Постанова від 07 січня 2026 р. у справі №520/3194/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2026 р. Справа № 520/3194/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Ольга Ніколаєва) від 09.10.2025 по справі № 520/3194/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:

визнати протиправними дії відповідача по нарахуванню позивачу податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за ставкою у розмірі 1% від мінімальної заробітної плати за 1 кв. метр бази оподаткування;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.07.2023 року № 0178508-2405-2030-UA63120270000028556 про нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 50742,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем неправильно визначено ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 1% (замість 0,1%) при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 по справі № 520/3194/24 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.07.2023 року № 0178508-2405-2030-UA63120270000028556 про нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 50742,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто з Головного управління ДПС в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з метою запобігання невірного обчислення бази оподаткування, повинен звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду і отримати необхідний висновок щодо віднесення об`єктів нерухомості до відповідного класу Класифікатора та надати його до податкового органу. Також судом не враховано, що основними видами діяльності: 46.41 - оптова торгівля текстильними товарами, 32.99 - виробництво іншої продукції, н.в.i.у, 46.73 - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 22.22 - виробництво тари з пластмас, 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 46.49 - оптова торгівля iншими товарами господарського призначення, 46.90 – неспецiалiзована оптова торгівля, 22.29 - виробництво інших виробів iз пластмас, 13.92 - виробництво готових текстильних виробів, крiм одягу, 46.46 - оптова торгівля фармацевтичними товарами, 47.91 – роздрібна торгівля, що здійснюється фiрмами поштового замовлення або через мережу Iнтернет. Звертає увагу суду, що відповідно до видів діяльності Позивач займається торгівлею у власному приміщенні. Вказує, що за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків ОСОБА_1 повідомлення про об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП до ГУ ДПС не надавались. Вважає, що доводи Позивача щодо нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 845,7 кв. м. є промисловим не підтверджено ніякими доказами. Навіть з наданої Позивачем до суду позовної заяви, а саме технічного паспорту на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 845,7 кв. метрів, неможливо встановити цільове призначення нежитлової будівлі, тобто вищезазначене приміщення без конкретизації приналежності, а отже доводи Позивача є не обґрунтованими.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДПС у Харківській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.07.2023 року № 0178508-2405-2030-UA63120270000028556 про сплату ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 50742,00 грн. за 2021 рік за нежитлове приміщення загальною площею 845,7 м.кв., яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 та яке належить позивачу на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 28.03.2011 року.

Позивач в адміністративному позові зазначає, що вказане нежитлове приміщення згідно технічного паспорту є промисловим та відповідно до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 року № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" зі змінами та доповненнями, внесеними рішенням 23 сесії Харківської міської ради 11 скликання "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" від 28.11.2018 року № 1284/18, зазначене вище приміщення підлягає оподаткуванню за ставкою 0,1 відсотка, а не 1 відсоток, як обчислює відповідач.

Вважаючи протиправним спірне рішення відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 року № 542/17 “Про місцеві податки і збори у місті Харкові” зі змінами та доповненнями, внесеними рішенням 23 сесії Харківської міської ради 11 скликання “Про місцеві податки і збори у місті Харкові” від 28.11.2018 року № 1284/18, зазначене приміщення підлягає оподаткуванню за ставкою 0,1 відсотка, а не 1 відсоток, як обчислено відповідачем, а тому податкове повідомлення-рішення від 12.07.2023 року № 0178508-2405-2030-UA63120270000028556 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 50742,00 грн., є протиправними та підлягає скасуванню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд зазначив, що належним способом захисту прав позивача буде задоволення адміністративного позову, шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2023 № 0178508-2405-2030-UA63120270000028556 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 50742,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, а доводи апеляційної скарги стосуються лише висновків суду в частині задоволення позовних вимог, рішення переглядається судом апеляційної інстанції у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Податкового кодексу України (в подальшому – ПК України) встановлено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України, об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться: будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі.

Згідно із п. 7.1.3 п. 7.1 ст. 7, п. 23.1 ст. 23, п. 24.1 ст. 24 ПК України, під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи, зокрема, база оподаткування. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об`єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

Відповідно до пп. 16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно із ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 261 ПК України).

Згідно із пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України).

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що для справляння податку у порядку ст. 266 ПК України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об`єкту нерухомого майна (будівлі чи приміщення) як об`єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; місце розташування об`єкта (тобто адреса будівлі), 3) технічні характеристики об`єкта (тобто тип будівлі чи категорія будівлі, площа об`єкту тощо).

Для визначення бази оподаткування необхідно встановити як використовує позивач належні йому приміщення, чи застосовуються до нього пільги, передбачені чинним законодавством.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду, яка викладена по постанові від 07.03.2023 р. по справі № 140/2387/19.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).

Згідно із Додатком № 1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про місцеві податки і збори у місті Харкові від 22.02.2017 р. № 542/17 ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб встановлюються у відсотках до мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування.

Пунктом 5 зазначеного вище Додатку № 1 встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) до 01.01.2019 року - будівлі промисловості та склади 0,25 відсотка, в подальшому підпункт 5 пункту 5 додатку 1 виключений згідно з рішенням 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 28.11.2018 р. № 1284/18 набрав чинності з 01.01.2019 р. 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Класифікатор забезпечує уніфікацію об`єктів нерухомості за функціональним призначенням та містить Методику класифікації будівель за головною класифікаційною ознакою.

Визначення належності об`єкта нежитлової нерухомості (будівлі, приміщення) до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності з врахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об`єкта нерухомості, згідно з Класифікатором.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, будівлі офісні віднесено до підрозділу “Будівлі нежитлові” група 122 “Будівлі офісні” клас 1220 “Будівлі офісні”, який в свою чергу включає підкласи: будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств, банків, поштових відділень, органів місцевого управління, урядових та відомчих департаментів та т. ін., центри для з`їздів та конференцій, будівлі органів правосуддя, парламентські будівлі.

Згідно із Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, будівлі торговельні віднесено до підрозділу “Будівлі торговельні” група 123 “Будівлі торговельні” клас 1230 “Будівлі торговельні”, який в свою чергу включає підкласи: торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні тощо, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування, будівлі торговельні інші.

Колегія суддів зазначає, що ДК 018-2000 використовується у цьому випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 р. у справі № 822/2624/16 та в ухвалі Верховного Суду від 18.01.2024 р. у справі № 520/2983/22.

Згідно із даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначене вище нежитлове приміщення, загальною площею 845,7 м.кв., не визначено як готельні, офісні, торгівельні будівлі.

В свою чергу, згідно технічного паспорту на нерухоме майно, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Конєва, 4, вищевказане нежитлове приміщення складається з цеху та підсобних приміщень.

Отже, відповідно до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 р. № 542/17 “Про місцеві податки і збори у місті Харкові” зі змінами та доповненнями, внесеними рішенням 23 сесії Харківської міської ради 11 скликання “Про місцеві податки і збори у місті Харкові” від 28.11.2018 р. № 1284/18, нежитлове приміщення за адресою: м. Харків, вул. Конєва, 4, підлягає оподаткуванню за ставкою 0,1 відсотка, а не 1 відсоток, як обчислено відповідачем.

Щодо посилань ГУ ДПС в Харківській області на невиконання позивачем обов`язку щодо звірки даних, суд зазначає, що право платника податків ініціювати проведення звірки даних не може вважатись обов`язковим порядком досудового врегулювання спору та жодним чином не нівелює висновок суду про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Водночас, відповідачем не надано до матеріалів справи документів, які б підтверджували обґрунтованість винесення оскаржуваного рішення, зокрема із зазначенням відомостей щодо цільового призначення нежитлової будівлі, як торгівельної будівлі.

Крім того, за відсутності такої інформації, контролюючий орган мав вжити заходів, спрямованих на з`ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, а не на власний розсуд, без законного на те обґрунтування довільно визначати ставку податку.

Стосовно посилань відповідача на те, що позивачем не подані до контролюючого органу повідомлення за формою № 20-ОПП, колегія суддів зазначає, що не подання суб`єктом господарювання повідомлення за формою № 20-ОПП є підставою для накладення штрафу чи віднесення платника податків до Критеріїв ризиковості платника податку, проте не може слугувати доказом того, що такі об`єкти є будівлями торгівельними.

Разом з цим, вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення повинен був використати ставку податку 0,1 % від МЗП, але безпідставно та помилково використав ставку податку у розмірі 1 % від МЗП. При цьому, судом першої інстанції позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

В свою чергу, часткове скасування податкового повідомлення-рішення із зміною відсоткової ставки, з якої здійснювався розрахунок грошового зобов`язання не може розглядатися як втручання у дискреційні повноваження контролюючого органу або перебирання на себе його функцій, оскільки у цьому випадку лише уточняється правильний розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що податковим повідомленням-рішенням від 12.07.2023 року № 0178508-2405-2030-UA63120270000028556 позивачу нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 50742,00 грн. (застосовано ставку 1%), в той час як під час судового розгляду справи встановлено та це зазначає і сам позивача в доводах позовної заяви, що обчислення розміру податку на нерухоме майно має здійснюватися з урахуванням ставки 0,1%, що в межах цієї справи становить 5074,20 грн (845,7*(6000*0,1%)

На підставі цього, колегія суддів дійшла до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 12.07.2023 року № 0178508-2405-2030-UA63120270000028556 в частині визначення ОСОБА_1 суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік у розмірі 5074,20 грн, з прийняттям в цій частині нового судового рішення, про відмову в задоволенні позову. В іншій частині податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим судове рішення про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 12.07.2023 року № 0178508-2405-2030-UA63120270000028556 в частині визначення ОСОБА_1 суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік 45667,80 грн (50742,00 грн – 5074,20 грн = 45667,80 грн) є правомірним та підлягає залишенню без змін.

Судом першої інстанції не було враховано наведених вище обставин, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.

Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 по справі № 520/3194/24 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 12.07.2023 року № 0178508-2405-2030-UA63120270000028556, в частині визначення ОСОБА_1 суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік у розмірі 5074,20 грн та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 по справі № 520/3194/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов