Рішення від 06 січня 2026 р. у справі №620/12546/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 січня 2026 року м.Чернігів Справа № 620/12546/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Клопота С.Л.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та просить наступне.

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 07 жовтня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 періоди роботи з 15 серпня 1986 року по 31 грудня 1998 року відповідно до трудової книжки від 22 серпня 1986 року (період роботи відповідно до трудової книжки з 15 серпня 1986 року по 31 серпня 2006 року).

Ухвалою судді від 26.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідачем відзив на позовну заяву не подано.

Відповідно до ч.6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд враховує таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

19 травня 2022 року ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа та на сьогоднішній день фактично проживає по АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 19 травня 2022 року № 3244-7001203493.

29 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Управління обслуговування громадян № 11 (Сервісний центр) ГУ ПФУ в Київській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таку заяву було розподілено для розгляду до ГУ ПФУ в Чернігівській області.

За результатами розгляду заяви, 07 жовтня 2025 року ГУ ПФУ в Чернігівській області прийняло рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний стаж. Відмовляючи ГУ ПФУ в Чернігівській області виходив з того, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 15 серпня 1986 року по 31 грудня 1998 року відповідно до трудової книжки від 22 серпня 1986 року (період роботи відповідно до трудової книжки з 15 серпня 1986 року по 31 серпня 2006 року), оскільки назва підприємства, куди було прийнято заявницю, не відповідає назві підприємства на печатці, якою завірений запит про звільнення. Фонд зазначив, що довідку про реорганізацію ОСОБА_1 до заяви не надано.

Указане рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області позивачкою отримано 17 жовтня 2025 року.

Не погодившись з таким рішенням позивачка звернулась до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Частинами першою, другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж — період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також, зокрема навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Як вбачається зі спірного рішення відповідача, до загального страхового стажу позивачки не зараховано період з 15 серпня 1986 року по 31 грудня 1998 року відповідно до трудової книжки від 22 серпня 1986 року (період роботи відповідно до трудової книжки з 15 серпня 1986 року по 31 серпня 2006 року), оскільки назва підприємства, яким зроблено запис не відповідає назві підприємства на печатці, якою завірений запис про звільнення.

З цього приводу суд зазначає наступне.

У спірний період записи вносилися директором школи — С. І. Мар`янова, що, у свою чергу, підтверджується й самими відомостями з трудовій книжці позивачки.

Так, у спірний період роботи позивачки порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162, положення якої діяли до 29 липня 1993 року, а з 29 липня 1993 року - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться зокрема, відомості, про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (распорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) пункту 2.3 Інструкції № 162.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робочого або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

За приписами пунктів 1.1, 2.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

За змістом пункту 2.2 Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Пункт 2.4 Інструкції № 58 передбачає, що всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

У подальшому, з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» (далі - Постанова № 301), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.

На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Крім того, неточність у написанні деяких даних трудової книжки не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивачки з момент призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 677/277/17 та від 19 грудня 2019 року у справі № 307/541/17.

У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Ураховуючи зазначене та з огляду на те, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивачки, а зазначені відповідачем обставини не можуть її позбавити конституційного права на соціальний захист.

Від так суд дійшов переконання, що період роботи з 15 серпня 1986 року по 31 грудня 1998 року відповідно до трудової книжки від 22 серпня 1986 року (період роботи відповідно до трудової книжки з 15 серпня 1986 року по 31 серпня 2006 року) має бути зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 , як наслідок, рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області від 07 жовтня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи відповідно до записів у трудовій книжці з 15 серпня 1986 року по 31 грудня 1998 року відповідно до трудової книжки від 22 серпня 1986 року (період роботи відповідно до трудової книжки з 15 серпня 1986 року по 31 серпня 2006 року), суд зазначає наступне.

Ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання; усі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки якості роботи судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

За змістом частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Із урахуванням тієї обставини, що дії (рішення) відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко регламентований законодавчо, у цьому випадку задоволення позову шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Також, право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абз. 15 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Окремо суд зазначає, що м. Маріуполь знаходиться під окупацією рф з початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України (з травня 2022 року) і на сьогоднішній день ОСОБА_1 фактично не має змоги отримати документи, які б підтвердили факт перейменування навчального закладу, у якому остання працювала у спірний період (з «Середня школа № 5 м. Маріуполь» на «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 5 з поглибленим вивченням окремих предметів (м. Маріуполь)», але цей факт підтверджується довідкою Департаменту освіти Маріупольської міської ради від 14.112025 року № 39.1/227 та довідкою комунального закладу «Спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 5 з поглибленим вивченням окремих предметів Маріупольської міської ради Донецької області від 12.11.2025 року № 5.

З огляду на викладене, суд дійшов переконання про необхідність задовольнити позов та зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 з 15 серпня 1986 року по 31 грудня 1998 року відповідно до трудової книжки від 22 серпня 1986 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83А, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14005) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 07 жовтня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 періоди роботи з 15 серпня 1986 року по 31 грудня 1998 року відповідно до трудової книжки від 22 серпня 1986 року (період роботи відповідно до трудової книжки з 15 серпня 1986 року по 31 серпня 2006 року).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 07 січня 2026 року.

Суддя Сергій КЛОПОТ