі № 560/414/24 від 19.03.2024, не спростовують наведені судом першої інстанції розрахунки визначеного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, який з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 є меншим. При цьому, апеляційну скаргу подано саме відповідачем по справі.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.